Народжуваність в Україні на порозі нового тисячоліття

Народжуваність - один із двох основних демографічних процесів, які зумовлюють відтворення населення. На народжуваність впливає багато так званих непрямих детермінант. Це соціальні, економічні, культурні й екологічні чинники. Наявність багатодітних родин в минулому була обґрунтована і соціально-економічними потребами: адже більше дітей - більше працівників у господарстві, більше майбутніх захисників, більше шансів, що буде кому взяти на себе турботу про утримання батьків у старості. Крім того, більшість світових релігій розцінюють народження дітей як благословення шлюбу. А висока дитяча смертність, поширеність хвороб, особливо інфекційних, менша стійкість дитячого організму до зовнішніх чинників зумовлювали те, що значна частка народжених не доживала до репродуктивного віку. Згодом більшість із цих міркувань перестали бути вирішальними: дітей народжують для задоволення потреби в них батьків, а для цього багатьом сім"ям досить мати одну-дві дитини. Проте є і специфічні, характерні саме для народжуваності чинники, що визначають, чи відбудеться така подія, як зачаття, і чим вона закінчиться. Це прямі або безпосередні детермінанти народжуваності. Під час обговорення зазначеної проблеми закономірно виникають два основні питання: що впливає на народжуваність і як (підвищує чи знижує). Безпосередньо рівень народжуваності залежить від таких найважливіших чинників: - шлюбного стану; - контрацептивної практики; - періоду несприйнятливості після пологів; - рівня абортів; - рівня безпліддя. 1. Шлюбний стан характеризується часткою заміжніх жінок репродуктивного віку (15-49 років) або тих, які перебувають у постійному союзі, що передбачає наявність сімейних, зокрема сексуальних, стосунків. Зазвичай дітей намагаються народжувати в сім"ї. У деяких країнах майже немає позашлюбних дітей (наприклад, в Об"єднаних Арабських Еміратах, де люди сповідують іслам) і, навпаки, на островах Карибського басейну до 70% малят народжуються від батьків, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі. Частка жінок, які живуть у шлюбному союзі, значно варіює в різних країнах. Це залежить від таких причин: - віку вступу в шлюб. Що він нижчий, то вища частка заміжніх, і навпаки, що пізніше беруть шлюб, то відносно більше жінок, потенційно здатних народити дитину, перебуває поза шлюбом; 84 - рівня розвитку країни і величини валового внутрішнього продукту на душу населення. Якщо жінка фінансово незалежна, то така (на жаль, майже забута для українських жінок!) причина для заміжжя, як забезпечення собі наявності "годувальника" і певного добробуту, перестає бути вирішальною; - освітнього рівня жінок. Серед жінок із вищою освітою ця частка менша (як через відкладання терміну створення сім"ї до закінчення навчання, так і через більші вимоги до партнера під час вибору майбутнього чоловіка); - ступеня зайнятості в суспільному виробництві. Серед жінок, які працюють, частка заміжніх менша, ніж серед тих, які не працюють; - рівня урбанізації. Частка незаміжніх жінок серед міського населення вища, ніж серед сільського. Отже, що вищими є всі перераховані рівні, то менша частка жінок, які перебувають у союзі. Таким чином, прогресивні чинники розвитку людського суспільства неминуче призводять до зниження кількості заміжніх жінок. У західних країнах усе більше людей воліють не створювати сімейних союзів. При цьому вони підтримують часом багаторічний сексуальний і емоційний зв"язок, не зв"язуючи себе веденням спільного господарства, народженням і вихованням дітей. Частка заміжніх жінок (жінок, що перебувають у шлюбному союзі) рідко може бути більшою за 80%. Практично завжди є жінки, які перебувають у тимчасовому проміжку часу до чи після шлюбу, або такі, що взагалі не вступили в шлюбний союз з тієї або іншої причини. Ними можуть бути, наприклад, сповідування релігії, що вимагає обітниці безшлюбності для визначених категорій населення; наявність фізичних недоліків; особисті обставини тощо. В деяких країнах відбуваються війни, що прирікають частину жінок на самотність або вдівство, в інших - існують традиції, які не схвалюють повторні шлюби. Високий рівень розлучень також зменшує кількість заміжніх жінок через те, що скорочує час перебування в союзі, а певна частина розлучених більше ніколи не вступає в другий і наступні шлюби. Має значення і відсутність реальної можливості знайти собі партнера за невідповідності кількості жінок і чоловіків у шлюбному віці (через наслідки війни, міграцію з економічних причин, у разі від"їзду переважно чоловічого населення на заробітки тощо). Історія нашої країни має приклади подібних ситуацій. Так, Велика Вітчизняна війна забрала значну кількість чоловічих життів, і, як наслідок, не одна здорова і бажаюча створити родину жінка не змогла знайти собі пари і залишилася бездітною. Особливістю демографічної ситуації в сучасній Україні є велика частка одиноких жінок і вдів через надсмертність чоловіків у молодому та середньому віці. Смертність чоловіків працездатного віку (який практично збігається з репродуктивним) майже в чотири рази перевищує таку серед жінок - їх одноліток. Статистика свідчить, що вдовам складніше вступити в повторний шлюб, ніж удівцям. За даними соціологічного обстеження, нині в Україні близько 60% жінок репродуктивного віку перебувають у шлюбному союзі. В селах цей показник на 5% вищий, ніж у містах. Якщо у 1950 р. на 1000 населення було зареєстровано 11,7 шлюбів і лише 0,9 розлучень, в 1960 р.- 10,7 і 1,2, у 1970 р.- 9,8 і 2,9, у 1980 р.- 9,3 і 3,6, у 1990 р.- 9,3 і 3,7, то у 2000 р.- 5,5 і 4,0 відповідно (дані Держкомстату). У разі Народжуваність в Україні на порозі нового тисячоліття Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 85 збереження подібної тенденції не за горами той час, коли кожний другий шлюб закінчуватиметься розлученням. Це явище, однозначно, супроводжуватиметься зменшенням народжуваності. 2. Контрацептивна практика характеризується показником охоплення контрацепцією - часткою (у %) жінок репродуктивного віку, що мають подружні стосунки і використовують будь-яку форму контрацепції. Максимальні значення згаданого показника (в середньому 80%) спостерігаються в економічно розвинутих країнах. У Великій Британії в 1999 р. він становив 82%. В Україні забезпечення контрацепцією сягає близько 70% (враховувалися всі види контрацепції, зокрема, і "найпрогресивніший" - перерваний статевий акт). Однак у структурі контрацепції частка високоефективних сучасних методів в нашій країні є нижчою, ніж у європейських країнах. Так, за даними медико-соціологічного опитування, проведеного в 1999 р., сучасні методи запобігання вагітності (гормональні контрацептиви, внутрішньоматкову спіраль, стерилізацію та ін.) використовує приблизно третина жінок [1]. Найменше охоплення контрацепцією спостерігається в деяких країнах Африки - всього близько 10%. Існує лінійна залежність між забезпеченістю контрацепцією та сумарним коефіцієнтом народжуваності (СКН) - середньою кількістю дітей, що припадає на 1 жінку за весь період репродуктивного віку (від 15 до 49 років). Що вищий показник поширення контрацепції, то нижчий СКН і навпаки. Було підраховано, що кожне подальше збільшення охоплення на 10% зменшує СКН на 0,7. Окремо виділяють частку жінок, які використовують контрацепцію для припинення дітонародження або для відстрочення часу народження первістка чи наступної дитини. В Україні, де більшість сімей має одну дитину, частка перших є більшою. 3. Післяпологова несприйнятливість - це період після пологів, під час якого жінка не має ризику завагітніти через післяпологову аменорею або традиційне утримання від статевих стосунків. Тривалість цього періоду дуже різна - від 6 місяців до 2 років (останній, максимально тривалий спостерігається в Малі, де жінка після пологів вважається нечистою, а заборони щодо післяпологової недоторканності ретельно дотримуються). У розвинутих країнах такий період набагато коротший. Крім того, має місце тенденція до його зменшення через підвищення рівня розвитку суспільства, ступеня зайнятості жінок у суспільному виробництві, зростання урбанізації. Це призводить, на жаль, до скорочення часу грудного вигодовування або взагалі до відмови від нього. А воно не лише сприяє зміцненню здоров"я дитини, зменшенню потенційного ризику виникнення раку грудей у матерів, а й певною мірою захищає жінку, що годує немовля, від вагітності. В Україні в 90-х роках також спостерігалася подібна несприятлива тенденція. Однак останнім часом у країні спільно з фондом ООН ЮНІСЕФ проведено низку заходів щодо створення сприятливих умов для грудного вигодовування. У пологових будинках практикується раннє прикладання до грудей і спільне перебування матері та новонародженого. Підготовлено Програму підтримки грудного вигодовування дітей в Україні на 2000-2005 рр., кожного сорокового тижня року проводиться 86 Тиждень підтримки грудного вигодовування у межах ініціативи ВООЗ/ЮНІСЕФ "Охорона, заохочення та підтримка практики грудного вигодовування: особлива роль пологоводопоміжних служб". 4. Рівень абортів. Узагальнює кількість абортів сумарний коефіцієнт абортів (СКА), або середня кількість абортів, що припадає на жінку протягом життя, за умови, що впродовж усього періоду її репродуктивного віку збереглися б наявні повікові рівні абортів, а сама вона дожила б до його кінця - до 49 років. Що вищим є СКА, то частіше вагітність закінчується абортом. За даними соціологічного дослідження репродуктивного здоров"я жінок України (1999 р.), під час якого було опитано майже 17 тис. жінок у різних регіонах, СКА досягав 1,6 (у містах - 1,7, у сільській місцевості - 1,3) [1]. Майже 40% жінок вказали, що у своєму житті вони хоч раз застосовували саме цей спосіб регулювання народжуваності, а близько 18% робили аборт двічі і більше, причому для сільських жінок ці цифри були нижчими. За даними інституту Алана Гутмахера, у світі 46 млн. жінок щороку штучно переривають вагітність (цю кількість можна зіставити з чисельністю населення такої країни, як Україна) [2]. Жахаюча статистика: 35 з кожної 1000 жінок репродуктивного віку роблять аборт щороку. Причому в Західній Європі спостерігається мінімальний рівень абортів, у Східній - максимальний. Звичайно кількість абортів у регіоні приблизно корелює із чисельністю жінок, які проживають на цій території. Однак на Східну Європу, де живе лише 5% жінок світу, припадає 14% світової кількості абортів. А в Україні останніми роками кількість вагітностей, які закінчилися пологами, менша, ніж перерваних. У 2000 р. на 10 пологів припадало 10,6 абортів (у 1995 р. це співвідношення було ще більшим - 14,5). Аборт не лише безпосередньо негативно впливає на рівень народжуваності (втрачено потенційне життя плоду, що не народився, можливі випадки смерті жінки від його ускладнень), а й опосередковано (подальше невиношування вагітності або навіть безпліддя). Рівень абортів мало залежить від того, легалізовані вони в країні чи ні. Як зазначалося, існує вагома різниця щодо їхніх рівнів у Східній і Західній Європі, хоча аборти дозволено в обох регіонах. Зате рівень останніх у деяких країнах Латинської Америки, в яких аборти офіційно заборонено, набагато вищий, ніж у Західній Європі. Якщо жінці необхідно перервати вагітність, то вона відшукає таку можливість, незважаючи на заборони. На жаль, нелегальні аборти приносять набагато більше шкоди, ніж медичні. В країнах, у яких ефективно використовуються протизаплідні засоби, рівень абортів поступово знижується до помірних величин. В Україні останнім часом завдяки реалізації низки заходів з планування сім"ї згаданий рівень також зменшився більше, ніж удвоє. Якщо в 1990 р. він сягав 82,3 на 1000 жінок репродуктивного віку, то в 1999 р.- 36,7, у 2000 р.- 32,1, а у 2001 р.- 24,1. Позитивною ознакою є і зменшення частоти абортів серед підлітків. Так, рівень їх у групі дівчат 15-17 років знизився за 1995-12000 рр. з 18,9 до 8,6 на 1000 осіб відповідного віку [3]. Для збереження генофонду нації, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров"я майбутніх поколінь Указом Президента України за № 203/2001 від 26 березня 2001 р. було затверджено Національну програму "Репродуктивне здоров"я 2001-2005", в якій багато уваги приділено проблемі зниження кількості абортів. Народжуваність в Україні на порозі нового тисячоліття Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 87 Існують певні чинники, що зумовлюють необхідність штучного переривання вагітності. Наприклад, вагітність настала або рано, або пізно. Так, максимальна кількість абортів припадає на вікову групу 20-24 років. Це найбільш сексуально активні жінки, порівняно здорові і з максимальними шансами завагітніти. Саме цей вік, на думку акушерів, є найоптимальнішим для народження першої дитини. Проте потрібно зауважити, що саме у цьому віці багато вагітностей благополучно закінчуються пологами і народженням дитини. Зате на початку чи наприкінці дітородного періоду спостерігається найвища кількість вагітностей, що штучно перериваються, через те, що цим жінкам або рано мати дітей (незаміжня, немає умов, потрібно закінчити навчання тощо), або пізно їх заводити (зазвичай, у родині вже є бажана кількість дітей або не дозволяє стан здоров"я). Має значення також і сімейний стан. У країнах, в яких прийнято, що сексуальні стосунки є прерогативою переважно шлюбу, максимальна частка абортів припадає саме на цей контингент. У Європі, Північній Америці - навпаки, найбільша кількість абортів здійснюється тими жінками, які перебувають поза шлюбом. 5. Рівень безпліддя. Ступінь безпліддя визначається часткою (у %) жінок вікової групи 45-49 років (найстаршої групи репродуктивного віку), які будь-коли перебували в шлюбному союзі, але не мають дітей (і ніколи їх не мали). Вважається, що якщо жінка хотіла і могла народити дитину, то за 35 років репродуктивного періоду вона цей намір здійснила б. Найбільш високий рівень безплідних жінок спостерігається у деяких африканських країнах. Це явище зумовлено значною поширеністю захворювань, які передаються статевим шляхом і спричиняють набуту стерильність. Вважається, що в Україні кожна п"ята пара безплідна. Але ця статистика враховує ще і чоловіче безпліддя, а воно в нашій країні також досить високе. За даними дослідження 1999 р., ступінь стерильності серед жінок становив 6%. Що більша кількість абортів, то, природно, вищий рівень зумовленого ними патологічного безпліддя. Міні-аборти не вирішують проблеми, тому що, хоч і меншою мірою, але все-таки спричиняють ускладнення. Однак сучасна медицина озброєна значною кількістю ефективних методів боротьби з безпліддям, починаючи з нових технологій лікування запальних захворювань репродуктивної сфери до екстракорпорального запліднення. В Україні так звані діти з пробірки вже подарували щастя батьківства великій кількості раніше бездітних родин. Має також значення і частка жінок фертильного віку серед населення країни, а в Україні, вона, на жаль, найближчим часом зменшуватиметься через постійне зниження кількості новонароджених, зокрема дівчаток - майбутніх матерів. Іще одним чинником є поширення епідемії ВІЛ/СНІДу в Україні - адже смертність унаслідок цього захворювання найвища саме в групі осіб молодого віку (потенційних батьків), а народжуваність серед ВІЛ-інфікованих жінок у середньому на 30% нижча [4]. Вищеназвані п"ять чинників різною мірою впливають на потенційну плідність. Гіпотетично здорова жінка, що веде нормальне статеве життя без періодів утримання, не практикуючи контрацепцію та аборти, здатна за 35 років (від 15 до 49) народити 88 16 дітей. Але насправді кількість дітей виявляється набагато меншою. Існує так звана реальна природна плідністъ (дані отримано під час вивчення американської секти гуттеритів, члени якої традиційно рано беруть шлюб). Гуттеритам категорично заборонено будь-які засоби контрацепції, однак навіть за такого способу життя реально не вдається досягти зазначеної цифри 16, оскільки не всі жінки перебувають у шлюбі, а якщо заміжні, то не протягом усього періоду репродуктивного віку, іноді утримуються від статевих стосунків з об"єктивних причин, різний час годують груддю тощо. В результаті показник природної плідності становив 12 дітей. На зниження показника потенційної плідності впливають: * час, прожитий поза шлюбом; * тривалий період післяпологової несприйнятливості; * високий рівень абортів; * значне охоплення контрацепцією; * високий рівень безпліддя. Таким чином, дія всіх вищенаведених чинників зменшує потенційну кількість - 16 дітей до певного реального числа, яке визначається загальним коефіцієнтом народжуваності - ЗНК. У розвинутих країнах основними за значущістю чинниками є контрацептивна практика та перебування у шлюбному союзі. В Україні загальна кількість дітей, що припадає на одну жінку протягом усього дітородного періоду, нині зменшилась до 1,1 (рис. 1). Таким чином, нове покоління навіть не зможе просто замінити покоління батьків. Для міст ситуація ще більш несприятлива - менше однієї дитини (0,9), у селах загальний коефіцієнт становив 1,5. 1,8 1,6 1,4 1,3 1,25 1,2 1,1 1,1 1,1 0 0,2 0,4 0,6 0,8 1 1,2 1,4 1,6 1,8 1990 1993 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 роки Рис. 1. Динаміка коефіцієнта сумарної народжуваності в Україні, 1990-2001 рр. Якщо у 1989 р. народилося близько 600 тис. дітей, то через десятиріччя - уже 390 тис., причому кількість народжених майже наполовину менша, ніж померлих. Народжуваність в Україні на порозі нового тисячоліття сумарний коефіцієнт народжуваності Сучасна загальноосвітня школа та репродуктивне здоров"я 89 В Україні протягом останніх років спостерігається прогресуюче зниження рівня народжуваності, за десять років вона зменшилась майже вдвоє: з 12,7 до 7,7 на 1000 населення і залишається майже вдвоє нижчою за смертність (рис. 2). Однак за 1999- 2001 рр. коефіцієнт її практично не змінився, а в ряді регіонів відбулося незначне підвищення показника. Це спостерігалось здебільшого в західних областях, Автономній Республіці Крим (переважно за рахунок кримськотатарського населення зі збереженими традиціями багатодітної сім"ї) та у великих містах - Києві та Севастополі. Є реальні перспективи для деякого поліпшення і в наступному році, адже демографи пов"язують це явище з початком активного репродуктивного періоду досить численної групи жінок, які народились у 80-х роках (унаслідок заходів із стимулювання народжуваності, що проводились у той період, зокрема постанови Ради Міністрів "Про заходи допомоги сім"ям з дітьми"). Жінки цієї вікової групи тепер народжують свою першу дитину. 12,7 10,7 9,6 9,1 8,7 8,3 7,8 7,8 7,7 0 2 4 6 8 10 12 14 1990 1993 1995 1996 1997 1998 1999 2000 2001 роки Рис. 2. Динаміка рівня народжуваності в Україні, 1990-2001 рр. Крім того, дані останнього перепису населення України свідчать про поступове зменшення статевої диспропорції у складі населення: якщо у 1989 р. на 1000 чоловіків припадало 1163 жінки, то у 2001 р.- 1159, а на 1000 чоловіків у репродуктивному віці - 1031 жінка відповідного віку. Якщо сподіватися лише на ці сприятливі в демографічному плані факти та не вживати додаткових заходів, то за наявної в Україні тенденції до створення сім"ї з однією дитиною уже через кілька років прогнозується подальше зниження народжуваності. Тому надзвичайно важливою подією у житті країни є підписаний 3 січня 2002 р. Президентом України Указ "Про заходи щодо заохочення народжуваності в Україні", коефіцієнт на 100 тис. нас. 90 який визначає поліпшення демографічної ситуації, забезпечення підтримки сімей з дітьми, посилення захисту материнства та дитинства пріоритетними напрямами соціальної політики держави. Вищеназваним указом передбачено розробку Комплексних заходів щодо заохочення народжуваності, що включатимуть як соціальні питання (зокрема, вдосконалення нормативно-правової бази щодо захисту материнства та дитинства, поступове підвищення виплат по догляду за дитиною, надання пільгових кредитів на будівництво житла), так і медичні аспекти (поліпшення медичної допомоги дітям і матерям, розширення мережі служб репродуктивного здоров"я, фінансування відповідних наукових розробок тощо). Народження - акт добровільний і більше, ніж інші події, залежить від бажання жінки і чоловіка мати дитину. Потрібно дуже захотіти, щоб не вмерти (хоча деяким це до визначеного терміну і вдається), а от не народити дитину, на жаль, дуже просто. Незважаючи на велике значення економічного чинника, кількість дітей у сім"ї визначається не лише ним. Фінансовий магнат, як і його водій, часто мають однакову кількість дітей, незважаючи на різні рівні доходу (і невідомо, в якій родині діти почувають себе щасливішими та більш доглянутими). Процес, що закінчується народженням дитини, починається (принаймні, обов"язково має починатися) не в ліжку. Усе це визначається насамперед усвідомленням жінкою потреби бути матір"ю, а чоловіком - батьком, через відчуття своєї життєвої нереалізованості в разі відсутності дитини. І справа всього суспільства: демографів і медиків, політиків і економістів дати можливість громадянам цю потребу реалізувати. Підвищувати народжуваність як самоціль, просто як збільшення кількості народжень навряд чи розумно. Вирішальною є не кількість. Вагітність має бути бажаною - медики підтверджують, що тоді вона набагато краще і перебігає, і завершується. Принцип усвідомленого батьківства - ось та основа, на якій ґрунтується як існування благополучної родини, так і гармонійного суспільства. ЛІТЕРАТУРА 1. Репродуктивне здоров"я українських жінок: Попередній звіт. - К.: Київський міжнародний інститут соціології, Центри з контролю та профілактики захворювань (США), 1999 - 2000. - 16 с. 2. Sharing re"pon"i.ilit*. Wo*en, Societ* an$ a.ortion *orl$*i$e. - Ne* ?or" an$ Wa"hin?ton: The "lan Кutt*acher In"titute, 1999. - Г. 55. 3. Жилка Н., Іркіна Т., Стешенко В. Стан репродуктивного здоров"я в Україні. - К.: Міністерство охорони здоров"я України, Національна академія наук, Інститут економіки, 2001. - С. 68. 4. Эпидемия ВИЧ/СПИДа в Украине: социально-демографический аспект / Под ред. В.С. Стешенко.- К.: МОЗ, ПРООН, 2000.- С. 42.