Обмороження. Електротравми. Укуси отруйних змій і комах

1. Обмороження

Якщо людина тривалий час перебуває на холоді, в неї може виникнути переохолодження всього організму, або загальне замерзання. Як правило, таке трапляється, якщо людина заблукала, скажімо, в лісі, вибилася з сил чи виснаже¬на хворобою. Найчастіше замерзають люди у стані алкогольно¬го сп'яніння.

У розвитку загального переохолодження виділяють кілька фаз:

1 людина відчуває втому, скутість, сонливість, байдужість до навколишнього;

2) за подальшого зниження температури тіла спостері¬гається запаморочення;

3) зупинка кровообігу, серцевої діяльності. 1- терпілого насамперед слід перенести в тепле приміщення і приступити до поступового зігрівання. Краще зігрівати у ванні з водою кімнатної температури. Проводячи обережний масаж усіх частин тіла, температуру води поступово доводять до 36 °С. Коли шкіра порожевіє, починають проводити ре¬анімаційні заходи (штучне дихання і непрямий масаж серця). Як тільки з'явиться самостійне дихання і потерпілий опритом¬ніє, його переносять у ліжко, тепло вкривають, дають гарячий солодкий чай, каву, молоко, можна тепле вино.

Якщо переохолодження організму незначне, непогані результати дає зігрівання потерпілого власним тілом того, хто подає допомогу. Так доцільно робити, коли немає можливості зігріти потерпілого іншими засобами.

Після зігрівання слід визначити, чи не відбулося обморо¬ження кінцівок та інших частин тіла. Якщо такі ознаки є, треба вжити заходів щодо обробки обморожених місць.

Обмороження — це ушкодження тканин у результаті дії низьких температур. Може виникнути навіть за температури, вищої від О °С. Мокре та тісне взуття; тривале перебування у не¬рухомому стані на вітрі, в снігу, під холодним дощем; хвороби, втрата певної кількості крові, алкогольне отруєння тощо можуть стати причиною обмороження. Найбільш уразливі для обморожень частини тіла з найслабшим кровотоком: ніс, вуха, кінцівки.

Симптоми обмороження розвиваються під час перебування на холоді. По-перше, виникає відчуття холоду. Потім людина відчуває поколювання, її шкіра набуває блідого відтінку, втра¬чає чутливість. Пізніше німіє і набуває синюшного відтінку. Втрата чутливості робить непомітною подальшу дію низької температури і часто є причиною тяжких незворотних змін у тканинах. Справжню глибину обмороження можна встановити тільки після припинення дії холоду, інколи через кілька днів (на ураженій ділянці з'являється набряк, запалення чи змертвіння тканин).

За тяжкістю та глибиною розрізняють чотири ступені обмо¬роження.

/ ступінь (легкий) характеризується ураженням шкіри, що супроводжується запаленням, набряком, болем. Такий стан триває кілька днів, потім поступово проходить. Уражена ділянка надовго залишається дуже чутливою до холоду.

// ступінь (середньої тяжкості) проявляється некрозом поверхневих шарів шкіри. Після відігрівання уражене місце синіє. В зоні обмороження утворюються пухирці, наповнені прозорою чи білуватою рідиною. З'являється сильний біль. Серед загальних симптомів спостерігаються підвищення температури тіла, погані сон та апетит.

/// ступінь (тяжкий) — відбувається поступовий некроз тканин на значну глибину. В перші дні спостерігається поява пухирців, заповнених темною рідиною. Через кілька днів з'яв-ляються ділянки вологої мертвої тканини. Хворі відчувають нестерпний біль. Захворювання супроводжується виділенням поту та ознобами, апатією.

IV ступінь (вкрай тяжкий) характеризується змертвінням тканин до кістки. Ця частина тіла залишається холодною та абсолютно нечутливою. Шкіра вкривається пухирцями, запов-неними чорною рідиною. Через кілька днів уражена ділян¬ка швидко чорніє і висихає. Відбувається муміфікація тканин. Процес загоєння такої рани надзвичайно тривалий (1,5—2 місяці).

Перша медична допомога у разі обморожування полягає у якомога швидшому зігріванні ушкодженої частини тіла і відновленні кровообігу. Найбільш ефективно це можна зроби¬ти за допомогою теплих ванн. Упродовж 20—30 хв. температу¬ру води підвищують з 20 до 40 °С. Після ванни, якщо в ткани¬нах не спостерігаються зміни, обморожені ділянки протирають спиртом, горілкою або одеколоном і розтирають ватним тампо¬ном чи сухими руками до почервоніння шкіри. Якщо ж пошко¬дження тканин все ж таки відбулося, уражені частини тіла протирають спиртом і накладають стерильну пов'язку.

Не рекомендується розтирати обморожені ділянки снігом — це може призвести до погіршення стану потерпілого.

Під час перебування на холоді треба закривати, де це мож¬ливо, всі відкриті ділянки шкіри. Слід періодично перевіряти чутливість обличчя та кінцівок. Якщо ви використовуєте різні мазі для профілактики обморожень, пам'ятайте, що вони можуть дещо захистити від вітру, але не від морозу. Перед виходом на вулицю у холодну погоду слід ситно поїсти.

2. ЕлектротравмиЕлектрика є постійним супутником та помічником людини. Немає такої сфери людської діяльності, де б вона не використо¬вувалася. Разом з тим електрична енергія несе в собі постійну небезпеку. За даними ВОЗ, щороку на земній кулі від уражен¬ня електричним струмом гине 25 000 осіб, від удару блискавки — 150—300 осіб.

Якщо електрична мережа знаходиться під напругою, це по¬каже будь-який прилад, увімкнений у неї. Але якщо прилад не дає показів, то це зовсім не означає, що струм не проходить по лінії. Може статися, що цей прилад недостатньо чутливий чи просто несправний. Тіло людини — хороший провідник елект¬ричного струму. В разі прямого контакту зі струмом останній проходить крізь нього, уражуючи шкіру, тканини, внутрішні органи, спричинюючи опіки. У будь-якому випадку потер¬пілий стає учасником електричного ланцюга згідно із законом Ома. Відомі випадки, коли людина гинула навіть від напруги 40—60 В через зупинку дихання і серцевої діяльності.

Електричний струм характеризується двома основними параметрами: силою і напругою. Смертельною вважається сила струму, що дорівнює 0,05—0,1 А. Саме силою струму зумовлюється тяжкість електротравми. Напруга відіграє хоч і меншу, але теж значну роль. Так, небезпечним вважається струм напругою вищою ніж 36 В. Сучасні побутові прилади, особливо радіотелевізійна техніка, використовують електрич¬ний струм напругою від 12 до 25 000 В і силою від 0,001 до 6 А. У зв'язку з цим слід точно виконувати всі правила техніки без¬пеки, експлуатуючи такі прилади, щоб не зазнати електротрав¬ми. Перебуваючи під дією струму, потерпілий сам собі допомогти не зможе.

Електротравма — це ураження, що виникає під дією елект¬ричного струму чи блискавки — розряду атмосферної електри¬ки. Спричинює місцеві та загальні порушення в організмі людини. Серед місцевих уражень — опіки шкіри і тканин у місцях входу в тіло та виходу з нього електричного струму. Такі опіки бувають різними за тяжкістю, найчастіше нагаду¬ють термічні опіки III—IV ступенів. Можливий розрив тканин, що оточують місця ураження.

Найнебезпечніші внутрішні пошкодження. Оскільки наша нервова система також працює за принципом електричних явищ, вона страждає передусім. Уражений, як правило, відра-зу непритомніє, його м'язова система дуже скорочується, спос¬терігається параліч дихальної системи і глибоке пригнічення серцево-судинної діяльності.

У разі ураження блискавкою стан потерпілого ще гірший. Характерними є розвиток паралічу, глухота, зупинка дихання. Стан потерпілого в окремих випадках може бути настільки тяжким, що він мало чим відрізняється від мерця — шкіра бліда, зіниці широкі і не реагують на світло, дихання і пульс відсутні. Встановити ознаки життя в цьому випадку можна ли¬ше дуже уважно прослуховуючи ділянку серця стетофонендоскопом чи за допомогою спеціальних приладів — електро¬кардіографів.

За більш-менш легких електротравм можуть спостерігатися запаморочення, загальна слабкість.

У більшості випадків потерпілого можна врятувати, якщо правильно і своєчасно подати йому допомогу. Відразу ж слід визначити джерело струму і звільнити потерпілого від його дії. Для цього потрібно викрутити електричні пробки, вимкнути перемикачі, обірвати чи перерізати дроти (інструментом з добре ізольованими ручками, сокирою) чи відвести їх від ураженого (сухою палкою, гілкою). Можна перемкнути два дроти, що несуть струм, між собою. Якщо дріт, що перебуває під струмом, нічим перерізати, необхідно відтягнути потерпілого за нижній край сорочки чи пальта, обгорнувши руку шарфом, курткою чи якоюсь тканиною.

Це слід робити дуже обережно, тому що дотик до потерпілого незахищеними руками небезпечний. В окремих випадках небезпечно навіть наближатися до нього (якщо він має контакт з високовольтною лінією). Можлива небезпека виникнення високовольтної дуги довжиною до 6 м, що призведе до появи нових жертв. Пам'ятайте, що вологий ґрунт та мокре взуття і одяг так само небезпечні.

Після звільнення від струму потерпілого відправляють у ме¬дичний заклад. Всім постраждалим необхідна госпіталізація, навіть якщо травми незначні. У стаціонар хворого слід достав¬ляти лежачим, його треба добре зігріти. Під час транспортуван¬ня варто бути особливо уважним, оскільки в будь-який час можуть виникнути запаморочення, зупинка дихання тощо.

У випадку тяжких уражень струмом чи атмосферною елект¬рикою, особливо під час появи ознак «смерті», потрібно негай¬но приступити до штучного дихання, яке інколи необхідно про¬водити кілька годин. Категорично забороняється ураженого блискавкою закопувати в землю. Це призводить до погіршення стану: утруднює дихання і кровообіг, спричинює переохолод¬ження і, звичайно, затягує термін подання кваліфікованої допомоги.

Після того як до потерпілого повернеться свідомість, його треба напоїти водою, соком, чаєм. Кава та алкогольні напої не рекомендовані. Хворого тепло вкривають і доставляють у лікарню.

3. Укуси отруйних змій і комах

На території СНД можна зустріти отруйних змій, що належать до таких родин:1. Гадюкові. Характеризуються досконалим розвитком отруйного апарату. Нараховують велику кількість різнома¬нітних змій. Найбільш небезпечні серед них гюрза та піщана ефа.

2. Аспідні. До них належать кобри, широковідома очкова змія та деякі інші, їх укуси надзвичайно небезпечні.

3. Ямкоголові. Включають велику групу щитомордників. Найбільш небезпечна гримуча змія, укус якої смертельний.

На території України існує тільки два види отруйних змій. Перший вид — гадюка степова, поширений в степовій і част¬ково лісостеповій зонах. Колір спини сірий, є темна зигзаго-подібна смуга вздовж тіла. Черевний бік чорного кольору з білими цяточками або сірого кольору з чорними плямами. Дру¬гий — гадюка звичайна. Має буруватий чи іржаво-червоний колір спини з темною зигзагоподібною смугою. Трапляється чорна гадюка. Оселяється найчастіше у ділянках лісу з дрібним чагарником, на лісосіках, болотах тощо.

Отруйних змій можна легко відрізнити від неотруйних за формою голови. Голова отруйних змій має яскраво виражену трикутну форму. Це пов'язано з анатомічним розміщенням от-руйних залоз. Отрута цих змій має швидку, але незначну дію. Приблизно половина всіх укусів не супроводжується тяжкими симптомами загального отруєння. Але, якщо не подати допо¬моги, можливі тяжкі ускладнення.

Після укусу гадюки швидко розвиваються запалення, набряк і крововиливи. Потім з'являються головний біль, запаморочення, нудота, блювання, пронос, кровотеча з носа, різке прискорення пульсу, падіння артеріального тиску. Часто настає шоковий стан, причина якого не стільки в дії отрути, скільки у нервовому зриві потерпілого, паніці.

Головним засобом лікування є введення протизміїної сиро¬ватки, яку треба застосувати не пізніше 1,5—2 год. з моменту укусу. Однак це можливе тільки після доставки потерпілого в медичний заклад. Щоб перешкодити розповсюдженню отрути по тілу, слід негайно накласти стискальну пов'язку вище місця укусу.

Відразу після укусу слід видавити кілька крапель крові з ранки або відсмоктати отруту за допомогою спеціальної кровосисної банки. Якщо банки немає, можна скористатися звичайною медичною банкою або відсмоктати отруту ротом. Але слід пам'ятати, що невеликі подряпини у ротовій порож¬нині, карієсні зуби тощо можуть призвести до отруєння того, хто надає допомогу.

Далі на рану накладають серветку, змочену розчином пероксиду гідрогену. Кінцівку краще іммобілізувати, для послаблення болю прикласти щось холодне.

Треба пам'ятати, що припалення місця зміїного укусу сірником чи розпеченим предметом неефективне, оскільки у змії зуби довгі і глибоко проникають у тканину. Таким чином, поверхневе припалення рани нічого не дасть.

Отруйні комахи та інші членистоногі на території України представлені багатьма видами. Найбільш поширені бджоли та оси. Вони відносно малотоксичні, однак навіть поодинокі їхні укуси можуть завдати значної шкоди організму, якщо, напри¬клад, у людини підвищена чутливість до їх отрути.

Наслідки укусів цих комах найчастіше обмежують¬ся місцевою реакцією — почервонінням і невеличким набря¬ком, який швидко проходить. Але інколи можлива тяжка загальна реакція: виникнення сипу по всьому тілу, набряк обличчя і шиї. Набряк гортані і спазм бронхів ведуть до утруд¬нення дихання, появи синюшного забарвлення обличчя, губ. Все це спричинюється індивідуальною алергічною реакцією людини на отруту. Таким потерпілим потрібна негайна допомо¬га, інакше вони можуть померти.

Дія отрути комах залежить також від місця укусу та кількості отрути, що потрапила в організмі. Так, укуси п'яти комах можуть спричинити тяжке отруєння, а сотні — смерть. Найнебезпечніші укуси у кровоносну судину.

Клінічні картини дії отрути доволі різноманітні. Най¬частіше спостерігається сильний колючий або пульсуючий біль, тканина набрякає в радіусі 15—20 см, інколи набряк роз-повсюджується на всю кінцівку, збільшуються у розмірі лімфатичні вузли. Домінуючими ознаками є ураження цент¬ральної нервової системи, дихання і кровообігу. Спостеріга-ються головний біль, запаморочення, нудота, зниження артеріального тиску, відчуття здавленості серця, задишка. Підвищується температура тіла. Якщо розвинеться гостра судинна недостатність, може наступити смерть. Під час численних укусів нерідко настає тяжке ускладнення — анафілактичний шок. У разі його виникнення допомогу слід подавати негайно, інакше через 10 хв. людину вже ніщо не вря¬тує. Потерпілого кладуть на спину, опускають низько голову, а до ніг прикладають грілки. На кінцівку, вище місця укусу, накладають джгут і приступають до реанімаційних заходів.

Анафілактичний шок розвивається і від укусів ряду павуків, великих скорпіонів, їх отрута спричинює мимовільне напру¬ження м'язів, судоми, задишку, підвищене слиновиділення. Особливо небезпечні укуси павуків каракуртів, отрута яких руйнує еритроцити крові. Для попередження всмоктування отрути в кров доцільно припалити місце укусу сірником чи розпеченим предметом. Це може зруйнувати хімічну структуру отрути і знешкодити її.В Україні отруйні павуки, що можуть завдати небезпечних укусів, трапляються переважно на півдні. Так, тарантул вели¬кий степовий живе у Криму та частково в степовій та лісосте¬повій зонах. Цей павук завдовжки 3—4 см має жовто-буре видовжене тіло, овальне черевце. У Криму та окремих місцях степової зони трапляється дуже небезпечний павук —каракурт — чорного кольору з червоними плямами на черевці. Найнебезпечнішими є статевозрілі самиці. На території України зустрічаються три види невеликих скорпіонів: кримський, карпатський та кавказький, поширені відповідно у Криму, Закарпатті та Одеській області. Укуси перелічених членисто¬ногих можуть бути небезпечними, отже, вимагають радикаль¬них заходів під час допомоги.

У випадку укусу спочатку видаляють жало пінцетом, голкою або лезом. Далі уражену ділянку протирають тампо¬ном, змоченим у пероксиді гідрогену. Після цього до ранки прикладають серветку, змочену 10 %-вим спиртовим розчином ментолу чи валідолу. Ефективні також примочки з 0,25%-вого розчину аміаку, настойки календули. У більш-менш серйозних випадках необхідний огляд лікаря.

ЛІТЕРАТУРА

- Білявський Г. О., Паду н М. М., Фурдуй Р. С. Основи загальної екології. — К.: Либідь, 1995. — 368 с.

- Біологія / А. А. Слюсарев, А. В. Самсонов, В. Н. Мухін та ін./ Під ред. В. О. Мотузного. — К.: Вища пік., 1991. — С. 6, 241.

- Вишневская Е. Л., Барсукова Н. К., Широкова Т. Й. Основы безопасности жизнедеятельности: Учеб. пособ. для учащихся 9-х кл. общеобразоват. шк. — М.: Русское слово, 1995. — 62 с.

- Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. — К.: Вікар, 1997. — С. 17—19.

- Кучеров І. С. Фізіологія людини і тварин. — К.: Вища шк., 1991. — 327с.

Леони Д.,Режи Б. Анатомия и физиология в цифрах. — М.: Кронпрес, 1995. — 128с.

- Лисенков С.Л. Конституція України: Матеріали до вивчення. — К.: Либідь, 1997. — С. 53—54.

- Основи медицинских знаний учащихся: Проб. учеб. для сред. учеб. заведений / Под ред. М. Й. Гоголева. — М.: Просвещение, 1991. — 112с.

- Пономарев В. Т. Энциклопедия безопасности. — Д. Сталкер, 1997. — С. 297—391.

- Самарський С. Л. Зоологія хребетних. — К.: Вища шк., 1976. — С. 188—189.

- Ситников В. П. Основы безопасности жизнедеятельности: Справочник школьника. — М.: Слово, 1997. — С. 307—444.

- Смирнов В. Е. Медицина. Наркомания: знак беды. — М.: Знание, 1988. — Вьіп. 2. — С. 33—56.

- Спок Б. Ребенок и уход за ним. — К.: Наук, думка, 1992. — 448 с.

- Ураков Й. Г. Последствия алкоголизма. — М.: Здоровье, 1987. — №11. — С. 50—91.

- Хрипкова А. Г., Колесов Д. В. Гигиена и здоровье. — М.: Про¬свещение, 1984. — С. 24—27.

- Щербак Г.Й., Царичкова Д.Б., Вервес Ю.Г. Зоологія без¬хребетних. — К.: -Либідь, 1996. — Кн. 2. — С. 291—298.