Своєчасна діагностика здоров'я дітей: оцінка адаптаційних можливостей

Однією із задач, вирішення яких забезпечує зміцнення здоров’я дитячої популяції, є своєчасна діагностика здоров’я, його кількості та якості. Найбільш активно в сучасних умовах розвивається напрям, що базується на оцінці рівня здоров’я з точки зору теорії адаптації. Здоров’я розглядається як здатність організму адаптуватися до умов зовнішнього середовища, а хвороба — як зрив адаптації.

У результаті числених фізіологічних досліджень дорослих доведена можливість використання змін сукупності функціональних показників серцево-судинної системи як індикатора адаптивних реакцій цілісного організму і показника ризику розвитку захворювань (Баевский Р. М. и соавт., 1997).Відповідно до вищезазначеної концепції, рівень функціонування серцево-судинної системи можна розглядати як провідний показник, що відображає рівновагу між організмом та середовищем. Рівень функціонування системи кровообігу є регульованою величиною, стабільність якої підтримується механізмами регуляції шляхом змін як міжсистемних, так і внутрішньосистемних взаємодій і взаємозв’язків.

Метою нашого дослідження було вивчення взаємозв’язку між рівнем адаптаційних можливостей та індивідуальними функціонально-типологічними характеристиками організму дітей молодшого шкільного віку. У дослідженні взяли участь здорові діти від 6 до 9 років молодших класів загальноосвітніх шкіл міста Києва, в яких вивчали показники фізичного розвитку, серцево-судинної системи та вегетативної регуляції серцевого ритму. При оцінці фізичного розвитку проводили антропометричні вимірювання з визначенням соматичного типу тілобудови.

Одномоментно реєстрували: частоту серцевих скорочень (ЧСС), систолічний (САТ) та діастолічний артеріальний тиск (ДАТ) за методом Н. С. Короткова, вегетативний статус (методом кардіоінтервалографії), стан гемодинаміки з визначенням типу кровообігу (за методикою І. К. Шхвацабая і співавторів).Для визначення рівня функціонування системи кровообігу та її адаптаційного потенціалу (АП) розраховували індекс функціональних змін (ІФЗ) в умовних одиницях (балах) за формулою:

ІФЗ = 0,011хЧСС + 0,014хСАТ + 0,008хДАТ + 0,014хвік + 0,009хмаса тіла – 0,009хріст – 0,27.

Проте аналіз отриманих даних показав, що для оцінки адаптації серцево-судинної системи та організму дитини 6–9 років в цілому діапазон рівнів АП, встановлений для дорослих людей, використовувати не слід.

Насамперед ми визначили середню величину АП, характерну для хлопчиків і дівчаток 6, 7, 8 та 9 років — вона виявилася рівною 1,87 ± 0,02 бала, тоді як у дітей 10–11 років ця величина становить 1,71 ± 0,02. Сигмальне відхилення сягає 0,27 бала. На основі середньої величини АП для дітей молодшого віку та сигмального відхилення було визначено чотири рівня АП серцево-судинної системи: задовільна адаптація — до 1,89; напруження адаптації — від 1,90 до 2,14; незадовільна адаптація — від 2,15 до 2,41; зрив адаптації — вище 2,42.Для визначення резервно-функціональних можливостей кардіоваскулярної системи використовували індекс Робінсона (ЧССхСАТ/100), який характеризує систолічну роботу серця (Тихвинский С. Б. и соавт., 1991; Апанасенко Г. Л., 1992), та проводили пробу Руфьє. Величини індексу Робінсона розподілялися за рівнями резервів (чим нижче значення індексу в спокої, тим вище максимальні аеробні можливості організму): низький — більше 96 ум.од., нижче середнього — 86–95 ум.од., середній — 76–85 ум.од., вище середнього — 71–75 ум.од., високий — менше 70 ум.од.Проба Руфьє дозволяє визначити здатність організму до праці на витривалість та виражається у вигляді індексу (ІР = (4(Р1+Р2+Р3)–200)/10, де Р1 — ЧСС за 15 с спокою; Р2 — ЧСС в перші 15 с після присідань; Р3 — ЧСС за останні 15 с першої хвилини після присідань), що характеризує різні рівні резервних можливостей: низький рівень — більше 15 ум.од., нижче середнього — 10–14 ум.од., середній — 6–9 ум.од., вище середнього — 4–5 ум.од., високий — менше 3 ум.од.

Серед дітей 6–9 років значно переважає рівень задовільної адаптації — 55,2 %, напруження механізмів адаптації становить 31,5 %, рівень незадовільної адаптації — 9,8 %, зрив адаптації — лише 3,5 % (рисунок).

Якщо проаналізувати залежність рівня АП від соматотипу (табл. 1), то слід зазначити, що незалежно від соматотипу більшість дітей мають задовільний рівень адаптації. При цьому превалюють мікросомальний та мезосомальний соматотипи (66,7 та 62,1 % відповідно), тоді як у макросоматиків він зустрічається у 38,6 %. Простежується чітка тенденція до збільшення відсотка дітей із напруженням адаптаційних можливостей за наявності у них макросомального соматотипу: напруження механізмів адаптації — 36,4 %; незадовільна адаптація — 15,9 %; зрив адаптації — 9,1 %; тоді як у мікросоматиків спостерігається протилежна картина: рівень напруження механізмів адаптації визначається у меншого відсотка дітей (33,3 %), а незадовільної адаптації та її зриву не відмічалося зовсім.Рівень адаптаційного потенціалу достовірно залежить також від особливостей типу кровообігу та вихідного вегетативного тонусу. Із даних, наведених у таблиці 1, видно, що зрив адаптації спостерігається лише в групі дітей із гіпокінетичним типом кровообігу (10,2 %) та із симпатикотонією (7,6 %). При всіх типах кровообігу задовільна адаптація відмічається в рівних відсотках випадків. Проте при визначенні вихідного вегетативного тонусу спостерігалося превалювання задовільного рівня у дітей із ваготонією (81,5 %). Найбільший відсоток незадовільної адаптації визначено серед дітей із гіперкінетичним типом кровообігу (20 %) та із симпатикотонією (15,1 %). Це зумовлено тим, що превалювання ваготропних впливів забезпечує більш раціональний тип адаптації за рахунок активації трофотропних систем, в той час як превалювання симпатергічних механізмів регуляції забезпечується шляхом підвищення ерготропних систем і зниження енерговитратних процесів.

Лонгітудинальне спостереження протягом трьох років дало змогу визначити, як змінюється адаптаційний потенціал дитини з віком (табл. 2).З даних, наведених у таблиці 2, видно, що зрив адаптації частіше спостерігається у дітей 7 та 8 років, тобто учнів 1–2-го класів. При цьому найбільший відсоток дітей із задовільною адаптацією також спостерігається у цій віковій групі. Підвищення відсотка дітей із незадовільною адаптацією та її зривом у дітей 7–8 років підтверджується особ¬ливостями центральної гемодинаміки та вегетативного гомеостазу — основних систем, що визначають та лімітують рівень функціональних можливостей організму. Обмеження адаптаційних можливостей у цей віковий період, можливо, пов’язане з недостатньою зрілістю серцево-судинної системи та віковими особливостями організму.

Здатність адаптуватися або адекватно реагувати на діючий фактор без виснаження механізмів адаптації можлива лише при достатньому АП. Ця здатність залежить не тільки від існуючих функціональних резервів, але й від адекватності та економічності реагування, а також від ефективності управління процесами витрачання й відновлювання резервів. Оцінка стану адаптаційних можливостей визначається також станом вегетативної регуляції, яка необхідна для підтримання необхідного рівня функціонування систем дитячого організму. Реакція системи кровообігу, зокрема її регуляторних механізмів, є результатом адаптації організму до чисельної кількості факторів оточуючого середовища.

Проведене дослідження залежності резервних можливостей організму від типу вегетативної регуляції, типу гемодинаміки та соматотипу (табл. 3) показало, що високий рівень та рівень вище середнього превалювали у дітей із мезо- та мікросомальним соматотипами, ей- та ваготонією, а також еукінетичним типом кровообігу. Встановлено, що низький рівень та рівень нижче середнього переважно зустрічалися у макросоматиків, симпатикотоніків та у дітей із гіперкінетичним типом гемодинаміки.

При застосуванні короткотривалого навантаження спостерігається дещо інша картина (табл. 4): групу з високим рівнем адаптаційних можливостей формують діти тільки із мікросомальним типом тілобудови та еукінетичним типом гемодинаміки. У решти дітей (макро- та мезосоматики, всі три типи вегетативного тонусу, гіпо- та гіперкітичний типи кровообігу) високий рівень не визначався зовсім. Групу з низьким рівнем резервних можливостей формують у більшості випадків діти з макросомальним типом, із симпатикотонією та гіперкінетичним типом кровообігу.

Представлені дані свідчать про об’єктивне існування в онтогенезі “критичних” періодів суттєвого зниження адаптивних можливостей організму, а саме — дітей 7–8 років. Встановлено, що дія одного й того самого чинника в одних випадках зумовлює мінімальні функціональні зміни, а в інших — може призвести до виснаження фізіологічних резервів і розвитку донозологічних і патологічних станів. Характер адаптивних реакцій дитячого організму молодшого шкільного віку значною мірою пов’язаний із морфофункціональними особливостями та залежить від віково-статевих характеристик.

Визначення зриву адаптаційних можливостей, що характеризує наявність патологічного процесу, свідчить про можливість використання АП для діагностики ранніх порушень здоров’я, ще без наявності клінічних проявів.

За результатами проведеного дослідження встановлено, що певний рівень адаптаційних можливостей дитини формується не стільки наявністю деяких відхилень у стані здоров’я (ІІ група здоров’я), скільки індивідуальними функціонально-резервними можливостями, характерними для певного конституціонального типу.