Таємниці всередині нас ми дорослішаємо
Над проблемами підліткового віку працює безліч психологів і соціологів. У цей період у юнаків і дівчат відбуваєть¬ся зміна поглядів, ріст самосвідомості. Це важкий вік не тільки для батьків, викладачів, але і для самих підлітків.
Чим же займаються психологи, а чим соціологи? Психолог вивчає поведінку підлітків різних соціальних груп, виявляє між ними спільні риси (форму поведінки, реагування, систему взає¬мин з дорослими й однолітками, пошук їх спільних задач і т. ін•.). Соціолог знаходить і підкреслює відмінності (національні, кла¬сові, соціальні) підлітків. Разом, соціологи і психологи, розроб¬ляють загальну теорію підліткового періоду розвитку.
Що ж відрізняє цей період дорослішання? Вчені встановили, що підліткова криза тісно пов'язана зі статевим дозріванням, умовами виховання і соціальними факторами. Безумовно, суспі¬льство диктує певну модель поведінки. Підліток опановує певні знання, у нього формуються власні погляди щодо окремих видів діяльності, суспільних цінностей, культури суспільства. У резуль¬таті, нове покоління виступає вперед зі своїми правами і погля¬дами, що не завжди відповідають поглядам суспільства. У цей період підліток ніби стає новим структурним елементом, з яким дорослі (тобто суспільство) намагаються знайти спільну мову.
Як правило, підліткова криза відбувається в зіткненнях з до¬рослими й однолітками. Розглянемо спочатку стосунки підлітка з дорослими. З дитинства його вчать, що поведінка дорослих пов'язана з тими речами, які заборонені дітям. Він часто чує: «От виростеш .». І ось він виріс! Він переймає модель поведін¬ки дорослих, має власне уявлення про навколишню дійсність, йому і так складно, але дорослі або ігнорують його спроби вия¬вити самостійність, або вступають у конфлікт, бажаючи, щоб він ще затримався в «дитинстві». Але ж він засвоював певні прави¬ла поведінки, готувався стати повноцінним членом суспільства. Тепер же дорослі не хочуть «приймати» його у своє коло, рахува¬тися з його думкою.
Потрібно зрозуміти, що в цей період нестійкість поведінки підлітка викликана ще і тим, що розширилося коло спілкування і коло інтересів, але разом з цими позитивними сторонами виростає й одна важлива причина, що призводить до психо¬логічних зривів: відсутність ясності, розгубленість перед май¬бутнім. У цей момент підліток має потребу в розумінні з боку дорослих, у їхньому м'якому корегуванні його поглядів і планів на майбутнє, у всебічній підтримці.
Але не завжди все проходить гладко. Дорослі живуть за ви¬робленим ними певним життєвим планом, що не завжди збігаєть¬ся з уявленнями дитини, яка орієнтується на принципи улюбле¬них героїв книг і фільмів. Підліток наочно зіштовхується з проти-річчями між реальними вчинками дорослих і тим, що «пропові¬дує» культура, релігія, політика. Звідси в нього виникають нер¬вові зриви, відмовлення від спілкування з дорослими, які чинять «не так, як вимагає того їхня мораль».
У стосунках з однолітками — не простіше. Характерні риси підліткового етапу — дратівливість, збуджуваність, чутливість, сором'язливість, агресивність, схильність до крайніх суджень і оцінок, прагнення до самостійності, неприйняття поглядів, ду¬мок і вимог батьків. Підліткова фаза в дівчаток припадає на 11— 16 років, у хлопчиків — на 14—17 років.
До 11—12 років підліток прагне бути в колективі, із усіма, виражаючи при цьому своє «я», але не пригнічуючи при цьому інших. До 15 років його участь стає більш вибірковою: в одних справах і ситуаціях він більш активний, в інших — пасивний. У спільній справі, що зібрала підлітків разом, величезне зна¬чення мають:
* спільна задача, поставлена перед ними, і спільна їй підпо¬рядкованість;
* рівноправність та ініціативність кожного;
* розуміння діяльності кожного члена колективу;
* спільний для всіх соціальний стан;
* визнання загального лідера.
Спільне проведення часу, ідеї і цілі допомагають кожному знай¬ти своє місце в колективі, визначають становище кожного в ко¬манді. Тим самим задовольняється потреба кожного у визнанні себе іншими й самоствердженні.
Природно, що в будь-якому класі формується група учнів, що якоюсь мірою втілює в собі систему цінностей однокласників {до речі, у молодших класах це ще не так виражено, як у старших). Таке угруповання складає основне мікросередовище підлітка, у межах якого здійснюється його життєдіяльність. Угруповання може бути закритим чи відкритим. Закрите не допускає вливан¬ня в нього нових учасників, відкрите — здатне видозмінюватися, при цьому, як правило, воно задіює всіх учнів класу. Група-лідер звичайно «задає темп» руху всьому класу.
У підлітковому віці на перший план у спілкуванні виходять особистісні якості кожного. Поступово зростає значення і по¬зашкільного спілкування, де вони найбільш повно виявляються.У13—14 років підлітки починають по-іншому оцінювати себе. Вони більш критично розглядають свої недоліки, яких, на їхню думку, у них більше, ніж добрих якостей. У цей період особливо приділяється увага якостям мужності й інтелектуальним перева¬гам. В оцінці кожного практично відсутнє уявлення про власну зовнішність (її недоліки, достоїнства), зате є оцінка стилю поведінки, емоційних проявів характеру, тобто нестриманість, тер¬пимість, бурхливе сприйняття подій і т. ін. Підліток уже само¬стійний у своїх судженнях, аргументує свою точку зору. Для ньо¬го на перший план виходять взаємини не тільки з однолітками, але і з дорослими.
У цей період хлопчики намагаються підкреслити свою мужність, беруться за справи, що вимагають фізичних зусиль, але, як правило, часто залишаються незадоволеними собою. Основні недоліки, які називають самі підлітки цього віку,—лінощі, відсутність режиму й організованості, відсутність сили волі й послідовності вчинків, нерівний характер. Дівчатка ж величезну увагу приділяють своїй зовнішності, для них стають найбільш важливі особливості їхньої особистості, що виявляються в спілку¬ванні з іншими людьми.
У цей же період підлітки виділяють з числа своїх однолітків того, хто стає зразком для наслідування. Орієнтація на одно¬літка пов'язана з необхідністю мати друга, бажанням бути прий¬нятими і визнаними в групі однолітків, а також пояснюється тим, що зі «зразковим» однокласником більше спільного, з ним лег¬ше спілкуватися, ніж із дорослими, між ними наявні подібності (у поглядах, смаках і т. ін.).
Головним у настроях учнів середніх і старших класів є неза¬доволення собою, що одночасно поширюється на сферу навчаль¬ної діяльності, на взаємини з товаришами, вчителями і батька¬ми. Якщо в підлітка руйнується самоповага—це криза, яку не¬обхідно усунути, сам підліток з нею не владнає. Не можна допус¬кати, щоб у підлітка зароджувалося розчарування в собі й у своїх вчинках, часто через невдачі в школі та через спілкування з од¬нолітками. Емоційна скутість призводить до того, що особистість підлітка не виявляється повною мірою, тобто відсутній належ¬ний емоційний розвиток і можливість його самореалізації. Не¬вдачі в навчанні розвивають захисну реакцію: цинізм, бру¬тальність, блазнювання, постійний виклик оточенню. Насампе¬ред, до такого учня потрібно підходити з розумінням, він має потребу в спілкуванні й дружбі так само, як і інші, необхідно зро¬зуміти причини, що викликали таку поведінку, а не загострюва¬ти стосунки з ним і далі.
Помітьте, що людина, до якої тягнуться, схильна до спілку¬вання. Вона може бути некрасивою і скромно одягненою, але зустріч з нею радує, а спілкування—окриляє, звільняє від осо¬бистих турбот. Що незвичайного в такій людині, яким чином їй вдається «закохувати» у себе інших? Практично кожний з нас зустрічав чи має у своєму колі такого представника ідеальної моделі спілкування. При спілкуванні з ним спробуйте поспостері¬гати, як вона поводиться, як слухає вас, дивиться на вас. Ви побачите, що вона не перебиває, вона доброзичлива, у неї іде¬ально врівноважені серйозність з гумором, вона тонко відчуває ваш настрій, дуже тактовна й уважна, вона вміє мовчати там, де необхідно, підтримати в тому випадку, якщо ви просите допомо¬ги, вона знає почуття міри, вона не наполягає на своїй думці, але і не «аплодує» вашим висловлюванням, якщо вони того не варті, вона відповідає за свої слова, при цьому не нав'язлива. І найголовніше, ви знаєте, що можете їй довіряти.
Запам'ятайте, перш ніж вимагати від ближнього людяності, виявіть її самі, врахуйте становище співрозмовника. Як сказав відомий лікар-психотерапевт В. Леві: «Прилучися до чужого болю і чужої обмеженості — тоді визначиш і міру вимогливості, і міру поблажливості .» або «Людина, що не сприймає ближнього та¬ким, яким він є, власне кажучи, сліпа і глуха, забивається і заби¬ває інших. Не можна навчитися поводитися, не навчившись ба¬чити, думати та відчувати».
Увага до ближнього приваблює і дозволяє зробити відповід¬ний крок — звернути увагу на вас, відкритися, запропонувати те, чого не вистачає вам. Як правило, це не безмовне почуття, виняток складають хіба що втомлені та хворі люди, які ні фізич¬но, ні морально не мають на це сил. Будьте зацікавлені в співроз¬мовнику, яку самому собі, і не поверхово чи з якою-небудь виго¬дою для себе, а щиро. Хоча й інтерес буває різний—доброзич¬ливий, корисливий, зацікавлений, з ненависті тощо — але по¬трібно зробити так, щоб він став саме тим, чистим і «без зад¬ньої думки», що дозволить побачити в співрозмовникові цікаву, не схожу на вас особистість, яку ще можна «відкривати і відкри¬вати» для себе.А що можна сказати, якщо ви зустріли найсумнішого із зануд, бесіда з яким несе тільки втому і бажання скоріше покинути співрозмовника? У цьому випадку варто, напевно, подивитися на нього по-іншому. Адже є ж такі теми, у яких зануда розкривається, він іскрить дотепністю, його очі здатні при цьому випромінювати світло, він стає активним у спілку¬ванні. Тому, щоб розмова з ним не стала «вбивчою», слід тор¬катися тих тем, що небайдужі йому і вам. Не потрібно починати бесіду з питання «Як справи?», тому що він відразу з тупою впертістю справді розпочне розповідати про те, як просува¬ються його справи. Краще поставити запитання «Яка твоя думка про останню книгу такого-то?», «Ти не бачив такий-то фільм?» й ін. Потрібно спробувати зарядити зануду не на побутові теми, а на ті, котрі включають фантазію, інтелект, бажання висловити свою і тільки свою думку, яка не залежить від того, що відбу¬вається в нього вдома, у колективі й ін.
Немає в житті визначених шаблонів поведінки для кожного, хто зустрічається вам на дорозі. При кожному щоденному, що¬годинному спілкуванні потрібні імпровізація, постійна творчість та інтуїція. Не має значення, мати це однокласника, вчитель чи сусід по площадці. Кожний з них почуває своє, думає про своє, мріє про своє, втім, як і ви. Зустрічаючись, ви практично нічого не знаєте один про одного, навіть удома, побачивши зранку батька, ви не знаєте, про що він сьогодні думає, чого хоче, а він, у свою чергу, нічого не знає про ваші почуття і плани. Тільки спілкування, спільне бажання зрозуміти один одного, гранична уважність допоможуть вам стати ближчими, терпимі¬шими й добрішими.
При всьому цьому ніколи не можна себе «недоповажати». Людина з заниженою самооцінкою сама заслуговує на те, щоб ставлення до неї було відповідним. Самоповага— це не егоїзм (це абсолютно різні поняття). Кожний з нас може дати собі при¬близну оцінку, але якщо її постійно занижувати, при цьому ще і чекати, що інші будуть сперечатися з вами, нібито завищуючи її, мимоволі вони прийдуть до думки, що ви справді невдаха.
Прочитавши все вищевикладене, можна задатися питанням: чи просто знаходитися в суспільстві таких же, як і ти, що сприй¬мають усе на межі хворобливого відчуття? Звичайно, ні.
Для того щоб зрозуміти свої зриви і роздратування, потрібно хоча б трохи вивчити психологію, а також навчитися керувати своїми емоціями, знаходити шляхи до розуміння, стати менш категоричним, уміти приймати не тільки свою точку зору, але і навколишніх. Нижче ми поговоримо трохи докладніше про людські якості, а також розглянемо деякі способи і техніку, що ведуть до взаєморозуміння і вироблення самоконтролю.