Клінічна картина інфекційних захворювань. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини. Профілактика інфекційних захворювань

1. Клінічна картина інфекційних захворювань.

Всі інфекційні захворювання, залежно від локалізації збуд¬ника в організмі, можна умовно поділити на чотири основні групи.

1. Інфекції дихальних шляхів. До них належать дифтерія, коклюш, кір, туберкульоз, натуральна віспа, грип, ангіна. Шлях передачі — повітряно-крапельний.

2. Кишкові інфекції. До цієї групи належать дизентерія, черевний тиф, вірусний гепатит, поліомієліт, холера. Шлях передачі — через шлунково-кишковий апарат.

4. Інфекції кровоносної системи. Це можуть бути малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт, чума, туляримія. Всі ці інфекції, як правило, передаються через укуси тварин і звуть¬ся трансмісивними.

5. Інфекції поверхневих шкірних покривів і слизових обо¬лонок. До них належать трахома, короста, сибірка, правець. Передаються вони контактним шляхом.

Перебіг будь-яких інфекційних захворювань поділяють на кілька періодів.

/. Інкубаційний. Це час з моменту потрапляння збудника в організм людини до початку розвитку перших симптомів захворювання. В цей час збудник прихований в організмі і ви¬явити його можна тільки за допомогою лабораторних обсте¬жень. Тривалість цього періоду неоднакова для різних збуд¬ників і може бути від кількох годин чи днів, як, наприклад, грип, малярія, дизентерія, до кількох місяців і навіть років (СНІД).

//. Продромальний. Цей період триває від кількох годин до кількох днів, тобто від появи перших ознак захворювання до розвитку типових симптомів, характерних для кожного виду збудника. В цей період хворі відчувають загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на відсутність апетиту. Починає підвищуватися температура.

III. Розвиток хвороби. Може тривати кілька днів чи тижнів. Проявляються і посилюються симптоми, характерні для окремої хвороби. Температура тіла висока, сильний головний біль, спостерігаються зміни у внутрішніх органах, змінюється формула крові, можлива поява сипу на шкірі тощо. Цей період найнебезпечніший для хворого і оточуючих, оскільки кількість збудника в організмі досягає максимуму.

IV. Згасання хвороби. Відбувається по-різному. Може закінчитися повним одужанням або перейти у хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.

Всім інфекційним захворюванням властива циклічність, крім того, збудники особливо небезпечних захворювань харак¬теризуються високою мінливістю і стійкістю в навколишньому середовищі.

2. Шляхи проникнення інфекцій в організм людини.

Профілактика інфекційних захворювань

Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким збудник може потрапити в орга-нізм у такій кількості, щоб виникло захворювання і розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг заражень і захворю¬вань, що відбуваються одне за одним).

Епідемія — масове розповсюдження захворювань, пов'я¬заних з поширенням одного виду збудника. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий континент, її звуть пандемією.

Епідемія розвивається тільки за умови наявності трьох факторів:

• джерела інфекції;

• механізму передачі збудника;

• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворю¬ваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосо¬вується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередка дуже небезпеч¬них захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті лю¬дей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на поперед¬ження поширення хвороб і ліквідацію осередка зараження. Карантин передбачає озброєну охорону останнього, заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження, виво¬зу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження, а також проїзду транспорту через осередок зара¬ження. Під час карантину обмежуються контакти серед насе¬лення, на підприємствах та установах вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є поперед¬женням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпеч¬них для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на підсилене спостереження за осередком зараження і вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обме-женнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з джерелом інфекції є знеза¬раження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Розрізняють профілактичну, поточну і завершувальну дезінфекції.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою поперед¬ження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезін¬фекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середо¬вищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Завершувальна дезінфекція проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникну¬ти повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників засто¬совують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

• механічні;

• фізичні;

• біологічні;

• хімічні.

Механічні методи застосовують для зменшення кількості місць перебування збудника і передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття тощо.

Біологічні методи передбачають застосування речовин, спеціальних культур мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб, не дають їм розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш глобальних масшта¬бах, наприклад для знезараження стічних вод.

Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препа¬ратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетових випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, оброб¬ка окропом, кип'ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбача¬ють дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовують¬ся такі:

• 10—20 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають чи обприскують поверхні будинків, туалети або територію зараженої місцевості;

• 0,2—5 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають житлові і службові приміщення, меблі;

• 0,2—1 %-вий розчин хлораміну. Застосовується для проти¬рання кухонного посуду, меблів, додається під час прання білизни;

• 3—5 %-вий розчин лізолу. Застосовується для замочування білизни і одягу, а також для знезараження виділень хворих;

• 3 % -вий розчин пероксиду гідрогену. Застосовується для об¬прискування житлових приміщень, знезараження інвентаря;

• етилену оксид. Шляхом розпилення знезаражуються закриті приміщення;

• спирт етиловий. Застосовується для протирання меблів, предметів та інвентаря;

• 0,3—1 %-вий розчин формальдегіду. Застосовується для промивання туалетів, знезараження виділень хворих;

• 1—3 % -вий розчин хлорного вапна. Застосовується для знеза¬раження житлових приміщень, інвентаря, місць загального користування.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в ор¬ганізмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апа¬раті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то про¬водиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дерати¬зацію.

Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищен¬ня членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин. Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбицид-МП тощо. Останнім часом широко використовуються і за¬кордонні високотоксичні аналоги типу «Rаіd». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допо¬могою отрут — ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосеми-карбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначе¬ну для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.

ЛІТЕРАТУРА

- Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

- Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

- Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк. — М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

- Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

- Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. — 327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. — 128с.

- Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.: Либідь, 1997. — С. 53—54.

- Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб. заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

- Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С. 297—391.

- Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С. 188—189.

- Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

- Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. — Вьіп. 2. — С. 33—56.

- Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

- Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. — С. 50—91.

- Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Про¬свещение, 1984. — С. 24—27.

- Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія без¬хребетних. — К.: -Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.