Хронічний гломерулонейрит. Сучасні методи дослідження. Догляд за хворими

Хронічний гломерулонефрит

Хронічний гломерулонефрит – хронічне дифузне захворюванням нирок для якого характерна наявність імунологічних і клініко-морфологічних змін, передусім у клубочках.

Клінічно – ХЇН поділяється на латентну гематуричну гіпертонічну, нефротичну і змішану форму єдиного морфологічного еквівалента захворювання немає. На основі комплексного морфологічного дослідження ниркової тканини виділили декілька типів, кожен із них відносно самостійний за винятком фіброплатичного ГН і вторинного зморщеної нирки.

Мембанозний гламерулонефрит, захворювання характеризується скритим початком хронічних перебігам, клінічно проявляється протеїнурією, іноді з гематурією. Це імунокомплексний ГН, причому в 2/3 випадків антиген залишається невідомим.

Таким антигеном може бути пухлинний карциноембріональний антиген, антиген щіткової камки епітелія проксимальних канальців.

При гістологічних дослідженнях ниркової тканини у всіх клубочках виявляється дифузне потовщення стінок.

Основним діагностичним критерієм на світ оптичному “рівні служать”, пунктирність “і шипи” базальних мембран капілярів, які виявляються при дослідженні тонких зрізів.

1) латентний – виявляється. Ізольованим сечовим синдром, іноді з помірною артеріальною гіпертензією;

2) гематуричний – постійна гематурія;

3) гіпертонічний – артеріальна гіпертонія з незначними змінами в сечі;

4) нефротичний – набряки виражені протеїнурія;

5) підгострий – швидко прогресуючий гломерулонефрит, який характеризуються нефротичним синдромом, артеріальною гіпертонією і швидко. Виникають нирковою недостатністю. При цьому варіанті захворювання розпочинається гострий гломерулонефрит, однак симптоми не мають зворотнього розвитку, стабілізуються, розвивається ниркова недостатність.

У сичі виявляється протеїнурія, гематурія, циліндрія, іноді помірна лейкоцитурія. У крові в період загострення може відзначатися помірним лейкоцитозом, прискорення ШОЕ, гіпер L2 – глобуліномія.

Рівень креатині ну, сечовини, а також величина клубочком фільтрації залежить від функціонального стану нирок.

Лікування призначають залежно від клінічної форми захворювання. При лікуванні слід дотримуватися певного режиму, уникати переохолоджень, фізичних навантажень психоемоційних стресів. Категорично заборонено працювати у нічний час. Щорічно, а при необхідності частіше, хворого госпіталізують для стаціонарного лікування.

Дієта також залежить від форми захворювання. Наприклад при латентній формі призначають загальний стіл із обмеженням солі до 10 г на добу. При нефротичній і гіпертонічній формах кількість солі обмежують до 8-6 г на добу.

Медикаментозна терапія передбачає призначення:

а) патогенетичних засобів( кортикостероїдів, цитостатики аміно хінолінові препарати);

б) гіпотензивних препаратів (клофелін, еналапріл, каптопрес);

в) діуретиків (лазікс, фурасемід);

г) антибіотиків (ципронат, амоксиклав)

Хворі хронічним гломерулонефритом повинні перебувати на диспансерному обліку і один раз на місяць здавати на дослідження сечу. Таким хворим рекомендоване санітарно-курортне лікування в зоні сухого та жаркого клімату. Оскільки в цих умовах виникає розширення периферичних судин, поліпшується ниркова геодинаміка.

Догляд за хворими. Необхідно стежити за добовим діурезом. Сечу треба збирати протягом доби в одну посудину, а зранку записувати скільки рідини випито за цей час. Ці дані м/с щоденно заносить в історію хвороби. В осіб хворих на хронічний гломерулонефрит, шкіра суха, нерідко потріскана. Це сприяє її інфікуванню. На шкірі можуть з’являтися виразки і навіть пролежні. Тому м/с повинна щоденно здійснювати профілактичні дії: перестилати постіль, протирати шкіру дез. розчинами.

Слід знати, що хронічний гломерулонефрит може призвести до виникнення ХНН та хронічної уремії.

Під час уремії у крові накопичується надлишок продуктів білкового обміну (сечовини, креатиніну, індикану) Порушується рівновага електролітів, розвивається ацидоз. Хворі скаржаться на відсутність апетиту, нудоту блювання, тяжкість під грудьми, пронос. Язик обкладений брудно-коричневим нальотом, з рота відгонить сечею.

У разі уремії хворому необхідно забезпечити повний покій, призначити дієту із значним обмеженням тваринних білків, насамперед за рахунок м’яса яєць.

Якщо набряки не значні, а у хворого часте блювання, їжу потрібно обов’язково підсолювати, тому що з блювотними масами людина втрачає NaCl.

Якщо видільна функція нирок збережена, хворому необхідно давати пити багато рідини 2-4 л. Краще солодкої, настої трав, соки, мінеральну воду.

З прогресування уремії спостерігається схильність до інфекції. Нерідко розвивається пневмонія, що призводить до різкого погіршення функції нирок. Окрім того з’являється і прогресує неврологічна симптоматика і з’являється судоми, енцефалопатія, може виникнути уремічна кома.

Використана література:

“Медсестринство в терапії” О.К. Демченко 2001 р.

“Внутрішні хвороби” Левченко, 1995 р.