Клонування

1. Історія виникнення генетичної інженерії та клонування

Людина досягла вершин науки, натомість створивши собі нові пастки. Сьогодні триває боротьба за життя на різних рівнях, однак особливо вона стосується самих початків існування людського індивіда. Сучасна біологія немислима без генетичної технології, яка має свої успіхи й заслуги. Йдеться передовсім про генетичну терапію. Але звертаючи увагу тільки на користь, яку вона приносить, рідко помічаємо ризик, пов’язаний з нею. Тому Церква не є прихильницею безкритичного оптимізму. Це відкриття нового “континенту”, яким є знання про людський генотип, пропонує нові можливості лікування хвороб, проте може також зміцнити тенденції селекції людських істот.

Генна інженерія – це комплекс технічних прийомів перенесення в структуру клітини живої істоти деяких видів генетичної інформації, якої попередньо там не було. ДНК, як відомо, – це спадковий матеріал усіх організмів, за винятком деяких вірусів, для яких таким матеріалом є РНК. Послідовно ДНК є носієм генетичної інформації, яка передається з покоління в покоління. В частинці ДНК вирізняємо гени – структури, що співдіють між собою. Ген – функціонально неподільна одиниця генетичного матеріалу. Сукупність усіх генів даної клітини або організму складає його генотип. Генна інженерія – це штучне створення “бажаних” мутацій та рекомбінацій. По суті, генна інженерія полягає на “вирізанні” з одного генотипу фрагменту ДНК і вставлення його до іншої частинки ДНК іншого організму.

Творцем генетики вважають Г. Менделя, який 1866 року першим описав основні закони успадковування. 1905 року В. Батесон своїми дослідженнями підтвердив обсервації Менделя і назвав нову науку генетикою. В 30-х роках ХХ ст. розвинулася хромосомна теорія спадковості Т. Моргана, а також дослідження над мутаціями генів. Молекулярна генетика доводить до розшифрування генетичного коду. 1956 року було повторно відкрито хромосоми людини як фундаментальні структури й носії генетичного матеріалу. 1965 року було здійснено злиття клітин людини з клітинами миші з переміщенням генів у хромосоми людини. Саме тоді Хотчкін вперше ввів поняття генетичної інженерії.

1967 роком датують початок використання методів генетичного пренатального діагнозу. 1970 року було синтезовано перший штучний ген. 1971 року – одержано гібридну (рекомбіновану) ДНК. 1981 року завдяки клонуванню народилися перші миші.

Результати досягнень генної інженерії: можливість ідентифікації патологічних генів, розробляння молекул, важливих для людини, що дало змогу використовувати їх на широкому рівні (інсулін, гормони росту, вакцини); створення рослин і тварин із особливими ознаками. Отож, маємо такі цілі генетичної інженерії: діагностична, терапевтична, продуктивна, перебудови, експериментальна (деструктивна).

Генна інженерія робить можливою генну терапію. Її завдання – “розшифрувати” людський геном, тобто пізнати повну інформацію на тему спадкового оснащення людини. На сьогодні відомо, що багато хвороб має спадкову основу. Щоб їм запобігти або лікувати, необхідно пізнати генотип людини. Генна терапія – це введення до людського організму або клітини гена, тобто фрагмента ДНК, з метою попередження або лікування патологічних станів. Генетичні маніпуляції несправедливі, коли редукують людське життя до ролі предмета, коли при цьому забувають, що мають справу з особою розумною і вільною.

Генетики аж ніяк не зупиняються на лікуванні, а, посилаючись на свободу наукових досліджень, хочуть експериментувати, маючи на меті створення певного типу надлюдей, які могли б запанувати над іншими. В такій перспективі генетика легко замінюється на євгеніку зі всіма її негативними наслідками. Не можна замовчувати того, що ці відкриття можна використати для селекції ембріонів, що полягає в елімінації тих, які мають якісь генетичні хвороби або патологічні генетичні риси. Такою була, між іншим, ідеологія гітлеризму. Небезпечна й “сімейна євгеніка”, коли батьки, зокрема ті, які мають фінанси, старатимуться “поліпшити” генетичний матеріал своїх майбутніх дітей.

Важливо не тільки зберегти життя, але й шанувати генетичну ідентичність кожного людського індивіда – це головний етичний принцип, на якому мають ґрунтуватися генетичні втручання.

2. Клонування. Досягнення чи небезпека?

Людство переступило поріг ХХІ століття і перед нами невідоме майбутнє, зумовлене якщо не загадками у науковій сфері, то щораз більшим зростом потенціалу людини. Біда у тому, що у сучасної людини еволюціонує думка всевладності у будь-якій царині. Пригадую, що з першим польотом Ю. Гагаріна у 1961 році на ракетному агрегаті, науковці-атеїсти у СРСР хвалились, що вони розпечатали "божі чертоги" і таким чином позитивні науки створять "рай на землі", відкривши усі таємниці людині. Та не так то сталося.Якогось подібного резонансу у світі набирає новочасна проблема клонування. Вирощена таким способом овечка Доллі набирає популярності у людей, наче б якась поп-зірка. Широкого гулу набирають досягнення Сеульського університету, котрі у липні 1998 року створили методом клонування 50 мишей. У чому полягає спосіб клонування, і чому стільки людей б'ють у сполох і всіма силами протистоять широкому масштабові клонування?

У природі є два способи розмноження: безстатевий та статевий. Агрономи добре знають, що прищеплюючи бажані сорти плодів на прищепу, отримають гарний сорт яблук, груш або інших культур. Ось це й є клонування. Створення подібного роду дослідів у тваринному світі було донедавна для людини incognito, але ось у 60-х роках ХХ століття один з дослідників спробував взяти ядро з клітини кишківника дорослої жаби і помістити його в запліднену ікринку, вилучивши з неї її вроджене. Сенсаційно було побачити вирощену живу жабку, за своїми спадковими ознаками аналогічну до тієї, з кишківника якої було взяте ядро. Ось і з цього все і почалось.

Доведено, що таким способом можна створювати не тільки тварин, а органи людини, та й саму людину. Люди у нашому часі не проти склонувати навіть самого Ісуса Христа. Та все-таки цей винахід, що кілька десятків років тому штовхав учених до початку масового тиражування живих організмів, сьогодні змушує адекватно та обдумано підійти до цієї проблеми. І не даремно. Адже хіба не попереджував Ейнштейн уряд США про небажаність застосування атомної бомби і всі небезпеки, породжені з розщепленням ядра? Чому тоді й досі не забуваємо трагедію в Хіросімі чи Чорнобилі? Чи даремні були побоювання радянського академіка А. Сахарова про завчасні викрики радості під час створення водневої бомби? Людина творить, а потім роздумує над тим, що вона зробила. Побачити гордому вченому недопрацьовані сторони чи передбачити можливості негативного застосування його винаходу - рівнозначне пониженню його особової гідності. Та повернемось до клонування. Церква не даремно засуджує усі спроби клонування людини, бо гласить про разючу відмінність її від тварини. Крім того, що людина-клон матиме чималі проблеми з імунною системою і буде постійним відвідувачем лікаря, це буде зовсім іншою особою і від тієї людини, котра мала б дозріти з яйцеклітини, і від тієї, з котрої взято ядро, хоч ззовні виглядатиме близнятком із нею. Подумаймо, як почуватиметься вона, коли зрозуміє, що на її місці мав бути хтось інший, а існує вона завдяки витісненню та вбивства іншої особи?

Клонування торкається не тільки медико-біологічних експериментів, але й області людської душі та моральних норм. Та це лише кілька прогнозів такого заходу. Увесь інший "букет" проблем постане перед нами після вирощення людини-клона, а це буде незабаром, бо ланцюгова реакція почалась зі схвалення парламенту Великобританії про дозвіл клонування людських ембріонів, так і стартом приватної корпорації у США Clon-Aid, котра почала перше клонування людини.

3. Клонування зникаючих тварин

Повідомленнями про клонування все нових і нових представників тваринного світу здивувати як учених, так і обивателів уже досить важко. Проте повідомлення про вдале завершення робіт із клонування буйвола все-таки зацікавило наукову громадськість. Адже в даному випадку йшлося про імплантацію звичайнісінькій корові заморожених клітин загиблого в зоопарку горбатого бізона, одного з останніх представників виду дикої фауни бамбукових джунглів Індії та Бірми. Щоправда, не зовсім звичайним був сам зоопарк.

У Центрі відтворення рідкісних і зникаючих видів тварин, що міститься в Сан-Дієго, давно вже готуються до експериментів з клонування не тільки вимираючих, а навіть і вимерлих тварин. Зокрема, у розпалі підготовка до клонування іспанського гірського цапа, останній відомий науці представник яких загинув у цьому ж зоопарку рік тому під зваленим буреломом деревом. Його заморожені клітини імплантуватимуться звичайній альпійській козі. Роберт Ланца, віце-президент массачусетської фірми Advanced Cell Technology, яка й здійснює всі ці експерименти, уже всерйоз замислюється над клонуванням мамонта, залишки якого були виявлені торік у Сибіру в крижаній брилі, вік якої сягає 20 тисяч років. У цьому випадку на роль сурогатної матері шукають слониху.

Хоча Ноа (а саме так назвали клонованого бізончика) прожив лише два дні й помер від звичайної бактеріальної інфекції, експеримент усе ж визнаний вдалим, оскільки під час його проведення була підтверджена принципова можливість використання як сурогатних матерів самок інших видів. З іншого боку, цей черговий успіх лабораторної науки наближає до людства загрозу