Предмет і завдання гігієни. Її основні розділи

План

1. Загальне поняття про гігієну, її завдання.

2. Розвиток гігієни на перспективу

3. Основні розділи гігієни.

1. ГІГІЄНА (від грецького hygieinos - здоровий), область медицини, що вивчає вплив умов життя і праці на здоров'я людини і розробляє заходи (санітарні норми, правила й ін.), спрямовані на попередження захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, зміцнення здоров'я і продовження життя.

Гігієна, а також природні умови зовнішнього середовища (вплив сонячних променів, повітря, води) є засобами фізичного виховання. Фізична культура не повинна вичерпуватися одними лише фізичними вправами у виді спорту, гімнастики, рухливих ігор і іншого, але повинна обіймати і суспільну й особисту гігієну праці і побуту, використання природних сил природи, правильний режим праці і відпочинку.

Гігієна - наука про здоров'я, про створення умов, сприятливих для збереження людиною здоров'я, про правильну організацію праці і відпочинку, про попередження хвороб. Її метою є вивчення впливу умов життя і праці на здоров'я людей, попередження захворювань, забезпечення оптимальних умов існування людини, збереження його здоров'я і довголіття. Гігієна є основою профілактики захворювань.

Основні задачі гігієни - вивчення впливу зовнішнього середовища на стан здоров'я і працездатність людей; наукове обґрунтування і розробка гігієнічних норм, правил і заходів щодо оздоровлення зовнішнього середовища й усуненню шкідливо діючих факторів; наукове обґрунтування і розробка гігієнічних нормативів, правил і заходів щодо підвищення опірності організму до можливих шкідливих впливів навколишнього середовища з метою поліпшення здоров'я і фізичного розвитку, підвищення працездатності.

Беручи до уваги, що основним завданням гігієни як науки є наукове обгрунтування заходів щодо попередження (недопущення) негативного впливу факторів середовища життєдіяльності на здоров’я людини, на наш погляд, основними проблемами, які необхідно розв’язати є такі:

• збереження і розвиток вітчизняних гігієнічних наукових шкіл та продовження фундаментальних досліджень у гігієні та суміжних галузях профілактичної медичної науки;

• гармонізація основних методологічних підходів вітчизняної гігієнічної науки із міжнародними в частині стандартизації експериментальних досліджень, обгрунтування гігієнічних регламентів, встановлення ризиків для здоров’я;

• подальший розвиток наукового обгрунтування, в тому числі медичного, соціального, економічного щодо запобіжного принципу у впровадженні нових речовин, матеріалів, технологій тощо;

• необхідність законодавчого, нормативно-правового забезпечення реалізації заходів щодо попередження (недопущення) негативного впливу факторів середовища життєдіяльності на здоров’я людини;

• економічне обгрунтування їх доцільності і економічної ефективності з погляду довгострокової перспективи та економії витрат на поновлення здоров’я чи компенсацію матеріальних і моральних збитків;

• розробка механізмів формування попиту з боку виробничого сектора економіки (промислового, сільськогосподарського та інших) на здійснення наукових досліджень щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів шляхом мінімізації в них негативних для здоров’я факторів та наповнення сприятливими для здоров’я властивостями, перетворення гігієнічних досліджень у невід’ємну складову інноваційних процесів;

• перетворення гігієнічної компоненти разом із екологічною в основу стратегії стійкого розвитку (sustainable development) нашої країни.

Для розв’язання вказаних проблем дедалі більшого розвитку набуватиме юридичний аспект результатів гігієнічних досліджень. Адже саме на забезпечення конституційних гарантій — "Держава . забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя" (стаття 49), "Кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди" (стаття 50) – спрямована діяльність учених-гігієністів. У цьому контексті слід підкреслити важливу роль наукових досліджень щодо правового забезпечення реалізації державної політики у сфері санітарного та епідемічного благополуччя.

Так, внесені у 2002 році доповнення та поправки до Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" дозволяють чіткіше застосовувати терміни і визначення, які за своєю сутністю є науковими поняттями, коректне застосування яких у гігієнічній науцій і у нормативно-правовому полі має принципове значення.Зокрема, визначення "санітарного та епідемічного благополуччя як стану здоров'я населення та середовища життєдіяльності людини, при якому показники захворюваності перебувають на усталеному рівні для даної території, умови проживання сприятливі для населення, а параметри факторів середовища життєдіяльності знаходяться в межах, визначених санітарними нормами" та "вимог безпеки для здоров'я і життя людини як розроблені на основі медичної науки критерії, показники, гранично допустимі межі, санітарно-епідеміологічні нормативи, правила, норми, регламенти тощо (медичні вимоги щодо безпеки для здоров'я і життя людини), розроблення, обгрунтування, контроль і нагляд за якими відноситься виключно до медичної професійної компетенції", дозволяють юридично закріпити компетенцію фахівців-медиків щодо обгрунтування та контролю важливих для забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя санітарних правил, нормативів та регламентів.

Не меншого значення набуває юридичне забезпечення гігієнічних вимог у сфері міжнародної торгівлі, захисті внутрішнього ринку від товарів, які можуть бути небезпечними для здоров’я, та дотримання вимог безпечності щодо вітчизняної продукції, яка експортується. Особливо важливими у цьому забезпеченні є гармонізація вимог українського санітарного законодавства з вимогами Світової організації торгівлі та вимогами Європейського Союзу. "Угода щодо санітарних та фітосанітарних заходів" та "Угода про технічні бар'єри у торгівлі" встановлюють міжнародні вимоги щодо використання відповідних гігієнічних (технічних) регламентів та стандартів, відповідних санітарних заходів, спрямованих на захист життя і здоров’я людей.

Основною вимогою цих угод є та, що вказані заходи, стандарти і регламенти повинні бути науково обгрунтовані. І це тільки один із прикладів великого державного значення розвитку вітчизняної гігієнічної науки.

Перспективи розвитку вітчизняної гігієнічної науки тісно пов’язані із здатністю гігієністів-науковців і практиків розв’язати згадані вище проблеми.

Однією з таких перспектив є вдосконалення професійної підготовки лікарів-профілактиків та фахівців інших медичних спеціальностей у галузі гігієни. Зупиняючись на вдосконаленні професійної підготовки лікарів-профілактиків (санітарних лікарів), необхідно підкреслити, що наявність вітчизняної високопрофесійної школи, визнані у світі наукові традиції та пріоритети у підготовці унікальних спеціалістів у галузі охорони здоров’я не дозволяють втратити це справді національне надбання в освіті і медицині.

Серед наукових перспектив найпродуктивнішими можуть стати дослідження в царині ідентифікації нових потенційно небезпечних для здоров’я хімічних, біологічних, фізичних та психологічних факторів, наукового обгрунтування їх безпечних для здоров’я рівнів. У свою чергу це потребуватиме розвитку фундаментальних досліджень у токсикології, біології, психології, загальній фізіології та патології, мікробіології, генетиці, біохімії, епідеміології та інших науках, результати досліджень у яких безпосередньо дозволять встановити зв’язок між впливом тих чи інших факторів на людину та змінами у стані здоров’я.

З цього погляду зору перспективними залишаються дослідження комбінованої шкідливої дії різноманітних факторів середовища на організм людини. Зокрема поєднана дія малих доз іонізуючої радіації та хімічних речовин (пестицидів, важких металів), поєднана дія тих же пестицидів і важких металів в умовах дефіциту мікроелементів і вітамінів, поєднана дія біологічних інфекційних та неінфекційних (імуномоделюючих, токсичних) агентів та хімічних забруднювачів довкілля, поєднана дія факторів фізичної природи (неіонізуюче випромінювання, шум, вібрація) та хімічних забруднювачів.

Дедалі більшої актуальності набуватимуть гігієнічні дослідження, пов’язані з диференціацією людської популяції за рівнем чутливості до факторів середовища життєдіяльності, передусім це стосуватиметься дитячого організму, людей похилого віку та осіб із вродженими або набутими дефіцитними станами (імунодефіцитами, дефіцитами в ендокринному та біохімічному гомеостазі). Результатами досліджень у цій сфері повинні стати нові науково обгрунтовані підходи щодо визначення безпечних рівнів впливу різноманітних факторів середовища на людський організм. Найбільш пріоритетним видається експериментальне забезпечення доказів щодо специфічного регулювання рівня природних і штучних компонентів дитячого харчування, у тому числі харчових добавок, залишків пестицидів, макро- і мікронутрієнтів.В галузі гігієни праці перспективними напрямками досліджень може стати комплексне вивчення усіх факторів певного технологічного процесу як — тих, що визначають вплив на здоров’я працюючих, так і тих, що формують споживчі якості продукції. Наприклад, застосування пестицидів і агрохімікатів для отримання продовольчої продукції, створення їх нових полімерів і пластмас та застосування у будівництві та виробництві товарів широкого вжитку. Комплексний підхід до оцінки всієї сукупності факторів у тій чи сучасній виробничій технології дозволить обгрунтованіше забезпечити вказані технології відповідними гігієнічними нормативами, призначеними для захисту здоров’я працюючих, населення прилеглих територій і споживачів продукції. Водночас комплексний підхід дозволить оцінити з гігієнічних позицій увесь технологічний цикл та розрахувати можливі ризики для здоров’я людей, беручи до уваги наслідки комбінованої дії присутніх у даному технологічному процесі факторів. На підставі таких розрахунків можна перейти до комплексного погодження і рекомендації, застереження чи заборони тієї чи іншої технології в цілому. В такий спосіб можна створити умови для переходу від безумовного нормування окремих небезпечних факторів до гігієнічного обгрунтування безпечності для здоров’я технологічних процесів та виготовленої за їх допомогою продукції, застосувавши і розвинувши визнані у харчовій промисловості підходи типу визначення ризиків та встановлення критичних контрольних точок (HACCP).

2. Прогнозуючи розвиток гігієни харчування, слід зауважити, що перспективними є наукові дослідження критеріїв безпечності харчування взагалі і харчових продуктів зокрема. В зв’язку з цим особливо актуальними є гігієнічні дослідження нових харчових продуктів, нових компонентів харчових продуктів, нових технологій виробництва і зберігання харчових продуктів та продовольчої сировини. Основна увага приділятиметься вдосконаленню токсикологічних досліджень харчових добавок (консервантів, стабілізаторів, барвників, підсолоджувачів тощо), харчових продуктів біотехнологічного походження та отриманих з генетично модифікованих організмів. З цією метою розроблена сучасна система токсикологічних, фізико-хімічних, епідеміологічних та натурних досліджень харчових продуктів та їх компонентів із високим ступенем стандартизації. Такі підходи стосуються експериментальних досліджень гострої та хронічної токсичності, вивченню показників токсикодинаміки і токсикокінетики, сенсибілізуючих та імуномодулюючих властивостей, експериментального дослідження віддалених наслідків впливу на організм на трьох поколіннях лабораторних тварин, мутагенної, тератогенної, ембріотоксичної та канцерогенної дії, в тому числі порушень ендокринної системи та нейрофізіологічних функцій. Виконання таких досліджень буде можливим тільки після достатнього обгрунтування залежності хімічної структури досліджуваних речовин з біологічною дією аналогів або схожих за будовою хімічних речовин. Водночас вказаним дослідженням повинні передувати експерименти на альтернативних експериментальних біологічних моделях, таких, як культури клітин і тканин.

Такі підходи переважатимуть і в інших гігієнічних дослідженнях, базованих на токсикологічному експерименті. Щодо продуктів біотехнології та продуктів із генетично модифікованих організмів, то крім доведення генетичної безпечності, перспективними стануть гігієнічні дослідження їх біоеквівалентності та біодоступності. Разом з тим, використання результатів гігієнічних, токсикологічних та інших експериментальних досліджень стане неможливим без дотримання вимог належної лабораторної практики.

Перспективними у галузі комунальної гігієни залишатимуться дослідження проблем "хворого житла", вивчення та встановлення критеріїв небезпеки для нових будівельних матеріалів, меблів, систем вентиляції та кондиціонування, побутової техніки та побутової хімії. Особливо актуальними можуть стати дослідження комплексної дії всіх пов’язаних з цими об’єктами факторів — хімічних ( в першу чергу мігруючі компоненти полімерних матеріалів), фізичних (електростатичні поля різної напруги і конфігурації), мікрокліматичних та біологічних). Не менш актуальними залишатимуться питання наукового обрунтування заходів щодо безпечного поводження з відходами та їх утилізацією, подальше вивчення наслідків впливу на здоров’я людини неіонізуючих випромінювань малої інтенсивності в широкому діапазоні частот.Вкрай необхідними стануть відповідні соціально-гігієнічні моніторинги та перспективні дослідження щодо їх розробки, аналізу отриманих результатів і прогнозу стану здоров’я населення. До показників, які повинні бути включені у соціально-гігієнічний моніторинг слід віднести соціально-демографічні (чисельність населення, соціальний та віковий склад тощо), соціальної інфраструктури (дороги, зелені насадження, школи, заклади культури тощо), соціально-економічні (середня заробітна плата, енергоспоживання, продуктовий споживчий кошик тощо), кліматогеографічні (метеоумови, сонячна активність, магнітне поле Землі, геохімічні провінції тощо), санітарно-гігієнічні (якість атмосферного повітря, питної води, грунту, харчових продуктів тощо), показники медичного обслуговування (забезпеченість лікарями, лікарняними ліжками тощо), медико-демографічні (народжуваність, смертність, середня тривалість життя тощо), захворюваність, фізичний розвиток дітей та підлітків.

Підсумовуючи короткий огляд проблем і перспектив розвитку вітчизняної гігієни, відзначимо: закладені видатними вітчизняними гігієністами О.Н.Марзеєвим, Г.Х.Шахбазяном, Д.Н.Калюжним, Л.І.Медведем, Р.Д.Габовичем, М.Г.Шандалою, Є.Г.Гончаруком, Ю.І.Кундієвим, І.М.Трахтенбергом, Ю.С.Каганом основи гігієнічної науки і практики дозволяють ефективно розв’язувати окреслені проблеми та розробляти найближчі та далекосяжні перспективи.

3. Розділи гігієни: комунальна гігієна, гігієна навколишнього середовища (загальна гігієна ), гігієна праці, гігієна харчування, радіаційна гігієна, військова гігієна, гігієна дітей і підлітків, авіаційна і космічна гігієна й ін.

Санітарія - практичне здійснення вимог гігієни, виконання необхідних гігієнічних правил і заходів.

У ході розвитку гігієни сформувався ряд гігієнічних дисциплін: гігієна праці, соціальна гігієна, гігієна дітей і підлітків, гігієна фізичної культури і спорту й ін.

Гігієнічні положення займають настільки велике значення тому, що без них неможливо виконати основні задачі по всебічному і гармонічному розвитку людей, збереженню на довгі роки міцного здоров'я і творчої активності, по підготовці населення до високопродуктивної праці і захисту Родін.

Молоді фахівці, що закінчують вузи країни, повинні добре знати основні положення особистої і суспільної гігієни і вміло застосовувати їх у побуті, навчанні, на виробництві.

Гігієна фізичної культури і спорту включає розділи: особиста гігієна, загартовування, гігієна житла, гігієнічні вимоги до спортивних споруджень і місць занять фізичними вправами, допоміжні гігієнічні засоби відновлення і підвищення працездатності.

Використана література:

1. Гігієна. Підручник. – К., 1990.

Медична енциклопедія. – К., 1986.