Організація хірургічної допомоги в Україні

Організація медичної допомоги, в тому числі й хірургічної, громадянам України грунтується на закріпленому в ст.49 Конституції країни їх праві на без¬коштовну державну медичну допомогу всіх видів. Хірургічна допомога — одна з найбільш масових форм медичної до-помоги. Ця її особливість обумовлена великим поширенням хірургічних за¬хворювань, природжених та набутих вад і травм як у нашій країні, так і в усіх промислово розвинутих країнах світу, з одного боку, та великими можливос¬тями хірургії, досягнутими за період після Другої світової війни в лікуванні різних хвороб, корекції вад та навіть у заміні функціонально неповноцінних органів (трансплантація органів та ксе-нопротезування) — з другого.

Про масовість хірургічної допомоги свідчать сотні тисяч щорічно виконува¬них в Україні оперативних втручань з при¬воду хвороб та травм на різних органах.

Основу сучасної системи організації хірургічної допомоги в Україні поки що складає система, успадкована від колиш¬нього СРСР. Допомога ця була органі¬зована за територіальним принципом та етапністю її надання населенню країни з підпорядкуванням нижчого етапу вищо¬му. Організація передбачає максималь¬не наближення до місця проживання хворого медичної допомоги взагалі та хірургічної, зокрема, і забезпечується відповідними, насамперед територіаль¬ними, медичними установами.

Організація хірургічної допомоги включає, по висхідній, первинну ме¬дичну допомогу, кваліфіковану та спе¬ціалізовану хірургічну допомогу. Хірур¬гічна допомога поділяється на швидку, чи невідкладну, якої потребують хворі з гострими захворюваннями та пошкодженнями, та планову, яка здійснюється хворим з хронічними недугами.

Первинна невідкладна медична до¬помога хворим на гострі хірургічні хво¬роби та з травмами здійснюється в ам¬булаторіях фельдшерсько-акушерських пунктів та в дільничних сільських лікар¬нях — у селах, а в містах та в прирівню¬ваних до них населених пунктах — ліка¬рями-хірургами поліклінік, лікарями травмопунктів та бригадами, переваж-но спеціалізованими, станцій "Швид¬кої допомоги". Хворим із незначними ушкодженнями гострого типу, які не вимагають хірургічних втручань або ос¬танні можуть бути успішно виконані лікарями даних етапів, та хворим з го¬стрими захворюваннями, які не потре¬бують госпіталізації, первинна допомо¬га, що подається на цих етапах, фак¬тично є кваліфікованою і на них завер¬шується. Суть первинної медичної до¬помоги хірургічним хворим з гострими захворюваннями та травмами у сільських амбулаторіях та дільничних лікарнях, як і допомоги в поліклініках міст, у тих випадках, коли хворий потребує такої допомоги, яка за своїм характером пе¬ревищує обсяг запрограмованої для хірурга поліклініки і виходить за межі його обов'язків, полягає в обстеженні хворого наявними в розпорядженні фельдшера чи лікаря (в тому числі ліка¬ря-хірурга поліклініки) засобами для встановлення вірогідного чи, іноді, точного діагнозу та направлення хворо¬го в хірургічне відділення районної або центральної районної лікарні з визна¬ченням транспорту, яким хворий по¬винен бути направлений. У більшості випадків його перевозять машиною станції "Швидкої допомоги", або ма¬шиною "швидкої допомоги" самої районної лікарні, в яку хворого направ¬ляють. Рідше може бути запрошена авіація — вертоліт чи навіть літак, якщо життю хворого загрожує смертельна небезпека. Хворих з хірургічних кабі¬нетів поліклінік міст направляють у відповідні хірургічні відділення район¬них чи міських лікарень, або через стан¬цію "Швидкої допомоги" (шляхом ви¬клику з останньої машини) — при гост¬рих захворюваннях внутрішніх органів, або (рідко) — міським чи власним транспортом у разі легких гострих за¬хворювань та травм.

У поліклініках міст та населених пунктів, у яких є хірургічні кабінети та відділення, хворим з невеликими повер¬хневими травмами та нескладними го¬стрими захворюваннями (невеликі рани м'яких тканин тіла, обмежені опіки, фурункули, абсцеси, підшкірний пана-рицій тощо) подається і кваліфікована хірургічна допомога.Кваліфікована невідкладна та плано¬ва хірургічна допомога хворим на найбільш поширені гострі захворюван¬ня черевної порожнини (гострий апен¬дицит, защемлена грижа, гострий хо¬лецистит, перфоративна виразка шлун¬ка та дванадцятипалої кишки, шлунко¬ва кровотеча, панкреатит, гостра киш¬кова непрохідність тощо) та з травма¬ми органів цієї порожнини, травмами м'яких тканин, гнійними процесами, а також хворим з хронічними захворю¬ваннями черевної порожнини та деяких інших органів подається в загальнохі-рургічних відділеннях центральних ра¬йонних лікарень, міських та обласних, рідко — в районних, де є хірургічні відділення та відповідні для таких втру¬чань умови (висококваліфікований хірург, засоби для точної лабораторної та інструментальної діагностики та ане¬стезіологічне забезпечення). У великих містах, зокрема обласних центрах, по¬ряд із районними та міськими лікарня¬ми, що забезпечують хворих міста ква-ліфікованою хірургічною допомогою, остання надається також обласними лікарнями тим хворим, які направля¬ються сюди з районних лікарень відпо¬відної області.

Бурхливий розвиток хірургії в ос¬танні півсторіччя, завдяки якому в організмі людини не залишилось недо¬сяжних для рук і скальпеля хірурга органів, зробив практично неможли-вим оволодіння хірургом усім арсена¬лом сучасних засобів діагностики хірур¬гічних захворювань та досконалою тех¬нікою оперативних втручань на всіх органах та ділянках тіла людини.

Це зумовило потребу в диферен¬ціації, поділу хірургії (як і інших ши¬роких галузей медицини) на окремі дис¬ципліни та розділи. Таким чином було започатковано спеціалізацію хірургів у окремих розділах хірургії та виникли спеціалізовані хірургічні установи, що забезпечують хворих спеціалізованою хірургічною допомогою.

Так, з хірургії уже давно виділились у самостійні дисципліни травматологія та ортопедія, онкологія, урологія, ней¬рохірургія. Ще раніше стали само¬стійними галузями офтальмологія, ото-риноларингологія та стоматол.огія. У повоєнний період хірургія зазнала по¬дальшої, ще глибшої диференціації. В окремі дисципліни виділились хірургія легень та бронхів, хірургія стравоходу, кардіохірургія, судинна хірургія, хірур¬гія прямої кишки (проктологія), гаст¬роентерологія, хірургічна ендокриноло¬гія. Процес диференціації хірургії на окремі розділи триває і зараз. Уже існу¬ють, наприклад, герніологічні та інші клінічні відділення. В усіх обласних та великих міських лікарнях практично є хірургічні відділення з усіх основних розділів хірургії (торакальне, нейро¬хірургічне, хірургічної гастроентеро¬логії, щелепно-лицеве, оториноларин¬гологічне, офтальмологічне, опікове, судинне чи навіть серцево-судинне та ін.), у яких подається спеціалізована хірургічна допомога хворим мешканцям сіл та міст.

Велику роль у забезпеченні кваліфі¬кованою та спеціалізованою допомогою населення відіграють хірургічні клініки медичних університетів та академій Ук¬раїни, які діють на базах загальнохірур-гічних відділень міських та обласних ліка¬рень університетських міст. Висококваліфіковані кадри хірургів-викладачів (професори, доценти, асистенти) здійснюють великий обсяг спеціалізова¬ної допомоги при різних захворюваннях. Багато з цих клінік є міськими центра¬ми спеціалізованої хірургічної допомо¬ги (хірургії печінки, жовчних шляхів та підшлункової залози; хірургії шлунка та кишечнику; хірургічного лікування кро¬вотеч; хірургії легень; хірургії ендокрин¬них залоз, хірургії прямої та товстої ки¬шок, хірургії стравоходу тощо).

Спеціалізовану допомогу громадя¬нам України незалежно від місця їх про¬живання надають науково-дослідні інститути хірургічного профілю, які є науково-методичними та організацій¬ними центрами з розробки та втілення новітніх засобів діагностики, лікуван¬ня та профілактики захворювань і травм певних систем, органів чи ділянок. Серед них Київський науково-дослід¬ний інститут експериментальної та клінічної хірургії АМН України, Хар¬ківський НДІ загальної та невідкладної хірургії МОЗ України, Київський НДІ нейрохірургії ім. А-П.Ромоданова АМН України, Київський НДІ кардіохірургії АМН України, Київський НДІ ртори-ноларингології, Київський НДІ ендо¬кринології та обміну речовин АМН Ук¬раїни, Одеський інститут офтальмології ім. В.П.Філатова, Дніпропетровський НДІ гастроентерології, Київський НДІ гематології та переливання крові, Київ¬ський НДІ туберкульозу та легеневої хірургії та ін.

Поряд з інститутами існує низка спеціалізованих республіканського рівня центрів з деяких галузей хірургії (опіковий, проктологічний центри, центр хірургії щитовидної залози тощо).У останні два десятиріччя в Україні в містах-мегаполісах та великих промис¬лових центрах (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Кривий Ріг, Херсон та ін.) ство¬рено спеціалізовані лікарні невідклад¬ної хірургічної допомоги, в структурі яких є відділення головних напрямків хірургії (нейрохірургічне, судинне, гастроентерологічне, відділення політравми та ін.), діяльність яких забезпе¬чує ефективну спеціалізовану допомо¬гу хворим з різними гострими захво¬рюваннями та станами (шлункові кровотечі, перфоративна виразка, гострий панкреатит). Завдяки ство¬ренню лікарень невідкладної допомо¬ги, концентрації в них великої кіль¬кості хірургів різних фахів (як вузько¬го, так і широкого профілю) зменши¬лися негативні наслідки вузької спе¬ціалізації хірургів.

Спеціалізовану травматологічну (травма кісток та суглобів) та ортопедич¬ну допомогу забезпечують травмопункти у містах, а також відповідні відділення центральних районних, міських та облас¬них лікарень, такі науково-методичні центри, як науково-дослідні інститути травматології та ортопедії (Київський, Харківський, Донецький).

Онкологічну допомогу хворим нада¬ють онкологічні міські та обласні дис¬пансери та онкоцентри разом із кафед¬рами онкології медичних університетів та академій, що розташовані на базах цих диспансерів, а також науково-дослідні інститути онкології, зокрема Київський радіо-рентгеноонкологічний з його численними багатопрофільними клініками (торакальною, гастроентеро¬логічною, гінекологічною, проктоло¬гічною, щелепно-лицевою, клінікою пухлин молочної залози тощо).

Величезну роль у розвитку невід¬кладної хірургічної допомоги та в досяг¬ненні значних успіхів у цій галузі відігра¬ють міські, обласні, республіканські станції "Швидкої допомоги" (ці станції склались унаслідок об'єднання станцій "Швидкої та невідкладної служби") та утворення в них спеціалізованих бригад з тих чи тих галузей невідкладної хірургії (шокових, тромбоемболічних, опікових тощо).

Завдяки цьому медична допомога по¬терпілим подається швидко та кваліфі¬ковано уже з місця виникнення травми чи захворювання.

Поряд із державною територіальною системою медичної, зокрема хірургіч¬ної, допомоги населенню України, підпорядкованою Міністерству охорони здоров’я, в країні існує досить велика мережа відомчих лікарень, підпорядко¬ваних різним іншим міністерствам та організаціям: Міністерству соціального забезпечення (Республіканський гос¬піталь для інвалідів Великої вітчизня¬ної та інших воєн та місцеві госпіталі для інвалідів воєн, госпіталі для дея¬ких інших категорій пенсіонерів), Міністерству залізничного та водного транспорту, Міністерству вугільної про¬мисловості, Міністерству внутрішніх справ та СБУ, Управлінню лікування та оздоровлення при Кабінеті Міністрів України та багатьом іншим. У цих гос-піталях, лікарнях та медсанчастинах ве¬ликих підприємств є хірургічні від¬ділення, які подають працівникам цих підприємств та служб широку кваліфі¬ковану та спеціалізовану хірургічну до¬помогу за рахунок бюджетних коштів цих підприємств та установ. Відомчі лікувальні установи мають як стаціона¬ри, так і поліклінічні відділення та хірургічні кабінети в них, а також свої машини "швидкої допомоги".

Завдяки розвитку нових технологій, появі телевідеоапаратури та комп'ю¬терів, зокрема лапароскопічних апа¬ратів, у останні роки з'явились нові, нетрадиційні форми оперативних хірур¬гічних втручань, які здійснюються ен-доскопічно (лапароскопічне видалення деяких органів черевної порожнини при їх хронічних ураженнях — жовчного міху¬ра, червоподібного відростка, маткових труб, сегментів кишок тощо, пластич¬не закриття черевних гриж та ін.) чи ен-доваскулярно (балонне та лазерне роз¬ширення отвору звужених судин коро¬нарних артерій та артерій ніг тощо).

Ці види спеціалізованої хірургічної допомоги поки що надаються в науко¬во-дослідних інститутах хірургічного профілю та деяких клініках медичних університетів.

Хірургічна допомога, будучи висо¬коефективною, поряд із цим є дуже складною і дорогою. Досягнення її ви¬сокого рівня в жодній державі світу, навіть найбільш економічно розви-нутій, не може бути забезпечене лише

державним фінансуванням. Значне відставання деяких розділів хірургії в колишньому СРСР (зокрема, транс -плантологіїталапароскопічної), зали¬шене в спадок колишнім союзним рес¬публікам — теперішнім незалежним державам, у тому числі й Україні, зу-мовлене головним чином дефіцитом коштів через єдине — лише державне і тому недостатнє — джерело фінансу¬вання медицини взагалі, у тому числі й хірургії.Тому зараз у суверенній Україні зі зміною її політичного устрою та рефор¬муванням економічних відносин поряд із головним — державним — джерелом фінансування медицини розроблюються та втілюються в життя відповідно до по¬станови Кабінету Міністрів країни інші форми фінансування медичної допомо¬ги. Насамперед дозволяється медичним установам надавати багато платних хі¬рургічних послуг за бажанням та добро-вільною згодою хворих. Це стосується та¬кож таких нових за технологією опера¬цій, як ендоскопічні (лапароскопічні) втручання на органах черевної порож¬нини. Адже для придбання апарату¬ри для їх виконання та спеціальної підго¬товки хірургів з числа тих, хто уже во¬лодіє технікою виконання операцій на цих органах традиційним — відкритим — способом, потрібні великі кошти.

Зараз в Україні відбуваються еко¬номічні реформи у зв'язку з законодав¬чим (конституційним) закріпленням різних форм власності (державної, при¬ватної та колективної). Це торкнеться також і організації системи медичної, зокрема хірургічної, допомоги грома¬дянам України. Хоч ще не вироблено остаточної концепції щодо системи організації медичної допомоги, проте значні зміни в цій організації вже на¬мічаються і у майбутньому, мабуть, поряд із державною, бюджетною ме¬дичною допомогою важливе місце на¬лежатиме страховій медицині з оплатою послуг з фонду підприємств, страхових компаній, акціонерних товариств, фондів соціального забезпечення та власних коштів пацієнтів тощо.