Остеопороз — проблема ХХI сторіччя

Слід зауважити, що, на думку провідних учених світу, остеопоротичні зміни в субхондральній кістковій тканині відіграють важливу роль у розвитку остеоартрозу суглобів, у той же час остеопоротичні деформації хребців часто зумовлюють виникнення больового синдрому в нижній частині спини; самі ревматичні захворювання та їх лікування кортикостероїдами призводять до втрати кісткової тканини, розвитку вторинного остеопорозу та його ускладнень — остеопоротичних переломів. Коло замкнулося: остеопороз “торжествує” фактично при основних та найбільш соціально значущих захворюваннях. Тому стає зрозумілим, чому, за оцінками експертів ВООЗ, провідне місце серед захворювань кістково-м’язової системи посідає саме остеопороз. Що ж таке остеопороз та чому світова спільнота приділяє йому так багато уваги?

Остеопороз — найбільш поширене метаболічне захворювання скелета, що характеризується зменшенням кісткової маси, порушенням мікроархітектоніки кістки з наступним підвищенням її крихкості та збільшенням ризику переломів. В останні десятиріччя дана проблема набула особливого значення внаслідок двох тісно пов’язаних демографічних процесів: різкого збільшення в популяції кількості людей літнього й старечого віку, зокрема жінок у постменопаузальному періоді життя (Поворознюк В. В., 2000; Riggs В. L., Melton L., 1986). Приблизно у кожної третьої жінки після 65 років спостерігається як мінімум один перелом кісток (Kanis J. A., 1993). Остеопоротичні переломи істотно впливають на захворюваність і смертність. Переломи стегнової кістки призводять до зниження очікуваної середньої тривалості життя на 12–15 % (Lees В. et al., 1993). Після такого перелому до 20 % хворих помирають протягом перших 6 місяців, близько 50 % пацієнтів не можуть пересуватися без сторонньої допомоги, а третина втрачає здатність до самообслуговування. Проведені нами дослідження показали, що летальність серед хворих із остеопоротичними переломами проксимального відділу стегнової кістки склала протягом двох років 18,6 % (Поворознюк В. В., Форосенко В. С., 2004); 47 % хворих із зазначеної групи померло протягом перших 6 місяців після виникнення перелому. Сумарний ризик остеопоротичних переломів у віці 50 років становить 39,7 % для жінок та 13,1 % — для чоловіків (Kanis J. A., Pitf F. A., 1992).Найчастіше остеопороз уражає жінок, що пов’язано з дефіцитом естрогенів у постменопаузі, більш низьким піком кісткової маси порівняно із чоловіками тощо. Остеопороз уражає від третини до половини всіх жінок у постменопаузальному періоді. Втрата кісткової маси розпочинається у жінок приблизно з 35–40 років і становить 0,5–1 % на рік; з настанням менопаузи, а також в перші 3–5 років постменопаузи цей показник зростає до 3–7 % на рік (Поворознюк В. В., 1998). Отже, у перші роки постменопаузи жінка може втратити до 9–35 % кісткової маси.

У чотирьох із 10 жінок має бути один або більше остеопоротичних переломів протягом життя. Для порівняння, ризик розвитку інших поширених захворювань серед жінок віком 50 років становить: для раку молочної залози — 9 %, серцево-судинної патології — 40 % (Melton L. J., 1995). Дані ВООЗ свідчать про те, що кількість ліжко-днів на рік для жінок у постменопаузальному періоді з остеопоротичними переломами проксимального відділу стегнової кістки перевищує даний показник для таких захворювань, як рак молочної залози, гострий інфаркт міокарда, хронічні захворювання легень, цукровий діабет та ін. Летальність внаслідок ускладнень, зумовлених остеопоротичними переломами, в популяції білих жінок 50 років та старше становить 2,8 %, що відповідає показнику летальності від злоякісних пухлин молочної залози. Разом з тим, ризик перелому стегнової кістки дорінює об’єднаному ризику раку молочної залози, раку матки та раку яєчників.Наведені дані свідчать про значну поширеність остеопорозу на даний час. Проте постаріння населення, збільшення кількості людей літнього й старечого віку, зміна способу життя вказують на те, що соціально-економічні наслідки остеопорозу будуть збільшуватися (Поворознюк В. В., 1997). Кількість остеопоротичних переломів практично подвоїлася за останнє десятиріччя; вже у 1990 році число переломів шийки стегнової кістки серед жителів нашої планети, за оцінками спеціалістів в галузі математичного моделювання, становило 1,7 млн, у наш час — 2,5 млн, а до 2050 року ця цифра може сягнути 6 млн (Kanis J. A., 1993). За результатами наших досліджень структурно-функціонального стану кісткової тканини у жінок віком 20–89 років остеопороз було виявлено: в 13 % жінок — у віковій групі 50–59 років, у 25 % — у групі 60–69 років, у 50 % — у групі 70–79 років та в 53 % — у групі 80–89 років (рис. 1).Населення України старіє. Так, на 1 січня 2004 р. 32,8 % (15,6 млн) становили люди віком 50 років і старше, 21,0 % (9,9 млн) — 60 років і старше, з яких 6,4 млн (13,5 %) — жінки. 70-річного віку досягли 4,7 млн жителів (9,8 %), з яких 3,2 млн — жінки, тобто 6,8 % від загальної кількості населення (Міністерство статистики України, 2004). Зважаючи на отримані дані щодо розповсюдженості системного остеопорозу в населення України та демографічні показники, нами підраховано ймовірну кількість жіночого населення, в якого показники міцності кісткової тканини перебувають за межею переломів (< 2,5 SD).Загальна передбачувана кількість жінок України, які страждають на остеопороз, дорівнює 3005 тис., або 11,8 % від усього жіночого населення. Згідно з отриманими даними суттєве збільшення кількості жінок з остеопорозом спостерігається у віковій групі 50–59 років — 387,0 тис.; у старших вікових групах цей показник зростає (60–69 років — 754,2 тис.; 70–79 років — 1235 тис.) аж до вікової групи 80 років і старше (рис. 2). Зниження показника в останній групі зумовлене зменшенням її кількісного складу.

Отримані результати свідчать про те, що остеопороз у нашій державі набуває характеру непередбачуваної за своїми масштабами епідемії, запобігти якій можливо за умови створення загальнодержавної програми діагностики, профілактики і лікування даного захворювання та його грізних ускладнень.

Раціональне харчування займає важливе місце серед профілактичних заходів щодо розвитку остеопорозу в усіх вікових періодах. Воно відіграє важливу роль у формуванні піку кісткової маси в молодому віці та темпах втрати кісткової тканини в жінок у постменопаузальному періоді. Дані щодо фактичного харчування населення вказують на те, що практично в усіх економічно розвинених країнах люди літнього віку вживають значно менше кальцію в порівнянні з фізіологічними нормами. У дослідженнях, проведених спільно зі співробітниками лабораторії гігієни харчування Інституту геронтології АМН України, нами встановлено, що в населення старших вікових груп існує значний дефіцит Ca (42 % від величин, які рекомендуються). Рівні вживання основних макронутрієнтів, які впливають на ремоделювання кісткової тканини, кальцію, магнію, фосфору в добовому раціоні жінок усіх вікових груп були достовірно нижчими за рекомендовані. Тільки у 3,2 % жінок вміст кальцію в харчовому раціоні перевищував 1000 мг/добу, у більшої половини пацієнток він був меншим за 200 мг/добу (рис. 3).Кальцій — основний негормональний засіб, який використовується для профілактики та лікування остеопорозу. Доведено, що додаткове його введення (500–1500 мг на добу) вірогідно зменшує втрату кісткової маси в постменопаузальному періоді. Використання кальцію сприяє зниженню частоти переломів хребців та стегнової кістки в літньому та старечому віці. Результати проведених досліджень свідчать про зниження на 60 % числа переломів стегнової кістки серед чоловіків та жінок, вміст кальцію в яких у фактичному раціоні харчування становив більше 700 мг/добу в порівнянні з тими, хто приймав його менше 500–700 мг/добу.

В останні роки активно впроваджуються нові засоби лікування постменопаузального остеопорозу та його ускладнень. До поширених препаратів кальцію та вітаміну D, осеїн-гідроксилапатиту, активних метаболітів вітаміну D, кальцитоніну, бісфосфонатів перших поколінь (етидронату, клодронату, алендронату), традиційних засобів замісної гормональної терапії (ЗГТ) та фітоестрогенів за останні роки додалися нові препарати із групи СТЕАР (тиболон), антиестрогенів (ралоксифен та ін.), нові покоління азотвмісних бісфосфонатів (ризедронат, ібандронат, золендронат), солі стронцію (стронцію ренелат), препарати фрагмента паратиреоїдного гормону (терапаратид). На жаль, більшість із них мають велику вартість і не використовуються пересічними мешканцями України. Тому основним засобом профілактики та лікування остеопорозу в нашій країні залишається монотерапія препаратами кальцію та вітаміну D, яка при тяжких формах остеопорозу малоефективна. Лікарям часто складно розібратися в розмаїтті лікарських засобів.Необхідно пам’ятати, що препарати кальцію здатні підвищувати ефективність антирезорбентів у комплексі антиостеопоротичної терапії. Так, у 1998 р. J. W. Nievis та співавтори провели мета-аналіз 31 опублікованого дослідження, з яких у 20 пацієнтки приймали ЗГТ у комбінації з додатковим введенням кальцію, а в 11 — без додаткового введення кальцію. Ефективність лікування була достовірно вищою у пацієнтів першої групи (рис. 4).Подібна картина виявлена при аналізі ефективності лікування постменопаузального остеопорозу кальцитоніном для інтраназального введення (200 МО на прийом). Приріст кісткової маси спостерігався лише в 6 дослідженнях, в яких разом із кальцитоніном протягом двох років додатково приймався кальцій, тоді як у пацієнтів, які приймали тільки кальцитонін без додаткового введення кальцію, відмічена негативна динаміка показника мінеральної щільності кісткової тканини поперекового відділу хребта (–0,2 %).В Україні приділяється значна увага системному остеопорозу та його ускладненням. Питання, пов’язані з цим захворюванням, регулярно розглядаються на конференціях, які проводить Українська асоціація остеопорозу (1995–2005 рр.), створена в 1995 році. З 1998 року асоціація видає журнал “Проблеми остеології”. За сприяння Української асоціації остеопорозу, Української асоціації ортопедів-травматологів, Асоціації ревматологів України, Українського науково-медичного центру проблем остеопорозу, Інституту геронтології АМН України, Інституту травматології та ортопедії АМН України, Інституту патології хребта та суглобів АМН України, Тернопільського державного медичного університету видані монографії “Остеопороз на Украине” (Поворознюк В. В. та співавт., 1995), “Остеопороз: эпидемиология, клиника, диагностика, профилактика и лечение” (за ред. М. О. Коржа, В. В. Поворознюка, Н. В. Дєдух, І. А. Зупанця, 2002), “Менопауза та остеопороз” (Поворознюк В. В., Григор’єва Н. В., 2002), “Проблеми остеопорозу” (за ред. Л. Я. Ковальчука, 2002), “Костная система и заболевания парадонта” (Поворознюк В. В., Мазур І. П., 2003; 2005), “Менопауза и костно-мышечная система” (Поворознюк В. В., Григор’єва Н. В., 2004).У 1997 році було видано книгу професора Є. П. Подрушняка “Остеопороз — проблема века”. Проте в XXI сторіччі захворювання набуло ще більшої актуальності й потребує до себе відповідної уваги суспільства. Важливо, що популярний серед медичної спільноти журнал “Мистецтво лікування” вже вдруге звертається до зазначеної проблеми (див. статтю “Андропауза та остеопороз”. – “Мистецтво лікування”. – 2004. – № 7, 8). У даному номері журналу читачі ознайомляться з сучасними уявленнями щодо факторів ризику, діагностики, профілактики та лікування остеопенічного синдрому у дітей та постменопаузального остеопорозу.