Розвиток кісток тулуба, їхні вікові, статеві та індивідуальні особливості. Розвиток кісток пояса верхньої кінцівки

Розвиток кісток тулуба, їхні вікові, статеві та індивідуальні особливості

Першою ознакою внутрішньої опори тіла у нижчих хордових і хребетних організмів є хорда (chorda dorsalis), яка в процесі філогенезу заміщується спочатку хрящовим, а потім кістковим скелетом. В онтогенезі хорда закладається також у всіх вищих хребетних тварин та людини, але поступово редукується.

Джерелом розвитку осьового скелета у людини є склеротом, який складається з великої кількості клітин мезенхіми. Приблизно в кінці першого місяця розвитку ембріона ці клітини розмножуються, витягуються у різні боки, зростаються між собою і утворюють перетинчасту сполучну тканину, з якої починають формуватися хребці. В кінці другого і на початку третього місяців розвитку сполучна тканина перетворюється на хрящ, який, починаючи з кінця третього місяця, заміщується кістковою тканиною.

У зародка людини окостеніння хребців, як правило, починається з появи трьох ядер окостеніння і відбувається в напрямі від шийного до куприкового відділу хребтового стовпа. У справжніх хребцях цей процес закінчується на третьому-четвертому роках життя, а остаточне формування крижового та куприкового відділів завершується у людини в 25—30 років.

Ребра закладаються в клітинах мезенхіми вентральних відростків склеротомів, які поступово заміщуються перетинчастою сполучною тканиною. На початку другого місяця ембріонального розвитку в цій сполучній тканині поряд із закладкою хребців виникають коротенькі хрящові смужки, що поширюються вбік, а потім вентрально, доки все ребро не трансформується у гіаліновий хрящ.

Заміщення хрящової тканини ребер кістковою починається в кінці другого місяця розвитку, коли на місці майбутніх кутів ребер з'являються ядра окостеніння. Слід пам'ятати, що груднині кінці верхніх дев'яти ребер не костеніють дуже довго, а іноді залишаються хрящовими на все життя.

Одночасно з початком розвитку ребер біля серединної лінії тіла на місці майбутньої грудної клітки виникають дві хрящові смужки, що з'єднуються з грудинними кінцями ребер і перетворюються на хрящову закладку грудини. Приблизно на п'ятому місяці розвитку плоду грудина починає костеніти, а остаточно цей процес завершується в період статевого дозрівання.

Дослідження хребтового стовпа дитини перших років життя показують, що він складається з приблизно однакової кількості хрящової та кісткової тканини, але поступово кісткової тканини стає більше. Швидкість росту окремих відділів хребтового стовпа різна (швидше росте поперековий, повільніше — куприковий), поряд з цим еліптична форма хребтового каналу поступово замінюється на круглу.

У людей похилого віку тіла хребців частково розсмоктуються, а міжхребцеві хрящі костеніють; у зв'язку з цим довжина хребтового стовпа стає меншою і він нахиляється вперед.

Найважливішими віковими морфофізіологічними особливостями хребтового стовпа є вигини (лордози, кіфози та сколіози). У новонародженої дитини вони ледве намічені, що нагадує хребтовий стовп тварин, і поступово набувають характерної для людини форми.

У нормально розвиненому хребтовому стовпі виділяють два вигини вперед — шийний та поперековий лордози (lordosis) та два назад — грудний та крижовий кіфози (kyphosis). До фізіологічних вигинів відносять також незначний вигин убік — сколіоз (scoliosis), що залежить від більшого розвитку м'язів правої або лівої половини тіла.

Грудна клітка новонародженого стиснута з боків, і тому її сагітальний розмір більший за фронтальний, а ребра лежать майже горизонтально (як у вищих ссавців). Така форма є доказом того, що грудна клітка, властива дорослій людині, формується внаслідок зміни положення тіла з горизонтального на вертикальне.

Кістки тулуба дорослої людини мають також деякі статеві та індивідуальні особливості. Так, маса окремих хребців жіночого хребтового стовпа менша, поперечні відростки грудних хребців більш нахилені назад, а крижові та куприкові хребці зливаються в одну кістку пізніше. Жіноча грудна клітка коротша та вужча від чоловічої і має більш бочкоподібну форму в зв'язку з тим, що її верхня частина відносно ширша.

До індивідуальних особливостей кісток тулуба слід віднести: неоднакову кількість хребців та ребер; різний ступінь незрощення дуг хребців (особливо поперекових та крижових); розщеплення грудинного кінця деяких ребер; отвори різної форми в грудпні; розщеплення мечоподібного відростка та деякі інші.

Пояс верхньої кінцівки (cingulum membri superioris) складається з лопатки і ключиці.

Лопатка (scapula; Рис. 1) називається так тому, що своєю формою нагадує плоску, тонку, трикутну лопату. Вона прилягає до задньої стінки грудної клітки на рівні II—VII ребер. Розрізняють реберну та спинну поверхні лопатки, верхній, присередній та бічний краї, а також верхній, нижній та бічний кути.

Більшу частину площі реберної поверхні лопатки займає підлопаткова ямка, від якої починається однойменний м'яз.Спинна поверхня великим кістковим гребнем — лопатковою остю (spina scapulae) поділяється на дві нерівні частини: верхню (меншу) — надоєну та нижню — підосну ямки. Лопаткова ость продовжується, переходячи в широкий, сплюснутий дзьобоподібний відросток (acromion), на якому знаходиться суглобова поверхня для зчленування з ключицею.

Верхній, найкоротший, дугоподібно вигнутий край лопатки має глибоку вирізку, через яку проходить нерв. Від цього краю, біля бічного кута лопатки, відходить угору дзьобоподібний відросток.

Присередній край — найдовший, на рівні лопаткової ості дещо зігнутий.

Бічний край біля бічного кута звужується і переходить у шийку лопатки, вище від якої розташована суглобова западина, що має довгасту форму і зчленовується з плечовою кісткою.

Ключиця (clavicula; Рис. 2) являє собою трубчасту .S-подібно зігнуту кістку, що розміщується у людини між лопаткою і грудиною майже горизонтально і має два кінці та тіло.

Рис. 1. Лопатка (вигляд ззаду):

1 — верхній кут; 2 — надосна ямка; 5 — лопаткова ость; 4 — верхній край; 5 — дзьобоподібний відросток; 6 — плечовий відросток; 7 — бічний кут; 8 — підосна ямка; 9 — бічний край; 10 — нижній кут; 11 — присередній край

Рис. 2. Ключиця (вигляд зверху):

1 — груднина суглобова поверхня; 2 — грудинннй кінець; 3 — плечовий кінець.

На товстому грудинному кінці ключиці є велика, трикутної форми суглобова поверхня для зчленування з ручкою грудини. Плечовий кінець сплющений у горизонтальному напрямі і закінчується овальною суглобовою поверхнею. Тіло ключиці, починаючи від грудинного кінця, загинається вперед, а потім назад. Його верхня поверхня нерівна, а вздовж нижньої проходить борозна, до якої прикріплюється підключичний м'яз. Щоб відрізнити праву ключицю від лівої, слід пам'ятати, що верхня поверхня майже рівна, грудинний кінець товстий, а плечовий — плоский.

Розвиток кісток пояса верхньої кінцівки

Лопатка розвивається ендохондрально. Перший центр окостеніння з'являється в хрящовій тканині шийки лопатки на третьому місяці ембріонального розвитку. Протягом першого року життя центр окостеніння з'являється також у дзьобоподібному відростку, а в наступні роки — у плечовому відростку, суглобовій западині та в інших місцях. Окостеніння лопатки завершується в 16— 25 років.

На сьомому тижні ембріонального розвитку в тіл! ключиці з'являється перший центр окостеніння, а другий — на 16—18-му році життя в грудному кінці. Повністю хрящова тканина цієї кістки заміщується кістковою на 22—25-му році.

Суглоби пояса верхньої кінцівки. Грудинно-ключичний суглоб (articulatio sternoclavicularis) утворюється ключичною вирізкою грудини та грудинним кінцем ключиці.

За формою суглоб плоский і має суглобовий диск, який поділяє суглобову порожнину на дві камери. Рухи в суглобі можливі в сагітальній та вертикальній осях.

Зв'язки суглоба: реберно-ключична, міжключична та слабкі передня і задня грудинно-ключичні.

Надплечоключичний суглоб (articulatio acromioclavicularis) утворюється надплечовим кінцем ключиці та суглобовою поверхнею над-плечового відростка лопатки. За формою суглоб плоский з незначними рухами.

Суглоб укріплений надплечоключичною та дзьобоключичною зв'язками.

Між кінцями дзьобоподібного та надплечового відростків лопатки розміщена дзьобонадплечова зв'язка, яка утворює склепіння плечового суглоба і захищає його зверху.

Скелет та суглоби вільної верхньої кінцівки (sceleton et articula-tiones rnembri superioris liberi). До нього відносять плечову кістку, кістки передпліччя — променеву та ліктьову, а також кістки зап'ястка, п'ястка і пальців кисті.

Плечова кістка (humerus; рис. ЗО) — довга трубчаста кістка, на якій розрізняють тіло і два кінці: верхній та нижній. Біля верхнього кінця тіло кістки (corpus humeri) циліндричної форми, а потім поступово сплющується і починає нагадувати тригранну призму. На тілі виділяють присередню передню, бічну передню та задню поверхні. Майже на середині бічної передньої поверхні е дельтоподібна горбистість, до якої прикріплюється однойменний м'яз. На задній поверхні тіла проходить спіралеподібне зверху вниз борозна променевого нерва.

Верхній кінець плечової кістки закінчується її головкою (caput humeri), яка має кулясту форму і обернена присередньо та вгору. Між головкою і тілом кістки є неглибока борозна — анатомічна шийка, нижче від якої розміщені великий та малий горбки. Вони відділяються один від одного міжгорбковою борозною, де проходить сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча.

Кожен з горбків, продовжуючись, переходить у відповідні гребені, до яких прикріплюються м'язи плеча. Нижче від горбків є ледве помітне заглиблення — хірургічна шийка, яку називають так тому, що в цій ділянці найчастіше трапляються переломи кістки.Нижній кінець плечової кістки закінчується виростком (condylus humeri) майже трикутної форми, внутрішній та зовнішній краї якого переходять відповідно у присередній і бічний надвиростки. Більший за розміром присередній надвиросток на задній поверхні має борозну ліктьового нерва. Надвиростки і борозну ліктьового нерва можна легко промацати під шкірою.

Нижче від присереднього надвиростка і досередини від нього розміщений блок плечової кістки (trochlea humeri) — суглобова поверхня для зчленування з ліктьовою кісткою.

Під бічним надвиростком знаходиться мала головка плечової кістки, з якою зчленовується променева кістка.

На задній поверхні плечової кістки, над блоком, є ліктьова ямка (fossa olecrani), куди заходить ліктьовий відросток. На передній поверхні, над малою головкою та блоком, відповідно розміщуються променева та вінцева ямки, куди при рухах у ліктьовому суглобі заходять відростки променевої і ліктьової кісток.

Щоб відрізнити праву плечову кістку від лівої, слід пам'ятати, що ЇЇ головка обернена присередньо і назад, а присередній надвиросток більший від бічного.

Рис. 3. Плечова кістка (вигляд ззаду):

1 — великий горбок; 2 — ліктьова ямка; 3 — бічний надвиросток; 4 — блок плечової кістки; 5 — присередній надвиросток; 6 — тіло плечової кістки; 7 — хірургічна шийка; 8 — анатомічна шийка; 9 — головка плечової кістки.

Рис. 4. Правий плечовий суглоб (фронтальний розпил):

І — плечовий відросток; 2 — лопатка; 3 — порожнина суглоба! 4 — капсула суглоба; 5 — сухожилок плечового м'яза.

Плечовий суглоб (articulatio humeri; Рис. 4) утворюється суглобовою западиною лопатки, доповненою суглобовою губою, та головкою плечової кістки. За формою — кулястий, найбільш рухомий суглоб людини.

Суглобова капсула фіксується за допомогою слабких дзьобопле-чових та суглобоплечових зв'язок.

У порожнині суглоба проходить оточений синовіальною піхвою сухожилок довгої головки двоголового м'яза плеча.

Основні рухи в плечовому суглобі можливі в трьох осях: сагітальній (відведення і приведення), фронтальній (згинання й розгинання) та вертикальній (обертання досередини та вбік).

Кістки передпліччя (ossa antebrachii) вивчають у такому положенні, в якому вони знаходяться при опущеній вниз верхній кінцівці з оберненою допереду долонею. При цьому променева кістка розташована із зовнішнього, а ліктьова — з внутрішнього боку.

Рис. 5. Права променева кістка (вигляд з внутрішнього боку):

1 — головка променевої кістки; 2 — міжкістковий край; 3 — тіло променевої кістки; 4 — шилоподібний відросток; 5 — горбистість променевої кістки; 6 — шийка променевої кістки.

Променева кістка (radius; Рис. 5), як і кожна трубчаста кістка, складається з тіла і двох кінців. На верхньому кінці кістки є головка (caput radii), в центральній частині якої розміщується суглобова ямка для зчленування з плечовою кісткою. По краю головки проходить суглобовий обвід, за допомогою якого променева кістка зчленовується з ліктьовою. Під головкою кістка конусоподібно звужується і утворює шийки (collum radii), яка, поступово продовжуючись, переходить у тіло променевої кістки (corpus radii).

Рис. 6. Права ліктьова кістка (вигляд ззовні):

1 — ліктьовий відросток; 2 — блокова вирізка; 3 — вінцевий відросток; 4 — горбистість ліктьової кістки; б — міжкістковий край; 6 — головка ліктьової кістки; 7 — шилоподібний відросток; 8 — тіло ліктьової кістки.

Тіло променевої кістки вигнуте і має передню, задню та бічну поверхні, що відділяються переднім, заднім і міжкістковим краями, Передній і задній краї заокруглені, а міжкістковий загострений і обернений до ліктьової кістки. До горбистості (tuberositas radii) на передній поверхні кістки прикріплюється двоголовий м'яз плеча.

Нижній кінець променевої кістки потовщений і розширений у фронтальній площині. Його зовнішній (передній) край, продовжуючись, переходить у шилоподібний відросток, а на внутрішньому є ліктьова вирізка, за допомогою якої променева кістка зчленовується з ліктьовою. Нижній кінець закінчується вкритою хрящовою тканиною зап'ястковою суглобовою поверхнею, що зчленовується з кістками зап'ястка.

У людини під шкірою можна легко промацати головку променевої кістки, а також весь її нижній відділ разом з шилоподібним відростком.

Щоб відрізнити праву променеву кістку від лівої, слід пам'ятати, що верхній кінець кістки тонший, ніж нижній, передня поверхня вгнута, а шилоподібний відросток розміщується на бічному краї нижнього кінця.

Ліктьова кістка (ulna; Рис. 6) належить до трубчастих кісток і має тіло та два кінці. На передній поверхні верхнього потовщеного кінця знаходиться блокова вирізка, за допомогою якої ліктьова кістка зчленовується з плечовою. Вище від вирізки розміщується значних розмірів ліктьовий відросток (olecranon), а нижче — вінцевий відросток, на бічній поверхні якого є променева вирізка для зчленування з головкою променевої кістки. Під вінцевим відростком лежить горбистість ліктьової кістки (tuber6sitas ulnae), до якої прикріплюється плечовий м'яз.Верхній кінець кістки, поступово продовжуючись, переходить у тіло ліктьової кістки (corpus ulnae), що нагадує тригранну призму. В зв'язку з цим на ньому виділяють передню, задню та присередню поверхні, а між ними — передній, задній і міжкістковий краї,

Нижній кінець ліктьової кістки закінчується головкою (caput ulnae), на якій розрізняють дві суглобові поверхні: суглобовий обвід, Ідо займає бічну поверхню головки і зчленовується з променевою кісткою, а такою нижню суглобову поверхню для зчленування з кістками зап'ястка. Присередньо головка ліктьової кістки переходить у шилоподібний відросток.

У людини крізь шкіру легко промацуються ліктьовий відросток, нижня частина тіла, головка і шилоподібний відросток.

Щоб відрізнити праву кістку від лівої, слід пам'ятати, що променева вирізка обернена назовні, ліктьовий відросток — догори, а вінцевий — уперед.

Ліктьовий суглоб (articulatio cubiti; Рис. 7) утворюється дистальним кінцем плечової кістки та проксимальними кінцями променевої і ліктьової кісток. Суглоб складний, оскільки у ньому є три суглоби, об'єднані спільною суглобовою капсулою: плечоліктьовий, плечопроменевий та ближчий променеліктьовий.

Плечоліктьовий суглоб (articulatio humeroulnaris) утворюється блоком плечової та блоковою вирізкою ліктьової кістки. За формою суглоб блокоподібний; рухи можливі тільки у фронтальній осі (згинання і розгинання).

Плечопроменевий суглоб (articulatio humeroradialis) утворюється головкою плечової кістки та суглобовою ямкою головки променевої кістки. За формою суглоб кулястий і функціонально пов'язаний з плечоліктьовим суглобом (згинання й розгинання) та з ближчим променеліктьовим суглобом (пронація і супінація).

Ближчий променеліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris proximalis) утворений променевою вирізкою ліктьової кістки та суглобовим обводом головки променевої кістки. За формою суглоб циліндричний. Рухи (пронація та супінація) відбуваються разом з рухом в плечопроменевому суглобі.

Усі описані суглоби оточені загальною суглобовою капсулою, яка прикріплюється на плечовій кістці таким чином, що ліктьова та променева ямки розміщені в порожнині суглоба, а ліктьова ямка (ззаду) частково лежить поза порожниною суглоба. На променевій кістці суглобова капсула прикріплюється на шийці, а на ліктьовій кістці — до її блокової вирізки.

Ліктьовий суглоб фіксують дві зв'язки: ліктьова бічна та променева бічна.

Міжкісткова перетинка передпліччя (membrana interossea ante-brachii) волокниста перетинка, розміщена між міжкістковими краями ліктьової та променевої кісток.

Дальший променеліктьовий суглоб (articulatio radioulnaris dista-lis) утворений ліктьовою вирізкою променевої кістки, головкою ліктьової кістки та суглобовим диском променезап'ясткового суглоба. За формою суглоб циліндричний і функціонує разом з однойменним ближчим суглобом. Рухи в суглобі відбуваються навколо вертикальної осі (пронація і супінація), при цьому ліктьова кістка зберігає звичайне положення на передпліччі, а променева обертається разом з кистю навколо неї.

Кістки кисті (ossa manus) складаються з кісток зап'ястка, п'ястка та пальців (Рис. 8). До кісток зап'ястка (ossa carpi) відносять вісім невеликого розміру та різної форми кісток, що розміщені в два ряди (по чотири кістки).

До верхнього ряду входять (починаючи з бічного краю) човноподібна (os scaphoideum), півмісяцева (os lunatum), тригранна (os triquetrum) і горохоподібна (os pisiforme) кістки. Три перші кістки утворюють дугу, що прилягає до суглобових поверхонь кісток передпліччя. Горохоподібна кістка — сесамоподібна кістка, розміщується в товщі сухожилка ліктьового згинача зап'ястка, а іноді зчленовується з тригранною кісткою.

Рис. 7. Правий ліктьовий суглоб (вигляд спереду):

1 — плечова кістка; 2 — суглобова капсула; 3 — ліктьова бічна зв'язка; 4 — ліктьова кістка; 5 — променева кістка; 6 — сухожилок двоголового м'яза плеча; 7 — променевабічна зв'язка.

Рис. 8. Скелет правої кисті (вигляд з тилу):

1 — кінцева фаланга; 2 — середня фаланга; 3 — ближча фаланга; 4 — п'ята п'ясткова кістка; 5 — гачкувата кістка; 6 — головчаста кістка; 7 — горохоподібна кістка; 8 — тригранна кістка; 9 — півмісяцева кістка; 10 — човноподібна кістка; 11 — трапецієподібна кістка; 12 — кістка-трапедія; 13 — перша п'ясткова кістка.

Нижній ряд кісток зап'ястка сформований (починаючи з бічного краю): кістково-трапецією (os trapezium), трапецієподібною (os trapezoideum), головчастою (os capitatum) та гачкуватою (os hamatum) кістками. Вищезгадані кістки зчленовуються з кістками верхнього роду зап'ястка і кістками п'ястка.

Якщо розглядати зап'ясток у цілому, то можна помітити, що його верхня частина вужча за нижню, а всередині є заглиблення, яке дістало назву борозни зап'ястка. В борозні лежать сухожилки, судини і нерви.П'ясток (metacarpus) складається з п'яти трубчастих кісток (ossa metacarpi). Кожна з них має основу, що суглобовою поверхнею зчленовується одна з другою та з кістками другого ряду зап'ястка, тіло та головку. Суглобова поверхня головки зчленовується з ближчими фалангами.

Кістки пальців кисті (ossa digitorum manus). Кожен палець (крім першого) має три фаланги (ближчу, середню та кінцеву). Великий палець має дві фаланги (ближчу та кінцеву). Кожна з фаланг — невелика трубчаста кістка, що складається з основи, тіла та головки.

Суглоби кисті. Променезап'ястковий суглоб (articulatio radi-ocarpea) утворений зап'ястковою суглобовою поверхнею променевої кістки, суглобовим диском та суглобовими поверхнями човноподібної, півмісяцевої та тригранної кісток (Рис. 9). За формою суглоб еліпсоподібний, тому рухи в ньому можливі у фронтальній (згинання і розгинання) та сагітальній (приведення і відведення) осях.

Середньозап'ястковий суглоб (articulatio mediocarpea) утворений оберненими одна до одної суглобовими поверхнями ближчого та дальшого рядів кісток зап'ястка. Горохоподібна кістка участі в утворенні цього суглоба не бере, оскільки утворює самостійний суглоб.

Променезап'ястковий та середньозап'ястковий суглоби фіксуються численними зв'язками. Основними з них є: долонна та тильна променезап'ясткові зв'язки, долонна ліктьозап'ясткова зв'язка, променева та ліктьова бічні зв'язки зап'ястка та промениста зв'язка зап'ястка. Суглоб малорухомий.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби (articulationes carpometacarpeae)— складні суглоби, об'єднують не пов'язані між собою функціонально зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця та зап'ястково-п'ясткові суглоби II—V пальців.

Зап'ястково-п'ястковий суглоб великого пальця (articulatio carpometacarpea pollicis) утворений суглобовими поверхнями основи І п'ясткової кістки та дистальною поверхнею великої трапецієподібної кістки. Суглоб має сідлоподібну форму, забезпечує великий обсяг рухів І пальця і протиставляє його іншим пальцям.

Зап'ястково-п'ясткові суглоби (articulationes carpometacarpeae) II—V пальців утворені суглобовими поверхнями II—V п'ясткових кісток і дистальними суглобовими поверхнями другого ряду кісток зап'ястка. Суглобову капсулу фіксують долонні та тильні зап'ястково-п'ясткові зв'язки. Суглоби відносять до малорухомих.

П'ястково-фалангові суглоби (articulationes metacarpophalan-geae) утворені суглобовими поверхнями головок І—V п'ясткових кісток і основами проксимальних фаланг І—V пальців. Суглобову капсулу фіксують міцні бічні та долонні зв'язки. За формою суглоби належать до кулястих. Рухи в них відбуваються навколо фронтальної (згинання і розгинання) та сагітальної (відведення і приведення) осей, а також ледве помітні рухи у поздовжній осі.

Міжфалангові суглоби кисті (articulati6nes interphalangeae manus) утворені головками і основами суміжних фаланг. Суглобову капсулу фіксують бічні та долонні зв'язки. Суглоби мають блокоподібну форму. Рухи відбуваються лише у фронтальній осі (згинання і розгинання).

Список використаної літератури

1. Очкуренко О.М., Федотов О.В. Анатомія людини: Навч. посібник. – 2-ге вид., – К.: Вища шк., 1992.

2. Свиридов О.І. «Анатомія людини» – Київ, Вища школа, 2001.

3. Гаврилов Л.Ф., Татаринов В.Г. Анатомия: Учебник. – К., 1985.