Класифікація алергічних реакцій. Клінічні прояви

Імунітет — це несприйнятливість макроорганізму до речовин інфекційної і неінфекційної природи. Поряд зі станом несприйнятливості до тих чи інших речовин може виникати і підвищена чутливість нашого організму до будь-яких чужорідних агентів. Змінену реактивність організму К. Пірке назвав алергією (від гречок. Allos — інший, ergon — дія).

Алергія виникає у результаті порушення загальних чи місцевих імунних реакцій організму, частіше при повторному надходженні в організм речовин, називаних «алергенами».

Анафілактична реакція — є однією з форм зміненої реактивності. Анафілаксія уперше вивчена; Ш. Ріше і П. Портьє. Вона може виявлятися у виді місцевої (на чи шкірі слизуватих оболонках) чи системної (анафілактичний шок) реакції. Місцеві реакції можуть виявлятися у виді висипки, нежиті, бронхіальної астми.

Анафілактичні реакції в людини викликаються реагіновими імуноглобулінами класу Е.

Кожний вид тварин має визначені органи, що вражаються частіше інших (шок-органи). У людини це бронхи, хоча місцеві анафілактичні реакції можуть протікати в будь-якому органі.

У залежності від того, де утвориться і локалізується комплекс алерген-антитіло, відбувається розвиток визначеної алергійної реакції. Якщо зустріч алергену з антитілом відбулася в шкірі, з'являється кропивниця; у верхніх дихальних шляхах — алергійна нежить; у слизуватій оболонці ока — кон’юнктивіт; у слизуватій оболонці бронхів — бронхіальна астма.

Деякі речовини і препарати здатні викликати анафілаксію: отрути бджіл, ос, змій; пилок багатьох рослин (амброзія); антибіотики (пеніцилін); сироватки (протидифтерійна, протиправцева); вакцини (протигрипозна) і ін.

Першу дозу антигену, що викликає підвищену чутливість, називають сенсибілізуючою, другу, від введення якої розвивається анафілаксія, — що розріджує.

У людини анафілактичний шок виникає внаслідок повторних введень тих чи інших антигенів. Анафілактичний шок характеризується розладом діяльності серцево-судинної системи (падіння АД), спазмом гладкої мускулатури (судороги), зниженням температури тіла на 1—4 градуси, болем у суглобах і т.д.

Алергійні реакції й анафілаксія — це дуже складні процеси, властивим тільки високоорганізованим організмам, що володіє властивістю реактивності.

Найвідоміше з алергічних захворювань — бронхіальна астма — зустрічається в 3—9% населення різних країн, спричиняє колосальні економічні втрати, призводить до інвалідності та смертності. Алергічний риніт (нежить), що поділяється на сезонний (поліноз) і цілорічний, є найпоширенішим алергічним захворюванням і зустрічається відповідно в 5—18% і 3—12% населення різних країн. Різноманітні прояви алергічного дерматиту (кропив’янка і набряк Квінке, контактний і атопічний дерматити) реєструються більш ніж у 10% населення. А ще харчова алергія, що є бичем як для дітей, так і дорослих, алергія на ліки, від якої потерпають сьогодні мільйони. Все це — алергічні захворювання, що є поки нерозв’язною проблемою для людства, тому що зустрічаються тим частіше, чим вищий економічний рівень країни.

Багато хто з учених-алергологів вважає: із зменшенням частоти інфекційних захворювань (це характерно для розвинених країн) імунна система з її механізмами гіперчутливості все частіше починає неадекватно реагувати не лише на агенти рослинного і тваринного світу (пилок, шерсть і епідерміс, харчові продукти), а й на речовини виробничої, побутової хімії, ліки. Все це сприяє повсюдному поширенню алергічних захворювань, їхньому важкому перебігу.

У більшості розвинених країн ставлення до алергології й алергічних захворювань більш ніж шанобливе. Так, у 70-х роках тепер уже минулого століття відомий сенатор США Е.Кеннеді закликав вважати алергію на ліки загальнонаціональною проблемою, тому що вона серйозно (в тому числі смертельно) вражала від 60 до 140 тисяч американців щорічно. У цій країні щорічно близько 40 чоловік гине від алергічних реакцій на укуси комах (інсектна алергія).

На жаль, в Україні через недосконалість медичної статистики невідома поширеність алергічних захворювань, їх медичні й соціальні наслідки. Не можна ж серйозно ставитися до того, що, скажімо, захворюваність бронхіальною астмою реєструється в частках відсотка, що немає померлих від інсектної алергії на ліки тощо. Але тут немає чогось надзвичайного, якщо врахувати, що в нас один лікар-алерголог «призначений» на один мільйон дорослого населення, що в Україні не видавалося нормативних документів з алергології, не вживалося жодних заходів для забезпечення тих, хто цього потребує, вітчизняними алергенами тощо. В Україні немає науково-дослідного інституту алергології й імунології, хоча, приміром, у Росії їх три. Та найсумніше навіть не це. Тоді як у зарубіжних країнах хворі на бронхіальну астму беруть участь в олімпійських іграх, у нас від цього захворювання помирають діти, на обліку перебувають тисячі інвалідів-астматиків.Найбільш негативний наслідок — пізнє виявлення алергічних захворювань. Жителі сіл і районів через відомі економічні і транспортні труднощі не поїдуть до обласного центру, де їм зроблять шкірні проби і запропонують за свої кошті купити алергени, ліки або, на додаток, витратитися на перебування в стаціонарі. Тому вони (та й значна частина городян) не стануть реагувати на нежить, що не минає, невеликі утруднення дихання, періодичну сверблячку. Можливо, пізніше вони скористаються послугами найближчої аптеки, де їм запропонують нафтизин, теофедрин або димедрол. Дехто з них потрапить до лікаря загального профілю, який, як правило, слабко розуміється на алергології і також не дасть потрібної рекомендації. Так хворий пропустить оптимальний період, коли достатньо або прибрати від нього алерген чи його від алергену (по-науковому це називається елімінація), або пролікувати алергію тим самим алергеном, що спричинив захворювання, вводячи його в усе зростаючих дозах — метод специфічної імунотерапії (СІТ) алергенами.

Імунотерапія алергенами — технологія введення алерговакцини, кількість якої постійно збільшується, що дозволяє досягти клінічної ситуації, при якій експозиція причинного алергену вже не спричинює патологічних ознак.

• Застосування імунотерапії алергенами показало її справжню ефективність у хворих з алергічним ринітом (кон’юнктивітом, алергічною астмою) і алергічними реакціями від укусу комах.

• Носова, під’язична або пероральна імунотерапія, використовуючи високі дози алергенів, що вводяться, також може бути ефективною.

І, нарешті, найважливіше з цього документа:

Імунотерапія — єдиний метод, що може впливати на природний перебіг алергічних хвороб, він також може запобігати переходу алергічного риніту в бронхіальну астму.

Для профілактики анафілаксії попередньо ставлять внутрішкірну пробу шляхом введення в передпліччя 0,1 мол сиворотки, розведеної 1 : 100. При негативній реакції папула не більш 0,9 див у діаметрі і червоність навколо її обмежена) через 20—30 хвилин уводять 0,1—0,5 мол нерозведеної сироватки, а через 30—60 хвилин — усю дозу. Якщо внутрішкірна проба позитивна (діаметр папули більш 1 див і велика зона почервоніння), розведену сироватку 1 : 100 упорскують підшкірно в дозах 0,5; 1,2 і 5 мол з інтервалами в 20 хвилин, потім 0,1—0,2 мол нерозведені сироватки з інтервалами в 30 хвилин. Цей метод десенсибілізації шляхом дробового введення антигену сироватки був запропонований А. М. Безрідка.

Як лікувальні засоби при анафілактичному шоці застосовують кордіамін, адреналін, супрастін та інші антигістаминні препарати; при пеніциліновому шоці — ту ж антишокову терапію і пеніцилліназу.

Література

1. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. – К.: Либідь, 2001. – 312 с.

2. Ґудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. – К., 1991.

3. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т. Микробиология. – М., 1987.