Принципи лікування запальних захворювань внутрішньо статевих органів
Запальні процеси складають 60-65% гінекологічних захворювань. Розрізняють запальні процеси неспецифічної і специфічний етіології. До першої групи відносять запальні процеси, викликані стафілококами, кишковою паличкою, стрептококами, синегнійною паличкою, до 2-ої групи – хвороби, обумовлені трихомонадами, гонококками, кандидами, вірусами, мікоплазмами, хламідіями.
По локалізації запальні процеси неспецифічної етіології можуть бути в нижніх відділах статевих органів і у верхніх відділах.
Лікування запальних захворювань повинне бути комплексним і містити в собі:
1). Етіотропне лікування, спрямоване на ліквідацію збудника. З цією метою застосовуються антибактеріальні препарати, сульфаніламіди і при виявленні специфічної етіології захворювання використовуються відповідні препарати;
2). Підвищення імунного захисту;
3). Підвищення загальної резистентності організму до інфекцій (застосовують препарати групи біостимуляторів);
4). Фізіотерапія;
5). У визначених випадках, при відсутності ефекту від консервативної терапії, застосовують хірургічне лікування.
У стадії загострення запального процесу комплексне лікування починають з антибактеріальної терапії. Частіше застосовують антибіотики. Групи пеніцилінів, цефалоспоринів, тієнаміцинів, макролідів, монобактамів, хлорамфенікола, аміноглікозидів, поліміксинів, рифаміцинів та інших груп.
Препарати цієї групи ефективні при інфекціях, викликаних грампозитивними бактеріями (стрептококами, стафілакоками, пневмококами й ін.), спірохетами й іншими патогенними мікроорганізмами.
Вони роблять бактерицидну дію на мікроорганізми, які знаходяться у фазі росту. Антибактеріальний ефект зв'язаний зі специфічною здатністю пеніцилінів інгібувати біосинтез клітинної стінки мікроорганізмів.
До цієї групи відносяться такі препарати, як: бензилпеніциліну натрієва сіль, феноксиметилпеніцилін, оксациліну натрієва сіль, метицилін-натрій, ампіцилін, ампіокс-натрій, сультаміцилін (уназин), амоксицилін, тикарцилін-клавуланова кислота (тіментин), азлоцилін (секуропен), карбеніцилін (геопен), карфецилін, мезлоцилін (байбен), клоксацилін (клобекс), флуклоксацилін, клонаком-р, пітерацилін (псипен, піпракс), бакампіцилін (пенбак), пенамецилін (маріпен).
До групи цефалоспоринів відносяться такі препарати як: цефалексин, цефадроксил, цефазолін, цефапірин, цефуроксин, цефрадин та інші. Також для лікування запальних процесів застосовуються препарати групи тетрациклінів: тетрацикліну гідрохлорид, доксициклін, моноциклін та інші.
З групи макролідів застосовуються олеандоміцин, еритроміцин, мідекаміцин (макропін), кларитроміцин (клацид). Застосовуються комплексні препарати, що містять макроліди і тетрацикліни: олететрин, тетраолеан, ерициклін.
З групи аміноглікозидів застосовують гентаміцин, мономіцин, канаміцин, амікацин, дибекацин та т.д.
Групу полімексинів представляють препарати полімексин В и полімексин М. З групи рифаміцинів застосовується рифампіцин.
Для купірування запального процесу застосовуються також сульфаніламідні препарати.
Сульфаніламіди володіють хіміотерапевтичною активністю при інфекціях, викликаних грампозитивними і грамнегативними бактеріями, деякими найпростішими хламідіями. Їх дія зв'язана головним чином з порушенням утворення мікроорганізмами необхідних для їхнього розвитку та росту. Сульфаніламіди захоплюються мікробною кліткою пара-амінобензойної кислоти і тим самим порушують протікання у ній обмінних процесів. З групи сульфаніламідних препаратів частіше застосовуються сульфадиметоксин, сульфален, бісептол, бактрим, сульфатон, гросептол і т.д.
До біогенних стимуляторів відносяться препарати тваринного і рослинного походження, здатні при введенні в організм впливати і прискорювати процеси регенерації. До біостимуляторів, застосовуваним у медичній практиці, відносяться препарати з рослин (екстракт алое), тканини тварин і людини (зважся плаценти), а також з лиманних брудів (Фібс) і торфу (торфот).
Екстракт алое рідкий для ін'єкцій -і препарат з консервованих, свіжих чи висушених листів алое. Уводять під шкіру щодня по 1 мол (максимальна добова доза 3-4 міл), на курс 30--50 ін'єкцій.
Фібс для ін'єкцій - біогенний стимулятор з відгону лиманного бруду. Уводять під шкіру по 1 мол один раз у день, на курс 30--35 ін'єкцій.
Пелоідодистилят - біогенний стимулятор - продукт відгону лиманного бруду. Уводять під шкіру по 1 мол один раз у день, на курс 30--35 ін'єкцій.
Гумізоль - розчин фракцій морського лікувального бруду 0,01%. Застосовують внутрим’язево і шляхом електрофорезу. Внутрім’язево вводять, починаючи з 1 міл щодня в перші 2--3 дня, при гарної переносимости продовжують уведення по 2 мол 1 раз у день протягом 20--30 днів.
Екстракт плаценти для ін'єкцій -і водяний екстракт із консервованої на холоду плаценти людини. Уводять під шкіру по 1 міл щодня або через день.Ферменти - препарати, що роблять спрямований вплив на ферментативні процеси організму. У лікуванні гінекологічних захворювань застосовують ферментні препарати протеолітичної дії (трипсин, хімотрипсин).
Трипсин - ендогенний фермент, що розриває пептидні зв'язку в молекулі білка. Застосування трипсину засноване на його здатності розщеплювати при місцевому впливі некротизовані тканини та фібринозні утворення, розріджувати грузлі секрети, ексудати, згустки крові. Трипсин кристалічний уводять внутрім’язево по 5--10 мг 1--2 рази в день на курс 6--15 ін'єкцій. Також трипсин застосовують за допомогою електрофорезу. Дія іншого ферментативного препарату аналогічно дії трипсину.
З метою підвищення специфічного імунного захисту застосовують препарати, які коригують процеси імунітету. Для цього використовуються препарати: пірогенал, продігіозан, левомізол, гліцерам.
Пірогенал - це ліпополісахарид, який утворюється в процесі життєдіяльності мікроорганізмів Pseudomonas aeruginosa і ін.; володіє пірогенною дією.
Вульвіт. Лікування комплексне, включає застосування місцевих і загальзміцнювальних засобів. Показано лікування супутніх захворювань (діабет, гнійничкові поразки, гельмінтози, цервіцит і т.д.), на фазі яких нерідко розвивається вульвіт. При гострому вульвіті два-три разу в день проводять туалет зовнішніх статевих органів теплим розчином перманганату калію (1:10000), теплим настоєм ромашки, 2--3% розчином борної кислоти, застосовують примочки з розчином фурацилина (1:5000) 3--4 рази в день, змазування вульви 5% анестезиновой маззю. При вульвите, викликаному умовно-патогенними мікробами, призначають местно фуразолидон з полимиксина М сульфатом у порошку. При подостром плині рекомендуються сидячі ванночки з перманганатом чи калію настоєм ромашки 2--3 рази в день по 10 хвилин.
Бартолініт. У гострій стадії консервативна фармакотерапія: антибактеріальні засоби (антибіотики, сульфаніламіди, нітрофурані, бісептол); анальгетики (свічі з беладоною, антипірином, цефекоп); аутогемотерапія регіонарна по 5--7 мол в/м через день. Місцева терапія: кріолікування (по 30--40 хвилин; примочки з рідиною Бурова, свинцевою водою, фурациліном 1:5000). При поліпшенні стану показана фізіотерапія (Куф-лучи, УВЧ, мікрохвилі сантиметрового діапазону); при відсутності поліпшення (через 2--4 дня) -і показані теплові процедури (грілки, солюкс, лампа Минина) у сполученні з мазевими аплікаціями (іхтіол, мазь Вишневського).
Хірургічне лікування проводиться при наявності абсцесу залози. При хронічній стадії захворювання проводять немедикаментозне лікування у виді теплових процедур (бруду, озокерит, парафін); лазеротерапию.
Кольпит. Фармакотерапія. Етіотропне лікування проводять антибіотиками й антибактеріальними засобами після визначення чутливості збудника до них. Основний спосіб застосування - місцевий. Антибіотики застосовують у виді зрошення суміші пеніциліну 300000 ЕД і 5 мол 0,25% розчину лізоциму протягом 8 днів; також антибіотики застосовують у виді піхвових свіч ( чипеніцилін неоміцин до 100000 ЕД, фуразолідон 0,05 г). У виді вагінальних паличок застосовують фуразолідон у сполученні з поліміксином М.
При кольпітах показане застосування місцево естрогенвмісних препаратів: мазь (фоллікулин -і 500 ЕД, лаполін -і 30 г); вагінальні свічі (фоллікулин -і 500 ЕД, борна кислота -і 0,1 м, олія какао -і 1,5 г), чи в піхву закапують по 3--5 капель розчину фоллікуліна (1000 ЕД), курс лікування 10--15 днів. З місцевих процедур застосовують піхвові зрошення розчинами перманганату калію 1:6000, риванолу 0,5--0,1% не більш 3--4 днів. При вираженому процесі необхідно місцеве лікування доповнити загальним: можливе застосування бисептола-480 усередину по 2 таблетки 2 рази в день (ранком і вчером після їжі), тетрацикліну по 0,2 м 5 разів у добу, еритромицина 0,5 м 4 рази в добу. Також призначають біостимулятори (алое, фибс, склоподібне тіло і т.д.). З метою імунної стимулции -і левомизол (декарис) усередину з розрахунку 0,0025 г/кг протягом 3-х днів.
Немедикаментозне лікування. Використовують фізіотерапію у виді загального ультрафіолетового опромінення, електрофорезу з 1% розчином новокаїну чи 10% розчином хлориду кальцію на область зовнішніх статевих органів.
Ендоцервіцит. У гострій стадії захворювання проводиться етіотропне лікування (антибактеріальне з урахуванням чутливості мікроорганізмів до антибіотиків, сульфаніламіди). При хронічній формі проводиться терапія імуномодуляторами (декаріс, Т-активин по 1 мол 0,01% розчин підшкірно). Місцеве лікування проводять після стихання гострих запальних явищ: чи спринцювання ванночки з 1--3% расвором протарголу, 1--2% розчину аргентума, 3% розчином перекису водню, ваготилом, риванолом, фурацилином 1:5000; піхвові мазеві тампони (з антибіотиками, нитрофуранами, глюкокортикоїдами, антимікотичними препаратами); інстиляції емульсій у ендоцервикс левосина, курс лікування 7 днів.
Використана література:
1. Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1986.2. Хвороби статевих органів. Лікування. – М., 2000.