Перша допомога при електротравмах, ураженні блискавкою, опіках, обмороженнях, отруєнні газом
Електротравми виникають при включенні людини в електричний ланцюг. Важкість ураження залежить від ба¬гатьох причин (сила і напруга струму, тривалість його дії, харак-тер навколишнього середовища — дощ, волога земля, вода, стан організму—суха чи волога шкіра й ін.). Ураження складається із загального впливу струму на організм і з його місцевої дії, що виражається в опіку. Звичайно опіки при ураженні струмом не дуже великі, але глибокі та важкі.
Перша допомога полягає у звільненні потерпілого від дже¬рела струму або шляхом знеструмлення ланцюга (вимикан¬ня рубильника, викручування запобіжників, перерізання прово¬ду — інструмент повинен бути заізольований, рятівник — у гумовому взутті чи стояти на ізолюючому матеріалі), або відтягання проводу від постраждалого (сухою палицею, рукою, за¬кутаною щільним шаром сухого одягу). Поки потерпілий не відсунутий від джерела струму, він сам є джерелом струму для тих, хто надає допомогу!
Після цього треба приступити до штучного дихання і непря¬мого масажу серця, розстебнувши попередньо весь одяг, що стискує. Лише після оживлення приступають до перев'язки об¬печених місць.
Особливим випадком електротравми є ураження блискав¬кою. У цьому випадку перша допомога буде полягати в штучному диханні й непрямому масажі серця. Уражений блискавкою не є джерелом струму.
Опіки можуть виникати або під дією відкритого вогню, або при потраплянні на шкіру гарячої рідини чи хімічних речовин. У будь-якому випадку першим заходом повинно бути припи¬нення дії джерела опіку. Якщо на людині зайнявся одяг, слід збити полум'я. Звичайно в такій ситуації люди губляться, по¬чинають бігати, метушитися, сприяючи таким чином роздуван¬ню полум'я. У цьому випадку потерпілого варто повалити на землю, накрити його щільною тканиною (ковдра, брезент) для припинення доступу повітря до вогню, а при відсутності такої можливості постраждалого потрібно катати по землі, збиваючи вогонь гілками, рушником, піджаком — будь-яким підручним матеріалом. Потім обгорілого звільняють від одягу. Ні в якому разі не слід «здирати» одяг, що пристав до тіла, його необ¬хідно акуратно обрізати. Потім на звільнене місце наклада¬ють пов'язку, а якщо поверхня опіку велика — хворого накри¬вають простирадлом чи ковдрою і транспортують у медичну установу. Важкість опіку залежить не тільки від його ступеня (1-й ступінь — почервоніння, 2-й ступінь — утворення пухирців, 3-й ступінь — обвуглювання, 4-й ступінь — глибоке обвуглю¬вання), але і від розмірів ураженої поверхні тіла. Небезпечни¬ми для життя можуть бути навіть опіки легких ступенів, але великої поширеності. Потерпілого під час евакуації чи до неї треба забезпечити достатньою кількістю питва.
При невеликих опіках (термічних, хімічних) обпалену ділян¬ку необхідно відразу ж сильно поливати водою протягом 5— 10 хвилин.
Обмороженнями називаються ушкодження тканин унаслі¬док тривалого впливу на них низької температури. Іноді обмо¬рожування може наступити при несприятливому збігу обста¬вин (вітер, тісне мокре взуття, втома, виснаження) і при тем¬пературі +4—5 °С. Найчастіше обмороженню піддаються части¬ни тіла, що слабше забезпечуються кров'ю чи не прикриті одягом (кінчик носа, вуха, кисті, стопи, особливо пальці). Оз¬наками обмороження є почуття холоду, біль і поколювання, потім втрата чутливості й різка блідість.
Перша допомога потерпілому полягає в місцевому і загаль¬ному зігріванні. Зігрівати уражену ділянку найкраще у воді кімнатної температури (20-22°С), поступово протягом години підвищуючи її температуру до температури тіла (36°С). При більш важких обмороженнях (на шкірі з'являються пухирці й струпи) після відігрівання накладається пов'язка, і потерпілий направляється до лікаря. Розтирання обморожених ділянок снігом — шкідливий забобон.
Тривале охолодження всього організму може призвести до замерзання. Не треба думати, що змерзнути можна тільки в сильний мороз. Наприклад, в Індії, у Делі, взимку, коли темпе¬ратура вночі опускається до +4—5 °С, газети щодня повідомля¬ють про 2—3 замерзлих бездомних людей.
Потерпілий відчуває спочатку озноб із тремтінням кінцівок, запаморочення. Потім виникає загальна слабкість, що перехо¬дить у сонливість. При відсутності допомоги втрачається свідомість. Смертельним вважається зниження температури тіла до 25—30 °С, хоча недавно в газетах повідомлялося про ожив¬лення людини, температура тіла якої впала до 23 °С. Надання домедичної допомоги полягає в загальному зігріванні постраждалого, розтиранні всього тіла в теплому приміщенні, теплій ванні 37—40 °С з одночасним масажуванням тіла під водою намиленими мочалками.Отруєння чадним газом може виникнути як у гаражі чи бу¬динку, так і на виробництві, де використовується цей газ. У га¬ражі отруєння може виникнути в результаті роботи двигуна ав¬томобіля і зачинених дверей приміщення, у квартирі—у пофар¬бованій і не провітрюваній кімнаті, у приватному будинку (із груб¬ним опаленням) — через несвоєчасне закриття заслінок у печі. Першими симптомами отруєння є головний біль, запаморочен¬ня, нудота, шум у вухах, прискорене серцебиття. В міру по¬дальшого отруєння з'являються м'язова слабкість і блювота. Поступово слабкість зростає, починається задишка, настає сон¬ливість і помутніння свідомості. Той, хто отруївся чадним газом, блідне, іноді на шкірі з'являються червоні плями, поступово його дихання стає поверхневим, з'являються судороги, і настає смерть від паралічу дихального центру.
Перша допомога полягає у видаленні потерпілого з приміщен¬ня. При зупинці чи наявності поверхневого дихання приступа¬ють до штучного дихання до повного його відновлення, потрібно активно розтерти тіло, до ніг прикласти грілки, дати потерпіло¬му вдихнути пари нашатирного спирту. Хворого з важким от¬руєнням необхідно госпіталізувати.