Ларингіт

Ларингіт— запалення слизової оболонки гортані. Може бути гострим і хронічним.

Ларингіт гострий рідко буває ізольованим. Частіше це один із проявів гострого респіраторного захворювання, грипу, скарлатини, коклюшу і т.д. Його розвитку сприяють загальне і місцеве переохолодження, перенапруга голосу, вдихання запиленого повітря, що дратують пар і газів, погрішності в харчуванні, паління, зловживання спиртними напоями.

Симптоми, перебіг. Відчуття сухості, першіння, саднення, царапаня в горлі; кашель спочатку сухий, а надалі супроводжується відходженням мокротиння; голос стає хрипким, грубим чи зовсім беззвучним; іноді біль при ковтанні, головний біль і невелике підвищення температури. Тривалість хвороби звичайно не перевищує 7—10 днів. При несприятливих умовах може перейти в підгостру або в хронічну форму. При ларингоскопії відзначають розлиту гіперемію і набряклість слизової оболонки гортані. Голосові складки стовщені, гиперемированы, на них грудочки грузлого мокротиння, при фонації вони стуляються не цілком. При грипі можливі крововиливи в слизову оболонку (так званий геморагічний фарингіт). Якщо патологічні зміни спостерігаються лише на одній стороні гортані і ларингіт прийняв затяжний плин, необхідно виключити туберкульозну, сифілітичну природу, новоутвір.

Лікування. Усунення причин, що викликали захворювання. Для повного спокою гортані протягом 5—7 днів хворому рекомендують не розмовляти. Забороняють курити, вживати спиртні напої. Необходимо також виключити гострі приправи, пряності. Корисні тепле питво (молоко, боржомі), полоскання горла відваром ромашки чи шавлії, теплі лужні інгаляції, інгаляції аерозолей антибіотиків, тепло на шию ( пов'язка чи зігрівальний компрес), гарячі ванни (42—45 °С на 20—30 хв). При кашлі призначають кодеїн, іпекакуану. Застосовують також фізіотерапевтичні методи: солюкс на передню поверхню шиї, ультрафіолетове опромінення, электрофорез новокаїну на область гортані, УВЧ і мікрохвильову терапію.

Хронічний ларингіт складає 8.4 % стосовно всієї патології ЛОР - органів. Виникненню патологічного процесу в гортані сприяють багато факторів: повторні гострі ларингіти, тривала і надмірна напруга голосу, паління, вживання алкогольних напоїв, різні професійні шкідливості, зокрема вдихання пилу і газів. Патологія дихальних шляхів, що знаходяться над гортанню, (хронічний риніт, синуїт, скривлення перегородки носа, тонзиліт, фарингіт) також може служити причиною хронічного запалення гортані. Моментами, що привертають, є захворювання серця і легень, що ведуть до застійних явищ у верхніх дихальних шляхах. Істотну роль грає рівень загальної сенсибілізації організму. У хворих хронічним атрофічним ларингітом особливо часто виявляються захворювання ШКТ, серцево-судинної системи, хронічні захворювання бронхів, хронічний нефрит, ендокринні захворювання. Одним з частих моментів, що привертають, у виникненні хронічного атрофічного ларингіту є порушення вуглеводного обміну.

При хронічному ларингіті хворі пред'являють скарги на захриплість голосу, почуття завзятого першення, незручності в горлі, кашель, стенозування. Ці симптоми більше турбують по ранках.

Ларингоскопічна картина надзвичайно різноманітна. Часто в області складок передодня припухлість більш виражена, тому вони значно прикривають голосові складки, при фонації вони стуляються, у зв'язку з чим голос стає хрипким. Може бути і хронічне подскладочное припухання, при якому ларингоскопічна картина подібна з такий при помилковому крупі. У місцях, покритих плоским епітелієм (на голосових складках, на задній стінці і черпаловидных хрящах), слизова оболонка внаслідок стовщення епітелію здається сіро-червоної або білуватою. Якщо стовщення епітелію местами дуже сильні, говорять про пахідермію гортані. Локалізується вона на задній стінці гортані, де утворяться бородавчасті або зубцюваті розростання, на внутрішній поверхні черпаловидных хрящів і голосових складок.

Розрізняють 3 основні форми хронічного ларингіту: катаральну, гіпертрофічну, атрофічну.

При хронічному катаральному ларингиіті спостерігається легка гіперемія і стовщення слизуватої оболонки, голосові складки стуляються не цілком, на них нерідко відзначаються накладення грузлого слизу.

При хронічному гіпертрофічному ларингіті гіперплазії піддається як епітеліальний покрив, так і підслизову тканина. Гіперплазія багатошарового плоского епітелію веде до розвитку пахідермії, лейкоплакії і кератозу. В основі пахідермії лежить могутня папиллярная і тяжистая гіперплазія покривного епітелію в сполученні з запаленням, реактивною проліферацією й огрубінням підлягаючої сполучної тканини. Лейкоплакії властива плоска чи поллллро гіперплазія зі значним збільшенням числа шарів. В основному зростає кількість клітин у базальному і шиповидном шарах. При гіперкератозах змінюються зернистий і роговий шари, вони різко стовщені.Хронічний гіпертрофічний ларингіт поділяється на дифузійний і обмежений. Найбільш постійним симптомом для усіх видів хронічного гіпертрофічного ларингіту є захриплість. При пахідерміях гортані, особливо в межчерпаловидной області, захриплість виражена дуже різко, аж до афонії. При дифузійній формі ларингоскопически виявляється стовщення слизової гортані і її гіперемія в період загострення. При гіпертрофії складок передодня відзначається збільшення їх з однієї чи по обидва боки, вони чи частково цілком прикривають голосові складки. Іноді в таких хворих роль голосових складок виконують складки передодня.

Обмежені форми хронічного гіпертрофічного ларингіту характеризуються локальністю процесу у визначених відділах гортані.

При хронічному атрофічному ларингіті слизова оболонка гортані стає стоншеної і сухуватий унаслідок утрати залозистого апарата. У слизовій і підслизовій тканинах виражена дрібноклітинна інфільтрація. В міру розвитку процесу ущільнюється сполучна тканина, зникають залози й облитерируется просвіт деяких судин. Збережені залози продуцируют густий слиз, що висихає і приводить до утворення кірок. Клінічна картина залежить від поширеності процесу. Хворих турбують сухість, першение, відчуття стороннього тіла в горлі, кашель з важко відокремлюваним мокротинням. Ларингоскопически визначається витончення слизової оболонки гортані, виражена сухість її, наявність грузлого мокротиння і кірок.

Особливу цінність у діагностиці захворювань гортані становить мікроларингоскопія, що дозволяє відмежувати доброякісні зміни від змін, підозрілих на рак, провести прицільну біопсію. Принцип мікроларингоскопії полягає у вивченні стану слизової оболонки гортані за допомогою мікроскопа. Мікроларингоскопію можна проводити з діагностичною і лікувальною метою.

Хронічний ларингіт потрібно диференціювати з пухлинами, склеромою, туберкульозом і сифілісом гортані.

Раннім симптомом раку є захриплість. Пізніше приєднуються тяжкі позиви до відкашлювання, місцеві болі з іррадіацією у вухо, що підсилюються при розмові. Ларингоскопічні дані: невелика червоність на одній стороні з незначною припухлістю. Іноді видна обмежена чи полипоидная пухлина з горбистою поверхнею, білуватий чи матово-червоний кольори. Голосова складка інфильтрирована й обмежена в рухливості. Потім захриплість посилюється до афонії, зростають біль і дисфагичрі явища, приєднуються перші симптоми звуження гортані, у мокротинні з'являються прожилки крові.

Первинний сифіліс у гортані спостерігається вкрай рідко. З'являється твердий шанкер на надгортаннику, черпаловидном хрящі, черпалонадгортанных складках, рідше в області голосової щілини. Прояву вторинного сифілісу залежать від форми. При эритематозной формі є розлита гіперемія всієї слизової оболонки, що потім приймає багряний відтінок. Эрозивная форма характеризується безліччю поверхневих эрозий, оточених яскраво-червоною облямівкою. Сифілітичному хордиту властиві ізольовані інфільтрати, що асиметрично розташовуються на голосових складках окремими чи бляшками, що зливаються, величиною менше сочевиці, перлового кольору, що піднімаються на гиперемированной слизової оболонки. При третинному сифілісі утвориться глибока третинна виразка з характерними, різко обкресленими краями, сальним дном. Виразка мало хвороблива.

Симптоми туберкульозу гортані різноманітні і залежать від локалізації процесу. Спочатку хворий відзначає швидку стомлюваність голосу і неприємні відчуття при розмові. Згодом інфільтрація збільшується і голосова складка здобуває веретеноподібну форму. Інфільтрат має вигляд плоского, сидячого на широкій підставі стовщення сіро-червоний чи синювато-сірий кольори. У наступному з'являється туберкульозна виразка.

Склеромное ураження гортані виявляється інфільтратами, розташованими в подскладочном просторі. При великих розмірах інфільтратів голосова щілина може бути різко звужена.

Лікування.

Проблема терапії хронічного, особливо гіпертрофічного ларингіту, залишається актуальної в зв'язку з тривалістю його перебігу, слабкою результативністю лікування, наявністю в ряді випадків супутнього дискератоза і здатністю до переходу в злоякісні новотвори.

Хворий з хронічним ларингітом варто настійно рекомендувати припинити паління, не вживати алкоголь, не перенапружувати голос. Одночасно потрібно лікувати захворювання носа і носоглотки, оскільки подих через рот шкідливо відбивається на стані гортані.

При хронічному катаральному ларингіті широко використовуються ингаляторные процедури типу лужних і масляних інгаляцій.При хронічному гіпертрофічному ларингіті лікування залежить від виразності процесу, його тривалості і мікроларингоскопічної картини. У гортань уливають протизапальні засоби : 10% розчин иманина, химотрипсин, розведений у фіз/розчині, гідрокортизон, сік каланхоэ. Застосовують і в'язкі засоби: 3% розчин колларгола, водно-гліцериновий розчин таніну. При даній формі ларингіту широко застосовують хірургічне лікування. Під контролем мікроскопа видаляють гиперплазированный епітелій, пахідермію, лейкоплакію, полипозно змінену слизову оболонку гортані. Видалення їх є профілактикою раку.

При атрофічн ларингіті призначають щелочнокалиевые чи сірководневі інгаляції. Звичайно сполучаються лужні і масляні інгаляції. При наявності кірок і густого відокремлюваного в гортані рекомендується аэрозольтерапия химотрипсином.

Хронічний гіпертрофічний ларингіт, дискератозы слизової оболонки гортані відносяться до групи предраковых станів, тому особи з подібними захворюваннями підлягають диспансерному спостереженню.

Зниженню захворюваності ларингітами сприяє профілактика простудних захворювань, загартовування організму, своєчасна санація носа, околоносовых пазух і глотки, а також виключення шкідливих звичок.

Стенозуючий ларингіт — гострий запальний процес у гортані, що нерідко захоплює трахею і бронхи. Спостерігається, як правило, у початковому періоді ГРВІ як прояв самого захворювання, але може бути і результатом приєднання бактеріального фактора, і тоді стенозуючий ларингіт розглядається як ускладнення ГРВІ. Особенно часто він виникає в дітей з алергійним діатезом і протікає тяжелее в ранньому віці, нерідко має хвилеподібний перебіг. Запалення і набряк слизової оболонки при відносно вузькому просвіті гортаниудетей і обумовлюють утруднення подиху, що підсилюються рефлекторним спазмом.

Клінічна картина. Стенозуючий ларингіт виникає нерідко гостро, переважно вночі. У частини дітей йому передують симптоми ларингіту (сухий, особливо гавкаючий кашель, першение в горлі, невелика захриплість голосу). Тяжкість стенозирующего ларингіту визначається ступенем стенозу і дихальною недостатністю.

Розрізняють чотири ступені стенозу. Стеноз I ступеня — короткочасне утруднення подиху або більш тривале, але слабко виражене; приступи утрудненого подиху виникають рідко, подих шумноватое, сиплий голос, що гавкає кашель, невеликий ціаноз, незначно виражене втяжение податливих місць грудної клітки, в основному в эпигастрии. Дихальна недостатність отсутствует. Стеноз II ступеня характеризується тривалістю (до 5 сут), порушенням загального стану дитини, що стає неспокійним, підсилюється гавкаючий, грубий кашель, часто виникають приступи утрудненого подиху, супроводжуючи втяжением усіх податливих місць грудної клітки; подих гучне, чутне на відстані. Стеноз може бути постійним чи мати хвилеподібний характер. Помірковано виражена дихальна недостатність. Характерно різке погіршення загального стану, відзначаються виражена блідість, ціаноз губ, кінцівок. Стеноз III ступеня — значне і постійне утруднення подиху з втяжением усіх податливих місць грудної клітки (яремна ямка, над- і підключичні простори, эпигас-тральная область). Спостерігається пітливість, різке занепокоєння дитини (хворий мечеться в постелі), подих у легенях ослаблено. Відзначаються ознаки серцево-судинної недостатності (випадання пульсової хвилі й ін.), ознаки наростаючої гипоксемии —блідість, адінамія. Дихальна недостатність різко виражена. Стеноз !V ступеня — стадія асфіксії.

Діагноз ставлять на підставі даних анамнезу і клінічної картини.

Диференціальний діагноз проводять зі стороннім тілом, респіраторними аллергозами.

Лікування визначається ступенем виразності стенозу, його тривалістю, а також наявністю токсикозу, викликаного ГРВІ, віком дитини, його преморбидным станом.

При стенозі I ступені необхідні: широкий доступ повітря; відволікаюча терапія — гірчичники на ікри і кругові гарячі ванни при температурі води до 38—39 °С, рясне часте тепле питво (чай, боржом, молоко із содою), парові лужні інгаляції (4% розчин гідрокарбонату натрію з вітаміном А, эуфиллином, гідрокортизоном); антиспастическая терапія (атропін, папаверин, люминат усередину у вікових дозах); седативні (1—2 % розчин броміду натрію по 1 чайної, десертної, їдальні ложці 3 рази в день у залежності від віку) і гипосенсибилизирующие засобу (димедрол, пипольфен і ін.), вітаміни. При відсутності эффекта-внутриносовая новокаїнова блокада, що сприяє зменшенню набряку слизуватої оболонки гортані і зняттю рефлекторного спазму. Уже при цій стадії стенозу, особливо при наявності лихоманки, рекомендують призначати антибіотики. Бажано поміщати дитини в палату, де повітря зволожене пором.При стенозі ІІ ступеня, крім зазначених вище засобів, широко застосовують зволожений кисень; з метою зменшення набряку слизуватої оболонки дихальних шляхів — гіпертонічні розчини в/в (20—30 мол 20% розчину глюкози, 5—10 мол 10% розчину глюконата кальцію); гормональні препарати: гідрокортизон — 5 мг/кг, преднізолон — 1— 1,5 мг/(кг / сут); серцеві засоби (строфантин чи корглікон в/в чи дигоксин усередину), сечогінні препарати; ней-ролептики (аміназин, промазин і ін.), але обережно, щоб не пригничити кашлевий рефлекс та або упустити момент для оперативного лікування.

При стенозі III ступеня преднізолон в/в (1,5—2 мг/кг), причому перша доза складає половину добової; більш широко застосовують серцеві засоби; антибіотики широкого спектра дії (цепорин, тетраолеан і ін.), а також окси-бутират натрію (ГОМК). При відсутності ефекту проводять лікувальну ларингоскопію, під час якої поліетиленовим катетером відсмоктують слиз, видаляють сухі кров'янисті кірки, змазують слизувату оболонку розчином ефедрину, гідрокортизоном, персиковою, абрикосовою чи вазеліновою олією. Іноді пряму ларингоскопію повторюють кілька разів. При стенозі Ш ступеня показана також лікувальна бронхоскопія (видалення слизу, гною, кірок, промивання бронхів, интратрахеоброниальное введення антибіотиків), до при цьому повинна бути повна готовність до негайного проведення трахеостомії.

Якщо перераховані вище заходи виявляються неефективними, виразність стенозу не зменшується, є тенденція до прогресування серцево-судинної недостатності (відзначаються парадоксальний пульс— випадання пульсової хвилі, наростають адінамія, блідість шкірних покривів на тлі стійкого ціанозу губ, кінцівок і ін.), показана интубация трахеостомія.

Прогноз при IIІ ступеня стенозу й асфіксії серйозний; при I —II ступеня і рано початому лікуванні — сприятливий.

Профілактика: попередження ГРВІ, особливо у дітей з алергічним діатезом.