Штрафні санкції за порушення Закону України “Про лікарські засоби”

Згідно чинного законодавства України, особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

Існування саме юридичної відповідальності забезпечує більш-менш нормальний стан суспільного життя та не допускає анархії. Введення на теренах України більш жорстких санкцій, на мою думку не допомогло б подолати кризу яка склалася в нашому суспільстві.

Адміністративна відповідальність накладається за адмі¬ністративні правопорушення і передбачає штрафи, втрати спеціальних прав, попередження і т. ін. Застосовується ор-ганами державного управління до осіб, які не підпоряд¬ковані їм по службі.

Адміністративна відповідальність — це специфічне реагування держави на адміністративне правопорушення, що полягає в застосуванні уповноваженим органом або посадо¬вою особою передбаченого законом стягнення до суб'єкта правопорушення.

Як явище правової дійсності вона характеризується двома видами ознак. По-перше, це ознаки, властиві юри¬дичній відповідальності в цілому (основні); по-друге, озна¬ки, що відмежовують адміністративну відповідальність від інших видів юридичної відповідальності (похідні).

Основні ознаки адміністративної відповідальності по¬лягають у тому, що вона:

1) є засобом охорони встановленого державою право¬порядку;

2) нормативно визначена і полягає в застосуванні (реа¬лізації) санкцій правових норм;

3) є наслідком винного антигромадського діяння;

4) супроводжується державним і громадським осудом правопорушника і вчиненого ним діяння;

5) пов'язана з примусом, з негативними для правопо¬рушника наслідками (морального або матеріального ха¬рактеру), яких він має зазнати;

6) реалізується у відповідних процесуальних формах. Похідні ознаки адміністративної відповідальності ви¬значаються її юридичною природою.

Тривалий час у правовій науці підставою адміністратив¬ної відповідальності вважалася протиправна винна дія або бездіяльність, що порушує встановлене адміністративно-правовою нормою правило, але за своїм характером і на¬слідками не тягне за собою кримінального покарання.

Отже, першим вихідним моментом була теза про те, що порушення правил поведінки, встановлених будь-якою адміністративно-правовою нормою, тягне за собою адмі-ністративну відповідальність. Друге вихідне положення полягало в тезі про те, що притягнення до адміністратив¬ної відповідальності можливе тільки при порушенні норми адміністративного права. Проте сучасна юридична практи¬ка довела, що ці відправні позиції не завжди вірні. Дослі¬дження Інституту адміністративної відповідальності свід-чать про те, що вона настає, по-перше, при порушенні не всіх, а тільки певної групи адміністративно-правових норм, і, по-друге, при порушенні норм не тільки адмініст-ративного права.

Це пояснюється специфікою адміністративного права, що, як відомо, регулює суспільні відносини, які виника¬ють у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Внаслідок багатоманітності суспільних відносин, які вини¬кають у даній галузі, всі норми адміністративного права утворюють кілька груп. Це такі, що:

закріплюють порядок утворення і правове положення суб'єктів;

визначають форми і методи управлінської діяльності;

встановлюють порядок проходження державної служ¬би, права й обов'язки державних службовців;

визначають способи і порядок забезпечення законності в державному управлінні;

регулюють управління окремими галузями (соціально-культурною, адміністративно-політичною тощо), дер¬жавними функціями і територіями;

встановлюють права і обов'язки різних категорій фізич¬них осіб у сфері виконавчої і розпорядницької діяль¬ності держави.

Як правило, адміністративна відповідальність настає за порушення найменшої частини адміністративно-правових норм, а саме за порушення фізичними особами деяких обов'язків у сфері державного управління, тобто за вчи¬нення адміністративних правопорушень (проступків).

Щодо основної маси норм адміністративного права, то порушення встановлених ними правил тягне дисциплінар¬ну відповідальність. Більш того, у ряді випадків окремі ка¬тегорії фізичних осіб (наприклад, військовослужбовці) при вчиненні адміністративних правопорушень підлягають дисциплінарній відповідальності, тоді як за загальним пра-вилом встановлена відповідальність адміністративна (ст. 15 КпАП).

Таким чином, не всяке порушення правил, встановле¬них адміністративно-правовою нормою, спричиняє адмі¬ністративну відповідальність. Адміністративну відпові¬дальність тягне порушення тільки тієї норми адміністра¬тивного права, що охороняється адміністративними санкціями.

До того ж, адміністративна відповідальність може на¬ставати не тільки за порушення правил, встановлених ад¬міністративно-правовою нормою, а й за порушення норм інших галузей права. Зокрема, ст.51 Кримінального кодек¬су передбачає можливість притягнення до адміністратив¬ної відповідальності особи, що здійснила злочин, який не має великої суспільної небезпеки.Викладене дозволяє визначити, що похідними ознака¬ми адміністративної відповідальності будуть такі:

1. її підставою є не тільки адміністративне правопору¬шення (проступок), а й порушення норм інших галузей права, у випадках, прямо передбачених чинним законо¬давством.

2. Вона полягає в застосуванні до винних адміністра¬тивних стягнень. У ст. 23 КпАП зазначено, що адміністра¬тивне стягнення є мірою відповідальності.

3. Право притягнення до адміністративної відповідаль¬ності надано багатьом державним органам та їх посадовим особам. Серед них — органи державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КпАП). Повний їх перелік міститься в розділі 111 (статті 218—244) КпАП.

4. Законодавством встановлено особливий порядок притягнення до адміністративної відповідальності (скла¬дання протоколу, збір і оцінка доказів, винесення поста¬нови тощо).

5. Адміністративна відповідальність урегульована нор¬мами адміністративного права, що містить переліки адмі¬ністративних стягнень та органів, уповноважених їх засто¬совувати.

6. Право встановлення адміністративної відповідаль¬ності має досить широке коло суб'єктів: Верховна Рада;

Президент; Кабінет Міністрів; міністерства, що наділені правом затвердження загальнообов'язкових правил (на¬приклад, Міністерство охорони здоров'я затверджує сані-тарні правила, Міністерство транспорту — правила корис¬тування транспортними засобами і т. д.); обласні. Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, що прий¬мають рішення, які передбачають адміністративну відпові¬дальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійни¬ми лихами, епідеміями, епізоотіями) і затверджують пра-вила, за порушення яких передбачена відповідальність ст. 152 (порушення правил благоустрою), ст. 159 (пору¬шення правил торгівлі на колгоспних ринках), ст. 182 (по-рушення тиші в громадських місцях) КпАП; районні, ра¬йонні в містах Києві і Севастополі державні адміністрації, які приймають рішення, що передбачають адміністративну відповідальність за їх порушення (з питань боротьби зі стихійними лихами, епідеміями, епізоотіями).

Реальна юридична відповідальність настає за наявності трьох підстав: нормативної, складовою частиною якої є норма, що закріплює склад; фактичної (правопорушення);

процесуальної (правозастосовчий, юрисдикційний акт).

Система правових норм, які регулюють застосування адміністративних стягнень, є нормативною основою адмі¬ністративної відповідальності.

За змістом їх можна поділити на три види:

а) матеріально-правові, що закріплюють загальні пи¬тання адміністративної відповідальності (завдання і сис¬тема законодавства про адміністративні правопорушен¬ня, підстави і суб'єкти відповідальності, система адміністративних стягнень та ін.); склади адміністративних проступків;

б) адміністративно-процесуальні, що закріплюють про¬вадження у справах про адміністративні правопорушення;

в) організаційні, що закріплюють порядок створення, правове становище, підвідомчість суб'єктів адміністратив¬ної юрисдикції.

Норми, що встановлюють адміністративну відповідаль¬ність, розосереджені в різних кодексах і нормативних ак¬тах. Основним їхнім джерелом є Кодекс України про адмі-ністративні правопорушення. Паралельно з ним діють Митний, Лісовий, Повітряний кодекси; закони "Про над¬звичайний стан", "Про охорону державного кордону", "Про боротьбу з корупцією" та ін., що містять норми, яки¬ми встановлюється адміністративна відповідальність.

Цивільна відповідальність має місце за порушення обов'язків, що зазначені у договорах, інших умовах, а також у випадку заподіяння шкоди здоров'ю чи майну особи (відшкодування майнових втрат, виміна незаконних угод, штрафи та інші заходи). Питання притягнення до цивільної відповідальності вирішується судом, арбітражем чи адміністративними органами держави.

Приступаючи до аналізу цієї складної правової категорії, насамперед слід нагадати про існування двох різних підходів до розуміння відповідальності. Сутність цих відмінностей полягає в тому, що юридична відповідальність, в тому числі й цивільно-правова, тлумачиться як відповідальність за минулі вчинки (ретроспективна відповідальність) або як відповідальність за майбутню поведінку (проспективна або позитивна відповідальність).

Не зупиняючись детально на всіх аспектах пов'язаної з цим дискусії, зазначимо лише, що більш вірною видається точка зору, згідно з якою поділ юридичної відповідальності на позитивну і негативну (проспективну і ретроспективну) не відповідає її природі. Підґрунтям юридичної відповідальності є правова оцінка, а підґрунтям позитивної відповідальності — моральна. Тому такий поділ в цілому є не зовсім точним.

Грунтуючись на таких міркуваннях, цивільно-правову відповідальність слід розуміти як відповідальність ретроспективну, тобто як відповідальність за вже скоєне правопорушення.Стосовно визначення цивільно-правової відповідальності і її характерних ознак, в юридичній літературі вже багато років точиться дискусія. Зокрема поняття цивільно-правової відповідальності нерідко пов'язують із санкцією за правопорушення. У найбільш загальному вигляді цю позицію можна сформулювати таким чином: цивільно-правова відповідальність — це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О.С. Йоффе).

Однак така позиція має недоліки. Річ у тім, що тут увага загострюється на зовнішній стороні. Але має бути показана і сутність відповідальності, й особливості реалізації санкції. Адже до заходів відповідальності можуть бути віднесені не всі санкції, а лише деякі з них, що відповідають певним вимогам. Сутність юридичної відповідальності взагалі і цивільно-правової відповідальності, зокрема, полягає в тому, що вона є застосуванням до правопорушника передбачених санкцією правової норми заходів державного примусу.

Водночас не будь-яка реалізація санкції, не будь-який державний примус підпадає під поняття "цивільно-правова відповідальність". Відповідальність — це реалізація санкції, що має специфічні особливості.

Зокрема особливостями цивільно-правової відповідальності є:

1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності, наприклад, моральної;

2) крім державного примусу, який характеризує право взагалі, для відповідальності типовими є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, — наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків за рахунок порушника, стягнення з нього неустойки тощо);

3) державний і суспільний осуд порушника, який висловлює йому докір за порушення норм, встановлених державою, і дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

Не менше, ніж з категорією "санкція" юридична відповідальність пов'язується з категорією "обов'язок". Наприклад, підкреслюється, що відповідальність слід вважати обов'язком, що примусово виконується, який вже існував раніше або знову виник внаслідок правопорушення. Такий зв'язок здається цілком обгрунтованим, однак потребує уточнення. Очевидно, під відповідальністю слід розуміти не будь-який обов'язок, що існує у звичайному відношенні, а обов'язок, що виникає вже після порушення, тобто той, який існує в так званому охоронному правовідношенні.

Істотними особливостями такого обов'язку є те, що на відміну від звичайного обов'язку, сформульованого в законі або договорі, обов'язок-відповідальність покладається на порушника, він сформульований в санкції правової норми або в договорі — в тих його пунктах, де передбачені наслідки невиконання або неналежного виконання договірного зобов'язання. Таким чином, відповідальність — це новий, додатковий обов'язок, що є вторинним стосовно первинного обов'язку, не виконаного внаслідок правопорушення; цей новий обов'язок нерідко полягає в необхідності зазнання обтяжень і обмежень, що покладаються понад обов'язки, що вже існують. Саме в покладанні такого додаткового обов'язку, що є карою, виражається державний осуд особи, яка вчинила правопорушення.

Вище йшлося про те, що юридична відповідальність полягає в реалізації санкції. Стосовно цивільно-правової відповідальності необхідне деяке уточнення. Воно полягає в тому, що ведучи мову про неналежне виконання зобов'язання як про протиправну дію з боку боржника, слід мати на увазі, що йдеться про порушення останнім не тільки норми права, а й суб'єктивного права кредитора. Звідси випливає, що санкція застосовується як за порушення норми права, так і за порушення суб'єктивного права іншої особи. При цьому слід мати на увазі, що в цивільному праві застосування санкції для захисту суб'єктивного права уповноваженої особи не завжди пов'язане з відповідальністю. Наприклад, якщо майно вилучається з чужого незаконного володіння в примусовому порядку, то має місце санкція, яка застосовується за скоєне правопорушення. Водночас таку санкцію не можна вважати відповідальністю, оскільки вона не пов'язана з якимсь позбавленням для порушника, у якого вилучається річ, що йому не належить. Тому щодо цивільно-правової відповідальності слід особливо підкреслити, що вона є не просто санкцією за цивільне правопорушення, а заходом, що спричиняє певні втрати майнового характеру, тобто спрямовано діє на майнову сферу правопорушника.

Отже, юридична відповідальність — це вид соціальної від¬повідальності.Вона характеризується такими ознаками: а) зовнішнім характером; б) застосуванням лише за здій¬снені правопорушення; в) зв'язком з державним примусом у формах каральних і правовідновлюючих заходів; г) виз¬наченістю у нормах права. Основною рисою юридичної відповідальності є її тісний зв'язок з правом і державним примусом. Тому її можна розглядати як правовідносини, в яких держава має право застосувати певні заходи примусу до суб'єктів, які скоїли правопорушення і зобов'язані за¬знавати втрат чи обмежень, передбачених санкціями норм права. Юридична відповідальність не зводиться до держав¬ного примусу, як і останній — до першої.

Розрізняють наступні види юридичної відповідальності:

• кримінальну;

• адміністративну;

• цивільну;

• дисциплінарну відповідальності.

Підставами юридичної відповідальності є склад правопо¬рушення, деліктоздатність (осудність, дієздатність) суб'єкта, його вік і наявність законодавства. Юридична відповідальність наступає лише за факт правопо¬рушення. Всяке правопорушення має свою структуру, яку на¬зивають складом правопорушення. Склад правопорушення є підставою юридичної відповідальності. Склад правопорушен¬ня обов'язково повинен бути закріплений у чинному законо¬давстві.Це законні підстави юридичної відповідальності.

Список використаних джерел

1. Андрусяк Т. Теорія держави і права. - Львів, 1997. – 311 с.

2. Братусь С.Н. Юридическая ответственность й законность. - М., 1976. 489с.

3. Загальна теорі держави і права / за ред. В.В. Копєйчикова-К.Юрінком. 1997-326 с.

4. Коваль С.В. Основи правознавства у схемах і таблицях -Тернопіль. Лілея. 1997- 156 с.