Органи нюху і чуття
Нюх — процес сприйняття запахів речовин. Елементи, що сприймають запахи речовин, розміщені в слизовій оболонці верхньої і частково середньої носових раковин. Вони представлені нюховими клітинами, рецепторами. Рецепторні клітини мають короткі (15—20 мкм) периферичні відростки і довгі центральні. Тіла цих клітин розміщені в товщі слизової оболонки, поверхня якої досягає 240— 500 мм2. Нюхові рецептори становлять орган хімічного чуття. У людини їх близько 40 млн, а у собак, наприклад, у багато разів більше (близько 225 млн). Цим пояснюється висока здатність собак вловлювати запахи.
Периферичні відростки клітин закінчуються кулястими потовщеннями. Ці потовщення на своїй верхівці мають 10—12 загострених волосків, що складаються з 9 пар ниток. Нюхові волоски є своєрідними антенами, які активно взаємодіють з молекулами пахучих речовин.
Вважають, що молекули пахучих речовин осідають на поверхні слизової носових раковин і розчиняються в секреті залоз, які також розміщені в слизовій носа. Розчинені речовини подразнюють нюхові волоски і кулясті потовщення. Звідси імпульси по нюхових нервах надходять у центри нюху головного мозку, розміщені в проміжному мозку й корі. Там формується відчуття запаху речовин, які вдихаються.
Система нюхових рецепторів, нюхових нервів і центрів нюху становить аналізатор нюху. Цей аналізатор менш важливий для життя людини, ніж зір і слух. Втрата нюху виявляється в неможливості відчувати запахи речовин у повітрі (а вони можуть виявитися не байдужими для здоров'я), розпізнавати зіпсовану їжу. Для працівників парфумерної, харчової промисловості, сфери харчування втрата нюху може стати причиною зміни професії.
Нюховий аналізатор. Орган нюху (organum olfactus) <ектодермального походження> розташований у верхньому носовому ході в районі горизонтальної пластинки решітчастої кістки. Рецепторна ділянка (нюховий епітелій) займає 250-500 кв.мм. Тут є три типи клітин: рецепторні, підтримуючі та базальні. Підтримуючі (опорні) клітини лежать між нюховими і розділяють їх. Вони мають короткі війки і мають ознаки секреції. Базальні клітини розташовані глибше, на базальній мембрані, оточують пучки аксонів рецепторних клітин. Ще глибше, під базальною мембраною, є залозисті клітини.
Нюхові рецепторні клітини мають довгі центральні і короткі периферичні відростки. Кількість нюхових клітин у людини близько 40 млн. (У “нюхаючих” тварин до 200 млн.). Дендрит (периферичний відросток) нюхової клітини закінчується потовщенням (нюхова булава), на вершині якої є по 10-12 рухливих нюхових війок.
Центральні відростки - аксони - збираються у нюхові нитки (20-40). Вони проходять у череп крізь решітчасту кістку до нюхової цибулини (другі нейроцити). Їх аксони утворюють нюховий тракт і ідуть до нюхового трикутника. Нюхові цибулини, тракти і трикутники разом з передньою продирявленою речовиною складають периферичний відділ нюхового мозку (rhinencephalon). До центрального відділу нюхового мозку відносяться склепінчаста звивина (gyrus fornicatus) з крючком (uncus), гіпокамп (hippocampus) та деякі інші пограничні з ним утвори.
Смак — процес сприйняття смакових властивостей речовини, що потрапляє на рецептори язика і порожнини рота. Життєва роль смакових відчуттів, як і нюхових, менша, ніж зорових і слухових. Однак вони не втратили свого значення, оскільки забезпечують визначення якості споживаної їжі, сприяють поліпшенню апетиту.
Сприймання смаку зумовлене смаковими сосочками з цибулинами, розміщеними в слизовій язика. У дітей, а іноді й у дорослих смакові цибулини містяться на губах, надгортаннику і навіть на голосових зв'язках. Смакових цибулин у людини близько 2 тис. Вони мають напівкруглу форму і складаються з видовжених смакових і опорних клітин, які щільно прилягають одна до одної. На одному з кінців клітини є 40—50 тоненьких ворсинок. На поверхні смакових клітин починаються нервові волокна. Гадають, що речовини їжі осідають на ворсинках смакових клітин і спричинюють їх подразнення. Збудження із смакових рецепторів цибулин передається через волокна язикового нерва в міст і довгастий мозок, а звідти — до зорових горбів і кори великого мозку. Так формується сприйняття у вигляді різних смакових відчуттів. Уся ця система створює аналізатор смаку. Він здійснює аналіз смакових якостей харчових речовин.
Смаковий аналізатор. Орган смаку (organum gustus) <ектодермального походження> у людини представлений багатьма (» 2000) смаковими бруньками, розташованими у багатошаровому епітелії слизової оболонки язика, піднебіння, надгортанника і задньої стінки глотки.Смакові бруньки мають еліпсоподібну форму і місять тісно притиснені одна до одної смакові (рецепторні) і опорні клітини, в основі яких знаходяться базальні клітини. На верхівці бруньки є смакова пора. В бік пори звернені мікроворсинки рецепторних клітин. Їх збудження передається сусіднім нервовим клітинам. З передніх 2/3 язика імпульси ідуть по язиковому нерву? (частина лицьового; барабанна струна ). Надгортанника - блукаючому. Тіла перших нейроцитів залягають в узлах 7-ї, 9-ї та 10-ї пар черепних нервів, а аксони у складі названих нервів до довгастого мозку (другі нейроцити). Звідси до таламусу (третій нейроцит). Аксони цих нейроцитів ідуть до коркового кінця смакового аналізатора - кора парагіпокампальної звивини, крючка і гіпокампа (амонового рогу).
Розрізняють жолобкуваті, листоподібні та грибоподібні сосочки, у яких розташовані смакові бруньки.
Соматосенсорний аналізатор включає рецептори шкіри і чутливу систему скелетно-м'язевого апарату.
Шкіра (1,4 - 2,1 кв. м.) містить велику кількість чутливих нервових закінчень - рецепторів, які сприймають різні подразнення довкілля. Больові, температурні, тактильні шкірні рецептори. Вони мають різну форму і різну будову. Розташовані у шкірі на різній глибині.
Центральна ланка - соматосенсорна зона кори Передача іде по пучках Голля і Бурдаха. Больова чутливість практично не представлена на корковому рівні (подразнення кори не викликає болю), тому вважають, що вищим больовим центром є таламус. В ньому 60% нейроцитів чітко реагують на больові подразнення.
Чутливість рецепторів неоднакова по всій поверхні язика. Так, найбільша чутливість до солодкого — на кінчику язика, до гіркого — на корені, до кислого — по боках, до солоного — на кінчику й боках.
Дотик виникає під час подразнення рецепторів шкіри, слизових оболонок. Збудження в цих рецепторах виникають при доторкуванні, натисканні, дії тепла й холоду та інших впливів. Користуючись дотиком, ми можемо визначати такі фізичні властивості предметів, як форма, твердість — м'якість, характер поверхні, тепло — холод і похідні від них. Больові відчуття можна розглядати як одну з форм дотику.
Рецептори розміщені в епідермісі та власне шкірі. Будова їх неоднакова. Видатний учений у галузі гістології нервової системи О. С. Догель (1852—1922) виділяв не менш як 14 видів рецепторів. Вони мають форму пластинок, колб і різняться не лише за формою, а й за функціями. Одні сприймають дотик, інші тиск, холод, тепло, біль. Деякі рецептори здатні одночасно сприймати механічні і температурні подразнення.
Найближче до поверхні в епідермісі розміщені нервові закінчення, які сприймають дотик. Навколо волосяних сумок шкіри розміщені дуже чутливі рецептори, що вловлюють незначні відхилення волосин при ніжному доторкуванні до них. Найбільша чутливість властива нервовим закінченням губ, кінчику язика, менша — кінчикам пальців рук, долоням. Низькою чутливістю до дотику характеризується шкіра спини, стоп, живота.
Нервовий механізм дотику. Збудження, що виникає в рецепторах шкіри, надходить по доцентрових волокнах нервів у кору великого мозку в ділянці задньої центральної звивини, де розміщена зона шкірном'язового чуття. Слід зазначити, що перш ніж потрапити в кору, воно проходить через нижчерозташовані відділи головного мозку. В центральній нервовій системі формується відчуття, яке називають дотиком. Складається уявлення про предмет, що діє на рецептори.
Уся система, яка охоплює рецептори шкіри, нервові волокна і центри головного мозку, де відбувається приймання, аналіз і синтез збудження, становить шкірний аналізатор. Його порушення в будьякій частині призводить до розладів дотику.
Значення дотику в житті людини значно менше, ніж зору і слуху. Проте у разі втрати зору він дає можливість людині певною мірою орієнтуватись у навколишньому середовищі.