Поняття про пухлини. Їх поширення та історія розвитку вчення

Пухлина, новоутворення, чи нео¬плазма — патологічне неконтрольоване розростання клітин будь-яких тка¬нин організму. Спостерігається у всіх представників тваринного світу — від комахи до людини, і навіть у рослин. Пухлини розвиваються у більшості хребетних тварин.

Точне визначення пухлини поки що дати неможливо, оскільки ми не знаємо глибинних, безпосередніх при¬чин перетворення нормальної кліти¬ни на пухлинну. Тому пухлину зви-чайно визначають як розростання клітин, що супроводжується характер¬ними ознаками. З огляду на це пух¬лину можна визначити як патологіч¬не реактивне розростання клітин, якому притаманні незакінчений ріст, автономність (не залежить від впливу на нього регуляторних механізмів організму), морфологічний та біохі¬мічний атипізм та повна функціональ¬на неспроможність. У цьому визна¬ченні віддзеркалюється, по-перше, та особливість росту пухлинних клітин, що він не носить фізіологічного, ком¬пенсаторного чи пристосувального ха¬рактеру. По-друге, на відміну від фізіологічного росту (регенеративно¬го чи репаративного, який триває до певних меж і закінчується після замі-щення втрачених клітин чи заповнен¬ня тканинного дефекту, себто регу¬люється організмом), пухлинний, хоч і має різний темп — то швидкий, то дуже повільний, але ніколи не закін¬чується і триває до кінця життя орга¬нізму та практично не регулюється ним.

Клітини пухлини мають різний ступінь диференціації — від високо¬го, коли вони мало відрізняються від аналогічних клітин здорових тканин, навіть продукують нормальні секрети (наприклад паратгормон, меланін, АКТГ, інсулін), до дуже низького, коли важко визначити, до якої ткани¬ни належать клітини пухлин, оскіль¬ки вони несхожі з первинними кліти¬нами. Проте всі пухлини мають ниж¬чу організацію, порівняно з нормаль¬ними тканинами, тобто вони атипові як за своєю структурою, так і за функ¬цією. Від справжніх пухлин треба відрізняти припухлості, збільшення об'єму ділянок тканин за рахунок на-бряку, гематом, ретенційних кіст, гіпертрофії та гіперплазії клітин тощо.

Галузь медицини, яка вивчає пи¬тання виникнення, поширення, ліку¬вання та профілактики пухлин, на¬зивається онкологією ( onkos — пух¬лина, logos — наука).

З клінічного боку, розрізняють доб¬роякісні та злоякісні пухлини. Останні пов'язані із загрозою для життя люди¬ни незалежно від локалізації пухлини та походження. Доброякісні пухлини також можуть становити загрозу для життя людини за певної локалізації (на¬приклад, порожнина черепа, кишки) — внаслідок механічного впливу на органи, з яких вони ростуть, або на сусідні органи та структури.

Доброякісні пухлини можна вияви¬ти практично у кожної людини, але їх статистика відсутня, бо вони не реєструються. У більшості країн світу реєструють винятково злоякісні пух¬лини, поширення яких у промислове розвинутих країнах коливається у ме¬жах 200—400 на 100 000 населення. Тому, коли йдеться про онкологічні захворювання, мають на увазі прак¬тично злоякісні пухлини, які назива¬ють загальним терміном "рак", "канцер", "карцинома", хоча в суто нау¬ковому плані раком називають зло¬якісні пухлини, що походять з епіте¬лію будь-якого органа (слизових обо¬лонок шлунка, кишок, бронхів, епі-телію екзокринних та ендокринних залоз тощо). Злоякісну ж пухлину з мезенхімних тканин — сполучної тка¬нини, м'язів, кісток тощо, назива¬ють саркомою ( sarkos — м'язи).

Для означення пухлини (як добро¬якісної, так і злоякісної) широко ви¬користовують загальний термін "ту-мор" (лат. tumor — пухлина).

Пошуки шляхів боротьби з пухлин¬ними захворюваннями провадяться повсякчас. Учені шукають відповідей на запитання, які цікавлять усе люд¬ство: у чому все-таки причина виник¬нення раку? Що сприяє розвитку зло¬якісних новоутворень? Чи є такі на¬роди, що не хворіють на рак? На жаль, є лише градація за кількісни¬ми співвідношеннями захворювання на той чи той вид раку. В одних краї¬нах частіше хворіють на рак шкіри, в інших — на рак порожнини рота, ще в інших — на рак шлунка. Це певною мірою пояснюється умовами та спосо¬бом життя людей, їх звичаями та звич¬ками. Міста Англії, наприклад, пе¬ренасичені смогом, внаслідок чого там найбільше поширений рак легень. Для Африки характерним є первинний рак печінки, як наслідок споживання де¬лікатесних коржиків, вкритих плісня¬вою, яка містить велику кількість кан¬церогенних речовин, та ін.

Історія вивчення злоякісних пухлин сягає у глибину віків. Перші повідом¬лення про рак ми знаходимо у старо¬давньому "Папірусі Едвіна Сміта" (2500 років до н.е.). На скелетах старо¬давніх єгиптян, які жили за 2700 років до н.е., помітно сліди злоякісної пухлини.

Матеріали вивчення раку як за¬хворювання ми знаходимо у старо¬давніх манускриптах. У них розгляда¬ються проблеми класифікації пухлин, причини їх виникнення.

Стародавні індуси першими поді¬лили пухлини на доброякісні і зло¬якісні. Вони ж вказували і на те, що пухлини треба видаляти.Першість уведення у медичну прак¬тику понять "рак" та "саркома" нале¬жить Гіппократу і Авіценні. Терміни ці збереглися протягом багатьох віків. "Рак", "канцер" — різні назви одно¬го й того ж поняття. Сьогодні понад сто захворювань об'єднано під загаль¬ною назвою "рак".

Чому уявлення про злоякісні пух¬лини пов'язане із зображенням раку або краба?

У стародавні часи, коли ще не вміли розпізнавати ранні стадії зло¬якісних пухлин і зовсім не знали, як їх лікувати, дуже багато хворих звер¬талися до лікарів лише в пізніх стадіях захворювання. Глибоко розташовані пухлини були тоді недоступні оку ліка¬ря, операції не проводилися. Ліка¬рям вдавалося спостерігати лише зовнішні задавнені пухлини. Так, рак молочної залози має вигляд великого, щільного вузла темно-червоного або багряного кольору, що виступає над поверхнею шкіри, від нього в боки відходять тяжі у вигляді щупалець або лапок. За кольором і контурами пух¬лина нагадує краба або рака.

Базу для розвитку вчення про пух¬лини заклали в своїх працях Цельз, Гален, Моргані, Парацельс.

Опис перебігу злоякісних пухлин ми знаходимо в стародавніх джерелах, знайдених на території Русі. Так, у Їпатіївському літописі описується клінічна картина раку нижньої губи у князя галицького Володимира (Васильковича).

У Росії, у грудні 1903 року, при Московському університеті був від¬критий перший інститут для лікуван¬ня хворих з пухлинами (сьогодні це Московський науково-дослідний інститут онкології).

Всі ці досягнення стали поштовхом до подальшого вивчення проблеми злоякісних пухлин. Питанням цим почали займатися не лише клініцис¬ти, а й теоретики: біохіміки, патофізіологи, патологоанатоми, гістоло¬ги, фармакологи та ін.

Зусилля вчених багатьох країн у бо¬ротьбі з раком засвідчили, що для розв'язку цієї проблеми потрібне міжна¬родне співробітництво. Відтак у 1933 p. було організовано Міжнародний про¬тираковий союз, який об'єднав уче¬них 70 країн світу. Перший Міжна-родний протираковий конгрес відбув¬ся у тому ж 1933 p. у Мадриді. Пізніше конгреси відбувалися через 3-4 роки. За останні десятиріччя вчені досягай значних успіхів у галузях ядерної фізи¬ки, електроніки, освоєння космосу, молекулярної біології і багатьох інших науках. Можна очікувати, що й екс¬периментальна онкологія, спираючись на їх досягнення, зробить вирішаль¬ний крок у справі пізнання "таємниці раку". Тоді й клінічна онкологія одер¬жить принципово нові й ефективні методи як профілактики, так і ліку¬вання цього захворювання.

Рак іноді називають хворобою сто¬ліття. Є підстави сподіватися, що ця назва буде виправдана не лише тим, що в нашому столітті збільшилася кількість хворих на рак, але, можли¬во, й тим, що ще в XX ст. ми впри¬тул наблизимося до перемоги над цим захворюванням.