Типи вищої нервової системи

Тип вищої нервової системи — сукупність властивостей нервової системи, які складають фізіологічну основу індивідуальної своєрідності діяльності людини і поведінки тварин.

Поняття про тип вищої нервової системи ввів у науку І. П. Павлов. Спочатку воно трактувалося як «картина поведінки» тварини, надалі стало розглядатися як результат визначеного сполучення виділених Павловим властивостей нервової системи — сили, рухливості й урівноваженості.

На цій основі він визначив чотири основних типи вищої нервової діяльності:

1) сильний, неврівноважений або «невтримний»;

2) сильний, урівноважений, інертний або повільний;

3) сильний, урівноважений, рухливий чи живий;

4) слабкий.

Відповідно до цих типів ставилися чотири темпераменти, описані ще в античності: 1) холеричний, 2) флегматичний, 3) сангвінічний, 4)меланхолійний.

Виділені в дослідженнях на тварин тип вищої нервової системи вважав загальними в людини і тварин. Крім того, ним була запропонована класифікація специфічно людських типів вищої нервової діяльності, заснована на співвідношенні двох сигнальних систем: 1) художній (перевага першої сигнальної системи); 2) розумовій (перевага другої сигнальної системи); 3) середній.

Подальші дослідження школи Б. М. Теплова — В. Д. Небиліцина, які знайшли складний і багатомірний характер властивостей нервової системи, показали спрощеність павловської класифікації загальних типів вищої нервової діяльності людини, одночасно створивши передумови для вироблення нового представлення про фізіологічні основи індивідуально-психологічних розходжень людини.

Положення про специфічно людські типи вищої нервової системи знаходить своє підтвердження в сучасних психофізіологічних дослідженнях функціональної асиметрії мозку.

У результаті зосередження, чи централізації, розкиданих нервових кліток у компактні органи виникають центральна нервова система і периферичні нервові шляхи. По одним з цих шляхів нервові імпульси передаються від рецепторів у центральну нервову систему, по іншим — з центрів до еффекторів.

До периферичної нервової системи відносяться задні і передні корінці спинного мозку, міжпозвоночні спинальні ганглії, спинномозкові нерви, їхні сплетення, периферичні нерви, а також корінці і ганглії черепних нервів і черепні нерви.

Формування периферичного нерва відбувається в такий спосіб. Задні і передні корінці, зближаючи, утворять до міжпозвоночного ганглія так називаний корінцевий нерв, після ганглія, що розташований у межпозвонковому отворі, випливає спинальний нерв. Виходячи з межпозвоночного отвору спинальні нерви поділяються на задні галузі, що іннервують м'язи і шкіру задньої поверхні спини і шиї, і передні більш могутні м'язи, що іннервують, і шкіру вентральних відділів тулуба і кінцівок. Передні галузі грудних сегментів утворять міжреберні м'язи; галузі шийних поперекових і крижових сегментів вступають у визначені з'єднання, утворити пучки сплетень: шийного, плечового, поперекового, крижового. Від пучків сплетень відходять периферичні нервові чи стовбури периферичні нерви.

Периферичні нерви є здебільшого змішаними і складаються з рухових волокон передніх корінців (аксонів кліток передніх рогів), чуттєвих волокон (дендритів кліток межпозвонкових вузлів) і вазомоторно-секреторно-трофічних волокон (симпатичних і парасимпатичних) від відповідних кліток сірої речовини бічних рогів спинного мозку і гангліїв симпатичного прикордонного стовбура.

Нервове волокно, що входить до складу периферичного нерва, складається з осьового циліндра, розташованого в центрі волокна, мієлінової чи м’якотілої оболонки, що вдягає осьовий циліндр і швановської оболонки.

Мієлінова оболонка нервового волокна місцями переривається, утворити так називані перехоплення Раньє. В області перехоплень осьовий циліндр належить безпосередньо до швановської оболонки. Мієлінова оболонка забезпечує роль електричного ізолятора, передбачається її участь у процесах обміну осьового циліндра. Швановські клітки мають загальне походження з нервовими елементами. Вони супроводжують осьовий циліндр периферичного нервового волокна подібно тому, як гліозні елементи супроводжують осьові циліндри в центральній нервовій системі, тому швановські клітки іноді називають периферичною глією.

Сполучна тканина в периферичних нервах представлена оболонками, що вдягають нервовий стовбур (епіневрий), окремі його пучки (періневрий) і нервові волокна (ендоневрий). В оболонках проходять судини, що харчують нерв.

Нервова система – є ведучою фізіологічною системою організму. Без її було б неможливе з'єднання незліченної безлічі кліток, тканин, органів у єдине гормональне працююче ціле.

Функціональну нервову систему поділяють «умовно» на два типи:Таким чином, завдяки діяльності нервовій системі ми зв'язані з навколишнім світом, здатні захоплюватися його досконалістю, пізнавати таємниці його матеріальних явищ. Нарешті, завдяки діяльності нервової системи, людина здатна активно впливати на навколишню природу, перетворювати її в бажаному напрямку.

На вищому етапі свого розвитку центральна нервова система здобуває ще одну функцію: вона стає органом психічної діяльності, у якому на основі фізіологічних процесів виникають відчуття, сприйняття і з'являється мислення. Мозок людини є органом, що забезпечує можливість соціального життя, спілкування людей один з одним, пізнання законом природи і суспільства і їхнє використання в суспільній практиці.

Основною формою діяльності нервової системи є рефлекторна. Усі рефлекси прийнятий поділяти на безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси — це уроджені, генетично запрограмовані реакції організму, властиві усім тваринам і людині. Рефлекторні дуги цих рефлексів формуються в процесі пренатального розвитку, а в деяких випадках — і в процесі постнатального розвитку. Наприклад, полові уроджені рефлекси остаточно формуються в людини тільки до моменту полової зрілості в підлітковому віці. Безумовні рефлекси мають консервативні, що мало змінюються рефлекторні дуги, що проходять головним чином через підкіркові відділи центральної нервової системи. Участь кори в протіканні багатьох безумовних рефлексів необов'язково.

Умовні рефлекси — індивідуальні, придбані реакції вищих тварин і людини, що виробилися в результаті научения (досвіду). Умовні рефлекси завжди індивідуально своєрідні. Рефлекторні дуги умовних рефлексів формуються в процесі постнатального онтогенезу. Вони характеризуються високою рухливістю, здатністю змінюватися під дією факторів середовища. Проходять рефлекторні дуги умовних рефлексів через вищий відділ головного мозку — КГМ.

Питання класифікації безумовних рефлексів поки залишається відкритим, хоча основні види цих реакцій добре відомі. Зупинимося на деяких особливо важливих безумовних рефлексах людини.

1. Харчові рефлекси. Наприклад, слиновиділення при влученні їжі в ротову чи порожнину смоктальний рефлекс у новонародженої дитини.

2. Оборонні рефлекси. Рефлекси, що захищають організм від різних несприятливих впливів, прикладом яких може бути рефлекс отдергивания руки при болючому роздратуванні пальця.

3. Орієнтовані рефлекси, Усякий новий несподіваний подразник звертає на себе знімання людини.

4. Ігрові рефлекси. Цей тип безумовних рефлексів широко зустрічається в різних представників тваринного світу і також має пристосувальне значення. Приклад: щенята, граючи, . полюють друг за другом, підкрадаються і нападають на свого «супротивника». Отже, у процесі гри тварина створює моделі можливих життєвих ситуацій і здійснює своєрідну «підготовку» до різних життєвих несподіванок.

Зберігаючи свої біологічні основи, гра дітей здобуває нові якісні особливості — вона стає активним інструментом пізнання світу і, як всяка інша людська діяльність, здобуває соціальний характер. Гра є самою першою підготовкою до майбутньої праці і творчої діяльності.

Більш складною, безумовн-рефлекторної, діяльністю є інстинкти, біологічна природа яких поки залишається неясної у своїх деталях. У спрощеному виді інстинкти можна представити як складний взаємозалежний ряд простих уроджених рефлексів.

Для утворення умовного рефлексу необхідні наступні найважливіші умови:

v Наявність умовного подразника

v Наявність безумовного підкріплення;

Умовний подразник повинний завжди трохи передувати безумовному підкріпленню, тобто служити біологічно значимим сигналом, умовний подразник по силі свого впливу повинний бути слабкіше безумовного подразника; нарешті, для формування умовного рефлексу необхідно нормальне (діяльне) функціональний стан нервової системи, насамперед її ведучого відділу — головного мозку. Умовним подразником може бути будь-як зміна! Могутніми факторами, що сприяють формуванню умовно-рефлекторної діяльності, є заохочення і покарання. При цьому слова «заохочення» і «покарання» ми розуміємо в більш широкому змісті, чим просто «задоволення голоду» чи «болючий вплив». Саме в такому змісті зазначені фактори широко застосовуються в процесі навчання і виховання дитини, і кожен педагог і батько добре знайомий з їхньою ефективною дією. Правда, до 3 років для вироблення корисних рефлексів у дитини ведуче значення має ще «харчове підкріплення». Однак потім ведуче значення як підкріплення при виробленні корисних умовних рефлексів здобуває «словесне заохочення». Експерименти показують, що в дітей старше 5 років за допомогою похвали можна виробити будь-який корисний рефлекс у 100 % випадків.

Таким чином, навчально-виховна робота, по своїй суті, завжди зв'язана з виробленням у дітей і підлітків, різних умовно-рефлекторних чи реакцій їх складних взаємозалежних систем.Різні хімічні речовини, змінюючи функціональний стан коркових кліток і підкіркових утворень головного мозку, значно змінюють і вищу нервову діяльність. Звичайна дія хімічних речовин на вищу нервову діяльність дорослого і дитини характеризується аналогічними змінами, але в дітей і підлітків ці зміни завжди виражені яскравіше. Далеко не необразливими є в цьому відношенні чай і кава, що містять кофеїн. Це речовина в малих дозах підсилює корковий процес порушення, а у великих — викликає його гноблення і розвиток позамежного гальмування. Великі дози кофеїну викликають також несприятливі зміни вегетативних функцій. У зв'язку з тим що в дітей і підлітків процеси порушення трохи переважають над процесами гальмування, незалежно від типу їх вищої нервової діяльності, уживання міцного чаю і кава для них є небажаним.

Значний вплив на вищу нервову діяльність дітей і підлітків робить нікотин. У малих дозах він гнітить гальмовий процес і підсилює порушення, а у великих — гнітить і процеси порушення. У людини в результаті тривалого паління порушується нормальне співвідношення між процесами порушення і гальмування і значно знижується працездатність коркових кліток.

Особливо руйнівна дія на вищу нервову діяльність дітей і підлітків робить уживання різних наркотичних засобів, у тому числі й алкоголю. Їхня дія на вищу нервову діяльність має багато загального, звичайно перша фаза характеризується ослабленням гальмових процесів, у результаті чого починає переважати порушення. Це характеризується підвищенням настрою і короткочасним збільшенням працездатності. Потім збуджувальний процес поступово послабляється і розвивається гальмовий, що часто приводить до настання важкого наркотичного сну.

У дітей звикання до наркотиків і алкоголю звичайно не спостерігається. У підлітків же воно настає дуже швидко. З усіх наркоманій особливо широко в підлітків зустрічається алкоголізм, що приводить до швидкої деградації особистості. Підліток стає злісним, агресивним і грубої. Перехід від побутового пияцтва до алкоголізму в підлітків відбувається приблизно за два роки. Сп'яніння в підлітків характеризується завжди більш вираженими змінами вищої нервової діяльності в порівнянні з дорослими: у них дуже швидко настає гноблення коркових процесів. У результаті послабляється контроль з боку свідомості за поводженням, починають різко виявлятися інстинкти, що часто приводить підлітків на лаву підсудних. Вчителям і вихователям для організації ефективної боротьби проти алкоголізму серед підлітків необхідно вести пропаганду гігієнічних знань не тільки серед підлітків, але і батьків, тому що, за даними спеціальних досліджень, серед малолітніх злочинців близько 70 % «познайомилися» з алкоголем у 10 — 11 років і в більшості випадків це була провина батьків.

Маються дані, що діти у віці від 8 до 12 років одержували вперше напої від батьків у 65 % випадків, у віці 12—14 років -у 40 %, у віці 15—16 років — у 32%.

Патологічні зміни вищої нервової діяльності ДО патологічних змін вищої нервової діяльності варто відносити тривалі хронічні її порушення, що можуть бути зв'язані як з органічними структурними ушкодженнями нервових кліток, так і з функціональними розладами їхньої діяльності. Функціональні розлади вищої нервової діяльності називають неврозами. Тривалі функціональні порушення вищої нервової діяльності можуть потім переходити в органічні, структурні.

Учитель чи вихователь нерідко зустрічаються у своїй роботі з різними проявами невротичних реакцій у дітей і підлітків і тому повинні мати представлення про природу неврозів і особливості їхнього протікання в дітей різного віку. Ці знання допоможуть їм вчасно помітити поява невротичних розладів вищої нервової діяльності в дитини, і після консультації з лікарем організувати оптимальну педагогічну корекцію цих порушень.

У сучасній патології вищої нервової діяльності і психіатрії розрізняють три основні форми неврозів:

• неврастенію,

• невроз нав'язливих станів

• істерію.

• психастенію.

Неврастенія - характеризується перенапругою гальмового чи збуджувального процесу в корі головного мозку. Особливо часто при неврастенії страждають процеси умовного гальмування. Причиною цих порушень можуть бути надмірні розумові і фізичні навантаження і різні ситуації, що травмують психіку. Прояв неврастенії буває різним: спостерігається розлад сну, втрата апетиту, пітливість, серцебиття, головні болі, низька працездатність і ін. Хворі стають дратівливими, їм властива зайва метушливість і незручність рухів.

Неврози нав'язливих станів - характеризуються нав'язливими думками, чи страхами потягами. Причина цих неврозів буває зв'язана з перевтомою, хворобами й особливостями вищої нервової діяльності.Істерія - зв'язана з патологічною перевагою першої сигнальної системи над другий, підкірки над корою головного мозку, що виражається в значному ослабленні другої сигнальної системи. Цей невроз характеризується підвищеною чутливістю до зовнішнім роздратуванням, надзвичайною лабільністю настрою і підвищеною сугестивністю. Відомі випадки істеричної сліпоти, глухоти, паралічів і т.д. Широко зустрічаються істеричні припадки.

Психастенія - характеризується перевагою другої сигнальної системи і слабістю підкірки, тому хворі відрізняються бідністю потягів і емоцій. У них часто можна спостерігати схильність до безглуздого мудрування.

Слід зазначити, що для підлітків і особливо для дівчинок з 12 до 15 років характерний невроз, специфічний тільки для цього віку. Це нервова анорексія, зв'язана з ідеєю похудания і виявляється в різкому обмеженні себе в їжі. Цей невроз виникає звичайно в підлітків, що мають високий інтелектуальний розвиток, але страждаючих підвищеною самооцінкою.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.Багатотомний посібник з неврології (під ред. С. Н. Давиденкова). Том III, ч. I, М. 1962.

2. Попелянський Я.Ю.“Вертеброгенні синдроми поперекового остеохондроза”. Посібник для лікарів і студентів. Казан, 1974, тім I.

3. Гринштейн А.Б. “Неврит лицьового нерва”. Новосибірськ. 1980.

4. Антонов И.П., Шанько Т. Г. “Поперекові болі”. Мінськ, 1981.

5.Попелянский Я.Ю. “Вертеброгенні захворювання нервової системи”. Посібник для лікарів і студентів. Йошкар-Ола, 1983, тім II.

6.Попелянский А.Я., Попелянский Я.Ю. “Пропедевтика вертеброгенних захворювань нервової системи”. Науково-методичний посібник. Казан, 1985.

7. Шанько Г.Г., Окунева С.И. “Клінічні прояви поперекового остеохондрозу в дітей і підлітків”. М. 1985.

8. Захворювання периферичної нервової системи. (під ред. А.К. Есбери, Р.У. Джиллиата). М. 1987.