Процес дихання та його патології

План.

1. Фактори, що здійснюють вплив на процеси дихання.

2. Прилад для визначення легеневих об’ємів.

3. Пневмоторакс.

4. Значення кисню та вуглекислого газу для людини.

5. Процес дихання – визначення, етапи:

- зовнішнє дихання;

- транспорт газів кров'ю

- тканинне дихання.

Життя людей знаходиться в прямій залежності від стану навколишнього середовища. Внаслідок втручання людини в природу відбувається порушення екологічної рівноваги і як наслідок - посилення нервово-емоційної напруги при повній консервативності функцій організму, що може бути ускладнення здоров'я.

Зв’язки між життям, здоров'ям людей, станом флори та фауни й сучасним рівнем радіаційного забруднення всієї планети та окремих її регіонів дуже складні.

Радіоактивні продукти створили високий радіаційний фон і сприяли зовнішньому опроміненню людей. Багато з них потрапили в організм через органи дихання, травлення, шкіру.

Сьогодні необхідно проводити активну роботу проти нарощування ядерної зброї, її випробовування, виступати за її знищення.

У повітрі часто знаходяться найдрібніші крапельки вологи й часточки пилу на яких містяться кровотворні мікроби та віруси. При вдиханні такого повітря можуть виникнути захворювання. Особливо зростає небезпека зараження у приміщенні, де перебуває хвора людина, яка видихає повітря з великою кількістю інфекційних мікроорганізмів.

Куріння справляє дуже шкідливий вплив на органи дихання. Нікотин та інші речовини, що містяться в тютюновому димі, подразнюють слизові оболонки дихальних шляхів і викликають їх запалення. Це знижує їх властивості і сприяє розвитку таких захворювань, як бронхіт, запалення легень, туберкульоз. Крім того, доведено, що в тютюновому димі є речовини, що викликають захворювання на рак (так звані канцерогени). Тому серед курців рак легень більш поширений, ніж серед людей, що не палять.

Легеневі об’єми визначають за допомогою приладів – спірометра або стенографа.

Пневмоторакс

Так називають патологічний стан, який характеризується скупченням повітря між вісцеральною і парієтальною плеврами. Він може бути однобічним, двобічним і, залежно від величини повітряного пухиря, частковим або тотальним. Якщо повітря проникає у плевральну порожнину при вдиху і виходить при видиху, це відкритий пневмоторакс. У випадках зміщення тканин, які оточують рановий канал, повітря замикається у плевральній порожнині і такий пневмоторакс називають закритим. Інколи м'які тканини ранового каналу зміщуються таким чином, що дають можливість повітрю проникати в порожнину плеври при вдиху, але перекривають отвір при видиху. Такий пневмоторакс отримав назву клапанного.

За етіологією розрізняють травматичний, операційний, спонтанний і штучний пневмоторакс. Травматичний пневмоторакс виникає у випадках проникаючих поранень грудної клітки. Він часто поєднується з гемотораксом.

Операційний пневмоторакс неминучий при хірургічних втручаннях, пов’язаних із розкриттям плевральної порожнини. Спонтанний пневмоторакс характеризується начебто безперечним скупченням повітря у плевральній порожнині.

Пневмоторакс сприяє колапсу легень. Штучний пневмоторакс викликаний введенням у плевральну порожнину повітря використовується для лікування туберкульозних каверн.

При пневмотораксі спостерігають зміщення і флотацію середостіння під час вдиху і видиху. Це призводить до стискання і перегину порожнистих вен, зменшення притоку крові до серця.

Порушення газообміну пов’язано з розвитком так званого парадоксального дихання. При видиху повітря переміщується із здорової легені в колабовану, а при вдиху – навпаки. Такий маятникоподібний рух повітряного потоку різко знижує ефективність зовнішнього дихання. Якщо пневмоторакс не ліквідувати, розвивається медіастинальна і підшкірна емфізема, а у фіналі – прогресуюча легенево-серцева недостатність.

Нейрони дихального центра чутливі до вуглекислого газу. Коли в крові, що омиває дихальний центр, є надлишок вуглекислого газу, збудливість дихального центра підвищується і дихання стає частішим та глибшим. Внаслідок цього більше вуглекислого газу виводиться з організму і вміст його в крові нормалізується. А якщо вуглекислого газу в крові мало, то це, навпаки, спричиняється до гальмування дихання. При фізичному навантаженні, коли м'язи виконують посилену роботу, концентрація вуглекислого газу в крові зростає. Ця обставина і є однією з причин поглиблення й посилення дихальних рухів. А посилене дихання приводить до повнішого видалення вуглекислого газу і кращого забезпечення працюючих м'язів киснем.

Нестача кисню проявляє сильний вплив на дихальний центр тільки тоді, коли кисню в повітрі стає менше 11%. Такі умови виникають при підйомі на значну висоту, при розрідженні повітря. Нестача кисню призводить до накопичення недоокислених продуктів обміну в крові і клітинах дихального центру.

Нестача кисню і вуглекислого газу впливають на органи дихання також рефлекторним шляхом.

Нестача кисню в організмі викликає прискорене і поверхневе дихання.Такий стан дихального центру спостерігається при травматичному шоці.

Склад атмосферного і видиху вального повітря, %.

Повітря, що зайшло в легені при вдиху, змінює свій склад. Повітря в легенях віддає частину кисню і збагачується на вуглекислий газ.

Дихання – непреривний життєво необхідний процес між організмом і навколишнім середовищем.

Зовнішнє дихання забезпечують три процеси: вентиляція альвеол, перфузія крові через капіляри легень і дифузія газів (О2 і СО2) через альвеолярні стінку. Порушення кожного з цих процесів може спричинити дихальну недостатність. Зовнішнє дихання регулюється дихальним центром, нейрони якого закладені в довгастому мозку. Центр задає дихальним рухам глибину, частоту і ритм. Функція його залежить від прямих і рефлекторних впливів на ЦНС, причому ці впливи можуть мати і фізіологічний і патологічний характер. Тому в одних випадках зміни дихання виникають як компенсаторні реакції, завдяки яким підтримуються постійність газового складу крові, а в інших – свідчить про глибокі ураження регуляторних механізмів.

Гази в організмі транспортуються за допомогою крові. Вона постачає тканини киснем і забирає вуглекислий газ.

Транспорт кисню кров'ю.

Кисень крові знаходиться в двох станах: фізичному розчинені і в хімічному зв'язку з гемоглобіном. Із 19% кисню, тільки 0,3% знаходиться в розчиненому стані в плазмі. Гемоглобін утворює з киснем легко дисоціюючи сполуку – оксигемоглобін: 1г гемоглобіну сполучається з 1,34 мл кисню. Насичення гемоглобіну киснем коливається від 96 до 98%.

Транспорт кисню в основному забезпечується за рахунок хімічного зв'язку його з гемоглобіном еритроцитів. Насиченість гемоглобіну киснем залежить в першу чергу від тиску газу в атмосферному і альвеолярному повітрі. Однією з головних причин, що сприяють віддачі кисню гемоглобіном являється зміщення активної реакції середовища в тканинах в кислу сторону.

Транспорт вуглекислого газу кров'ю.

Розчинність вуглекислого газу в крові вища, ніж розчинність кисню в крові. Тільки 2,5-3% вуглекислого газу із 55-58% знаходиться в розчинному стані. Велика частина СО2 знаходиться в крові і в еритроцитах у вигляді солей вугільної кислоти.

Вугільна кислота утворюється в еритроцитах із вуглекислого газу і води. зараз доведено, що в еритроцитах міститься вугільна ангідраза (карбоангідраза) – біологічний каталізатор, фермент, який в 300 раз збільшує розчеплення вугільної кислоти в капілярах легень. В тканинних капілярах за участі карбоангідрази проходить синтез вугільної кислоти в еритроцитах. Активність карбоангідрази настільки велика в еритроцитах, що синтез вугільної кислоти збільшується в десятки тисяч раз. Гемоглобін утворює хімічну сполук з вуглекислим газом – карбгемоглобін.

Вуглекислий газ переноситься до легень у вигляді бікарбонатів і в хімічній сполуці з гемоглобіном. Важлива роль в складних механізмах транспорту вуглекислого газу належить карбангідразі еритроцитів.

Останньою ціллю дихання є постачання всіх клітин киснем і виведення із організму вуглекислого газу.

Для здійснення цього потрібно:

1) нормальна діяльність апарату внутрішнього дихання і достатня вентиляція легень.

2) нормальний транспорт газів кров'ю

3) забезпечення нормального руху крові в організмі.

Кисень транспортується кров'ю і використовується в тканинах для окислення різних органічних речовин з утворенням кінцевого продукту – вуглекислого газу, води і деяких інших речовин. Процеси поглинання тканинами кисню являє собою явище тканинного дихання.

Дослідження тканинного дихання проводиться мікрометричним методом. При тканинному дихання підлягають швидкому окисленню речовини, стійкі по відношенню до молекулярного кисню. Таким чином, тканинне дихання забезпечується функціональними взаємозв’язками між системами дихання, крові і кровообігу.

Використана література:

1. “Фізіологі” С.А.Георгієва.

2. “Патологічна анатомія і патологічна фізіологія людини”. Я.Я.Бондар, В.В.Файфура.

3. “Фізіологія людини і тварини”. С.І.Гальперін.

4. „Фізіологія людини” І.П.Чукічев

5. „Вікова фізіологія” А.Г.Хрипкова