Медико-демографічні проблеми дитячого населення

О днією із складових сучасної демографічної кризи, яку переживає Україна, є обвальне падіння народжуваності в 90-х роках ХХ ст. Темпи зниження рівнів народжуваності досягли 30%.

Сучасний коефіцієнт народжуваності є одним із найнижчих в Європі, нижчий, ніж в Україні рівень народжуваності зафіксовано в Болгарії, Німеччині, Чехії, Латвії, Естонії. Зниження рівня народжуваності призвело до зменшення частки дітей у віковій структурі населення. За період між двома останніми переписами 12.01.1989 та 5.12.2001 рр. частка дітей віком 0-14 років зменшилась серед всього населення з 21,6% до 16,5%, або на 23,6%. Ці негативні процеси більшою мірою торкнулися міського населення, де зменшення відбулося з 21,9% до 15,5%, або на 29,2%, ніж сільського (20,9%, 18,6%, 11% відповідно).

Особливо значно зменшилась частка міських дівчаток - з 20,1% в 1989 р. до 14,0% - в 2001 р., або на 30,4%. Частка міських хлопчиків зменшилась на 28,3%. В сільській місцевості ці процеси були повільнішими: частка хлопчиків зменшилась на 12,8%, дівчаток - на 10,0% (табл. 1). Таблиця 1. Зміни частки дітей (0-14 років) у віковій структурі населення за міжпереписний період, % Обидві статі (0-14) Хлопчики (0-14) Дівчатка (0-14) Тип поселення 1989 2001 2001 до 1989% 1989 2001 2001 до 1989% 1989 2001 2001 до 1989% Все населення 21,6 16,5 76,4 23,8 18,3 76,9 19,7 15,0 76,1 Міське населення 21,9 15,5 70,8 24,0 17,2 71,7 20,1 14,0 69,6 Сільське населення 20,9 18,6 89,0 23,4 20,4 87,2 18,8 16,9 90,0 Зменшення кількості дітей призвело до зменшення демографічного навантаження працездатного населення дітьми. Наприклад, у 1995 р. на 1000 осіб працездатного населення припадало 385 дітей, а в 2001 - 324.

У містах Києві та Севастополі навантаження дітьми зменшилось з 324 і 237 до 256 і 271 відповідно, в Луганській області - з 370 до 291, Донецькій - з 354 до 280, Харківській - з 344 до 281. Сім"я була і залишається найважливішим соціальним інститутом, відповідальним за відтворення населення. Відповідно і головні демографічні тенденції як у довготривалій, так і в короткостроковій перспективі тісно пов"язані з її розвитком. Провідна роль у формуванні сімейної структури населення належить шлюбам і розлученням. Динаміка цих процесів має хвилеподібний характер. Протягом останніх двох десятиліть інтенсивність шлюбності знижувалась. Особливо швидко це зниження відбувалось у першій половині 90-х років, після чого настала стабілізація.

Найменші показники шлюбності спостерігалися у 2000 р., коли було зареєстровано шлюбів на 48 20,4% менше, ніж у 1999 р. Це явище, окрім несприятливих умов життя та поширення консенсуальних шлюбів, було зумовлене нечисельністю контингентів молоді 1977- 1982 рр. народження, які вступили в шлюбний вік. Протягом останніх двох років відбулось підвищення кількості шлюбів за рахунок дії сприятливих демографічних чинників.

У шлюбний вік почали вступати контингенти народжених після 1982 р., коли спостерігалось підвищення народжуваності. Нині в Україні налічується близько 15 млн. сімей. У містах більше половини - однодітні, у селах - дво-, тридітні та з більшою кількістю дітей сім"ї. Частка неповних сімей (без одного з батьків) досягла 14%. На сьогодні близько 1,5 млн. неповнолітніх дітей виховуються в неповних сім"ях. Внаслідок переважаючої більшості однодітних сімей зменшилася середня величина сім"ї з 3,2 осіб у 1989 р. до 2,9 у 2001 р. Збільшується частка сімей з юридично не оформленим шлюбом. За даними Держкомстату України, таких консенсуальних сімей було близько 12% загальної кількості зареєстрованих шлюбів, і їх частка з кожним роком зростає. Після стрімкого падіння

Порівняно з мінімальним показником, досягнутим у 2001 р., їх стало більше на 14,2 тис. Відповідно підвищився і загальний коефіцієнт народжуваності - з 7,7 на 1000 жителів у 2001 р. до 8,1 у 2002 р. Ця тенденція, як свідчать статистичні дані, зберігається і в 2003 р. Але, незважаючи на деяке підвищення рівня народжуваності у 2002 р. і продовження цієї тенденції у поточному році, ситуація в цій сфері відтворення населення залишається вельми критичною. Сучасний рівень дітородної активності населення найнижчий за повоєнні роки. Коефіцієнт сумарної народжуваності, зафіксований в Україні, і в 2002 р. (1,12 на 1 жінку) найнижчий серед європейських країн. До 1999 р. зниження інтенсивності народжень спостерігалось в усіх вікових групах матерів одночасно в міській і сільській місцевості і в усіх без винятку регіонах. Зменшення народжуваності було особливо затяжним у молодих жінок до 25 років. У жінок старше цього віку воно припинилося у 1999 р., а в групі від 25 до 35 років навіть змінилося деяким зростанням.Власне, матері у цьому віковому інтервалі і забезпечили в основному підвищення рівня народжуваності в 2002 р. Це той вік, коли здебільшого народжують другу або третю дитину. Але оскільки питома вага цих черговостей народжень не підвищилась, є підстави вважати, що це запізніла реалізація перших народжень, відкладених у важкі роки соціально-економічної кризи. Компенсація відкладених народжень у жінок віком 25-34 роки відбувалась у 2000-2002 рр. на тлі деякого зниження народжуваності у молодих матерів (до 20 років). Щоправда, у 2002 р. рівень народжуваності у цього вікового контингенту теж збільшився, але тільки серед міського населення. Наскільки стійкою виявиться тенденція зростання народжуваності у молодих жінок, покаже час. Внесок молодих матерів (до 25 років) у величину сумарної народжуваності знижується у всіх країнах Західної Європи. У 60-70-х ХХ ст. роках народжуваність у цих країнах теж молоділа, однак приблизно з середини 70-х років на Заході визначилась нова тенденція, і середній вік матері, який до того знижувався, став збільшуватися. Медико-демографічні проблеми дитячого населення Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 49 У 80-х роках на цей шлях стали країни Центральної та Східної Європи. До середини 90-х років зміни торкнулися і європейських республік колишнього СРСР, і тепер власне там середній вік матері підвищується особливо швидко. Однак внесок в загальну народжуваність молодих матерів в Україні ще залишається високим - 55%. На сьогодні він один із найвищих у Європі. Оскільки показники шлюбності населення зменшуються, а розлучуваності збільшуються, а також у зв"язку з поширенням консенсуальних шлюбів в Україні зростає частка дітей, народжених жінками, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Протягом 1997-2002 рр. вона зросла на 25% і становила у 2002 р. 19,0%. У 2002 р. досить значна питома вага позашлюбної народжуваності (більше 1/5) спостерігається у наймолодшій групі дітородного періоду (до 20 років). Слід однак відзначити, що швидке зростання позашлюбної народжуваності не є специфічним українським феноменом. Серед Європейських країн Україна посідає серединне місце як за рівнем показників позашлюбної народжуваності, так і за темпами їх змін. Лідирують на європейському континенті країни Північної Європи, в яких частка позашлюбних народжень становить більше половини їх загальної кількості. Регіональні відмінності народжуваності, відмічені на тлі швидкого падіння її рівня у 90-х роках, на початку ХХІ ст. все ще зберігаються. З точки зору міжрегіональної диференціації рівня народжуваності області розподіляються на три умовні групи: східні - з найнижчими показниками сумарного коефіцієнта народжуваності (0,8-0,9 дитини), західні - з відносно високими показниками (1,3-1,6 дитини) та інші регіони з показниками від 1 до 1,2 дитини. Сумарний коефіцієнт народжуваності зменшується серед міського населення. Кількість областей з коефіцієнтом 0,8-0,9 збільшується утроє. Серед міського населення жодної з областей України немає коефіцієнта сумарної народжуваності на рівні 1,3-1,6. Серед сільського населення, навпаки, немає жодної області з коефіцієнтом, меншим 1,0, і в переважаючій більшості їх він досягає 1,3-2,1. Сучасна ситуація щодо смертності населення України залишається вкрай неблагополучною. Після короткочасного поліпшення становища у 1996-1998 рр. 1999-2002 рр. ознаменувались новим підвищенням смертності і зниженням тривалості життя майже в усіх вікових групах як міського, так і сільського населення (за винятком дітей віком 0-14 років). Вигідно відрізняються на фоні суцільного погіршення повікової смертності зміни у смертності немовлят і дітей віком 1-14 років. Рівень смертності дітей віком до 1 року на відміну від смертності дорослих в Україні з 1996 р. знижується. На сьогодні він набагато нижчий, ніж до 1991 р. Водночас набагато вищий, ніж у більшості розвинутих країн. Нинішній (2002 р.) рівень смертності немовлят в Україні, який становить 10,3 на 1000 народжених живими, був пройдений розвинутими країнами ще у 80-х роках. Нині у розвинутих країнах на першому році життя помирає не більше 7 (США), 5 (Європейський Союз), 4 (Японія) дітей на 1000 народжених. Починаючи з 1996 р., смертність немовлят знижується як у міських поселеннях, так і в сільській місцевості, на сьогодні показники для міського і сільського населення не відрізняються. Зменшення коефіцієнта смертності немовлят становило 26,4% (в містах - 27,5%, в селах - 25,4%). 50 Зниження смертності дітей віком до 1 року визначалось зменшенням ранньої неонатальної смертності, а після 1999 р. - зниженням як ранньої неонатальної, так і постнеонатальної смертності. Пізня неонатальна смертність останнім часом практично не змінювалась. Аналіз структури причин смерті немовлят у 90-х роках засвідчив певний перерозподіл її складових. На початку 90-х основними причинами смертності немовлят були стани, що виникають у перинатальному періоді, вроджені аномалії і хвороби органів дихання, від яких помирало майже 80% загальної кількості дітей віком до 1 року. У першій половині 90-х років відбулося помітне зростання малюкової смертності від інфекційних захворювань і хвороб нервової системи та органів чуття (в 1,5 раза), зовнішніх причин смерті (в 1,4 раза) та збільшення їх внеску до загального рівня смертності немовлят. Протягом 1996-2002 рр. було досягнуто значних успіхів у боротьбі з хворобами органів дихання та інфекційними хворобами, рівень смертності від яких за вказаний період скоротився удвічі. Нині основною причиною смертності немовлят в Україні залишаються стани, що виникають у перинатальному періоді. Друге місце в структурі причин смертності немовлят посідають вроджені вади розвитку та спадкова патологія. Нещасні випадки та зовнішні дії є третьою найбільш поширеною причиною смертності новонароджених у сучасний період, показник смертності від яких продовжує підвищуватись, що є вкрай негативною тенденцією на тлі загального зниження рівня смертності дітей віком до одного року. При аналізі регіональних відмінностей смертності немовлят можна назвати області, які виділяються підвищеним рівнем смертності немовлят: Запорізька (12,8*), Донецька і Дніпропетровська (по 11,8*), Рівненська (11,7*), Автономна Республіка Крим (11,5*). Порівняно невисокі значення коефіцієнта смертності дітей віком до одного року спостерігалися у Миколаївській (7,4*), Закарпатській і Полтавській (по 8,3*), Харківській (8,5*) областях. Стабільною тенденцією у 90-х роках ХХ і на початку ХХІ ст. можна вважати скорочення смертності дітей віком від 1 до 14 років. Протягом 1997-2002 рр. вона зменшилася на 7,5 %. Смертність дітей цього вікового контингенту відчутно варіює за типом поселення: діти, які проживають у сільській місцевості, в 2002 р. помирали в 1,3 раза частіше, ніж їх ровесники в міських поселеннях. У цілому кількість смертей на 1000 хлопчиків віком 1-14 років на третину перевищувала відповідні рівні смертності дівчаток. Головними причинами смертності у цього вікового контингенту дітей були зовнішні причини смерті, новоутворення, вроджені вади розвитку тощо. Вивчення причин смерті серед дитячого населення 0-15 років засвідчило, що на першому місці серед них - нещасні випадки, травми та отруєння - 27,18 випадків на 100 тис. відповідного населення. Серед сільських дітей цей рівень вищий - 34,14, проти 23,2 - серед міських. Значна різниця відмічається між міськими хлопчиками - 30,13 і сільськими - 44,28 на 100 тис. дитячого населення, або на 47% більше смертність на селі серед цього контингенту (табл. 2). Медико-демографічні проблеми дитячого населення Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 51 Таблиця 2. Смертність дітей 0-15 років за причинами в 2001 р., на 100 тис. відповідного населення Все населення Міські поселення Сільська місцевість Причини смерті обидві статі хлопчики дівчата обидві статі хлопчики дівчата обидві статі хлопчики дівчата Нещасні випадки, травми та отруєння 27,18 35,27 18,67 23 ,21 30,13 15,91 34,14 44,28 23,49 з них: нещасні випадки, що пов`язані з транспортом 4,53 5,59 3,43 4,27 5,05 3,45 5,0 6,53 3,39 утоплення 5,93 8,8 2,91 4,82 7,0 2,53 7,87 11,95 3,58 Стани, що виникають у перинатальному періоді 19,19 22,61 15,60 21,83 25,39 18,08 14,59 17,75 11,27 Хвороби нервової системи і органів чуттів 6,67 7,67 5,62 6,0 7,11 4,84 7,84 8,66 6,98 Новоутворення 6,27 7,23 5,27 5,88 7,14 4,55 6,96 7,38 6,53 Хвороби органів дихання 5,59 5,74 5,43 3,95 4,18 3,70 8,46 8,48 8,45 Значну частку в цьому класі причин смертності займають нещасні випадки, що пов"язані з транспортом, особливо серед сільських хлопчиків (6,53), та утоплення серед них же (11,95). На другому місці в структурі причин смертності дитячого населення - стани, що виникли в перинатальному періоді - 19,2 на 100 тис. відповідного населення. Ця причина смерті більш вагома у міських дітей: у хлопчиків 25,4, у дівчаток - 18,8. На третьому місці - хвороби нервової системи. Тут переважає смертність сільських дітей, так само, як вона переважає і у наступних класах причин смерті - новоутвореннях та хворобах органів дихання. Таким чином, поліпшення демографічної ситуації серед дитячого населення залежить від багатьох чинників, таких як поліпшення соціально-економічного становища в країні та підвищення рівня народжуваності, впровадження загальнодержавних заходів щодо боротьби з травматизмом, повсюдного виконання Комплексних заходів щодо поліпшення медичного обслуговування сільського населення, затверджених Указом Президента України від 3 січня 2002 р., та Національної програми "Репродуктивне здоров"я 2001-2005".