Опис рослин: Мучниця звичайна. Меліса лікарська. М'ята перцева

Мучниця звичайна (Arctostaphylos uva-ursi), ведмеже вушко, орусничник, ведмежа ягода, вовчі. ягідки та інші назви.

Родина вересових — Ericaceae.

З лікувальною метою використовують листя рослини.

Поширена в північних районах Європейської частини Радян¬ського Союзу. Трапляється й на Україні (лише на Поліссі), в Сибі¬ру та на Далекому Сході, а також у Північній Америці. Росте зеле¬ними галявинами в соснових і смерекових лісах.

Мучниця — вічнозелена низька напівкущова росли¬на. Стебла в неї сланкі, дуже гіллясті, з жовтою корою, густо обли¬ствленими гілками (особливо па кіпцях), дрібними квітками, зі-браними u короткі пониклі китиці. Листки дрібні, шкірясті, схожі на листки брусниці (недарма па Україні цю рослину іноді назива¬ють брусничником), обернено-яйцевидної форми; після відмиран¬ня листків на гілках у частинах, що залишилися, утворюються бурі пластинки. Квітки з біло-рожевим віночком, схожим на глечичок. Плоди — кулясті, червоні, борошнисті кістянки без смаку. Листя мучниці збирають підчас цвітіння рослини — у травні — червні.

Щоб під час заготівлі мучниці не сплутувати її з дуже схо¬жою на неї брусницею, треба знати відмітні ознаки обох цих рослин.

Брусниця росте здебільшого сланким кущиком, а мучниця — напівсланким. Листки у брусниці великі, злегка загнуті, трохи зубчасті, внизу всіяні темнобурими крапками, а в мучниці таких крапок немає. Ягоди в брусниці соковитіші, в мучниці вони тільки вологі, з борошнистою масою.

У листках мучниці є глюкозид арбутин, який виявляє діуретичну дію, та різні дубильні речовини, тому препа¬рати з листя цієї рослини є в'яжучими, сечогінними і знезаражувальними засобами.

У науковій медицині застосовують відвар з листя муч¬ниці, який рекомендують при запаленні ниркових мисок (пієліт) і сечового міхура (цистит).

У народній медицині відвар з листя мучниці вживають не тільки при запаленнях нирок і сечового міхура й ка¬менях у них, а й при набряках.

Треба відзначити, що ліки з листя мучниці допома¬гають не тільки при недугах нирок і сечового міхура, а й при нервових хворобах, їх можна готувати, з самої тільки мучниці та з мучниці пополам із собачою кропивою. За¬варюють 1 столову ложку мучниці або суміші її з соба¬чою кропивою в 3 склянках окропу, виварюють, поки не википить 1/3 рідини й випивають за 3 рази протягом дня.

Меліса лікарська (Melissa officinalis), лимонна м'ята, лимонна трава, ройовик, роївник, медівка, медова трава, бджолина трава, маточник.

Родина .губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою використовують траву рослини.

Трапляється в районах Нижньої Волги, в Криму й на Кавказі та па Україні; вирощують її па Кавказі та в Середній Азії (здебіль¬шого для бджіл).

Меліса — багаторічна рослина. Стебло в неї прямосто¬яче, чотиригранне, злегка волохате або м'яковолосисте, розгалужене, заввишки до 60 см. Листки супротивні, довгочерешкові, яйцевидні, слабозморшкуваті, по краях зубчасті, біля верхівки загострені, зверху темно-зелені, знизу — сірувато-зелені, по краях усипані червоними крапками. Листки, якщо їх потерти, пахнуть лимоном, тому рослину й називають ще лимонною м'ятою чи лимон¬ною травою. Квітки середньої величини, сидять у пазухах верхніх листків у вигляді пухких півкілець, світло-фіолетові, рожеві, а іноді і білі. Зрілі плоди — світло-бурі, дрібні горішки. Цвіте по¬ліса в липні — серпні. На по¬чатку цвітіння збирають саме тільки листя рослими (для від¬варів), а іноді листя з стеблами (щоб вигнати олії).

Хімічний склад меліси: ефірна олія, гіркота й ду¬бильні речовини; є в ній і вітамін С. У фармакологіч¬ному відношенні ця росли¬на корисна як вітрогінний, сечогінний, заспокійливий і такий, що поліпшує трав¬лення, засоби.

У науковій медицині використовують лише олію з меліси.

В народній медицині ме¬лісу застосовують значно ширше — і її траву (у від¬варах), і олію з неї, а іно¬ді (при паралічі й подагрі) з неї роблять і настойки на спирті або горілці (для зовнішнього застосування).

Відвар трави меліси, коли його вживають усередину й застосовують зовнішньо, допомагає при запаморочен¬нях, сильному болі в шлунку, при зомліннях та істерич¬них припадках (входить до складу аналогічних заспокійливих засобів).

Олію з меліси застосовують при серцебитті, ревматиз¬мі, болях у ділянці серця, як потогінний засіб, який вжи¬вають усередину (не більше, як по 15 крапель) та як за¬сіб, що регулює менструації.

Меліса входить і до складу ароматичних ванн, її вжи¬вають і як засіб для поліпшення обміну речовий в орга¬нізмі

М'ята перцева (Mentha ріреrita), подібний до неї вид — м’ята водяна (Mentlia aquatica).

Родина губоцвітих — Labiatae.

З лікувальною метою вико¬ристовують траву рослини.

Поширена в помірній і теплій смугах Радянського Союзу, в тому числі й усюди на Україні.М'ята перцева — бага¬торічна рослина, в неї гіллясте, щетинисто-волохато або гладеньке сте¬бло, заввишки 50—100 см. Листки темпо-зелені, яйцевидні, довгасті, зубчастими краями. Квітки у неї фіолетові або червонаво-білувато-рожеві, невиразно двогубі, розміщені багатоколірними півкільцями, зібраними в колосовидні суцвіття. Цвіте рослина в червні — липні ду¬же пахуча.

Перцева м'ята цінна тим, що в її листках є ефірна олія, яку широко застосовують у хіміко-фармацевтичній, парфюмерно-косметичній, харчовій та лікеро-горілчаній промисловості. Крім ефірної олії, в рослині є й дубильні кислоти.

В науковій медицині перцеву м'яту використовують досить широко, особливо у вигляді препарату ментолу, який добувають з ефірної м'яткової олії, та в вигляді на¬стойки і м’ятної води (для полоскання). Використовують і листя цієї рослини, вводять його до складу різних сумі¬шей, які поліпшують травлення.

У народній медицині перцеву м'яту використовують іще ширше: відомо 26 випадків застосування її при різних хворобах. Крім того, що ця рослина виявляє заспокійливу й регулюючу дію на шлунково-кишковий тракт, вона не менше корисна і як заспокійливий засіб при нервових (іпохондрії, істерії) й серцевих хворобах як зміцнювальний засіб при занепаді сил і при холері, при ревматизмі, та як засіб, що тамує зубний біль. Ця рослина є й жовчо¬гінним, але допоміжним засобом, вона ще й освіжає рот, видаляє поганий запах.

Корисна перцева м'ята й при геморої й жіночих хво¬робах (однаково і при мізерних і при надмірних менструа¬ціях) та як швидко діючий зовнішній засіб при сильному головному болі (треба прикладати до лоба свіже листя).

Подібне лікувальне застосування має в народі й водяна м’ята, яка мало чим відрізняється від перце¬вої, хіба що тільки тим, що нижча за неї й росте на вологих місцях.

У народі перцеву й водяну м'яту застосовують внутрішньо й зовнішньо при рахіті й золотусі або в ви¬гляді крапель, настойки чи соку всередину (капати на цукор) або відварів (для ванн).

При кровотечі з легень успішно застосовують простий відвар м'яти, а при кривавому блюванні — підпар на оцті.