Перитонеальний діаліз

Перитонеальний діаліз є ведучим методом замісної терапії у дітей та підходом вибору у дорослих, які страждають на тотальну ХНН. Кількість використання процедур перитонеального діалізу має стійку тенденцію до зростання у дорослих хворих. Існують три головних групи причин, за якими визначають доцільність призначення гемо- чи перитонеального діалізу: вікові, медичні та психосоціальні.

Вибір методу лікування за допомогою перитонеального діалізу дозволяє вести більш активний спосіб життя хворому та менше притримуватись дієти. За умов проведення перитонеального діалізу зберігаються судини, уникається розвиток внутрішньосудинної хвороби та нерідко гіперкаліємії, спостерігаються кращі результати в корегуванні водного балансу, гіпертензії та збереженні попередньо трансплантованої нирки.

Перитонеальний діаліз абсолютно показаний у дітей до 5 років із-за функціонально недостатнього судинного доступу. Крім того діти такого віку не потребують великої фізичної активності. Рефракторна хронічна серцева недостатність, хвороба протезних клапанів, ускладнення при проведенні попередньо гемодіалізу є строгими показниками для призначення перитонеального діалізу дорослим хворим. Призначення перитонеального діалізу за наявності лівошлуночкової недостатності призводить до значного функціонального покращення роботи серця, підвищення якості життя та його подовження. Потребує переходу на перитонеальний діаліз наявність у хворого гіпотонії, головного болю, тривалого дискомфорту під час або після проведення сеансу гемодіалізу.

До психосоціальних чинників, які визначають стійку необхідність в призначенні перитонеального діалізу відносяться віддаленість від центру гемодіалізу та бажання хворого продовжувати активний спосіб життя. Перитонеальний діаліз бажаний у віці від 6 до 16 років та за наявності серцево-судинної патології і таких хронічних хвороб як мієломна, лабільний цукровий діабет, гепатити В і С, ВІЛ інфекція, у пацієнтів, які очікують на проведення трансплантації нирки та за наявності порушень згортання крові. Психосоціальними чинниками, які визначають необхідність перитонеального діалізу, є активний спосіб життя та необхідність частих поїздок. Призначення перитонеального діалізу сприяє пильному контролю за об'ємом циркулюючої крові та водного балансу, гіпертензії і більшому контролю за дією ліків. Перитонеальний і гемодіаліз однаково показані за наявності цукрового діабету у хворих до 50 років (введення інсуліну інтраперитонеально), хронічної ішемічної хвороби серця, захворювань периферійних судин, полікістозу нирок, склеродермії. Перитонеальний діаліз непоказаний, але може виконуватись за наявності додаткових умов при ожирінні, наявності дивертикуліту, грижах, багаторазових хірургічних втручаннях на животі, тривалих болях в попереку та сліпоті. Психосоціальними показниками є наявність вираженої депресії, необхідність соціальної допомоги.

Відносними протипоказаннями до проведення перитонеального діалізу є синдром мальабсорбції, протеїнурія більше 10 г/добу, виражений діабетичний гастропарез, виражена гіпертригліцеридемія, асцит, вентрикулоперитонеальний шунт, хронічні обструктивні захворювання легень, попередньо проведена трансплантація до 1 місяця в анамнезі, резекції тонкої кишки, наявність зовнішньої кишкової стоми. Психосоціальними показниками є недотримання пацієнтом правил гігієни, наявність деменції, відсутність постійного місця помешкання, погані побутові умови.

Перитонеальний діаліз протипоказаний за наявності вираженого запального процесу кишок, активного гострого дивертикуліту, гострого ішемічного захворювання кишок, абдомінального абсцесу, склеротичному ураженні кишок, в третьому триместрі вагітності. Психосоціальними причинами є виражені психічні захворювання та інтелектуальні розлади. Розчини для проведення перитонеального діалізу бувають 4 видів: поліглюкозний,? амінокислотний? бікарбонатний та глюкозно полімерний.?? Лише останній забезпечує можливість його використання протягом 12 годин ( E x t r a n e a l , B a x t e r ) .

Після проведення трансплантації нирки пожиттєво проводиться імуносупресивна терапія трьомя препаратами: циклоспорин А, преднізолон та цитостатик (азатіоприн, мофетила мікофенолат) або ОКТ3 чи антагоніст рецепторів до інтерлейкіну 11 (базіликсимаб

Література

1. Дедов И.И., Шестакова М.В. Диабетическая нефропатия. М.:Универсум Паблишинг, 2000.- 239с.

2. Іванов Д.Д.Застосування дилтіазему в нефрологічній практиці// Ж-л практ. Лікаря.- 1999.- №4.- С. 50-52.

3. Іванов Д.Д. Діабетична нефропатія та сучасний погляд на її лікування// Лікі України.- 2002.- № 6.- С.6-8.

4. Іванов Д.Д. Гіперактивність симпатичної системи та ризик розвитку хронічної ниркової недостатності// Врачебная практика.- 2002.- № 2.- С. 26-30.

5. Нефрологія /за ред. акад. Л.А.Пиріга. Київ: Здоров'я, 1995.- 276 с.

6. Папаян А.В., Савенкова Н.Д. Клиническая нефрология детского возраста. С-П.:Сотис, 1997.- 718с.