Видатні українські письменники: ЛЕСЯ УКРАЇНКА

Інтереси Лесі Українки були дуже широкі: поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцис¬тика, історія, етнографія й фольклор, музикознавство. В усіх цих різнома¬нітних ділянках духовного життя українського народу вона стояла на рівні передових ідей свого часу.

ОЛЕКСАНДР БІЛЕЦЬКИЙ

«Леся Українка! Це звучить узагальнююче, як ім'я, в якому злились мільйони українок і українців, мільйони безвісних чесних борців за свободу, які в глухі часи жорстокого царизму вслід за російським пролетаріатом не побоялися устати проти гніту й рабства» (П. Тичина).

Все прекрасне у великої дочки українського народу: і її ласка¬ве патріотичне ім'я, і героїчне життя, і, сповнена революційного вогню, ніжна та гнівна творчість.

Леся Українка ввійшла в літературу як велика поетеса-лірик, геніальний драматург, талановитий прозаїк, перекладач, блиску¬чий літературний критик, невтомний збирач і дбайливий цінитель фольклорних скарбів.

Письменниця революційно-демократичного напряму кінця XIX — початку XX століття, учасниця загальноросійського ви¬звольного руху, полум'яний пропагандист ідей наукового соці¬алізму, Леся Українка оспівала пролетарських «нащадків Про-метея», разом з ними своєю творчістю світила «досвітні огні» революції, здобувши від народу величні й славні імена Дочка Прометея і Співачка досвітніх огнів.

БІОГРАФІЯ

Життя Лесі Українки — великий подвиг в ім'я народу, «її мужність, пристрасність борця, її стійкість, її непохитність у бі¬ді,— властивості, які вирізняють не лише поезію, а й життя вели¬кої Лесі Українки» (М. Бажан).

«На нашій рідній Волині». Леся Українка — це псевдонім Лариси Петрівни Косач. Народилася вона 25 лютого 1871 року в місті Новограді-Волинському (тепер Житомирська область), що розкинулось на мальовничих берегах річки Случ. Свій рід поете¬са веде від людей гуманних і волелюбних, її тітки по батьковій лінії Олександра і Олена зазнали переслідувань за участь у на¬родницькому революційному русі. Брат матері, дядько поетеси, Михайло Драгоманов — політичний емігрант, який заохочував Лесю вивчати російську й західноєвропейську літературу, брати участь у громадському житті.

Мати поетеси Ольга Петрівна — письменниця 1 громадсько-культурна діячка, відома в літературі під псевдонімом Олени Пчілки. Вона доклала багато зусиль, щоб дати дочці ґрунтовну освіту, все життя дбала про неї, хоч і не поділяла її революцій¬них поглядів.

Петро Антонович Косач — батько Лесі — за участь у студент¬ському русі був виключений із Петербурзького університету (свою освіту завершив у Києві). Він був не тільки дбайливим батьком, а й добрим другом і вихователем своїх дітей. З особ¬ливою ніжністю ставився до Лесі. П. А. Косач, юрист за освітою, працював службовцем у різних містах Волині — Новограді-Во¬линському, Луцьку, Ковелі. Він добре знав російську і світову літературу, пильно стежив за всім новим, що проявлялося в крас¬ному письменстві України, гарно читав і декламував напам'ять своїм дітям художні твори. Прогресивні погляди П. Косача, його співчуття трудящим були причиною того, що поліція встановила над ним негласний нагляд.

Новоград-Волинський, потім Луцьк, Ковель, село Колодяжне, яке стало постійним місцем проживання сім'ї з 1882 року,— це місця, де минали дитячі та юнацькі роки Лесі. Волинь була її першою життєвою і поетичною школою, їй з дитинства були ми¬лими «Случі рідної веселі береги», барвисті луги, таємничі ліси із високими столітніми дубами, руїни Луцької фортеці, біля якої вона зображала Жанну д'Арк. Та найбільше її зачарували прості люди, поетичне слово і життя яких вона сприйняла всім серцем.

Леся Українка навіки полюбила народні легенди, звичаї, піс¬ні, які записувала її мати, залучаючи й дітей до цього. Все життя, як дорогоцінний скарб, збирала Леся твори народної поезії. Вона пам'ятала слова і мелодії багатьох українських пісень, які з її голосу записав і видав кількома збірниками музикознавець Кли-мент Васильович Квітка — чоловік поетеси. З глибоких і яскра¬вих вражень рідного краю, з джерел поліських повір'їв і легенд, звичаїв і пісень народилася драма Лесі Українки «Лісова пісня», багато поетичних і прозових творів, етнографічно-фольклорних праць.

Природа щедро обдарувала Лесю Українку — дала їй добре і мужнє серце, хист до музики, малювання, вишивки, могутній поетичний талант, великі здібності до науки.

«Муку творчістю перемагать». Рано зустрілася Леся з важким особистим горем. На одинадцятому році життя захворіла на ту. беркульоз кісток, який спочатку виявився в руці, потім пере¬кинувся на ногу, легені, нирки. Поетеса мужньо перенесла кіль¬ка операцій, вела, за її висловом, «тридцятилітню війну» з тяж¬кою недугою.Через тяжку хворобу руки Леся Українка змушена була від¬мовитися від занять музикою, що, як і поезія, була її творчим покликанням. Ще дівчинкою вона не тільки чудово виконувала твори великих композиторів світу, а й творила власні мелодії, зокрема на свої поезії. «Мені часом здається,— писала поетеса,— що з мене'вийшов би далеко кращий музика, ніж поет, та тільки біда, що «натура утяла мені кепський жарт». В елегії «До мого фортепіано» (1890) вона передає біль розлуки з «давнім, любим другом», воскрешає згадки свого дитинства про море почуттів, картини життя, які малювала її уява, коли з клавішів зринали чарівні звуки.

До школи Леся Українка не ходила. Спочатку її навчали бать¬ки, а потім — приватні вчителі Києва, де Косачі жили зимою, щоб мати змогу вчити дітей. У 1894 році родина поетеси поселилася в Києві. Косачі були у дружніх взаєминах з родинами композитора Миколи Лисенка і письменника Михайла Старицького, підтриму¬вали добрі стосунки з Іваном Франком, Михайлом Коцюбинсь¬ким, російським революційним письменником Григорієм Мачте-том.' 1899 року Леся Українка вперше зустрічається з Ольгою Кобилянською, з якою заприятелювала і мала на буковинську орлицю благотворний вплив.

Природне обдарування, сприятливі умови в сім'ї, культурне середовище, наполеглива праця над самоосвітою — ось ті чин¬ники, які рано піднесли Лесю Українку на високості вселюдсь¬кої культури. Вона вражала всебічною освіченістю, ґрунтовною обізнаністю з літературою і мистецтвом багатьох народів світу, знанням мов, глибоким проникненням у суспільне життя. Крім української і російської, Леся Українка досконало володіла французькою, німецькою, англійською, італійською, грецькою, латинською, польською, білоруською мовами. Це давало їй змогу читати в оригіналі художні і наукові праці багатьох народів, ко¬ристуватися бібліотеками не тільки Києва, Львова, Одеси, Мінсь¬ка, Москви, Петербурга, а й Відня, Берліна, Женеви, Мілана та багатьох інших міст.

У дев'ятнадцятирічному віці Леся Українка написала для на¬вчання своїх молодших сестер підручник «Стародавня історія східних народів», що стало яскравим свідченням її глибокої обіз¬наності з історією багатьох народів.

«На свій вік це геніальна жінка... Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти та людського життя»,— писав про зустріч з поете¬сою у Львові 1891 року прогресивний західноукраїнський письменник і політичний діяч Михайло Павлик. У цей час Леся Українка познайомилася з Іваном Франком.

Безмежна любов до народу, прагнення служити його визволь¬ній боротьбі — ось джерело, з якого вона черпала сили, щоб, як сказав М. Рильський, «муку творчістю перемагать».

«Вірю я в правду свого ідеалу». Суспільно-політичні та есте-тичлі погляди Лесі Українки формувалися у 80—90-х роках XIX століття. Перше сильне враження на неї справили вільнолюбні традиції сім'ї. Свідченням цього є її ранній вірш «Надія», на¬писаний у зв'язку із засланням тітки Олени. Вирішальну роль у формуванні світогляду поетеси мало-народне життя. В селі Коло-дяжному та інших місцях вона бачила злидні трудящих, чула «скрізь голосіння сумні» («Сім струн»). Сльози і горе народу боляче вражали гуманне серце поетеси і нагострювали її слово, яке закликало народ до боротьби за нове справедливе суспіль¬ство, до «кращої долі, яснішої».

У зміцненні революційних переконань Лесі Українки велику роль відіграла творчість Т. Шевченка і російських революційних демократів М. Чернишевського, М. Добролюбова, М. Некрасова. Творчість великого Кобзаря, за висловом поетеси, «збудила дум¬ки на Вкраїні», а російська література змушувала задумуватися над суспільним життям, будила любов до бідних та покривдже¬них, вселяла ненависть до гнобителів.

Вирішальну роль у формуванні світогляду письменниці віді¬грали пролетарський рух, ідеї марксизму. Леся Українка разом із М. Коцюбинським, І. Франком, П. Грабовським належала до но¬вої, революційної демократії, що йшла в найтіснішому союзі з пролетаріатом, підтримувала його. Письменниця брала активну участь у роботі київського «Союзу боротьби за визволення робіт¬ничого класу», була в дружніх стосунках з його активними учас¬никами. 1897 року під час лікування в Криму вона познайомилася і здружилася із Сергієм Мержинським — одним із активних діячів соціал-демократичного руху. Ця дружба влила нові сили в душу поетеси, ще більше зміцнила її прагнення працювати в ім'я виз¬волення народу, незважаючи на тяжку хворобу.Лесю Українку й С. Мержинського єднала ідея революційного оновлення світу, любов до літератури й розуміння її великого су¬спільного призначення. Благотворний вплив ідей наукового соці¬алізму позначився на всій творчості Лесі Українки, починаючи з 90-х років. Поетеса була обізнана з «Капіталом» К. Маркса, працею Ф. Енгельса «Розвиток соціалізму від утопії до науки», книгою В. І. Леніна «Що робити?»; читала ленінську «Искру». Київська квартира Косачів часто була місцем «явки» для соціал-демократичних діячів. За участю поетеси було перекладено і ви¬дано українською мовою «Маніфест Комуністичної партії» Марк¬са і Енгельса та ряд інших соціалістичних праць. Вона підтриму¬вала соціалістичний рух, називаючи його «універсальним», була твердо переконана, що українська нація не може «обійтись без нього». Недарма поліція встановила за письменницею гласний нагляд і заборонила їй виїздити без спеціального дозволу. В січні 1907 року Лесю Українку було заарештовано.

Ідеї революції і соціалізму дають могутню наснагу поетесі, стають провідними у її творчості, втілюючись у прекрасні нова¬торські, часто символічні образи. На початку 90-х років вона на¬полегливо шукає «дороги тим людям, що ходять в ярмі» («Пів¬нічні думи»), вітає «досвітні огні», що «світять їх люди робочі» («Досвітні огні»), створює чарівні картини майбутнього — «кра¬їну осяйну, наче світло ідеалу, неначе світло правди» («Коли втомлюся я життям щоденним...»).

Революцію 1905 року Леся Українка привітала як прихід весни, яка давно марилась «невільникам-народам». А коли наста¬ли роки реакції, то це боляче вразило поетесу і знайшло художнє втілення в образі лютої і ненависної зими.

Невигойна хвороба, яка дедалі ускладнювалася, змушувала письменницю їхати шукати ліку, не давала можливості взяти без¬посередню участь у революційній боротьбі. Та вона була певна, що її слово допоможе народові вибороти свої права, і твердо за¬являла: «Вірю я в правду свого ідеалу» («Ось уночі пробудились

думки...»).

«...Будуйте міст, що мусить з'єднувати народи». Революційний патріотизм Лесі Українки, який виявлявся в її непохитному праг¬ненні бачити свій народ вільним і щасливим, поєднувався в неї з турботою про соціальне визволення трудящих всіх націй, з від¬чуттям своєї причетності «до всіх людських змагань, до всіх зем¬них надій» (М. Бажан).

Своєрідним девізом громадської і творчої діяльності поетеси є її заклик, звернений до прогресивної французької інтелігенції: «...Будуйте міст, що мусить з'єднувати народи» («Голос однієї ро¬сійської ув'язненої»). Сама Леся Українка була невтомним і вправним будівником ідейних мостів між народами. Вона роз¬глядала літературу як могутній засіб взаємопізнання і збли¬ження народів.

Письменниця любила російський народ і його культуру, за¬молоду почала перекладати українською мовою і пропагувати твори видатних російських письменників. Для молодих київсь¬ких літераторів, що об'єднувалися в гуртку «Плеяда», 1889 року вона склала список творів тих російських письменників, які слід перекласти. Серед них значилися твори О. Пушкіна, М. Гоголя, М. Лєрмонтова, І. Гончарова, Л. Толстого, М. Салтикова-Щед-ріна, Ф. Достоєвського, М. Некрасова, І. Тургенєва, В. Короленка.

Багатьма своїми творами велика поетеса перегукувалася з Буревісником пролетарської революції М. Горьким. «Адже обоє вони були буряні натури»,— як сказав про них П. Тичина. Леся Українка не знала особисто Горького, але вони друкувалися ра¬зом з великим Леніним на сторінках прогресивного російського журналу «Жизнь». У 1900—1901 роках тут надруковані статті Лесі Українки «Два напрями в новітній італійській літературі», «Українські письменники на Буковині» та інші.

Письменниця різко критикувала тих, хто був проти участі українців у загальноросійському визвольному русі, викривала українських буржуазних націоналістів, разом з І. Франком, М. Коцюбинським, В. Стефаником, О. Кобилянською боролася проти національної обмеженості і хуторянства, обстоювала єд¬нання української літератури з великою російською—"найпере-довішою літературою світу.

Поетесу глибоко хвилювала доля всіх народів Росії, пригноб¬лених царатом, цікавила їхня історія і культура. Добрий друг поетеси в часи її молодості, студент Київського .університету грузин Нестор Гамбарашвілі, згадує: «Одного разу, побачивши у мене на столі книгу Шота Руставелі «Витязь у тигровій шкурі», вона була приємно здивована цим шедевром грузинської літе¬ратури XII ст. і засипала мене питаннями про Грузію, її природу, давню культуру, письменників, художників, театри. Довго й уважно вона слухала мою розповідь і відповіді на ці питання і сказала: «Який цікавий, дивний куточок — Грузія! Скільки муж¬ності і доблесті повинен мати народ-жменька, щоб уціліти і охоронити себе від напастей і знегод, які випали на його долю! Коли б я не була українкою, я б хотіла бути грузинкою!»

Пізніше, коли з 1903 року поетеса майже постійно жила в Гру¬зії, вона мала багато друзів серед найкращих людей грузинсь¬кого народу.Слідом за Шевченком і російськими революційними демокра¬тами поетеса засуджувала розбрат між слов'янськими народами, називала слов'янщину «величною», закликала слов'янські народи до"єднання і спільної боротьби за кращу долю.

Крім великої російської культури, Леся Українка глибоко знала польську культуру, а під час перебування в Болгарії 1894— 1895 років удосконалювала свої знання з болгарської мови, ви¬вчала звичаї й літературу болгарського народу.

Поетеса цікавиться давньою матеріальною і духовною культу¬рою Італії, куди вона виїздила на лікування в 1901—1903 роках. Письменниця побувала в багатьох містах Італії, де вона знайоми¬лася з пам'ятками архітектури, живопису, скульптури Леонардо да Вінчі, Рафаеля, Мікеланджело та інших великих митців епохи Відродження. Велику радість мала поетеса від спілкування з простими людьми цієї співучої країни, де їй довелося бачити не лише представників панівних класів, а й «інтелігентів, і слуг, і ро¬бітників в звичайних обставинах». У листі на батьківщину від 5 березня 1902 року Леся Українка писала: «...Вони мені подо¬баються: якісь вони природно ґречні, і привітні, і веселі».

Мости між народами зводила поетеса і своїми перекладами на українську мову творів М. Гоголя («Запропаща грамота», «Зачароване місце»), І. Тургенєва («Німфи»), Г. Гейне («Книга пісень»), Г. Гауптмана («Ткачі»), віршів А. Міцкевича, В. Гюго, Дж.-Г. Байрона та інших. Переклади поетеси збагачували духов¬ну культуру українського народу та його художнє слово.

Леся Українка була переконана, що її рідний народ має чим поділитися з людством, високо цінувала українські народні пісні і думи, творчість І. Котляревського, Т. Шевченка, І. Франка. 1903 року на власні кошти йона організувала експедицію для запису на фонограф героїчного епосу українського народу від його твор¬ців і носіїв — кобзарів-бандуристів та лірників. Поетеса дуже раділа, коли вийшла збірка «Дум». «Тепер уже справді можна сказати: «Наша пісня, наша дума не вмре, не загине!»,— писала вона вченому-музикознавцеві Ф. Колессі, який здійснив запис дум на фонограф і їх видання.

Кілька зим наприкінці свого життя (1909—1913) Леся Україн¬ка лікувалася в Єгипті. І тут поетеса дружила з простими людь¬ми, вивчала життя і стародавню культуру арабів. «Доля того народу,— писала вона,— не була веселою — вся історія його про¬йшла під гнітом або своїх деспотів, або чужих напасників». У циклі віршів «Весна в Єгипті» (1910) письменниця увічнила неповторні картини природи єгипетського літа, висловила гли¬боке співчуття до арабів-трудівників, своє захоплення їхньою працею.

У той час Єгипет був під владою англійських колонізаторів. Та поетеса твердо вірила, що вільнолюбну душу єгипетського на¬роду «гніт фараонів, кормига чужинців не здолає» («Таємний дар»).

Леся Українка побувала в Каїрському музеї, оглядала піра¬міди — одне з семи чудес світу. «Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував, і тепер тільки я зрозуміла його до кінця геніальний хист, як побувала в Каїрському музеї»,— зазначає в одному з листів письменниця.

Вона переклала ряд ліричних пісень Стародавнього Єгипту, які вважала зразками «ясної, радісної поезії великого загадко¬вого народу».

В борні з хворобою за морем ти була

І відтіля, де Нілу жовті води,

З країни пірамід ти чари принесла

В сади поезії вкраїнського народу,—

писав В. Сосюра у вірші «Лесі Українці».

Все життя Лесю Українку хвилювало питання: «Як світ но¬вий з старого збудувати?» («Fa»). Відповідь на нього вона знай¬шла у вченні Маркса й Енгельса, яке осяяло шлях для здійснен¬ня золотої мрії людства. В післямові до перекладу українською мовою брошури польського соціаліста Ш. Дікштейна «Хто з чого жиє?» Леся Українка навчає пролетарів вважати гасло, яким завершується «Маніфест Комуністичної партії» К. Маркса і Ф. Енгельса, «святими словами», закликає їх:

«А щоб слушний час настав для повного визволення всіх ро¬бітників з неволі: Робітники всіх країв, єднайтесь! Єднайтесь, як вільний з вільним, рівний з рівним!»

«Думка не умре! В таке безсмертя я й привикла вірить».

Життя Лесі Українки — це вічна легенда про мужність і муд¬рість, ніжність і титанічну незламність поетеси-жінки, рівної якій важко знайти у світовій літературі.

Символічно звучать слова поетеси, написані нею перед смер¬тю: «Ніч кінчається, сонце ледве встає». Лесі Українці не суди¬лося побачити сонце нового життя. 1 серпня 1913 року в курорт¬ному грузинському містечку Сурамі перестало битися її серце. Домовину письменниці укрили квіти братнього грузинського на¬роду. Звідси вона ввійшла в безсмертя. Тіло великої дочки україн¬ського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

Творчість Лесі Українки пройнята глибокою вірою в безсмертя тієї справи, якій вона присвятила все своє життя.Смерть Лесі Українки стала тяжкою всенародною втратою. Так, робітники з Миргорода телеграфували: «До нас докотилась сумна чутка, що не стало в житті славної поетеси Лесі Українки. Спи ж спокійно, наша сестро, ти була людина й недаремно жила в світі. Твоя муза найшла співчуття і в душі робітника».

Про безсмертя Лесі Українки писав у цей час і поет-робітник Трохим Романченко:

О, ці пісні не вмруть між нами зроду,

Поки душа в народу ще жнва.

І як огні досвітні у негоду,

Так тих пісень пророчії слова

Освітять шлях у темряві народу...

(«Пам'яті Лесі Українки»)

Глибокою скорботою пройняті телеграми від багатьох селян, численних, відомих і невідомих, шанувальників творчості поете¬си. «Кланяюсь праху великой украинской женщиньї»,— телегра¬фувала росіянка з Вінниці, підписавшись «Великоросска». «Па¬м'ять дорогої покійниці записана в моїй душі незатертими сліда¬ми. Честь її пам'яті!» — писав у телеграмі вчитель і друг поете¬си Іван Франко. Великою письменницею і громадянкою, яка по¬дарувала людству натхненні твори, назвав Лесю Українку Панас Мирний.

Похорон Лесі Українки перетворився у демонстрацію палкої любові до поетеси. На похорон прибули делегації з різних частин України, Росії, Кавказу. Поліція заборонила виголошувати про¬мови. Тільки музика та спів «Вічна пам'ять» зазвучали над її до¬мовиною.

Більшовицька газета «Рабочая правда» в некролозі «Пам'яті Лесі Українки» високо оцінила революційну діяльність і худож¬ню творчість поетеси-борця: «Леся Українка, стоячи близько до визвольного громадського руху взагалі і пролетарського зокрема, віддавала йому всі сили, сіяла розумне, добре, вічне. Нам треба дякувати їй і читати її твори... Леся Українка померла, але її бадьорі твори довго будуть будити нас до роботи – боротьби. Добра вічна пам΄ять письменниці – другові робітників”.