Сифіліс

ПЛАН

1. Поняття хвороби сифіліс, її збудник

2. Діагностика та патогенез

3. Лікування сифілісу

Література

1. Спірохета - збудник сифіліс

Назва "сифіліс" похо¬дить від імені героя поеми Фракастро "Сифілус, або ж французька хворо¬ба" чабана Сифілуса.

Венерична хвороба сифіліс спричинюється блідою спірохетою, або трепонемою (treponema pallidum).

Спірохета була відкрита в 1905 p. Ф.Шаудіним і Е. Гофманом. Вва¬жається, що сифіліс був ендемічною хворобою Західної півкулі і в середні віки був завезений у Європу матроса¬ми Колумба.

Бліда трепонема — шпороподібно звита тонка ру¬хома спірохета завдовжки 5—15 мкм; факультативний анаероб, що забарв¬люється за Романовським—Гімзою в блідо-рожевий колір, добре культи¬вується у тканинах. Зараження нею відбувається, головним чином, ста¬тевим шляхом від хворого до здоро¬вого як гетеро-, так і гомосексуаль¬не, хоча можливе й пряме зараження та внаслідок потрапляння трепонем у рану на шкірі. Зараження відбуваєть¬ся й непрямим шляхом, через побу¬тові речі, інфіковані трепонемами (ложки, чашки, зубні щітки, мунд¬штуки, рушники тощо).

У організм трепонеми проникають переважно через ушкодження на сли¬зовій оболонці чи шкірі. Проте вони здатні проникати навіть через не-ушкоджену слизову оболонку. В ор-ганізмі людини трепонеми поширю¬ються дуже швидко — уже через 2 доби після зараження їх можна виявити в лімфатичних регіонарних вузлах. Інку¬баційний період звичайно становить З тиж від моменту зараження до роз¬витку хвороби.

2. Діагностика та патогенез

Лабораторна діагностика здій¬снюється мікроскопічним шляхом. У темному полі виявляють характерної форми рухливі спірохети. Є також серологічний метод — реак¬ція зв'язування комплементу за Вассерманом. Для цього досліджують сироватку крові хворого чи спинно¬мозкову рідину (у разі прогресивного паралічу). Як антиген Вассерман брав екстракт печінки хворого на сифіліс, зараз джерелом антигену є волове сер¬це. Спірохети дуже легко виявити на ранніх стадіях сифілісу і дуже важ¬ко—у пізніх.

Сифіліс має стадійний перебіг. Розрізняють первинний, вторинний та третинний періоди хвороби. Первин¬ний сифіліс виявляється розвитком на 5-ту — 8-му добу після пенетрації спірохет у слизову оболонку чи шкіру так званого твердого шанкру. Це за¬пальна реакція слизової оболонки чи шкіри на інокуляцію спірохет, яка ха¬рактеризується ексудацією, інфільтра¬цією лімфоцитами та макрофагами, проліферацією елементів сполучної тканини та дегенерацією і некрозом епітеліальних клітин. Клініко-морфо-логічним виявом цієї реакції є неве¬лика щільна тверда безболісна вираз¬ка на слизовій оболонці переважно статевих органів — статевому члені чи статевих губах (у разі статевого зара¬ження) або, рідше, на слизовій оболонці чи шкірі в інших місцях (слизова оболонка прямої кишки, губ чи язика, шкіра промежини тощо) при статево¬му та побутовому зараженні.

Виразка (шанкр) має кулясту фор¬му, яскраво-рожевий колір, чіткі в формі валика краї, трохи виступає над поверхнею слизової оболонки чи шкіри. Розвиток твердого шанкра зав¬жди супроводжується регіонарним лімфаденітом, зокрема пахвинним у разі статевого інфікування. Лімфа¬тичні регіонарні вузли безболісні, не¬великі, рухомі, тверді, не зрощені зі шкірою.

Твердий шанкр, чи сифіліс пер¬винного періоду, звичайно спонтан¬но зникає через 2 тиж після появи, не залишаючи шраму. Через місяць чи пізніше минає й лімфаденіт. Че¬рез 5—8 тиж настає другий період зах¬ворювання, вторинний сифіліс, що є проявом генералізованого уражен¬ня організму. Він характеризується загальними явищами (кволістю, оз¬нобом, головним болем, загальною лімфаденопатією, болем у тілі, збіль-шенням мигдаликів, а також місце¬вими сифілідами — макульозно-папу-льозною, рідше пустульозною, ви¬сипкою на шкірі, слизових оболон¬ках рота, піхви, рідко — кон'юнкти¬ви. Навколо статевих органів та аналь¬ного каналу внаслідок подразнення шкіри виділеннями розвиваються пласкі кондиломи, а пізніше — інду-ративний кератоз.

Папули на руках та підошвах спон¬танно зникають. У нелікованих хворих вони можуть бути протягом 3 років. Вторинний сифіліс дуже заразний. У крові, виділеннях у цей період міс¬титься велика кількість трепонем.

Третинний період, чи третинний сифіліс, частіше розвивається за вто¬ринним, рідше через кілька років (іноді через десятки років) після ньо¬го. Він спостерігається у нелікованих чи недостатньо лікованих хворих.Морфологічним субстратом його є утворення так званої гуми, переваж¬но поодинокої, рідше — численних, у різних органах та тканинах. Гума є проліферативно-некротичною фор¬мою обмеженого запалення, не¬стійкою гранульомою, зумовленою первинною спірохетемією. Утво¬рюється переважно у внутрішніх орга¬нах, зокрема в серці та великих арте¬ріях, ЦНС, печінці, рідше — в леге¬нях, яєчку та нирках. Рідше гуми роз¬виваються в м'язах, кістках, суглобах, на шкірі та слизовій оболонці. Вони можуть утворюватись у будь-яких ділян¬ках тулуба. Мікроскопічне структура гуми включає периваскулярну про-ліферацію строми органів, лімфоци-тарну та плазмоцитарну інфільтрацію, фібробласти, атрофію спеціалізованої тканини, облітерацію судин, насам¬перед артерій. Останнє зумовлює де-генеративно-некротичний процес у гумі та її розпад з утворенням великих дефектів у органах чи виразок у по¬верхневих тканинах.

Епітеліоідні клітини та клітини Лангганса в гумі бувають рідко, прак¬тично їх немає, що відрізняє гуму від туберкульозних гранульом. Макро¬скопічне гума має гумову (гутаперче-ву) щільність, сіро-жовтуватий колір, не просвічується.

Сифілітичні гуми рідко розсмокту¬ються без розпаду та утворення вира¬зок. На місці їх залишаються грубі, втягнуті деформівні шрами.

Некроз та розпад гум, що спосте¬рігається у основної маси хворих, призводить до необоротних змін сер¬цево-судинної, центральної нервової та м'язово-скелетної систем. У одно¬го з 13 нелікованих пацієнтів це обу¬мовлює серцево-судинні захворюван¬ня, у одного з 25 — каліцтво (параліч), у одного з 44 — необоротні пошкод¬ження ЦНС, у одного з 200 — сліпо¬ту (Н.М. Sommers, 1980).

Розпад поверхневих гум спричи¬нює утворення глибоких виразок, які часто проникають через всю товщу м'яких тканин та кісток, і в останніх утворюються отвори, спот¬ворюючи зовнішність хворого, на¬приклад, зяяння носа у разі руйну¬вання кісток носа, порушуючи функ¬ції органів та тканин та загрожуючи ускладненнями гострої гнійної інфекції.

Сифілітичні виразки мають обру¬бані краї, неначе пробиті, жовтува¬то-сіре, кольору старого сала, дно.

У третинному періоді сифілісу уражаються як плоскі (кістки лице¬вого скелета, черепа, ключиці), так і довгасті трубчасті кістки (гомілки, плеча тощо), що виявляється періо-ститом, оститом, а також остеомі¬єлітом. Сифілітичний періостит суп¬роводжується значною остеобластич-ною періостальною реакцією локаль¬но обмеженого типу з утворенням болісних вузлів окістя та деформа¬цією кісток, а остит — осередковою деструкцією кістки з утворенням невеликих секвестрів та значним роз¬ростанням окістя.

Сифілітичний остеомієліт, поряд з осередковим некрозом та секвестра¬цією кістки, супроводжується різкою остеобластичною реакцією окістя, яка часто призводить до ліквідації кістко-вомозкової порожнини, її осифікації та кальцинації, внаслідок чого кістка, наприклад, гомілки, набуває вигля¬ду щільного деформованого утворен¬ня — ебурнеація кістки, або ж сло¬нова кістка.

Безболісні сифілітичні вузли навко¬ло великих суглобів — колінного, ліктьового тощо, утворюються за ра¬хунок фіброзу підшкірної основи.

Клінічно третинний сифіліс кісток виявляється нічним болем у кістках та незначними порушеннями функції кінцівок за значних морфологічних змін у кістках. Неадекватність пору¬шень функції структурним порушен¬ням кісток пояснюється зниженням больової чутливості у хворих через ураження нервової системи.

При природженому сифілісі ура¬ження кісток має характер дефор¬мації та ебурнеації. Найчастіше воно локалізується в кістках лицевого ске¬лета та гомілках, які стають шабле-подібними.

3. Лікування сифілісу

Лікування сифілісу специфічне; антибіотики, зокрема препарати гру¬пи пеніциліну. Ранні форми сифілісу, первинний та вторинний, потрібно диференціювати з банальними виразка¬ми, лімфаденітом, простими кондило¬мами навколо анального отвору, з іншими поверхневими запальними і дистрофічними процесами. Деструк¬тивні зміни в кістках лікують пластич¬но-хірургічним та ортопедичним шля¬хом.

Для профілактики ускладнень піз¬нього сифілісу (третинного) необхідні своєчасна діагностика та адекватне лікування ранніх форм хвороби (пер¬винного та вторинного).

При гумозному сифілісі неможли¬во відновити морфологічний стан органів та тканин і їх функцію. Вели¬чезну роль у боротьбі з сифілісом відіграють профілактика захворюван¬ня, запобігання позашлюбним стате¬вим стосункам, підвищення рівня культури статевих відносин тощо.

Лікування сифілісу в нашій країні регламентоване і проводиться всюди єдиними методами. Для кожної форми захворювання визначена певна кількість курсів лікування і дози протисифілітичних препаратів. Чіткому дотриманню тривалості курсів лікування і перерв між ними надається великого значення. При свіжих формах сифілісу проводять безперервне лікування. У заразній формі хвороби перший курс лікування обов’язково проходять у стаціонарах, а наступні курси, коли хворі перестають бути небезпечними для оточуючих, амбулаторно.Результати лікування значною мірою залежать від самих хворих , від дотримання ними режиму в період проти сифілітичної терапії. Потрібно своєчасно з’являтися до лікаря для призначення чергового курсу, не можна самовільно переривати його, бо це негативно позначається на лікуванні.

Окремо слід згадати про превентивне (запобіжне) лікування. Воно проводиться особам які мали контакт з хворими на сифіліс, але ознак хвороби у них не має.

Після закінчення лікування кожен пацієнт перебуває на контрольному обліку. Періодично роблять серологічні реакції , а на заключному етапі хворого обстежують терапевт, окуліст, рентгенолог. Лише після комплексного обстеження визначають ефективність лікування і роблять висновок про видужання.

У нашій країні широко проводяться профілактичні огляди певних груп населення. Комплекс серологічних реакцій роблять у поліклініках і диспансерах хворим які лікуються у шкірно – венерологічних , хірургічних, терапевтичних, неврологічних та інших стаціонарах , вагітним жінкам. Ухилення від таких оглядів нерідко загрожує не лише самим хворим а й іншим людям.

Обов’язковому стаціонарному та серологічному огляду піддаються донори. Це необхідно для запобігання так званому транс фузійному сифілісу, коли бліда трепонема може потрапити в організм з донорською кров’ю .

Велике значення у боротьбі з венеричними недугами має морально – етичне і гігієнічне виховання населення, насамперед молоді. Боротьба з венеричними хворобами не є виключно медичною проблемою. У її розв’язанні повинні брати участь державні органи, громадські організації і всі свідомі члени нашого суспільства.

У нашій країні є всі умови для повної ліквідації венеричних захворювань. Спільними зусиллями усіх ланок ми можемо і повинні покінчити з цим злом!

Використана література

1. Плотігер С.М. Лабораторна діагностика шкірних і венеричних захворювань. – К., 1985.

1.Мілявський А.І. Що треба знати про сифіліс. - Здоров’я, 1984.