Особиста гігієна та її роль у зміцненні здоров'я
ПЛАН
1. Поняття про особисту гігієну
2. Вплив особистої гігієни на здоров'я людини
3. Гігієнічно-загартовувальні процедури, їх значення
Використана література
1. Поняття про особисту гігієну
Особиста гігієна - це основа здорового способу життя, умова ефективної первинної та вторинної профілактики різних захворю¬вань. Особиста гігієна розробляє принципи збереження і зміцнен¬ня здоров'я шляхом дотримання гігієнічних вимог у повсякденному особистому житті й діяльності.
В епоху науково-технічного прогресу, який супроводжують хімічні й фізичні забруднення навколишнього середовища та нега¬тивні наслідки урбанізації, особиста гігієна стає вагомим чинником запобігання серцево-судинним та іншим поширеним захворюван¬ням. Вона дозволяє ефективно боротися з гіпокінезією, нервово-психічним перенапруженням, суттєво послаблює несприятливі на¬слідки впливу різних професійних шкідливостей та чинників навко¬лишнього середовища. Як свідчать дані ВООЗ, велика частина населення в усіх країнах світу серйозно порушує правила особистої гігієни, курить, зловживає алкогольними напоями, не приділяє на¬лежної уваги фізичній культурі, загартуванню та іншим елементам здорового способу життя. Суспільне значення особистої гігієни ви-значається тим, що недотримання її вимог у повсякденному житті може негативно впливати і на здоров'я інших людей (пасивне ку¬ріння, поширення інфекційних захворювань і гельмінтозів). Щоб запобігти такому становищу, знання та навички особистої гігієни потрібно прищеплювати дітям з раннього віку.
До сфери особистої гігієни входять гігієна тіла і порожнини рота, фізична культура, загартування, запобігання шкідливим звич¬кам, гігієна одягу і взуття, гігієна відпочинку і сну та інші види.
2. Вплив особистої гігієни на здоров'я людини
Забезпечення чистоти тіла, догляд за шкірою і волоссям є дав¬німи елементами особистої гігієни. Шкіра яка має кілька мільйонів терморецепторів, потових та жирових залоз, бере без¬посередню участь у процесах теплообміну. Через шкіру шляхом інфрачервоного випромінювання, випаровування і проведення організм втрачає понад 80 % тепла, що потрібно для підтримання теплового комфорту органі¬зму. Через шкіру виділяєть¬ся 10-20 мл поту за годину. Під час важкої роботи і пе¬регрівання ця кількість може збільшуватися до 300-500 мл і більше. Щодоби шкірою дорослої людини виділяєть¬ся до 15-40 г шкірного жиру, до складу якого входять різні жирові кислоти, білки й інші речовини, відбувається злу¬щення до 15 г лусочок оро¬говілого епідермісу.
Через шкіру виділяєть¬ся велика кількість різних речовин (пропан, оцтова кис¬лота, ацетон, метанол, орга¬нічні та неорганічні сполу¬ки, ферменти). Сукупність цих та інших речовин сприяє розмно¬женню на шкірі бактерій і грибів, особливо на ділянці промежини і анального отвору.
Понад 90 % загальної кількості мікроорганізмів знаходиться на шкірі рук, де накопичуються пилові й мікробні аерозолі, забруднен¬ня з предметів, одягу. Забруднена шкіра швидко втрачає еластичність, стає джерелом неприємних запахів. Шкіра бере участь у газообміні, виділяючи діоксид вуглецю, їй належить провідна роль у забезпе¬ченні організму вітаміном D2, який утворюється у верхніх шарах шкіри з дегідрохолестерину під впливом ультрафіолетового випро¬мінювання. Проникнення в шкіру гноєтворних мікроорганізмів може призвести до локальних і генералізованих запальних процесів.
Разом із тим, шкіра, особливо чиста, має бактерицидні власти¬вості. Кількість мікроорганізмів, нанесених на чисту шкіру, протя¬гом 2 годин знижується більше ніж на 90 %. Бактерицидність доб¬ре вимитої шкіри в 15-20 разів вища, ніж немитої. Тому потрібно систематично обмивати все тіло теплою водою (бажано під душем) не менше одного разу на тиждень. Якщо замість душу використо¬вується ванна, то після миття треба обов'язково ополіскувати тіло чистою проточною водою під душем. Крім обов'язкових умивань вранці й перед сном, щоденно ввечері слід мити ноги. Необхідно також щоденно мити зовнішні статеві органи, що є елементом осо¬бистої гігієни. Волосся рекомендується мити в міру необхідності, але не менше одного разу на тиждень при сухій шкірі й один раз на 3-4 дні при жирній.
Для більш ефективного усунення забруднень з поверхні шкіри та волосся застосовують різні мила і синтетичні мийні засоби (СМЗ). Мило — це різновид водорозчинних солей вищих жирних кислот і лугів, які мають поверхнево-активні властивості. Розрізняють мило туалетне, господарське, медичне, лікувальне, технічне. Стикаючись з епідермісом, луг, що входить до складу мила, переводить його білкову частину в легкорозчинні лугові альбумінати, які видаля¬ються під час змивання. Тому часте миття сухої шкіри з милом діє на неї негативно, збільшуючи сухість і викликаючи свербіння й утворення лупи, а також випадання волосся. Кількість вільних лугів у туалетних сортах мила не повинна перевищувати 0,05 %.Додавання до мила ланоліну (входить у рецептуру "Дитячого" та "Косметичного" мила) пом'якшує подразнювальну дію лугів. Відновленню кислої реакції шкіри, що визначає її бактерицидну дію, сприяє споліскування шкіри слабким розчином оцтової кисло¬ти, яблучного оцту.
Залежно від призначення і товарної групи у процесі виробниц¬тва в туалетне мило вводять різні барвники, ароматичні речовини, лікувально-профілактичні та дезінфікувальні засоби. Так, наприк¬лад, до складу туалетного бактерицидного мила "Гігієна" входить бактерицидна речовина гексахлорофен, який не має запаху і дозво¬ляє використовувати його для знезаражування шкіри рук і тіла, особливо стосовно грампозитивної мікрофлори. Добрі бактерицидні властивості має мило "Сейфгарт" та інші. Гарячі (40-60 °С) мильні розчини знищують 80-90 % мікрофлори з інфікованої поверхні шкіри. Для дезінфікувального ефекту руки після намилювання протягом 1,5-2,0 хвилин рекомендують обробляти мильною піною, після чого необхідно змити її теплою водою.
3. Гігієнічно-загартовувальні процедури, їх значення
Під загартуванням розуміють підвищення стійкості організму до впливу коливань температури повітря і води, вологості повітря, атмосферного тиску, сонячного випромінювання та інших фізичних чинників навколишнього середовища. У фізіоло¬гічному відношенні загартування розглядають як адаптацію, що досягається багаторазовим тренуванням, впливом того чи іншого загартовувального чинника або комплексом чинників. Загартуван¬ня підвищує адаптаційні можливості організму не тільки до погодних, а й до інших несприятливих (фізико-хімічних, біологічних, психологічних) чинників, знижує чутливість до респіраторних та інших заразних захворювань, підвищує працездатність, сприяє фор¬муванню позитивних психофізіологічних реакцій.
Під час проведення загартувальних процедур слід враховувати такі принципи: поступовість (поступове збільшення інтенсивності й тривалості впливу загартувального чинника), систематичність (проводити процедури регулярно за визначеною системою), комплексність (цілеспрямоване поєднання впливу кількох чинників, на¬приклад, повітря і води), індивідуальний режим (характер, інтен¬сивність і режим загартування повинні враховувати індивідуальні особливості людини: вік, стать, стан здоров'я тощо.
Найбільш поширеною формою загартування повітрям є повітряні ванни (аеротерапія). Розрізняють повітряні ванни теплові (темпе¬ратура повітря - від 30 до 22 °С), прохолодні (20-14 °С) і холодні (менше 14 °С). При оцінці температурного режиму слід враховува¬ти комплексний характер мікроклімату й орієнтуватися на еквіва¬лентно-ефективні температури, що залежать від одночасного впли¬ву вологості повітря, швидкості його руху та радіаційної температу¬ри. Повітряні ванни сприятливо впливають на обмін речовин, загальне самопочуття. Щоб досягти більшого ефекту, ванни слід приймати в максимально оголеному вигляді (температурна чутливість шкіри неоднакова на різних її ділянках) у затінку, на спеціальних майданчиках (аераріях) або на ділянках, незабруднених атмосфер¬ними викидами, віддалених від транспортних магістралей і добре озеленених. У міських домашніх умовах допускається приймати повітряні ванни на балконах, у провітрюваних приміщеннях з чис¬тим прохолодним повітрям. Тривалість процедур потрібно поступо¬во збільшувати, а температуру повітря - знижувати (відповідно від 3-20 хвилин при температурі 18-20 °С до 20-30 хвилин при 5-10 °С; для тренованих людей можна 10-15 хвилин при температурі 3-0 °С). Доступною і корисною формою загартування повітрям верхніх ди¬хальних шляхів є сон взимку в приміщенні з відкритою кватиркою.
Загартування водою є сильним, ефективним і різноманітним за формами видом загартування. Він зумовлений високою тепло¬віддачею тіла людини, оскільки вода має теплоємність, яка значно (у 10-20 разів) більша, ніж теплоємність повітря аналогічної темпе¬ратури.
З метою загартування можна використовуватися купання, душ, обмивання, обтирання, ванни для ніг тощо. За температурним ре¬жимом розрізняють такі види ванн: холодні (менше 20 °С), прохо¬лодні (20-33 °С), індиферентні (34-36 °С), теплі (36-39 °С), гарячі (понад 40 °С). Одним з найбільш ефективних видів загартування водою є купання у відкритих водоймах, сприятливий вплив якого зумовлений поєднанням активних фізичних вправ (плавання) із со¬нячним випромінюванням, механічним впливом води.
Дуже корисний звичайний і особливо контрастний душ. Його варто приймати поперемінне тривалістю 0,5-2,0 хвилини з темпера¬турою, що змінюється в діапазоні 10 °С. У разі відсутності технічної можливості перемінного вмикання душу з різною температурою води теплий (гарячий) душ чергують з обливанням прохолодною (холод¬ною) водою. Обливання можна використовувати як самостійну за-гартувальну процедуру (знижуючи температуру від 30 до 15 °С і менше) з обов'язковим наступним розтиранням тіла, що підсилює тренувальну дію на судини. Температура води для обливання в дошкільному віці не повинна бути нижчою ніж 20-25 °С, для шко¬лярів - 18 °С.Як засіб гігієнічного догляду та загартування серед населення багатьох країн світу дуже поширені купання в лазнях.
Повітряне середовище лазні характеризується зниженим вмістом кисню. У парильні парціальний тиск кисню приблизно відпо¬відає тиску на висоті 2000 м над рівнем моря. Виникає гіпоксичний ефект, здатний викликати несприятливу реакцію спазматичного характеру у хворих на гіпертонічну та ішемічну хвороби серця. Дуже висока температура в сауні може викликати порушення передсердно-шлуночкової провідності.
Поєднання високої температури і низької відносної вологості в сухожаровій лазні створює умови для посиленого потовиділення, полегшує видільну функцію нирок. При режимі поступового збіль¬шення гідротермічних впливів сауна спричиняє менш різкий вплив на малотренованих осіб, ніж парова лазня, і більш корисна їм та ослабленим особам.
У приміщеннях лазень повинна бути добра вентиляція, суво¬рий санітарно-протиепідемічний режим. Не менше одного разу на місяць в лазні необхідно проводити вологу хімічну дезінфекцію. Для вимірювання температури в лазнях не слід користуватися ртут¬ними термометрами, не можна вносити в приміщення мийні та інші засоби в скляній тарі. Під час процедур забороняються куріння, гучні розмови. Перед парильнею потрібно прийняти теплий душ, у сауні запобігати перегріванню голови.
Використана література
1. Габович Р.Д., Познанський С.С. Гигиена. – К., 1993.
2. Гигиена детей и подростков / Под ред. Г.Н.Сердюковской. – М., 1989.
3. Загальна гігієна: Посібник до практичних занять / За ред. І.І.Даценко. – Львів, 2001.
4. Загальна гагієна з основами екології: Підручник / Кондратюк В.А. та ін. – Тернопіль, 2003.