Особливості розвитку медицини Грузії, Вірменії, Азербайджану

МЕДИЦИНА НАРОДІВ ЗАКАВКАЗЗЯ –

ВІРМЕНІЇ, ГРУЗІЇ ТА АЗЕРБАЙДЖАНУ

Вірменія і Грузія — країни стародавньої культури. Вже в II ст. до н. с. існувала рабовласницька самостійна вірменська держава, яка досягла найвищого свого розвитку за царя Тиграна II (95—56 pp. до н. е.).

У І ст. до н. е. у Вірменії спеціально культивували лікарсь¬кі рослини. Стародавні вірменські лікувальні засоби (вірменсь¬ка глина, вірменська бура, вірменська селітра) були поширені у багатьох країнах. В III ст. н. е. у Вірменії існували громад¬ські лікувальні заклади, притулки-ізолятори для хворих на проказу. Лікарі одержували освіту в Афінах, Александра. З прий¬няттям у IV ст. християнства розширилися культурні зв'язки Вірменії з Візантією.

Перші відомі у світі великі цивільні лікарні були засновані у IV ст. п. е. в Каппадокії, населеній вірменами області Малої Азії (лікарні у Кесарії й Савастії).

У V ст. вірмени мали вже свою писемність старовірменською мовою (грабарі). Підкорення Вірменії в VII ст. арабами, в се¬редині XI ст. турками-сельджуками призвело до масової емігра¬ції населення з Вірменії.

Лікарів-вірменів згадують перші літописці при княжих дво¬рах на Русі. Вірменські лікарі разом з лікарями-греками і сірійцями відіграли значну роль в обізнанні народів арабських халіфатів з античною медичною літературою.

З вірменської родини Бахтішуа (VIII—X ст.) вийшло багато відомих лікарів, які збагатили арабську медицину перекладами античних праць і своїми оригінальними творами. Найвидатнішим лікарем Вірменії був Мхитар Гераці (XII ст.), автор пер¬шої великої праці народною вірменською мовою «Розрада при гарячках», в якій він дотримується матеріалістичних поглядів на походження і лікування захворювань. Він вважав, що деякі професії шкідливі для здоров'я і сприяють виникненню захво¬рювань. Гарячки Гераці поділяв на одноденні, тривалі й виснаж¬ливі — плісеневі, які можуть бути заразними для довколишніх людей. Особливу увагу Гераці приділяв такій поширеній хворо¬бі, як малярія. Заперечуючи проти зловживання кровопускан¬нями і проти інших нераціональних методів лікування, він рекомендував дієту, водолікування, загальний здоровий режим.

Видатні вчені Вірменії розуміли перевагу досвіду над схо¬ластикою. «Без досвіду погляд не може бути переконливим, тіль¬ки досвід вірогідний і не викликає сумнівів»,— писав у своїх творах Сакрават (XII ст.).

В історії медицини Вірменії почесне місце займає Амирдов-лат Амаскаці (XV ст.). йому належить велика праця «Користь медицини», в якій наводяться відомості з анатомії, фізіології, гі¬гієни, докладно описуються причини і перебіг відомих у ті часи недуг. В іншій праці про лікувальні засоби додано словник назв їх вірменською, грецькою, латинською, арабською мовами.

У XII—XIII ст. у медичній школі в м. Сисі в Кілікійській Вірменії (Мала Азія) робили розтини трупів скараних на смерть злочинців. Хірургія і акушерство у Вірменії були на ви¬сокому рівні (свіжі рани зашивали, в разі поперечного поло¬ження плода робили поворот на голівку тощо). В XIV—XV ст. Вірменія втратила свою політичну самостійність. У поневоленій країні зникли умови, що сприяли розвиткові культури взагалі і медицини зокрема.

Відомості про медицину в Грузії сягають II тис. до н. е. Під час розкопок виявлено посуд для ліків, відомо, що здавна тут культивували лікарські рослини.

Грузинські племена прийняли християнство одночасно з вір¬менами в IV ст., але політичне об'єднання їх у феодальну дер¬жаву відбулося лише в VI ст. Розквіт національної культури припадає на X—XIII ст. В ці часи грузинською мовою було на¬писано трактати з астрономії, медицини; славнозвісний поет Шо-та Руставелі створив відому поему «Витязь у тигровій шкурі». У поемі знайшли відображення, зокрема, й медичні моменти. На розвиток культури країни великий вплив мали академії в Гелаті та Ікалті. Тут поряд з філософією, історією, математикою та іншими предметами викладалась і медицина. Тривалий час академією, заснованою на початку XII ст., керував учений Іоапе Петриці (XI—XII ст).

Медицина була тісно пов'язана з монастирями, при деяких з них були медичні школи.

Визначним медичним твором цих часів був «Незрівнянний Карабадин» лікаря Капанеллі (XI ст.). Автор цього твору був добре обізнаний з працями античних греків та східних народів. Поради його при лікуванні різних захворювань, особливо при переломах, травмах, доцільні і свідчать про його великий прак¬тичний досвід.

У праці лікаря Ходжа Копілі (XIII ст.) «Медична книга» описано багато лікувальних засобів, які зберігаються в побуто¬вій медицині грузинського народу до наших часів. Для діагнос¬тики захворювань Копілі використовував постукування, вислу¬ховування, досліджував пульс.

Особливою повнотою змісту у медичній літературі Грузії виділяється «Лікувальна книга» Заза Панаскартелі-Ціцішвілі (XV ст.). 500-річчю створення цієї книги було присвячено уро-чисту сесію у жовтні 1988 р. в Тбілісі з участю учених зарубіж¬них країн.Розпад у XV — XVII ст. централізованої грузинської монар¬хії під тиском персів і турків призвів до занепаду культурно¬го життя і медичної справи в країні.

В Азербайджані крім народних лікувальників-ремісників уже в X ст. п. е. була школа для підготовки лікарів. Видатним ліка¬рем цих часів і автором перших медичних творів вважається Омар ібн-Осман.