СНІД: його профілактика та діагостика

Профілактика СНІДУ

Оскільки вакцини проти СНІДу не існує, єдиним способом запобігти інфекції є уникнення ситуацій, що несуть ризик зараження, таких як спільне використання голок та шприців або практикування неубезпечених статевих зносин.

Багато людей, інфікованих вірусом імунодефіциту, не має симптомів захворювання. Отже, неможливо знати напевно, що статевий партнер ВІЛ-неінфікований, якщо немає повторних негативних результатів його перевірки на інфікованість. Це, звичайно, за умови, що за час, який минув з моменту останнього обстеження, він не вступав у потенційно небезпечний статевий контакт.

Варто або зовсім не вступати у статеві зносини, або користуватися презервативами з латексу, які забезпечують лише частковий захист під час орального, анального чи вагінального статевого акту. Слід використовувати лише латексні презервативи, для змащування яких застосовуються змазки на основі води.

Хоча деякі лабораторні дослідження і свідчать про те, що сперматоцидні засоби можуть знищувати вірус імунодефіциту, не встановлено, що ці препарати здатні запобігати зараженню.

Ризик передачі інфекції від матері до майбутньої дитини значно зменшується, якщо вона під час вагітності та пологів приймає АZТ, а її дитина отримує цей препарат протягом перших шести тижнів життя.

Міри профілактики. Основна умова - Ваше поводження !

Полові контакти - найбільш розповсюджений шлях передачі вірусу. Тому надійний спосіб запобігти зараження - уникати випадкових статевих контактів, використання презерватива.

Внутрівенно вживання наркотиків не тільки шкідливо для здоров'я, але і значно підвищує можливість зараження вірусом. Як правило, ті хто вводять внутрішньовенні наркотики, використовують загальні голки і шприци без їхньої стерилізації.

Використання будь-якого інструментарію (шприци, системи для переливання крові) як у медичних установах, так і в побуті при різний маніпуляціях (манікюр, педикюр, татуювання, гоління і т.п.) де може міститися кров людини, зараженого ВІЛ, потрібно їхня стерилізація. Вірус СНІДу не стійкий, гине при кип'ятінні миттєво, при 56С градусах у плині 10 хвилин. Можуть бути використані і спеціальні дезрозчини. Спирт не убиває ВІЛ.

Перевірка донорської крові обов'язкова.

Сорок два мільйони чоловіків, жінок і дітей інфіковані в даний час вірусом імунодефіциту людини, що викликає СНІД. Щодня заражається ще більш 6 тисяч чоловік і якщо не вживати термінових заходів, до кінця десятиріччя число інфікованих досягне 110 мільйонів.

Діагностика захворювання

Оскільки ранній період ВІЛ-інфекції часто є безсимптомним, лікарі та інший медичний персонал можуть виявити його лише за допомогою дослідження крові пацієнта на наявність у ній антитіл (протеїнів, за допомогою яких організм бореться з хворобою) до компонентів ВІЛ. Кількість антитіл у крові піднімається до рівня, який вдається зареєструвати за допомогою наявних сьогодні методів дослідження, приблизно за 1 - 3 місяці після зараження, а до рівня, здатного давати позитивний результат в обстеженнях за допомогою стандартних тестових систем, лише за 6 місяців.

Людей, що мають контакт з вірусом, потрібно обстежувати на наявність ВІЛ-інфекції, як тільки пройде час, необхідний для нагромадження в крові противірусних антитіл. Завдяки ранній діагностиці вони можуть отримати адекватне лікування у період, коли їхня імунна система найбільше спроможна боротися з ВІЛ, і таким чином запобігти розвитку деяких опортуністичних інфекцій (див. розділ "Лікування"). Крім того, своєчасне виявлення інфекції спонукає пацієнтів утримуватися від вчинків, які могли б стати причиною зараження інших осіб.

Для діагностики ВІЛ-інфікування лікарі користуються тестовими наборами двох типів: ELISA та Western Blot. Якщо ймовірність наявності інфекції в організмі велика, а обидва тести дають негативний результат, лікарі можуть вдатися до пошуків у крові власне віруса або порадити пацієнтові повторно пройти тести пізніше, коли існуватиме вища вірогідність накопичення необхідної кількості антитіл у крові.

Діти, що народжуються від ВІЛ-інфікованих матерів, теж можуть бути вражені вірусом, але можуть бути і неінфікованими, проте у будь-якому випадку протягом перших кількох місяців життя мають у крові антитіла, отримані від матері. За відсутності симптоматики вірогідний діагноз ВІЛ-інфекції за допомогою стандартних тест-систем може бути поставлений лише у дітей віком понад 15 місяців. У цьому віці наявність антитіл матері у крові дитини є малоймовірною, проте у випадку інфікування організм починає виробляти власні антитіла. Нові технології виявлення самого вірусу використовуються для діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком від 3 до 15 місяців. Нині проводяться випробування кількох тест-систем діагностики ВІЛ-інфекції у дітей віком до 3 місяців.

ДослідженняВчені за сприяння Національного інституту алергії та інфекційних хвороб (NIAID) проводять величезну кількість досліджень з вивчення ВІЛ-інфекції, спрямованих зокрема на отримання вакцини проти ВІЛ та нових препаратів для лікування самої хвороби і пов'язаної з нею патології. Нині випробовується на людях 29 зразків противірусної вакцини, розробляється або проходить стадію клінічного тестування велика кількість препаратів проти СНІДу та СНІД-асоційованих інфекцій. Вчені з'ясовують також точні механізми ушкодження вірусом імунної системи. Ці дослідження дають змогу краще визначити мішені для дії противірусних ліків і вакцин. NIAID підтримує також роботи з вивчення особливостей перебігу захворювання у людей різної расової та етнічної належності.

Вчені провадять також аналіз та випробування хімічних бар'єрів, таких як місцеві мікробіциди, які людина може вводити у піхву або у пряму кишку, аби уникнути зараження під час статевих зносин. Вони шукають також інші шляхи профілактики поширення інфекції, виявляючи та лікуючи венеричні хвороби, агітуючи за безпечний стосовно зараження ВІЛ стиль життя, а також запобігаючи інфікуванню дітей від матерів.

Остаточна відповідь на питання про біологічне значення сно¬видінь, про те, чи дійсно вони потрібні для збереження здоров'я дотепер не сформульована.

Порушення сну

Коли відбувається збій у ритмі роботи різних органів і систем, спостерігається розлад сну. Таке порушення важко не визначити: людина не може заснути, а якщо засинає, то важко, занурюється в поверхневий сон, але при цьому часто пробуд¬жується. Безсоння, як правило, викликає нервова перевтома, на¬пружене чекання і хвилювання, розумова робота, читання, шумні ігри. Розлад сну також викликають паління і постійне вживання алкогольних напою. З безсонням дуже важко боротися. Насампе¬ред, необхідно нормалізувати свій день, правильно поєднати працю з відпочинком, регулярно займатися зарядкою і проводити спокійні прогулянки пішки на свіжому повітрі.

Для того, щоб приходити в школу бадьорим і життєрадіс¬ним, необхідно лягати спати і вставати зранку в один і той же час. Не рекомендується робити домашні завдання допізна, за 1,5—2 години до сну відкладіть всі підручники вбік, включіть те¬левізор або тиху, заспокійливу музику. Не потрібно наїдатися перед сном, інакше насняться кошмари, і сон буде важким, а ранок не принесе радості. Якщо в будинку є собака, добре б вивести її на прогулянку, та й самому прогулятися. Спати най¬краще в провітреній кімнаті, а в теплий час року — при відчи¬неній на ніч кватирці. Піжама повинна бути вільною, легкою і зручною. Для того щоб заснути, не слід закривати голову подуш¬кою або ковдрою. Усіх цих рекомендацій легко дотриматися.

Усього відомо три види розладів сну:

1. Періодичний розлад сну викликається особистими пере¬живаннями чи самопочуттям, а також впливом навколишнього середовища. Нормальному зануренню в сон можуть перешко¬дити біль у якій-небудь частині тіла, шум за стіною або на ву¬лиці, нове місце нічлігу (готель, незнайомий будинок), переїдання, вживання на ніч міцного чаю, кави чи алкогольних напоїв, нерво¬ве навантаження, переживання після прочитаного або побачено¬го по телевізору, яскраве освітлення й ін. Щоб сон нормалізу¬вався, необхідно позбавитися подразника, що викликав занепо¬коєння чи в майбутньому уникати його повторення.

2. Уявне безсоння, при якому людині здається, що вона не спить, усю ніч активна, насправді ж вона занурюється в поверх¬невий сон і часто пробуджується.

3. Важкий розлад сну частіше викликається психічними по¬рушеннями, важкою хворобою чи тривалою нервовою перена¬пругою. Це порушення супроводжується важким засинанням з постійними перервами глибокого сну. У цьому випадку рекомен¬дується відвідати психотерапевта, тому що снодійні засоби не лікують і не дають такого відпочинку організму, який дає повно¬цінний сон.

Що таке гіпноз?

Першим дослідникам гіпнозу здавалося, що гіпно¬тичний стан дуже нагадує сон. Тому його і назвали частковим сном, або штучним. Цей термін вживався як у популярній, так і в науковій літературі аж до наших днів. Але виявилося, що енце¬фалограми гіпнотичного стану людини не дуже схожі на енцефа¬лограми сну. їх практично не можна відрізнити від енцефало¬грам активного стану. У них може виявлятися така ж частота і така ж амплітуда біоритмів мозку, як і в стані ясної свідомості.

Отже, спроба звести гіпноз до відомого всім нам стану сну не увінчалася успіхом. Усе раптом стало менш зрозумілим й у той же час більш цікавим.Гіпнотичний сон являє собою гальмування діяльності кори. Однак у комплексі з даними електрофізіологічних і поведінкових досліджень реакцій людини і тварин у різних умовах Їхньо¬го перебування вони прямо вказують на те, що гіпноз — це не сон, тому що на деякі ділянки кори гальмування не поширюєть¬ся. Але якщо гіпноз не є сном у звичайному нашому розумінні, то саме собою напрошується питання: «А що ж у такому випад¬ку він собою являє?» Відповідь на це питання з урахуванням сучасних знань про психофізіологічні й нейрофізіологічні меха¬нізми мозку може бути наступною. Гіпноз є видозмінений пси¬хологічний стан, обумовлений зниженням припливу сигналів з м'язів тіла. У цьому стані головний мозок набуває особливо сприятливих умов як для сприйняття інформації і закріплення й в системах пам'яті, так і для полегшення керування практич¬но усіма функціями організму.

Поміркуйте самі. На одній з павловських клінічних серед, ана¬лога сучасних робочих нарад, які проводилися регулярно по се¬редах, співробітник академіка В.П.Павлова І.О.Нарбутович оголосив результати такого експерименту. У помічника аптекаря вирішено було перевірити пам'ять у звичайному стані та під гіпно¬зом. Коли досліджуваного до введення в гіпноз запитали, скільки видів лік зберігається в аптеці, то виявилося, що він може на¬звати від 5 до 7 найменувань. Це саме середній обсяг пам'яті людини, здатної усвідомлено відтворити те, що вона сприйняла за допомогою зору чи слуху. Потім працівника аптеки загіпноти¬зували, і знову попросили згадати, з якими ліками він має спра¬ву. Під гіпнозом помічник аптекаря зміг відтворити в різні дні практично без усяких труднощів від 145 до 147 найменувань пре¬паратів. Як потім виявилося, в аптеці знаходилося 150 наймену¬вань лік, тобто усього 3—5 найменувань не змогли спливти в пам'яті загіпнотизованого, але ж у звичайному стані він згаду¬вав усього 5—7 назв. Разюча картина, чи не правда?

Але це не єдиний випадок, відомий ученим, що свідчить про проникнення за допомогою гіпнозу в закутки пам'яті людини, у володіння несвідомих психічних процесів.

Тут, звичайно, може виникнути питання: «А чи не можна спро¬бувати проводити всілякого роду навчання під гіпнозом?»

І от що виявилося насправді. Під час гіпнозу приспаний за вказівкою гіпнотизера дійсно може швидко вивчати напам'ять вірші. Однак далі спостерігається така картина. Якщо його роз¬будити, то він не тільки не в змозі переказати їх напам'ять, але навіть не впізнає матеріал, що заучувався. Цікавий, проте, у цій справі такий факт. В активному, цілком свідомому стані та ж сама особа особливо легко вивчає ці вірші.

Про що свідчать ці факти? Вони, як ми думаємо, вказують тільки на одне. А саме, що сліди збуджень у структурах мозку, сформовані в процесі сприйняття інформації під гіпнозом, збе¬рігаються десь у пам'яті. Але для Їхнього пожвавлення у свідо¬мості потрібен додатковий поштовх.

У стані гіпнозу фахівцям не тільки вдається ввести підви¬щені обсяги різних видів інформації в мозок, але і відновити пам'ять при її втратах у результаті різних нервово-психічних захворювань.

Оскільки під гіпнозом можна оживити забуті враження, деякі західні фахівці з розслідування злочинів порушують питання про впровадження його в криміналістичну практику. Вони думають, що у свідків з поганою пам'яттю в гіпнотичному стані істотно по¬кращаться спогади і таким чином зросте об'єктивність і точність їхніх показань.

Однак, як повідомляє журнал «У світі науки», Американська медична асоціація ставить під великий сумнів корисність «гіпно¬тичних спогадів» в аналогічних випадках. Справа в тому, вва¬жає ця комісія, що люди під гіпнозом хоча і повідомляють більше інформації, ніж у звичайному стані, але спогади їх можуть місти¬ти масу неточностей. Нерідко подібні неточності в спогадах свідків під гіпнозом викликаються практично невловимими змінами ходу думок загіпнотизованого навідними запитаннями того, хто допитує. Тому комісія рекомендує використовувати гіпноз тільки на стадії розслідування справи.

От як, виявляється, буває. У своєму мозку ми носимо все — і добре і погане, — нерідко самі не знаючи про це. І тільки спеціальним ключем, таким, наприклад, яким з повним правом може .вважатися гіпноз, можна відчинити двері відповідних сейфів центральної нервової системи, щоб глянути на ті скарби, які зберігає пам'ять людини.

За допомогою гіпнозу дослідникам психіки вдається впливати не тільки на пам'ять, але і на багато інших вищих функцій головного мозку. Зокрема, на емоції, мислення, різного роду поведінкові акти.

Дослідників цікавить, за допомогою яких ще засобів і прийомів можливе проникнення в архіви нашого мозку? Що вони зберігають? Чи є межа заповнення їх інформацією? Якого роду інформація краща для закріплення в пам'яті?