Риніт

Риніт — запалення слизової оболонки носа. Розрізняють гостру і хронічну нежить.

Гострий риніт може бути самостійним захворюванням чи симптомом гострих інфекційних захворювань (грип, кір, дифтерія й ін.). Фактором, що викликає, головним чином є переохолодження, рідше причиною можуть бути механічні чи хімічні подразнення. Гострий риніт завжди двосторонній.

Симптоми, пербіг. Спочатку відзначається легке нездужання, відчуття сухості в носоглотці, сверблячка в носі. Носовий подих утруднений, з'являються чхання, сльозотеча, знижується нюх, змінюється тембр голосу, спостерігаються рясні рідкі виділення з носа. Надалі виділення стають слизисто-гнійний, при порушенні цілості дрібних кровоносних судин — кров'янистими. Запалення слизової оболонки носа може поширитися і на інші відділи дихальних шляхів, а також на придаткові пазухи, нососльозний канал, слухов трубу, барабанну порожнину. При риноскопії виявляють гіперемію і набухлость слизової оболонки носа. При сприятливому плині через 12—14 днів зникає заложеність носа, відновлюється нюх.

Лікування. При підвищеній температурі показаний постільний режим. Гарну дію роблять гірчичні ванни для ніг, потогінні засоби, ультрафіолетове опромінення підошов стіп ерітемний дозами. Месцево для усунення набухлости слизової оболонки носа призначають судинозвужувальні засоби: 0,1% розчин санорина, 0,1% розчин нафтізину, 0,1 % розчин гапазоліна.

Після судинозвужувальних крапель уводять вазелінову чи персикову олію. Гарний ефект дає вдмухування в ніс порошку наступного складу: білий стрептоцид —1,5 м, норсульфазол —1,5 м, пеніцилін — 25 000 ОД, ефедрину гідрохлорид— 0,05 м; порошок варто втягувати (чи вдмухувати) у кожну половину носа 3—4 рази всунь. Ефективні також інгаляції аерозолей антибіотиків.

Риніт гострий у дітей раннього (грудного) віку. Завжди протікає як гострий ринофарингит. Нерідко процес поширюється на слизову оболонку гортані, трахеї, бронхів і може викликати запалення легень. Ринофарингит у дит-загальне захворювання з яскравим місцевим проявом. Ніс у дитини закладений настільки, що він не може дихати, ссати груди. Часто бувають блювота, понос і метеоризм. Дитина стає неспокійним, худне, порушується сон, температура часто підвищена.

Лікування. Розчин адреналіну в розведенні 1:10 000 по 4 краплі в кожну половину носа перед годівлею з наступним уведенням 1 % розчину протарголу по 4 краплі 2 рази в день. Препарати з ментолом і кокаїн дітям до 3 років не призначають.

Основні форми хронічної нежиті:

1. хронічний катаральний риніт.

2. Хронічний гіпертрофічний риніт:

1. Дифузний:

2. Обмежений.

3. Хронічний атрофічний риніт:

1. Простий хронічний атрофічний риніт;

2. Сморідний хронічний атрофічний риніт або озена.

4. Вазомоторний риніт:

1. алергічна форма –

а) постійний тип;

б) сезонний тип (поліноз).

2. нейровегетативна форма.

Хронічний катаральний (простій) риніт.

Причини: тривалий чи повторюваний гострий риніт; тривалий вплив різних подразників — хімічних, термічних, механічних; подразнення слизової оболонки носа гнійн секретом при захворюваннях придаткових пазух носа; тривалий розлад кровообігу в слизуватій оболонці носа (пороки серця, міокардити, нефрити, емфізема, бронхоектаз, ендокринні захворювання).

Симптоми, перебіг. Періодична заложеність носа і рясне слизувате відокремлюване. При риноскопії можна побачити застійну гіперемія і рівномірна набряклість слизової оболонки. Хворі вказують, що ліва половина носа закладена при положенні на лівому боці, права — на правом, носовий подих утруднений у положенні лежачи на спині. Загальний стан звичайно не страждає. Повне зникнення набряклості слизової оболонки носа після закапування 2—3% розчину кокаїну з чи адреналіном 0,1 % розчину нафтізину вказує на хронічний (простій) риніт. Якщо набряклість не зникає після закапування судинозвужувальних засобів, варто говорити про хронічну гіпертрофічну нежить.

Лікування. Краплі в ніс (санорин, галазолин, нафтізин і ін.). Застосовують також засоби, що володіють в'язким чи припікальним дією: 2—3% розчин колларгола чи протарголу, змазування слизової оболонки носа 2—5% розчином нітрату срібла. При неефективності зазначеного лікування нижні носові раковини припікають трихлоруксусною чи хромовою юкислотою або виконують неглибоку гальванокаустику.

Хронічний гіпертрофічний риніт- це наслідок хронічного катарального (простого) реніту. Звичайно розвивається в результаті тривалого впливу несприятливих факторів (пил, гази, невідповідний клімат і ін.). Причиною захворювання часто буває хронічний запальний процес у придаткових пазухах чи носа аденоїди. Характеризується розростанням сполучної тканини головним чином у місцях скупчення кавернозної тканини (передній і задній кінці нижньої і середній носових раковин).Симптоми, перебіг. Постійні виділення і закладання носа, вага в голові і головному болі, зниження нюху. Частіше уражаються передні і задні кінці нижніх і середніх раковин. Колір раковин блідо-рожевий, іноді із синюшним відтінком.

Лікування. При помірній гіпертрофії нижні раковини припікають трихлоруксусною чи хромовою кислотою. При відсутності ефекту здійснюють гальванокаустику. Різко гіпертрофовані ділянки слизуватої оболонки видаляють петлею або ножицями.

Хронічний атрофічний риніт може бути обумовлений несприятливими кліматичними умовами, професійними шкідливість, часто повторюваною гострою нежиттю, інфекційними хворобами, хірургічними втручаннями в носі.

Симптоми, перебіг. Відчуття сухості в порожнині носа, важке вишмаркування, зниження нюху; нерідкі носові кровотечі. Риноскопічно визначають широку носову порожнину через атрофію головним чином нижніх носових раковин, скупчення густого секрету, що місцями, засихаючи, утворить скоринки.

Лікування симптоматичне. Густий слиз і кірки розріджують лужним розчином. Застосовують також лужно-маспяні інгаляції (через ніс).

Риніт вазоматорний, алергійний.Симптоми, перебіг. Напади раптової заложеності носа з рясними водянисто-слизуватими виділеннями, чханням. Вазомоторний риніт являє собою нервоворефлекторн захворювання, спостерігається переважно в облич із загальними вегетативними розладами. Найменше подразнення нервових закінчень порожнини чи носа віддалених рефлексогенних зон (охолодження, різкий запах і ін.) веде до бурхливої реакції слизової оболонки порожнини носа. Алергійний риніт розглядають як місцеву анафілактичну реакцію на який-небудь алерген. При сезонній формі нежиті таким подразником може бути пилок злаків (сінний риніт). При цілорічн формі подразниками виступають так називані побутові алергени (косметичні засоби, домашня пилюка, волосся і лупа домашніх тварин і ін.). Ці форми нежиті називають ще ринопатіями, оскільки при них звичайно немає запальних змін слизуватої оболонки.

Діагноз ставлять на підставі анамнезу, риноскопії і лабораторних даних. При риноскопії визначають різку набухлість чи набряклість слизової оболонки носових раковин, що на відміну від банальних запальних процесів має блідо-синюшний колір, нерідко виявляють набрякл поліпи. При мікроскопічному дослідженні слизу виявляють багато еозинофілів. Шкірні проби з алергеном при алергійній нежиті часто бувають позитивними.

Лікування. При вазомоторному риніті основну увагу звертають на загартовування організму, лікування загальних вегетативних порушень організму. Місцево виконують внутриносовую новокаїнову блокаду, при необхідності-гальванокаустику нижніх раковин. При алергійній нежиті проводять специфічну десенсибілізацію. Якщо алерген не виявлений, то призначають препарати кальцію, антигистамінні засоби й ін. (димедрол, пипольфен, дипразин, супрастин, перновин і ін.). Месцево застосовують гідрокортизон у вигляді ін'єкцій у нижню носову раковину. З успіхом використовують кріотерапію й ультразвуковий вплив на нижні носові раковини.

ОЗЕНА (смердючий риніт)—хронічне захворювання порожнини носа з різкою атрофією слизової оболонки, утворенням густих виділень, що зсихаються в смердючі кірки, витонченням кісткової тканини раковин і стінок носа. Зустрічається в 2—J рази частіше в осіб жіновий статі й іноді спостерігається одночасно в декількох членів родини. Починається у віці 8—16 років, іноді пізніше.

Симптоми, перебіг. Для захворювання характерною є тріада симптомів:

1. атрофія слизової оболонки та кістково-хрящового скелета носа;

2. утворення у порожнині носа сморідних кірок;

3. гіпо-абоаносмія, оскільки атрофічний процес охоплює не тільки дихальну але й нюхову зону порожнини носа.

Розвивається повільно, іноді з переходом атрофічн процесу на слизову оболонку глотки, гортані, а іноді трахеї і бронхів. Хворі скаржаться на утруднений носовий подих, болісну сухість і сверблячку в носі, різке чи ослаблення повна відсутність нюху. На запах з носа звертають увагу навколишні (самі хворі його не відчувають). Хворі часто пригноблені і подавлені; неприємний запах з носа змушує їх уникати спілкування з людьми. Діагноз ставлять на підставі характерних скарг хворого, різанням атрофії слизової оболонки носа і смердючих кірок у носі.

Лікування насамперед симптоматичне і спрямоване на розм'якшення й усунення кірок, а також сухості носової порожнини та етіологічне:Внутрішньом”язеві ін”єкції стрептоміцина по 5000 тис.од щоденно, курсова доза становить 15 г стрептоміцина. Повторюють введення такої ж кількості препарату через 4 - 6 місяців.

Риногенні внутрішньочерепні ускладнення виникають внаслідок розповсюдження інфекції з носа та приносових пазух в орбіту та порожнину черепа. До таких захворювань належать: фурункул носа, абсцесс носової переділки, гострі та хронічні параназальні синуїти, травматичні ушкодження носа та приносових пазух, хірургічні втручання на цих органах.

Передумовою до виникнення риногенних ускладнень є:1. анатомічна близкість порожнини носа та приносових пазух з орбітою та порожниною черепа;

2. судинно-нервові зв”язки порожнини носа та приносових пазух з орбітою та порожниною черепа.

Шляхи проникнення інфекції з носа та приносових пазух в орбіту та порожнину черепа:

1. контактний;

2. гематогенний;

3. лімфогенний;

4. внаслідок травми.