що схвилювало мене в поемі “Катерина”

Поема «Катерина» написана видатним українським письменником Тарасом Григоровичем Шевченко у 1838 році. З його поемою “Катерина” я познайомився не давно. Коли я відкрив “Кобзар” і прочитав цю поему, я дізнався що головними героями є вродлива селянська дівчина Катерина, яка покохала москаля Івана, а також її батьки.

З перших рядків твору видно що головною темою твору є нещасне кохання дівчини, яка полюбила москаля, а ідеєю цього твору є попередження українських дівчат про лихо яке може статися при коханні з москалями, та показати жорстокість та безтурботність москалів, з цього навіть починається твір.

Далі автор розкриває дуже страшну долю дівчини на фоні соціальної та побутової драми. Письменник тримає читача у напрузі і практично не можливо вгадати що буде далі. Автору вдалося дуже натурально розкрити та донести до читача біду дівчини, жорстокість тогочасних звичаїв, прагнення батьків зберегти честь навіть ціною втрати єдиної дочки, застосовуючи при цьому різні художні засоби. Шевченко подає тему так, як би це дійсно мало місце в житті, він поринає читача у світ тогочасного села з його звичаями, законами та мораллю. Ось на фоні цього він розкриває палке кохання дівчини та офіцера російської армії.

Але раптом офіцер покидає свою кохану, залишивши їй позашлюбну дитину, дитину, доля якої була чорною смугою. Ось після цього і починається страшні муки бідної дівчини та маленького дитяти якого було названо Івасем на честь батька. Від дівчини відвертається все село, про неї ходять погані балачки, вона втратила всіх своїх друзів та подруг. Але саме найстрашніше є те, що від дівчини відвертаються єдині батьки, від яких Катерина чекала допомоги.

Мене дуже схвилював початок другої частини. Яка починається розмовою дівчини з батьками. Дочитавши до цього моменту мені здалося що батьки повинні навпаки допомогти дівчині, а не проганяти її з рідної хати. Мене дуже схвилювали слова батька “чого ждеш небого?” які стали для дівчини великим горем, бо вона зрозуміла, що батько не хоче бачити її, та свого онука у себе в хаті і що вона приречена на вічне блукання по світу. Далі автор змальовує прощання з рідним селом та блукання дівчини по світу в пошуках свого коханого москалика. Потім дівчина зустріла Івана, але він її не признав, і Катерині тоді прийшлося просити щоб Іван хоч глянув на свою дитину, і взяв її до себе в найми. Але жорстокий Іван навіть не признав свою дитину і колишню кохану. Розбита горем дівчина залишає свою дитину в надії на добрих людей а сама наклала на себе руки втопившись в холодному ставі.

Ось така доля була у Катерини змальована Т. Г. Шевченком. Доля яка не залишила до себе байдужих читачів, доля яка дуже схвилювала мене і викликало не аби яке співчуття.