Семіотика захворювань сечових органів, ендокринної системи, органів кровотворення

Обстежуючи дитину із захворюваннями сечових органів, слід звернути увагу на такі скарги, як головний біль, біль у животі і попереку, біль під час сечовипускань, збільшення або зменшення їхньої частоти, зміна забарвлення і прозорості сечі, підвищення втомлюваності, спрага.

При з'ясуванні анамнезу житія треба довідатися, чи були шкідливі впливи на організм матері під час вагітності. В цьому аспекті найвідповідальнішим періодом є 11—12-й і 15—16-й ти ж день її перебігу. Особливе значення для природженої типології нирок має нефропатія вагітності. Слід пам'ятати, що тимчасовий сечовий синдром при інших захворюваннях може свідчити про аномалії сечовивідних шляхів. Порушення слуху і наявність кератитів у родичі хворого на ниркову патологію викликає підозру на спадкову нефропатію.

Оглядаючи дитину, звертають увагу на фізичний розвиток. Його відставання буває при хронічних хворобах нирок. Спадкова і природжена патологія нирок часто супроводиться аномаліями черепа, вушних раковин, очей, широким переніссям, високим піднебінням, порушенням росту зубів, полідактилією, сандалевидною щілиною на стопах тощо.

Для гломерулонефриту характерні блідість шкіри, її пасіозність і набряки При нефротичному синдромі в плевральній і черевній порожнинах наявна вільна рідина. Нерідко при гломерулонефриті і на пізніх стадіях пієлонефриту підвищується артеріальний тиск. Пієлонефрит і паранефрит супроводяться позитивним симптомом Пастернацького (легкі постукування ребром долоні або кулаком по спині і у нижньому відділі грудної клітки дають відчуття болю).

Завжди слід намагатися промацати нирки. Для цього лікар або фельдшер кладе свою ліву долоню на межі між грудною кліткою і попереком, а пальцями правої руки в ділянці підребер'я прагне проникнути глибоко до з'єднання із лівою рукою.

Так можна пропальпувати нижній полюс нирки у разі її опущення, при гідронефрозі, а також пієлонефриті.

Дослідження сечі. У дітей грудного віку для збирання сечі користуються спеціальними ліжечками. Якщо їх немає, то хлопчикам до статевого члена лейкопластиром прикріплюють пробірку, а дівчаток сповивають на спеціальному гумовому крузі з дном або на глибокій тарілці, де може затриматися сеча після сечовипускання. Досліджуючи сечу, визначають її колір, прозорість, відносну густину (питому вагу), реакцію рН, наявність білка (пртешурію) і крові (гематурію), лейкоцитів (піурію), циліндрів, епітеліальних клітин, слизу і бактерій.

Колір сечі стає червоним при гематурії, темно-коричневим — при механічних та паренхіматозних жовтяницях. Каламуть з'являється при піурії і посиленому виділенні солей.

Відносна густина підвищується при обмеженні пиття, цукровому діабеті з високою глікозурією, нефротичному синдромі з масивною протеїнурією, інтенсивній продукції Іормону вазопресину, що веде до олігурії. Відносна густина знижується при надмірному вживанні рідини, нецукровому діабеті, гострій і хронічній недостатності нирок.

Реакція рН сечі в основному залежить від характеру вживаної їжі.

Πротешурія спостерігається при гломерулонефриті, нефротичному синдромі і меншою мірою при спадковому нефриті, уроренальній інфекції та ін. Для нефротичної форми гломерулонефриту характерні високі показники білка в сечі (3—5—10 г/л), а при генуїнному нефротичному синдромі білок перевищує 10 г/л, досягаючи 30 г/л.

Гематурія є характерною для гломерулонефриту, спадкового нефриту, нирковокам'яної хвороби. Розрізняють мікро-еритроцитів менш ніж 40—60 у полі зору) і макрогематурію при більшій кількості їх.

Лейкоцитуріяє ознакою уроренальної інфекції, запальних процесів зовнішніх статевих органів, туберкульозу нирок, на нетривалий час з'являється при гломерулонефриті. При уроренальній інфекції лейкоцити мають нейтрофільний, а при гломерулонефриті — лімфоцитарно-моноцитарний характер. Діагностична цінність так званих активних лейкоцитів сумнівна.

Гіалінові, зернисті і восковидні циліндри бурають при нефротичному синдромі, гломерулонефриті і пієлонефриті. Якщо гіалінові циліндри свідчать про високу концентрацію у сечі білка, то зернисті і восковидні вказують на глибші деструктивні зміни у ниркових канальцях, що спостерігається при важких і хронічних патологічних процесах. Інколи при макрогематурії виділяються еритроцитарні, а при піурії лейкоцитарні циліндри.

Солі і кристали сечової, щавелевої кислот, а також фосфати виводяться з сечею при дизметаболічних нефропатіях.

Слизу підвищеній кількості з'являється в сечі у разі запалення сечовивідних шляхів і вульви.

Бактерії, що їх виявляють при мікроскопії сечового осаду, найчастіше е причиною недостатнього санітарно-гігієнічного догляду за дітьми, також бувають у хворих на цукровий діабет.Незначні сумнівні зміни сечового осаду потребують підтвердження підвищеної кількості тих чи інших елементів, для чого призначені проби на збагачення (Каковського — Аддіса, Амбурже, Нечипоренка). Для дослідження за Каковським — Аддісом сечу збирають протягом доби, за Амбурже — протягом 3 год. За Нечипоренком, кількість елементів визначають у 1 мл сечі, взятої із середнього струменя (табл. 11).

Таблиця 11. Нормативи при пробах на збагачення

Бактеріурію, характерну для уроренальної інфекції, досліджують у бактеріологічній лабораторії. Для цього сечу збирають у стерильну пробірку із середнього струменя. Заздалегідь старанно обмивають зовнішні статеві органи водою з милом і слабким розчином калію перманганату або фурациліну.

У загальному аналізі крові при гострих запальних процесах сечових органів з'являються лейкоцитоз, нейтрофільоз із деяким зсувом уліво, підвищена ШОЕ. Високі показники останньої (50—70 мм/год) свідчать про нефротичний синдром. При хронічних запальних процесах у нирках розвивається анемія.

Для ниркової патології також характерні різні біохімічні зміни в крові. Для дослідження беруть 5—10 мл крові з вени у чисту пробірку. При цьому визначають показники активності запального процесу: С-реактивний протеїн, сіалові кислоти, дифеніламінову пробу, антистрептолізин, загальний білок і його фракції, загальні ліпіди, холестерин, внутрішньоклітинні ферменти (кислу і лужну фосфатази, сукцинатдегідроге'назу та ін.). Залежно від активності запального процесу ці показники певною мірою підвищуються.

Для оцінки функціонального стану нирок у крові досліджують рівень калію, натрію, сечовини, креатиніну, кальцію та ін. Про фільтраційну функцію висновок роблять за кліренсом ендогенного креатиніну. Щоб визначити його, збирають за певний час сечу і одночасно беруть з вени 5 мл крові. Концентраційну здатність нирок оцінюють за пробою Зимницького. Сечу збирають кожні 3 год, причому в окремий посуд. Визначають її кількість і відносну густину. У дітей перших п'яти років життя замість проби Зимницького користуються пробою Рейзельмана, коли дитина віддає сечу довільно при потребі на сечовипускання. Щоб встановити кислотно-основну рівновагу крові, роблять розгорнуту рН-граму. Для її дослідження шприцом набирають 1 мл крові з незатисненої вени. Далі швидко випускають її у спеціально приготований флакон (або пляшечки з-під пеніциліну), на дні якого є крапля гепарину, а над ним шар рідкого вазеліну завтовшки 1—2 см. Голкою випущену кров добре перемішують з гепарином і відправляють у лабораторію.

При недостатності нирок підвищується кількість сечовини, креатиніну, калію, натрію, знижується — кальцію і кліренс креатиніну. У пробі Зимницького переважає денний діурез над нічним, а відносна густина сечі знижена. Кислотно-основний стан крові пересувається у бік ацидозу (рН знижується).

При затягуванні патологічного процесу або підозрі на природжену аномалію вдаються до рентгенологічного дослідження. Його проводять після 2—3-денної підготовки, яка полягає у призначенні їжі, бідної на вуглеводи (вилучення солодощів, борошняних страв, овочів). До харчового раціону вводять білий хліб, м'ясо, рибу, сир, масло, сметану, несолодкий чай. Одночасно З—4 рази на день дають активоване вугілля. Напередодні дослідження ввечері роблять очисну клізму з 1 % таніном або 40 краплями настою валеріани на 1 л води. Вранці клізму потрібно повторити. Дитині дають легкий сніданок: 1 склянку несолодкого чаю і прісну булку.

Оглядову рентгенографію поперекової ділянки і внутрішньовенну урографію виконує лікар. Це дослідження дає змогу визначити розміщення нирок, оцінити їхню видільну функцію, виявити аномалії сечових органів і наявність каменів у сечовивідних шляхах.

Для діагностики природжених і набутих захворювань нирок використовують ультразвукове дослідження. Цей метод дає змогу оцінити положення, розміри і структуру нирок, наявність солей і каменів Він є інформативним і при виявленні гострих та хронічних запальних процесів, дизметаболічних нефропатій.

Функціональну здатність нирок визначають також за допомогою таких спеціальних досліджень, як радіоізотопна ренографія і сканування.

Особливості обстеження і семіотика захворювань ендокринної системи

Широкодоступними і простими методами дослідження, що дають змогу виявити у дитини ендокринні порушення, є такі: вивчення сімейного анамнезу й анамнезу захворювання, об'єктивне обстеження.

Сімейний анамнез. При опитуванні батьків важливо дізнатися, чи не було серед близьких родичів дитини хворих на цукровий діабет, ожиріння чи кахексію, гігантизм чи карликовість. Важливо встановити, чи не проживали батьки дитини в районах з зобною ендемією, як відбувався статевий розвиток у батьків. Не. обхідно зібрати відомості про стан здоров'я матері під час вагітності, чи не приймала вона в цей період гормональних препаратів, розпитати про перебіг пологів. Докладними повинні бути відомості про розвиток дитини до 1 року, характер її вигодовування, психомоторного і фізичного розвитку.Анамнез захворювання. Оскільки ендокринна система дитини відіграє важливу роль в обміні речовин, насамперед вуглеводному, водно-сольовому, то часто хворі діти та їхні батьки скаржаться на загальну слабкість та адинамію. Цей симптом є характерною ознакою недостатності кори надниркової залози.

У дітей, хворих на тиреотоксикоз, часто спостерігається м'язова слабкість. Вони через силу піднімаються по сходах, з сидячого положення та з положення навпочіпки. Підвищена втомлюваність, що поєднується з м'язовою слабкістю, характерна для хворих на цукровий діабет, гіпотиреоз, для хвороби Іценка—Кушинга.

Зміна функції нервової системи — частий прояв захворювання ендокринної системи. Передусім це стосується дітей, хворих на тиреотоксикоз. У них відмічається підвищена дратівливість, непосидючість, плаксивість, швидка зміна настрою. У дітей з проявами гіпотиреозу різко порушується психічний розвиток (аж до кретинізму). Такі діти в'ялі, не виявляють неспокою при мокрих пелюшках, не цікавляться забавами.

Головний біль — частий симптом ендокринних порушень, особливо у дітей пубертатного періоду. При акромегалії та пухлинах гіпофіза постійний головний біль важко піддається симптоматичному лікуванню.

Конвульсії як симптом захворювання ендокринних залоз найчастіше виникають при гіпопаратиреозі. Це результат підвищеної нервово-м'язової збудливості, характерної для цієї патології. Типовими є симптом Хвостека (конвульсивне скорочення м'язів обличчя при постукуванні по виличній кістці) та симптом руки акушера (випростування та зведення пальців рук).

Спрага і поліурія — основні симптоми цукрового і нецукрового діабету. При цьому може з'являтися також енурез (нетримання сечі). У дітей, яким більше двох років, енурез відмічається також при адипозогенітальній дистрофії.

Порушення функції серцево-судинної системи, хоча й нетипове для ендокринної патології, спостерігається досить часто. Це стосується насамперед скарг на серцебиття, біль у ділянці серця і підвищення артеріального тиску у дітей, хворих на тиреотоксикоз.

Артеріальна гіпотензія відмічається при формі з втратою солей природженої дисфункції кори надниркової залози, гострій недостатності надниркової залози, діабетичній комі, при тиреотоксичній кризі.

Нерідко батьки скаржаться на порушення апетиту у хворих дітей. Гостре відчуття голоду, що супроводжується пітливістю, слабкістю, дрижанням усього тіла, характерне для гіпоглікемічного стану при цукровому діабеті. Постійно підвищений апетит буває при гіпоталамічному ожирінні, нерідко і при цукровому діабеті. Різко виражена відмова від їжі (анорексія) спостерігається при пубертатному нервовому виснаженні, гіпотиреозі. Біль у животі, нудота, блювання — часті прояви діабетичного кето-ацидозу.

Часті рідкі випорожнення, що супроводяться нестримною блювотою і зневодненням організму дитини, є типовими для форми з втратою солей природженої дисфункції кори надниркової залози.

Об’єктивне обстеження. При обстеженні дітей, на відміну від дорослих, при ендокринній патології насамперед звертають на себе увагу відхилення в соматичному і статевому розвитку.

Огляд. Одним з клінічних проявів ендокринних захворювань у дітей є порушення росту і пропорцій тіла. Значне відставання в рості відбувається при гіпофізарному нанізмі, гіпотиреозі, Швидкий ріст дітей, що випереджає ріст ровесників, спостерігається при гіперфункції аденогіпофіза.

Порушення пропорцій тіла (довгі кінцівки) може свідчити про первинний гіпогонадизм; значне вкорочення верхніх і нижніх кінцівок спостерігається при природженому гіпотиреозі, передчасному статевому дозріванні. Частою ознакою патології ендокринної системи є зміна маси тіла. Прогресуюче зниження її при звичайному або навіть посиленому харчуванні виявляється при тиреотоксикозі, цукровому діабеті. Для ряду ендокринних захворювань типовим є ожиріння з певними особливостями відкладення жиру. У хлопчиків при гіпоорхізмі надлишкове відкладання жиру буває в ділянці плечей і таза. Великий живіт, що звисає, різка повнота кінцівок, обличчя, шиї властиві для гіпогаламічного ожиріння.

Оглядаючи шкіру, звертають увагу на колір, вологість, стан волосяного покриву. Пігментація шкіри на відкритих ділянках тіла, на місцях тертя одягом (зовнішня поверхня ліктьових і колінних суглобів) є характерною ознакою хронічної недостатності надниркових залоз (хвороби Аддісона).

При обмацуванні дітей, хворих на гіпотиреоз, виявляють звичайно холодну щільну та набряклу шкіру, яка злущується. Обличчя позбавлене міміки, помітне потовщення губ та язика. Певну цінність у діагностиці ендокринних захворювань мають порушення з боку очей. Нечасті кліпання (симптом Штельвага), широко розплющені очі (симптом Дельримпля), випинання очних яблук (екзофтальм), найчастіше розцінюються як ознаки тиреотоксикозу.

При огляді хворих дітей звертають увагу на форму шиї: з'ясовують, чи є випинання у ділянці щитовидної залози, збільшення якої спостерігається при тиреотоксикозі, ендемічному зобі.Огляд і пальпація статевих органів мають особливу цінність у діагностиці захворювань статевих залоз. Виявлення у дітей у препубертатному періоді значного збільшення статевого члена, вторинних статевих ознак вказує на передчасний статевий розвиток або патологію шишковидного тіла. Невеликий статевий член, нерозвинена мошонка у хлопчиків у пубертатному періоді найчастіше свідчать про гіпогонадизм.

У дівчаток при дослідженні статевих органів звертають увагу на стан великих і малих статевих губ, клітора. Гіпоплазія малих і збільшення великих статевих губ і клітора спостерігаються у дітей з адреногенітальним синдромом.

Обов'язковим методом обстеження дітей з ендокринною патологією є рентгенологічне дослідження.

При патології гіпофіза на рентгенограмі помітні зміни в кістках основи черепа (збільшуються розміри турецького сідла).

Дані рентгенологічного дослідження використовують для визначення кісткового віку, що дає змогу точніше встановити біологічний вік, а також для виявлення порушень мінералізації кісток (остеопороз або остеосклероз).

Особливості обстеження і семіотика захворювань органів кровотворення

Методика обстеження дитини із захворюваннями органів кровотворення включає докладне вивчення скарг хворого, анамнезу, загальний огляд, обстеження лімфатичних вузлів, кісткової системи, органів травлення і додаткові лабораторні дані.

Збираючи анамнез, слід звернути увагу на можливість спадкового захворювання у рідних хворого, на вигодовування дитини, перенесені захворювання, гігієнічні умови життя тощо.

Зібравши анамнестичні дані, проводять загальний огляд хворої дитини. Передусім необхідно оцінити положення тіла, колір шкіри і слизових оболонок. Блідий колір шкіри і слизових оболонок часто вказує на різні захворювання крові і кровотворних органів. Проте треба пам'ятати, що він залежить і від інших причин (індивідуальних анатомо-гістологічних особливостей шкіри, ризького артеріального тиску) і спостерігається при гострій недостатності серця, захворюваннях нирок тощо.

Однією з ознак захворювання крові може бути жовте забарвлення шкіри, але воно частіше спостерігається при захворюваннях печінки, при септичних станах, після прийняття деяких лікарських препаратів і харчових продуктів.

Крім дифузних змін забарвлення шкіри, можуть спостерігатися і вогнищеві явища на шкірі і слизових оболонках у вигляді внутрішньо шкірних або підшкірних крововиливів різної величини і локалізації, які можуть свідчити про захворювання крові та кровотворних органів і нерідко бути єдиною ознакою патологічного процесу.

Важливе значення при діагностиці захворювань крові і кровотворних органів має стан лімфатичної системи. Гостра множинна гіперплазія лімфатичних вузлів спостерігається при різних патологічних станах, зокрема при лейкозі. Тривале хронічне збільшення лімфатичних вузлів дає підставу думати про можливість хронічного перебігу захворювання крові.

Правильне трактування характеру гострих і хронічних, локалізованих і множинних лімфаденітів можливе тільки на основі оцінки всіх клінічних даних, результатів аналізів крові, пунктатів лімфатичних вузлів, рентгеноскопії органів середостіння.

При різко виражених формах недокрів'я (анемії) іноді бувають зміни з боку серцево-судинної системи у вигляді функціональних шумів (особливо у дітей раннього віку), які вислуховуються над ділянкою серця і на великих венозних судинах.

Помітно збільшуються печінка і селезінка при гематологічних захворюваннях, що особливо часто спостерігається при різних формах гострого лейкозу і важкій анемії.

Істотне значення в діагностиці цих захворювань має правильна оцінка даних, які було добуто під час дослідження їхніх морфологічних особливостей.

При легких формах анемії в периферичній крові зменшується рівень гемоглобіну при майже нормальній кількості еритроцитів. При більш важких формах, поряд із зниженим рівнем гемоглобіну, зменшується і кількість еритроцитів. Такі коливання зумовлюються різними причинами: недостатністю еритропоетичної системи дитини, посиленим розпадом еритроцитів у периферичній крові і у вогнищах їхнього утворення, зменшенням кровотворної функції, крововтратою тощо.

Збільшення кількості еритроцитів у периферичній крові буває при уроджених пороках серця, істинній ідіопатичній полі-цитемії, проявах вираженого зневоднення.

Анізоцитоз і поліхромазія (забарвлення еритроцитів у ліловий і синюватий колір) вказують на активний процес регенерації, а пойкілоцитоз — на дегенерацію еритроцитів.

Еритробластоз (ядерні форми еритроцитів) і ретикулоцитоз (підвищена кількість еритроцитів із суправітальною зернистістю) вказують на посилення процесів сритропоезу або на функціональну недостатність кісткового мозку, який викидає у кров незрілі клітини. Базофільна зернистість еритроцитів свідчить про їхню патологічну регенерацію, яка може спостерігатися при малярії, отруєнні свинцем, природженому сифілісі.Осмотична резистентність еритроцитів іноді значно знижена при уродженій гемолітичній анемії. Гемоліз починається при 0,50—0,60% концентрації NaCl, а інколи навіть при 0,70 % (мінімальна резистентність) і закінчується при 0,36 — 0,56 % NaCl (максимальна резистентність). В нормі ці показники відповідають 0,48—0,41 % і 0,36 — 0,28 % NaCl. При набутих гемолітичних анеміях резистентність зменшується, а при гепатогенних жовтяницях — підвищується.

Кількість лейкоцитів залежить од віку дитини: 10• 109—30• 109 в 1 л у новонароджених дітей, у дітей шкільного віку досягає 8•109 в 1 л. Підвищена кількість лейкоцитів (лейкоцитоз) спостерігається при інфекційних захворюваннях і є ніби захисною реакцією організму проти інфекційного процесу. Особливо високий лейкоцитоз відмічається у дітей при лейкемоїдних реакціях і лейкозах. Кількість лейкоцитів (лейкопенія) знижується при тяжких інфекційних захворюваннях і токсичних станах як наслідок пригнічення кісткового мозку, зумовленого дією токсинів. Слід звертати увагу на різко виражені лейкопенії, оскільки вони можуть легко перейти в агранулоцитоз.

Оцінка визначення загальної кількості лейкоцитів має певне значення лише у зіставленні з даними лейкоцитарної формули при врахуванні клінічної симптоматики захворювання. Якісні зміни у морфології лейкоцитів показують стан органів кровотворення. Оцінюючи лейкоцитарну формулу, необхідно пам'ятати, що у дітей є істотні відмінності між різними видами лейкоцитів — нейтрофілами і лімфоцитами залежно од віку (перший і другий перехрести).

Збільшення паличко-ядерних і поява молодих клітин метамієлоцитів і навіть мієлоцитів) називають зсувом формули вліво. Воно є однією з ознак інфекційного процесу, що відбувається в організмі. Зсув уліво при вираженому нейтрофільозі здебільшого свідчить про сприятливий прогноз.

Зменшення кількості нейтрофілів (нейтропенія) спостерігається при туберкульозі, анафілактичному шоку, важких формах грипу, черевному тифі. Нейтропенія із лейкопенією зустрічається при важких формах різних інфекцій і сепсисі, тривалому прийманні сульфаніламідних препаратів.

Еозинофілія буває вираженою при ексудативному діатезі, алергічних захворюваннях, скарлатині, глистовій інвазії, лімфогранулематозі. Зростання кількості еозинофілів при гострих інфекційних захворюваннях вважається сприятливою прогностичною ознакою. Зменшення їхньої кількості спостерігається при гострих інфекційних захворюваннях (за винятком скарлатини), особливо при черевному тифі, кору, сепсисі. Повне зникнення еозинофілів (анеозинофілія) — несприятлива прогностична ознака.

Збільшення кількості лімфоцитів (лімфоцитоз) спостерігається при лімфатичному і ексудативному діатезі, краснусі, коклюші і деяких інших інфекціях. Лімфопенія (зменшення кількості лімфоцитів) буває при більшості захворювань з виражено] температурною реакцією, при лімфогранулематозі, міліарному туберкульозі і деяких захворюваннях крові.

Кількість моноцитів часто збільшується у разі захворювання на кір, скарлатину, на моноцитарну ангіну. Моноцитопенія (зменшення кількості моноцитів) є характерною для важких септичних захворювань, злоякісних форм анемії.

Велике діагностичне значення для ряду захворювань має правильна оцінка кількості тромбоцитів у периферичній крові. Незважаючи на досить значні коливання кількості тромбоцитів, у здорових дітей навіть протягом доби, зменшення їхньої кількості вважають патологічним явищем. Різко зменшується кількість тромбоцитів при хворобі Верльгофа, перніціозній і апластичній анеміях; помірно — при тромбозі селезінкових вен, скорбуті. Часто спостерігається тимчасове зменшення кількості тромбоцитів при гострих інфекціях, бурцельозі, у гарячковий період при черевному тифі, кору, геморагічній і гангренозній формах діфтерії, інфекційній жовтяниці, при переході патологічного процесу в період рековалепсценції. Тромбоцитопенія вказує на підвищений розпад або знижену продукцію тромбоцитів у кістковому мозку. Прямий зв'язок з кількістю тромбоцитів має і час кровотечі. Із зменшенням їх до 30-1012 в 1 л дуже часто розвиваються явища геморагічного синдрому.

Збільшення кількості тромбоцитів свідчить про значну продукцію їх кістковим мозком або уповільнений розпад (спостерігається в період видужування після гострих інфекцій, при ревматизмі, пневмонії), а збільшення кількості тромбоцитів при анеміях — про підвищену регенерацію кісткового мозку і сприятливий прогноз.Дослідження швидкості зсідання крові має важливе діагностичне значення. Це складний фізико-хімічний і фізіологічний процес, в якому беруть участь понад 13 факторів, що є в плазмі, клітинах крові, головним чином у тромбоцитах і тканинах. Процес зсідання багатофазовий; перша фаза —утворення активного тромбопластину (кров'яного) з його попередника; друга фаза — утворення тромбіну з неактивного протромбіну в присутності тромбопластину, солей кальцію; третя фаза — перетворення фібриногену у фібрин при безпосередній участі тромбіну; четверта фаза — ретракція кров'яного згустка; п'ята фаза — фібриноліз. Деяке уповільнення зсідання крові спостерігається при гострих інфекційних захворюваннях (кір, скарлатина, висипний тиф) і ендокриних розладах.

Виражене подовження зсідання крові при гемофілії є важливою диференціально-діагностичною ознакою цього захворювання від хвороби Верльгофа та інших атромбопенічних пурпур, при яких швидкість зсідання крові відповідає нормальним показникам.

Час кровотечі має обмежене диференціально-діагностичне значення. Його подовження є характерним для різних видів тромбоцитопеній і тромбапатій, важких форм геморагічних діатезів у зв'язку з нестачею факторів плазми. Час кровотечі подовжений, якщо подовжується час зсідання крові, але не навпаки.

Ретракція кров'яного згустка. Кров у процесі зсідання утворює згусток, який, скорочуючись, виділяє сироватку. Скорочення згустка залежить від кількості і якості тромбоцитів. У нормальній крові цей процес триває 18-24год.

При визначенні діагнозу і прогнозу велику роль відіграє швидкість осідання еритроцитів. Достовірно встановлено, що хоч збільшена ШОЕ не є специфічною реакцією і буває при різноманітних захворюваннях і станах, вона ніколи не підвищується у здорових дітей і при компенсованих або закінчених патологічних процесах.

Збільшена ШОЕ свідчить тільки про наявність у дитини легкого або тяжкого захворювання запального характеру, але не про форму захворювання і локалізацію патологічного процесу. Динаміка змін ШОЕ протягом відповідного відрізка часу вказує або на затухання, або на загострення процесу, що дуже важливо для прогнозу.

На підставі даних аналізу крові не завжди можна поставити правильний діагноз і передбачити прогноз захворювання. Здебільшого гемограма набуває діагностичного або прогностичного значення лише за умови паралельної оцінки клінічних проявів. Особливо цінними є динамічні спостереження за зрушеннями в крові в процесі захворювання.

Для правильної оцінки стану кровотворення особливо велике значення має дослідження прижиттєвих пунктатів кіст нового мозку (мієлограма), лімфатичних вузлів, селезінки.