Махабхарата – енциклопедія давньоіндійського життя

Махабхарата (буквальний переклад – підтримуючий воїн) – велика оповідь про Бхаратів, епічна поема про боротьбу між двома родами – Пандавами і Кауравами.

Датується першою половиною І тис. до н.е. Належить до священного переказу – смріті. Складається з 100 тисяч двовіршів (шлок), розподілених на 18 книг. У Махабхараті згідно з традицією розрізняють три верстви, або редакції, що називаються Вайшампаяни, В’яси і Сауті.

Махабхарата створювалась століттями, філософські концепції, викладені в ній, хоч і відзначаються загальною спрямованістю, проте далеко не однорідні. У Махабхараті, на відміну від Упанішад, де філософія подана в несистематизованому вигляді, з'являються цілі філософські трактати і концепції, які мають більш фіксований понятійний апарат.

Саме в цей період виникають головні філософські системи Індії. Основні серед них – Санкх’я і Йога. У Махабхараті поряд з релігійно-ідеалістичними концепціями більш повно відображено, ніж в Упанішадах, матеріалістичні вчення (вчення Панчашикхи).

Найбільш вагомими текстами філософського змісту є: „Книга Санатсуджати” (5 книга), „Бхагавадгіта” (6 книга), „Мокшадхарма” (12 книга), „Анугіта” (14 книга).

У світовій літературі немає книги більш обширної. Не море – цілий океан поезії: 200 000 віршованих рядків, майже 16 Гомерівський „Іліад”.

По суті, в протистоянні були не тільки двоюрідні брати – 5 Пандавів і 100 Кауравів. Одна в битві приймали участь не тільки їх близькі і далекі родичі, але майже все населення Древньої Індії, багатомільйонні маси різношерстих племен.

Благородні Пандави були і до цього часу залишають народними улюбленцями. Каурави, серед яких також немало було гідних вождів, їм заздрили з самого дитинства і намагалися – спочатку оббрехати, лишити їх по праву належного їм царства, а потім і взагалі загубити. Через це і розгорілася велика битва – на фоні великих пристрастей.

Древні автори славилися вмінням описувати битви. „Махабхарата” тут не виключення. Не розділи – цілі книги присвячені кривавому зіткненню величезних армій і вишуканими поєдинками.

Поетична майстерність безвісних авторів „Махабхарати” досягло не бувалої і майже абсолютної майстерності. Про це говорить хоча б той факт, що, починаючи з ХІХ століття, ряд сюжетів вставних поем древньоіндійського епосу не раз надихали багатьох європейських поетів. Переклад на російську мову В.А.Жуковського поеми про Налє і Дамаянті – кращий тому доказ.

„Махабхарата” – не тільки поетична енциклопедія Древності, але і ще підручник мудрості. Не одне покоління індійців вихововувалось на „Бхагавадгіті” („Божественна пісня”) – філософській поемі, вкрапленої в епос і акумулювавшій в собі основні світоглядні і моральні принципи індійського менталітету.

Окрім цього „Махабхарата” містить у собі докладну інформацію про побут і звичаї древніх індійських народів. Через неї можна довідатися про релігійні традиції тих часів, про військові об лаштунки, домашні обереги, традиції жінок і чоловіків тощо.

Доблесть, Любов і Мудрість – три головні кити, на яких стоїть „Махабхарата”. А це, погодьтеся, опора самого життя.