Краснуха, скарлатина, вітряна віспа

Краснуха — гостра інфекційна хвороба, яка характеризується незначною або помірною інтоксикацією, дрібним плямисто-папульозним висипом та лімфаденопатією.

Краснуха в минулому вважалася однією з найлегших інфекційних хвороб і становила інтерес лише з точки зору диференціальної діагностики з кором. Останнім часом цю інфекцію розглядають також у зв'язку з встановленням її ролі у виникненні природжених вад розвитку.

Етіологія. Збудник краснухи — вірус з групи міксовірусів, містить РНК. Досить стійкий у навколишньому середовищі, може зберігатися при кімнатній температурі та висушуванні. При ультрафіолетовому опроміненні відразу гине. Чутливий до дії хімічних речовин та високої температури.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина. Найбільш заразна вона на 1—2-й день до появи висипу і в перші 5 днів після його появи. Основний шлях передачі краснухи — повітряно-краплинний. Оскільки вірус е в крові, сечі, випорожненнях та має відносну стійкість, припускають можливість передачі краснухи контактним шляхом, а також безпосередньо через кров під час ін'єкцій. Краснуха передається також через плаценту плода від вагітної з клінічне вираженою або безсимптомною формою хвороби.

Сприйнятливість дітей до краснухи висока. Хворіють в основному діти від 1 до 10 років. Діти старшого віку та дорослі хворіють рідко. Після перенесеної краснухи залишається стійкий імунітет.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — верхні дихальні шляхи (іноді — безпосередньо кров). В епітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів вірус розмножується, проникає в русло крові, вибірково фіксується лімфоїдною тканиною. Є всі підстави вважати, що до вірусу краснухи особливо чутливі ембріональні тканини.

Клініка. Інкубаційний період становить 15—21 день, може тривати до 24 днів. Продромального періоду не буває, або він дуже слабко виражений. Спостерігаються субфебрильне підвищення температури тіла, нездужання, незначний нежить, покашлювання, катаральний кон'юнктивіт. Типовим раннім симптомом краснухи є збільшення задньошийних, потиличних, білявушних та інших лімфатичних вузлів. Цей симптом з'являється за 1—3 дні до висипу і зберігається 10—14 днів. Висип з'являється на обличчі, шиї, поширюючись протягом кількох годин по всьому тілу. Переважна локалізація висипу — розгинальні поверхні кінцівок, спина, сідниці. На обличчі, грудях та животі кількість висипань менша. Елементи висипу при краснусі — рожеві, круглої і овальної форми плями або папули, які дещо піднімаються над шкірою. За величиною вони бувають від макового зернятка до сочевиці. У деяких хворих переважають дрібніші елементи, в інших — більші. Елементи висипу не схильні до злиття. Висип утримується протягом 2—3 днів, безслідно зникає і не залишає пігментації та лущення.

У деяких хворих одночасно з висипом на слизових оболонках зіва та м'якого піднебіння з'являється дрібноплямиста енантема. Катаральні явища, які виникли у продромальному періоді, не посилюються. Самопочуття, як правило, не погіршується. Висип супроводжується субфебрильним, рідше — значнішим (38°С -39°С) підвищенням температури тіла. У деяких хворих протягом усього часу хвороби температура тіла може і не підвищуватися.

Тяжко переносять краснуху дорослі. У них часто спостерігаються явища загальної інтоксикації (головний біль, слабкість, втрата апетиту), біль у м'язах, особливо шийних, у суглобах, помірно або інтенсивно виражені катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів та кон'юнктив. Температура тіла може досягати 39 ° С. Висип рясний і має схильність до злиття. Такий перебіг краснухи буває іноді і у дітей.

Внутрішньоутробне зараження в початкові строки вагітності (перші 2—3 міс) нерідко веде до порушень ембріогенезу та розвитку виродливості (мікроцефалія, гідроцефалія, катаракта, глухота, ретинопатія, глаукома, пороки серця, зміни в будові скелета). Різноманітні форми ембріопатій можуть комбінуватися (природжений синдром краснухи). При зараженні краснухою після завершення ембріогенезу розвиваються фетопатіі: гепатит, ураження легень, тромбоцитопенічна пурпура, анемія та ін. У разі зараження плода наприкінці вагітності може народитися хвора на краснуху дитина. Хвороба в таких випадках має затяжний характер, тривалим є вірусоносійство.

Ускладнення. Спостерігаються артропатія, яка характеризується сильним больовим синдромом і появою внутрішньо-суглобових випотівань; енцефаліт, енцефаломієліт, поліневрит. Неврологічні ускладнення розвиваються при краснусі в період згасання висипу. Надзвичайно рідко бувають при краснусі отит, пневмонія, гломерулонефрит та інші ускладнення.Діагноз краснухи встановлюють на основі типової клінічної картини та даних епідеміологічного анамнезу. Специфічні лабораторні методи діагностики (вірусологічні та серологічні) не дуже поширені через їхню трудомісткість. Певне діагностичне значення має загальний аналіз крові. При краснусі на самому початку хвороби спостерігається незначний нейтрофільний лейкоцитоз, а в період висипу — нормальна кількість лейкоцитів або лейкопенія, лімфоцитоз, поява плазматичних клітин.

Необхідно виключити інші захворювання, які супроводяться висипом (кір, скарлатина, ентеровірусна екзантема, медикаментозна хвороба) та збільшенням лімфатичних вузлів (інфекційний мононуклеоз).

Лікування. Хворий на краснуху повинен дотримуватися постільного режиму до повної ліквідації клінічних симптомів хвороби. При легкій формі краснухи медикаментозну терапію не застосовують Клінічні прояви хвороби є основою для призначення симптоматичних засобів (жарознижувальні, анальгетики, протизапальні, десенсибілізуючі та ін). При ускладненнях проводять відповідне лікування.

Профілактика краснухи полягає в ізоляції хворих до 5-го дня від моменту висипань. Дезинфекцію не роблять. Дітей, які були в контакті з хворим, не ізолюють. Слід оберігати вагітних жінок, які не хворіли на краснуху, від спілкування з тими, хто захворів. Вважають, що захворювання жінки в перші місяці вагітності лабораторне підтвердженою краснухою є показанням для припинення вагітності у зв'язку з великим ризиком ембріопатії. Введення імуноглобуліну з метою профілактики краснухи у контактних з хворим (дітей та дорослих) не є ефективним.

Питання про масову вакцинацію проти краснухи в нашій країні ще не вирішене, хоча одержано вакцинальні штами вірусу краснухи, які мають високу імунологічну активність (жива атенуйована вакцина проти краснухи). Виготовлено також асоційовану вакцину проти кору, паротиту та краснухи

Скарлатина

Скарлатина — гостре інфекційне захворювання переважно дитячого віку, яке характеризується явищами загальної інтоксикації, ангіною, регіонарним лімфаденітом, дрібноточковим висипом та наступним пластинчастим лущенням.

Етіологія. Збудник скарлатини — бета-гемолітичний стрептокок групи А. Відомо 46 серологічних типів цього стрептокока. Кожен з них може спричинити скарлатину. Антитіла, які утворюються в організмі після перенесеної скарлатини у відповідь на дію токсину, зв'язують токсини стрептокока всіх типів (поліспецифічний антитоксичний імунітет); антибактеріальні антитіла виробляються тільки проти того типу стрептокока, який викликав захворювання (моноспецифічний антибактеріальний імунітет).

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на скарлатину, контагіозний з моменту захворювання до 22-го дня від початку хвороби, а також хворий (дитина або дорослий), в якого е інша стрептококова хвороба (ангіна, назофарингіт, стрептодермія, бешиха та ін.). Основний шлях передачі скарлатини — повітряно-краплинний. Певну роль при поширенні скарлатини відіграє передавання інфекції контактним шляхом — через третю особу та через предмети, яких торкався хворий. Бувають також харчові спалахи скарлатини — через молоко, холодець тощо.

Найбільше випадків захворювання скарлатиною спостерігається серед дітей дошкільного та молодшого шкільного віку. Діти першого року життя і після 15-річного віку на скарлатину хворіють рідко. Індекс контагіозності при скарлатині становить 0,4.

Патогенез. Вхідні ворота інфекції — піднебінні мигдалики, а також пошкоджена шкіра або слизові оболонки іншої ділянки (опікова, ранова, післяродова скарлатина і т. д.). Скарлатинозний стрептокок розмножується в ділянці вхідних воріт інфекції, виділяє токсин, який всмоктується в кров і зумовлює загальнотоксичні симптоми (головний біль, блювання, підвищення температури тіла тощо), ураження вегетативної нервової системи (спочатку симпатичної, а потім парасимпатичної частини). З дією токсину пов'язуються зміни шкіри (висипання) та язика. Септична дія скарлатинозного стрептокока проявляється виникненням на місці втілення інфекції первинного вогнища запалення (ангіна) та гнійними ускладненнями, які розвиваються при певних несприятливих умовах. Продукти розпаду стрептокока мають алергічну дію, що сприяє розвитку алергічних ускладнень.Клініка. Інкубаційний період при скарлатині триває 2 — 7 днів, іноді збільшуючись до 12 днів. Початок хвороби гострий. Температура тіла підвищується до 38—39 ° С і більше, з'являються біль у горлі під час ковтання, головний біль, нездужання, часто — блювання. Вже на першу добу або на 2-й день з'являється висип. Скарлатинозний висип дрібноточковий, яскраво-рожевий або червоний на гіперемійованому фоні шкіри. На перший погляд створюється враження суцільного почервоніння шкіри. Найбільше висипань у пахвовій, лобковій, пахвинній та сідничній ділянках, на згинальних поверхнях кінцівок. Висип у деяких випадках має дрібнопапульозний характер. Можна спостерігати іноді міліарне висипання у вигляді дрібних, як макове зернятко, пухирців, наповнених прозорою або каламутнуватою рідиною. При тяжкій формі скарлатини висип часто геморагічний. При скарлатині спостерігається білий дермографізм (тривалий прихований і короткий явний періоди). Обличчя має характерний вигляд: на лобі і скронях — рожевий дрібноточковий висип, шкіра щік суцільного червоного кольору; шкіра носа, навколо губ та підборіддя бліда. Чітко видно блідий носогубний трикутник — типова ознака скарлатини, описана Н. Філатовим. У ділянках згинів, при уважному огляді видно багато дрібноточкових крововиливів, завдяки чому природні складки в них дуже виділяються. Це симптом складки. Постійним симптомом скарлатини є ангіна — від катарального запалення до глибоких некротичних змін піднебінних мигдаликів. Спостерігається яскрава гіперемія слизової оболонки передніх піднебінних дуг, м'якого піднебіння, язичка (палаючий зів). Відповідно до ступеня ураження зіва в процес втягуються регіонарні лімфатичні вузли: вони збільшені, щільні, болісні при пальпації. Язик обкладений густим білим нальотом, через 2—3 дні він очищається від нього, стає яскраво-червоним, сосочки гіпертрофуються (малиновий язик).

Явища загальної інтоксикації, залежно від тяжкості хвороби, зберігаються протягом 2—7 днів. Паралельно з поліпшенням загального стану (зниження та нормалізація температури тіла, поліпшення самопочуття) зменшується ступінь запальних змін зіва, блідне і поступово зникає висип. На місці висипу спостерігається лущення: висівкоподібне на обличчі та шиї, пластинчасте — на тулубі та кінцівках. Поява лущення припадає на кінець першого — початок другого тижня. Більш інтенсивним лущення буває після рясного висипання, особливо — міліарного. Найчіткішим є скарлатинозне пластинчасте лущення на долонях та підошвах.

Типова скарлатина проявляється в легкій, середньотяжкій та тяжкій формах. Тяжка форма скарлатини, при якій домінують загальнотоксичні розлади (гіпертермія, багаторазове блювання, нейротоксикоз, геморагічний синдром), е токсичною. При перевазі бактеріального компонента (некротична ангіна, аденофлег-мона, ранні гнійні ускладнення тощо) виділяють септичну скарлатину. Поєднання симптомів токсичної та септичної скарлатини характерне для токсико-септичної форми хвороби.

Перебіг скарлатини нерідко буває атиповим: симптоми хвороби виражені слабко, деяких з них зовсім немає. Це стерта форма скарлатини.

Атиповою скарлатиною є також екстрафарингеальна або екстрабукальна (опікова, ранова, післяродова тощо). Явища загальної інтоксикації є вираженими, висип типовим, але починається він і найбільш насичений у ділянці вхідних воріт інфекції. Слабко виражені зміни в зіві — ангіна найчастіше є катаральною.

Ускладнення. В генезі ускладнень скарлатини основну роль відіграють два фактори: бактеріальний та алергічний.

Бактеріальні (гнійні) ускладнення можуть виникати і в ранні, і в пізні строки хвороби. Серед гнійних ускладнень найбільш поширені лімфаденіт, аденофлегмона, отит, мастоїдит, гнійний артрит та ін.

Алергічні ускладнення при скарлатині найчастіше виникають під час другого періоду хвороби. Це насамперед дифузний гломерулонефрит та синовіїт з переважним ураженням дрібних суглобів. Для скарлатини характерними є також алергічні хвилі: у реконвалесцента скарлатини на 2—3-му тижні хвороби відновлюються загальнотоксичні симптоми, підвищується температура тіла (звичайно короткочасно); з'являється висип різноманітного характеру (дрібноплямистий, уртикарний, анулярний), ангіна (звичайно катаральна), спостерігаються одутлість обличчя, катар слизових оболонок — кон'юнктивіт, риніт, бронхіт. Збільшуються лімфатичні вузли, виникає еозинофілія. Алергічні хвилі" можуть бути одноразовими та повторними.

Поряд з алергічними хвилями при скарлатині на 3—4-му тижні хвороби можуть з'являтися справжні рецидиви скарлатини.

Своєрідні зміни серцево-судинної системи, які виникають у другому періоді скарлатини і відомі під назвою скарлатинозного серця (сповільнення пульсу, аритмія дихального типу, зниження артеріального тиску, розширення відносної тупості серця вліво, систолічний шум тощо), відображують зміну фаз тонусу вегетативної нервової системи. Вони цілком доброякісні, можуть утримуватися протягом 2—4 тижнів.Діагноз. Розпізнавання скарлатини у типових випадках не становить труднощів. При нетиповому висипу виникає потреба диференціювати скарлатину з іншими захворюваннями, які супроводяться висипом: кором, краснухою, продромальним висипом при вітряній віспі, медикаментозним та токсичним висипами, сироватковою хворобою, далекосхідною скарлатиноподібною гарячкою, у маленьких дітей — з пітницею. Якщо немає висипання, скарлатину диференціюють з ангіною, дифтерією зіва. Діагностувати скарлатину, особливо при легких та стертих формах хвороби, лікареві допомагає епідеміологічний анамнез (тісний контакт з хворим на скарлатину).

Надійних методів лабораторної діагностики скарлатини немає. Бактеріологічний метод (виділення гемолітичного стрептокока) застосовується нечасто у зв'язку зі значним поширенням цього мікроорганізму в носоглотці при інших захворюваннях, а також у здорових людей. Підвищення титру антистрептолізину та антифібринолізину характерне для скарлатини, але ці дослідження трудомісткі і не знайшли широкого застосування в практиці. Скарлатині, як і іншим бактеріальним інфекціям, властиві нейтрофільний лейкоцитоз, зсув уліво та збільшена ШОЕ.

Лікування. Оскільки навіть при легких формах скарлатини можуть виникати ускладнення, треба проводити антибактеріальну (антистрептококову) терапію. Найдоцільніше призначати бензилпеніцилін, який високоактивний щодо стрептокока і практично нетоксичний. Інші антибіотики використовуються при He-Сприйманні бензилпеніциліну організмом або при деяких інших Обставинах. Доза бензилпеніциліну становить 50 000— 100 000 ОД на 1 кг маси тіла на добу при 3—4-разовому внутрішньо-м'язовому введенні. Курс лікування 5—7 днів. При лікуванні скарлатини використовують також інші антибіотики: оксацилін, еритромін, феноксиметилпеніцилін усередину в звичайних вікових дозах протягом 5—7 днів. Доцільно також застосовувати гіпосенсибілізуючі засоби: антигістамінні (димедрол, піпольфен, таве-гіл та ін.), препарати кальцію.

При токсичних формах скарлатини вдаються до неспецифічної детоксикації (внутрішньовенне краплинне введення ізотонічних глюкозосольових розчинів та синтетичних плазмо-замінників). Внутрішньовенне краплинне або внутрішньом'язово доцільно вводити гідрокортизон (3—5 мг/кг маси тіла на добу) або його аналоги протягом 2—4 днів. За показаннями застосовують також симптоматичні засоби. Хворі на скарлатину протягом усього гострого періоду хвороби повинні дотримувати постільного режиму. Ускладнення лікують за загальними правилами. При бактеріальних ускладненнях застосовують антибіотики, за показаннями — фізіотерапевтичні, хірургічні та інші методи лікування. В лікуванні алергічних ускладнень головне значення має гіпосенсибілізуюча терапія.

Профілактика. Специфічної профілактики скарлатини досі ще не розроблено. Тривають пошуки ефективних методів активної імунізації.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на скарлатину ізолюють удома або госпіталізують, якщо є показання (важка та ускладнена форми хвороби, неможливість забезпечити догляд за хворим або ізолювати його вдома тощо). Реконвалесценти, які відвідують дитячі дошкільні заклади та перші два класи школи, допускаються в ці заклади, коли мине 22 дні від початку хвороби. 2. Карантин для контактних дітей дошкільного віку та учнів перших двох Класів встановлюється на 7 днів. 3. За вогнищем встановлюють медичний нагляд. Важливо виявити стерті та атипові (наприклад, ангіна), форми хвороби.

Вітряна віспа

Вітряна віспа — це гостре інфекційне захворювання, яка супроводиться підвищенням температури тіла та плямисто-папульозно-везикульозним висипом на шкірі та слизових оболонках.

Етіологія. Збудник вітряної віспи — вірус, у навколишньому середовищі нестійкий Встановлено ідентичність вірусів вітряної віспи та оперізуючого лишаю.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хворий на вітряну віспу, починаючи з І—2-го дня інкубаційного періоду і до 9-го дня з моменту появи висипу. Джерелом захворювання може бути також хворий на оперізуючий лишай. Вітряна віспа передається повітряно-краплинним шляхом на відносно далекі відстані (через сусідні кімнати і квартири). Внаслідок малої стійкості збудника через третю особу та предмети, з якими стикався хворий, не передається.

Сприйнятливість до вітряної віспи загальна. Хворіють діти всіх вікових груп. Переважна більшість хворих — це діти до 10 років життя.

Патогенез. Вхідними воротами інфекції є верхні дихальні шляхи. В епітелії слизових оболонок верхніх дихальних шляхів вірус вітряної віспи розмножується, проникає в русло крові і розноситься по всьому організму. Внаслідок дерматотропності вірус вибірково уражує шкіру, що клінічне проявляється висипом. Зрідка при вітряній віспі в легенях, печінці, нирках, підшлунковій залозі настають специфічні зміни, зумовлені патогенною дією вірусу.Останнім часом вважають, що можливе тривале збереження вірусу вітряної віспи в організмі після перенесеної хвороби (в клітинах міжхребцевих нервових гангліїв). Внаслідок впливу несприятливих факторів вірус може активуватися, що клінічне проявляється оперізуючим лишаєм. Так можна пояснити можливість захворювання оперізуючим лишаєм людини, яка раніше хворіла на вітряну віспу, незважаючи на стійкість імунітету при вітряній віспі та ідентичність збудників обох захворювань.

Клініка. Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11 до 21 дня, найчастіше близько 14 днів. Продромальні явища зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). На такому фоні або без будь-яких передвісників на шкірі з'являються висипання, що часто супроводяться підвищенням температури тіла. Перші елементи висипу можуть з'явитися при нормальній температурі тіла. Висип локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи його можна знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папул», швидко перетворюються на характерні для вітряної віспи елементи — везикули (пухирці). Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різноманітну величину (від макового зернятка до великої горошини), розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії. У разі проколу везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Окремі везикули мають пупковидні вдавлення, що пов'язується з початком розсмоктування їхнього вмісту.

Везикули швидко підсихають (через 1—3 дні), на їхньому місці утворюються бурі кірочки, які відпадають через 1—3 тижні. Висип при вітряній віспі з'являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи висипу, що перебувають на різних стадіях розвитку (парули, везикули, кірочки). У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з'являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої при вітряній віспі, як і на шкірі, є пухирець (везикула). Енантема може випереджати висипання на шкірі. Вітрянкових пухирців на слизових оболонках звичайно мало. Вони нестійкі, швидко перетворюються на поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.

Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Клінічні форми вітряної віспи різноманітні. У деяких хворих вітряна віспа характеризується появою поодиноких пухирців при Відсутності загальнотоксичних симптомів (рудиментарна форма). Крім рудиментарної, спостерігається абортивна форма (папульозні елементи висипу підсихають, не доходячи до стадії везикули). Важкий перебіг мають пустульозна, бульозна, гангренозна, геморагічна та вісцеральна форми вітряної віспи.

При пустульозній формі вміст пухирців стає гнійним, утворюються пустули. Після їхнього підсихання і відпадання кірок залишаються рубці. Бульозна форма характеризується появою, крім типових везикулярних висипань, великих (діаметром до 2 — 4 см) пухирців з каламутним вмістом, які лопаються і залишають вогкі поверхні. Прогноз при цій формі у більшості випадків сприятливий.

При гангренозній формі на місці пухирців з'являються некрози, які перетворюються згодом на глибокі виразки. Виникають явища загальної інтоксикації, часто — гнійно-септичні ускладнення. При геморагічній формі поряд з геморагічним характером вмісту пухирців з'являються крововиливи в шкіру, спостерігається кровоточивість слизових оболонок. Останнім часом у хворих, які приймали незадовго до захворювання вітряною віспою глікокортикоїдні препарати, спостерігаються тяжкі та злоякісні фор/ цій хвороби.

Генералізована вітряна віспа з ураженням внутрішніх органів (вісцеральна форма) діагностується звичайно тільки після смерті під час розтину. Це найтяжча форма вітряної віспи, при якій поряд з типовими змінами шкіри та слизових оболонок первинно уражуються легені, печінка, нирки, підшлункова залоза та інші органи.

Ускладнення при вітряній віспі бувають рідко. При появі везикулярного висипу на слизовій оболонці гортані розвивається іноді клінічна картина стенозу гортані (вітрянковий круп). Якщо висипання пухирців є на рогівці, може розвинутися кератит. Серед ускладнень, пов'язаних з безпосередньою дією вірусу, важливе місце займає пневмонія. Вона приєднується звичайно на початку хвороби. Неврологічні ускладнення виникають у стадії утворення кірок. Це енцефаліт, мієліт, серозний менінгіт.Ускладнення, зумовлені вторинною інфекцією, проявляються по-різному (нагноєння пухирців, виникнення абсцесу, флегмони, лімфаденіту); у дітей раннього віку бувають також пневмонія і гнійний отит.

Діагноз вітряної віспи в типових випадках не становить труднощів. Рудиментарну та абортивну форми хвороби потрібно диференціювати з шкірними проявами ексудативного діатезу, стрептодермією і наслідками від укусів комарів (улітку). Бульозна форма вітряної віспи відрізняється від пемфігусу наявністю, крім пухирців, типових вітрянкових везикул.

Лікування вітряної віспи зводиться до дотримання постільного режиму протягом усього періоду висипання, запобігання вторинній інфекції. Везикули треба змазувати 1—2 % розчином метиленового синього або брильянтового зеленого, рот полоскати дезинфікуючим розчином. За показаннями застосовують симптоматичні засоби (анальгетики, жарознижувальні тощо), проводять неспецифічну детоксикацію. При тяжких формах хвороби та розвитку гнійних ускладнень призначають антибіотики. Лікування неврологічних ускладнень патогенетичне. Таких хворих потрібно госпіталізувати у спеціалізоване відділення інфекційної лікарні.

Профілактика. Активна імунізація вивчається. У нашій країні одержано тканинні живі атенуйовані штами вірусу вітряної віспи. Але доцільність вакцинопрофілактики вітряної віспи сумнівна, оскільки, з одного боку, перебіг хвороби переважно легкий, а з другого — треба утриматися від подальшого перевантаження календаря щеплень.

Заходи у вогнищі. 1. Хворого на вітряну віспу ізолюють удома, якщо є показання,— у стаціонарі, на 9 днів від моменту появи висипу. 2. Карантин накладають на дітей до 7 років, які були в контакті з хворим на вітряну віспу або оперізуючий лишай і не хворіли на вітряну віспу, на строк від 11 до 21 дня від моменту контакту. 3. У зв'язку з нестійкістю збудника заключну дезинфекцію не проводять. Після залишення хворим приміщення його провітрюють. 4. За вогнищем (у дитячих колективах До 7-річного віку) встановлюють медичний нагляд.

Профілактичний ефект введення імуноглобуліну контактним е сумнівним.