Життєвий і творчий шлях Оскара Уайльда

Народився Оскар Уальд у 1854 році в Дубліні , столиці Ірландії , в сімї , де все було прийнято любовю до науки і мистецтв . Його батька, сера Уільяма , знали не тільки як відомого хірурга – офтальмолога , а і як архєолога – аматора , знавця кельтського фольклору та письменника.

Леді Уальд , мати Оскара , теж була письменницею і активно боролася за свободу Ірландії. Коли хлопцю виповнилося 10 років , перед ним розчинилися двері найпрестижніших навчальних закладів Великобританії : він відвідував школу Портора і Трініті – коледж у Дубліні , а згодом чи не найвідоміший університет світу – Оксфорд . Уальд мав репутацію першого учня. Завдяки своїм непересічним розумовим здібностям він одержував стипендії і премії. 1875 рік Уальд подорожував Італією, а нступного року ( разом з професором Мехаффі, відомим вченим і президентом Академії наук Ірландії) – Грецією. Його вчителями в Оксфорді були видатні мислителі й письменники , серед них Д.Раскін , У.Пейтер – відомі провідні теоретики естетизму. Тож не дивно , що в університеті Уайльд захопився естетськими ідеями. Згодом йому судилося стати одним із апостолів « естетського руху» у Великобританії. 1878 рік Уайльд блискуче закінчив Оксфорд , здобувши почесну премію Ньюдігейта за поему «Равенна».

Уже протягом перших років після закінчення університету Уайльд мав стійку репутацію лідера естетів і справжнього денді. Його можна було зустріти на прогулянці з духмяною квіткою соняшника. Він був неперевершеним майстром парадоксів і дотепів , які повторювалися в світських салонах. Цілком закономірно , що Уайльд майже одразу потрапив на вістря сатири модних карикатуристів та фейлетоністів , яких приваблювала і водночас дратувало його «строката» особа. Та й у майбутнього славетного письменника було доволі гострих слів , які глузливим , вїдливим змістом боляче дошкуляли супротивникам. Постійну увагу до своєї особи Уайльд уміло використовував як засіб самореклами, і його популярність швидко зростала. 1882 рік він читав лекції в США , а 1883 рік прожив кілька місяців у Парижі , де зустрівся з багатьма провідними французьськими літераторами :Е. Золя, А. Доде , С. Мелларме та ін. 29 травня 1884 року Оскар Уайльд одружився з Констанцією Ллольд і мав двох синів.

У другій половині 80-х років 19 ст. Літературна діяльність Уайльда набирала дедалі більших обертів. 1887 рік побачила світ його пародія на готичні романи «Кентервільський привид» , того самого року він став редактором журналу «Світ жінки». Незабаром були опубліковані перша збірка казок Уайльда «Щасливий принц та інші історії» , есе «Перо , олівець і отрута» й «Занепад брехні» , а також оповідання «Портрет містера У. Х.». Широковідомий роман Уайльда «Портрет Доріана Грея» зявився 1890 рік , в одночас з ще одною його працею з естетики – «Критик як митець».

У першій половині 90-х років минулого століття Уайльд посідає одне з перших місць в англійській літературі. Тематичне багатство й жанрова розмаїтість його творів , їхня художня довершеність свідчать про неабиякий талант письиенника. Лише за один 1891 рік він створив пєсу «Герцогиня Падуанська» , есе «Душа людини за соціалізму» , а також випустив збірники своїх критичних праць («Задуми») , оповідань («Злочин лорда Артура Севіла») , казок («Гранатовий будиночок»). Протягом 1892 – 1895 років Уайльд досягає найбільшого успіху як драматург : з-під його пера виходять трагедія «Соломія» , комедії «Віяло леді Уїндемір» , «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути поважним». Уайльд був одним з тих , хто разом з Б.Шоу , сприяли відродженню англійської драматургії після відносного занепаду в 19 ст.

1895 рік – пік слави і водночас падіння Уайльда. Десь з 1891 року його постійним супутником стов лорд Альфред Дуглас. Батько Альфреда , маркіз Квінсберрі , переслідував писменника , звинувачуючи його в розбещенні сина . Уайльд порушив проти маркіза кримінальну справу , але невдовзі сам постав перед судом і програв процес. Його було засуджено на два роки , оголошено банкрутом , позбавлено батьківських прав і віддано на глум натовпу.1897 рік , коли Уайльд вийшов із вязниці , його зустріли ворожість і презирство англійського суспільства , і він виїхав до Франції. Там на короткий час до нього повернулося натхнення , і Уайльд написав чудову поему «Балада Редінгської вязниці» (1898 рік). Але , на жаль , більше нічого , окрім цього шедевра , він уже не створив. Щоправда , збереглося ще його листування , серед якого вирізняється так звана тюремна сповідь «De Profundis» , де письменник аналізує свої заплутані стосунки з Боззі (лордом Альфредом Дугласом). Помер Оскар Уайльд в Парижі 30 листопада 1900 року.

Оскар Уайльд – один із найславетніших письменників свого часу , глибокий , оригінальний мислитель , який запропонував нове розуміння мистецтва та його ролі в житті людини і суспільства. Він був прихильником досить розповсюдженої протягом 19 ст. Ідеї «мистецтва

для мистецтва». Як його англійські (« прерафаеліти», Д. Раскін, У. Пей-

тер та інші) і французькі попередники (Т. Готьє, Ш. Бодлер, С. Малла-

рме) , він схилявся перед Красою гідним обєктом для творчості. Своє-

рідна уайльдівська позиція найповніше викладена в його збірнику есе

«Задуми», а також у передмові до роману «Портрет Доріана Грея».

Основні принципи естетичної теорії митця зводяться до таких тез:

Мистецтво не є засобом пізнання та перетворення дійсності, воно пізнає лише Красу, тобто саме себе. Життя і мистецтво абсолютно не-

сумісні.

Використана література : «Христоматія за 10 клас» ст.333 – 335.

Логічна схема—конспект.

Злочин і кара Доріана Грея .

ПРИЧИНИ.

Згубний вплив лорда Генрі Уоттона , співця краси зла демона – спокусника.

«О ! Розкошуйте, використовуючи час доки юні!..Живіть своїм життям,

що є у вас ! Нічого не проминіть, шукайте завжди дедалі нових вражень ! І не бійтеся нічого. Новий геденізм—ось що потрібне нашо-

му вікові. Ви могли б стати його наочним символом».

Пробуджена Безілом Голуордом марнославність.

Егоїстичне бажання залишатися вічно молодим.

«Якби це я міг лишатися повік молодим , а старішав портрет !..

Я віддав би за це навіть саму душу !»

Життєвий вибір.

«Вічної молодості , безмежних пристрастей , насолод , витончених і

потаємних , несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів—усього

цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби...»

ПОРТРЕТ—МАГІЧНЕ ДЗЕРКАЛО ДУШІ.

«Цей юнак насправді був надзвичайно гарний. У ньому відчувалася щирість і чистота юності... забруднило цієї молодої душі».

Самогубство Сібіл Вейн.

«... Інакшим став вираз, щось жорстоке зявилося в рисах рота...»

Порочне життя.

«Зойк жаку вихопився у художника , коли... він побачив на полотні

бридке вишкірене обличчя. Вираз портрета викликав лише призирство і огиду».

Вбивство Безіла Голуорда.

«Портрет усе був відразливий...»: «червона волога на його руці ли—

бонь ще пояскравішала , стала більш схожою на тільки—но пролиту кров...»

Прагнучи знищити портрет—совість , вбиває себе.

«А на підлозі з ножем у грудях , лежав якийсь мрець у вечірньому

костюмі. Увесь у зморшках , змарнілий , аж погляд відвертало...»

Роман «Портрет Доріана Грея» -- вершина естетизму О. Уайльда

і водночас великої мистецької сили заперечення крайнощів цього естетизму (культу молодості , краси і насолоди). Автор розвязує стару проблему безкрайності злочину по—новому, в гуманістичнішому плані: злочин залишає слід на ретельно прихованому «я» людини.

Використана література: «Всесвітня література» – журнал за лютий 1999 року ст. 38.

ПРЕКРАСНЕ ЧИ МОРАЛЬНЕ «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ».

Літературна спадщина Оскара Уайльда напрочуд різноманітна і багатогранна : першими значними творами його були «Вірші» , збірки казок «Гранатова хатина».

Найвідомішим твором письменника , який приніс йому всесвітню славу і найповніше відбив його філософські та естетичні погляди , життєве кредо і принципи художньої творчості , був роман «Портрет Доріана Грея» 1891 рік.

Цей твір – ідеальний приклад парадоксальної фабули. Закоханий у свою зовнішність Доріан Грей ладен закласти душу дияволу , аби не старіти і залишатися вродливим юнаком і відбувається незвичайне , протиприродне , фантастичне : забражений на портреті Доріан Грей фі-зично старіє , його намальоване обличчя вкривається зморшками , його врода гине , а сам Доріан у житті залишається молодим і гарним. Та настає час , коли Доріан готовий знищити свій портрет , який є свідком його безчестя і підступності. Він кидається на своє зображення з ножем. Відчайдушний крик пролунав у великому будинку. Слуги , вбігши до кімнати господаря , побачили на стіні прекрасний портрет молодого Доріана Грея , а на підлозі з ножем у грудях лежав мертвий старий чоловік.

«Портрет Доріана Грея» можна вважати взірцем інтелектуального роману кінця 19-го ст. У цьому творі втілено найдорожчі для письменника думки , що визначали спосіб і стиль його власного життя. «Розкрити себе і втаїти митця – цього прагне мистецтво» , -- сказано в авторській передмові до роману.

Відомо , як виник задум роману : одного разу в майстерні свого приятеля Уайльд познайомився з натурником , який вразив його досконалістю своєї вроди. «Який жаль , -- вигукнув письменник , -- що таке славне створіння мусить старіти!». На це художник ,погодившись, додав : «Чудово було б , якби він залишався такий точнісінько , як зараз , а натомість щоб його портрет старів і вкривався зморшками. Велику увагу Уайльд приділяє також одягу своїх персонажів. Його Доріан Грей , намагаючись передати своє почуття до Сібіл друзям , детально описує не її саму , а костюм : «Якби ви її тільки бачили! Очей не можна було відвести від її стрункої постаті , коли вона вийшла на сцену , прибрана хлопчиком. На ній була зеленава оксамитова куртка із світло-коричневими рукавами , щільно по нозу брунасті штанці , вишукана зелена шапчина із соколинм пером під пряжкою і плащ із каптуром». Тільки міиохідь Доріан зауважує , що обличчя Сібіл було мов бліда троянда.

Роман насичений детольними описами велокосвітських віталень , будинку і кімнат Доріана Грея. Сам герой визнає : «Я кохався на красивих речах , до яких можна доторкнутись і взяти до рук. Старий грезет , зелена бронза , лаковані дрібнички , різблення із слонової кості, вишукані інтерєри , розкіш , пишно ами зі всією складністю і багатогранністю реакцій на дійсність , тобто не є характерами реалістичними. У романі багато діалогів , майже на кожній сторінці ведуться бесіди , що розкривають життєву філософію кожного з героїв , а в сукупності – самого автора.

Лорд Генрі – втілення філософії насолоди. Це витонченний естет , що кохається у красі й вімежовується від повторного , бридкого в житті. Це прагнення не помічати нічого , крім краси , робить його непросто байдужим до всього іншого , а й цинічним : «Добрий той , хто живе у злагоді з самим собою... А хто змушений жити у злагоді з іншими людьми , той у розладі з самим собою... Своє власне життя – це найважлевіше. Він може собі козиритися своєю моральністю.» У лорда Генрі холодна душа людини , яка не має ідеалів.

Егоїзм лорда Генрі – це егоїзм естета , який хоч і має уявлення про реальне життя , але не зважає на нього . Навіть самогубство Сібіл лорд Генрі впершу чергу оцінює нез етичного , а з естетичного погляду. Здібний учень лорда Генрі , Доріан тільки спочатку вражений тим , що сталося . Пройде небагато часу , і він буде відчувати те ж , що і його натавник : «А все ж те , що сталося , не вразило мене так , як би мало вразити... У ньому – вся моторошна краса грецької трагедії , в якій я був один з головних героїв , але яка не поранила моєї душі. Обидва герої не хочуть визнати , що у реальному світі кожному вчинку обовязково притаманне своє етичне значення. Провина за смерть Сібіл залишається провиною , вбивство художника Безіла Голуорда – вбивством. Сам лорд Генрі не робить нічого аморального , його цинізм не тільки слова , тільки поза. Але ця поза його сутність.Художник Безіл Голуорд – втілення ідеї служіння мистецтву. Він творить красу , і для нього немає нічого вищого за малярство. Він має гаряче , чуйне , добре серце. Портрет Доріана Грея став його кращим творінням. Саме тому Безіл спочатку не хоче виставляти його , бо це означає відкрити свою душу , її глибинні порухи кожному , хто прийде подивитися нову роботу. Безіл захоплюється власним шедевром настільки , що вже не відділяє портрета від живої людини , з якої його написано . Він обожнює Доріана , стає йоиу другом , відчуває , що почав набагато краще малювати , як познайомився з цим юнаком. Голуорд приходить до Грея , щоб утримати його від бажання піддаватися спокусам , застерегти від такого способу життя , який потребує насолод різного роду за будь-яку ціну. Він не міг передбачити , як трагічно завершиться візит до того , хто надехнув його на найкраще полотно. Він спалює себе на вівтарі служіння мистецтву. І саме в цьому причина його трагедії.

Трагічна загибель Безіла , як і самогубство Сібіл яскравіше висвітлюють трагедію самого Доріана , який , бажаючи наповнити своє їснування постійним відчуттям прекрасного , домігся протилежного , зробив своє життя повторним . Здійснивши свій етичний вибір , він абсолютно відмовляється від відповідальності за реальне життя : «Вічна молодість , безмежні пристрасті , насолоди , витончені й потаємні , розгін несамовитих веселощів і ще несамовитіших гріхів – усього цього зазнає він. А портрет нестиме тягар його ганьби , і більше нічого». Не тільки власні недоліки , пороки , негарні вчинки , а й злочини спотворюють душу Доріана . Гине Сібіл. Вбивство Безіла стало ще одним кроком на шляху до того невідтворного краху , який чекає на Доріана Грея. Він залишається юним і вродливим , а його портрет відображає сутність його розбещеної натури , старіння не лише тіла , а й душі. Перші зміни на портреті зявляються тоді , коли Доріан посварився із Сібіл , що призвело до її сомогубства : «Інакше став вираз, щось жорстоке зявилося в обрисах вуст». Доріан намагається позбавитися портрета , але знищує не своє зображення , а себе самого.

«Портрет Доріана Грея» можна тлумачити по-різному , але не визнавати його безумовну неординарність і художню довершеність – неможливо.

Використана література : «Христоматія за 11 клас» ст. 54 – 60

.

Бути красивим чи доброчесним ?

1. Преамбула.

В Англії декадентські течії найчастіше асоціювались з еволюцією естетизму , який формувався на основі романтичної естетики.

Першим естетом в Англії слід вважати Ч. О. Суїнберна. Він переніс на британський грунт досвід парнасців , їх нахил до штучної краси. У віршах Суїнберна йдеться про любов до французських поетів Готьє , Бодлера , Мелларме. Найбільш видатним представником літератури естетизму в англійській та світовій літературі є Оскар Уайльд.

2. «Ноктюрн заснулої Темзи...»

Для глибокого розуміння його творчості слід розглянути його філософію , естетику , своєрідність художньої майстерності.

О. Уайльд був одним з теоретиків естетизму , хоча в його естетиці нелегко знайти стрижень. Він постійно дискутував , частіше сам із собою. Його афоризми і парадокси можна тлумачити по-різному. Нерідко він жертвував ідеєю заради блискучого софізму. Але головним у його переконаннях було служіння Красі , віра в значущість і важливість Мистецтва. Краса для нього – це «символ символів» , але вона вище істини і добра , вона «відкриває нам все , оскільки не виражає нічого» (трактат «Критик як художник»). У книзі «Задуми» , в діалозі «Занепад брехні» лідер естетизму сформолював свій принциповий постулат – парадокс : «Мистецтво нічого не виражає , крім себе самого». Звичайно , легко витлумачити цей вислів як наріжний камінь теорії «читого мистецтва». Але не слід забувати про парадоксальність способу мислення художника. Захищаючи мистецтво , котре служить мистецтву , Уайльд виступав слідом за прерафаелітами , Рескіном , Пейтером проти буржуазного діляцтва і прагматизму.

Захоплення У. Пейтером знайшло відгук і в стелістичній манері О.Уайльда. Вже в його «Віршах» (1881 рік) , а пізніше і в прозі ми знаходимо прекрасні відголоски емприсіонізму.

У. Пейтер , як відомо , протиставив у «Ренесансі» естетичне етичному, визничив завдання критика мистецтва як віднайдення формули , «яка найкраще виражає те чи інше відкриття краси». Сприйняття «дива краси» , за Пейтером , украй субєктивне.Кращий вірш «Симфонія в жовтому» , написаний під впливом естетики імпресіонізму. Цей твір характеризує імпресіоністська манера вибагливого поєднання детелей і мікрообразів: погляд ліричного субєкта пливе по натурі , вихоплює з пейзажу ті фрагменти , які допомагають відтворити химерний «пейзаж душі» (Верлен). Омнібус – «жовтий метелик» , перехожі – ніби рій мошок , причал «похмурий» (точніше було б перекласти значення : як «затінений» , тобто нечітко помітний , схований в «жовтому тумані»).

У перкладі образ ліричного субєкта , розчинений в атмосфері вірша , в оригіналі цей образ михтить в останньому катрені.

І біля ніг моїх бліда зелена Темза...

Настрій меланхолії , таким чином , належить спостерігачу , який близько стоїть від обєкта зображення , а невиразність малюнка пояснюється точкою зору , яку можна умовно назвати «крізь туман». Це «туман» імпресіоністичного бачення , пелена естетизуючої метафорики , яка відрізняє Уайльда від європейських поетів , що орієтуються як на музику вірша (Верлен) , так і на «естетизм» стилю (А. Фет , М. Волошин , М. Вороний , М. Філянський , ранній В. Б.)

Передаючи через зовнішній світ внутрішній стон героя , поет традиційний – він не винаходить нових ритмів та інтонацію. Йому не без підстав дорікали у вторинності – занадто звичні його асоціації , літературні емоції. Він ніби ховається за емблему. Звідси і роль «маски» в його творчості. Він не хотів виливати своєї душі , та , мабуть, і не було таких хвилин творчого екстазу , які були б властиві іншому естету -- Ч.О. Суїнберну. Не було в його «декоративних фантазіях» романтичного демонізму , також тяжіючого до «маски» , але з іншою метою. Було , повторимо , обєктивування в традиційно – емблематичних образах , субєктивно – примхливих «імпресій» , було відчуття облудної хитрості світу. Так , у «Ранку» О.Уайльда читаємо :

Ноктюрн заснулої Темзи синьо – золотої

Акорди попелясто – жемчужні змінили.

Високий бюст проплив над сонною водою.

І тіні затремтіли – безвільно відступили.

Слід також відзначити , що Уайльд в своїй урбаністичній ліриці орієтується не тільки на естетичні ідеали парнасців , а й також на сімволістів. Особливо йому імпонував Поль Верлен. Їх можна назвати імпресіоністами. Поета хвилює насамперед «імпресія» («літописати власні враження» – його кредо). Звідси і висунення на перший план «антуражу» і власного бачення , пошук екзотичних порівнянь («місяць сховався за жовтуватою , як сірка , хмарою. З – поза бурої гриви блищить вона , як левине око»). У «Могилі Кітса» такі ж часом манірні до втрачання смаку , інколи дійсно цікаві образи прикривають головне – характер поета , якому присвячений твір. Загальні визначення («поет – живописець» , «Гордливе серце , розбите приниження») не доповнюють наших уявлень про поетів – романтиків.

Більш безпорадні і по – людському зворушливі вірші і поеми , змістом яких виступають не літературні ремінісценції , не міфологічні та культурологічні ілюзії , а власний трагічний досвід поета. Така хрестоматійна «Балада Редінгтонської вязниці» , що переростає у філософську притчу про зневажання краси , про загибель кращих почуттів у людині , про «Смерть. Виснаження. Приреченість.»

Якщо в перших віршах Уайльд проступає настрій гедоністичного імморалізму , то в «Баладі...» основним мотивом стає біль за «принижених і скривджених». Немає виявлень пересиченого інтелектуала , що виграє духовними скарбами , картинами далеких епох («Сфінкс» , «Нещастя Ітиса» , «Людство», «Нова Гелена»). Немає у творі ніцшеанської пози. Оповідь ліричного героя про страту вбивці , деталі побуту вязниць , думки про Память , Гріх , Жах – все це супроводжується сардонічною думкою : «Кожен вбиває те, що любить». Використана л-ра:«Зарубіжна л-ра в навчальних закладах» за травень 97р., стр. 21-22.

Імпресіонізм (від фр. Impression – враження) – течія модернізму , яка відзначається ушляхетненим , витонченим відтворенням особистих вражень та спостережень , мінливих , миттєвих відчуттів та переживань.

Символізм ( від грецьк. Symbolon – знак , символ , ознака) – одна із течій модернізму , в якій замість художнього образу , що відтворює певне явище , застосовується художній символ , що є знаком мінливого «життя душі» і пошуком «вічної істини».

Естетизм – збірна назва літературно – мистецьких течій , представники яких у маніфестах та творах на перше місце висували естетичні програми , обстоювали естетичні особливості мистецтва.Гедонізм – філософсько-етичне вчення , згідно з яким насолода , задоволення – це найвище благо , до якого прагне людина у житті і яке визначає її орієтацію в моральних цінностях.

Цинізм – зневажливе ставлення до культури , суспільства , його духовних і моральних цінностей , загальноприйнятих норм поведінки.

Етика – філософська наука , що вивчає походження і суть моралі , її характер , структуру , досліджує моральні категорії тощо. Часто терміни «етика» і «мораль» використовуються як синоніми.

Культ – релігійне вшанування якихось предметів або надприродної істоти; обрядовий бік релігії ; надмірне возвеличення чогось або когось.

Модернізм – (від фр.Modernisme , новітній ,сучасний) – основний напрям буржуазного мистецтва доби імперіалізму , що характеризується розривом з ідейними і художніми принципами класичного мистецтва.

Тема: Загальна характеристика драматургії ХІХ ст. Оскар Уайльд «Портрет Доріана Грея».

План.

1. Нові риси імпресіонізму в драматургії ХІХ ст.

2. Оскар Уайльд – видатний письменник англійського раннього модернізму.

3. Естетизм Уайльда , імпресіоністичність стилю.

4. Місце Уайльда у світовій літературі.

Семінар.

Тема: «Портрет Доріана Грея» як осереддя творчості Оскара Уайльда.

План.

1. Життєвий і творчий шлях письменника.

2. Філософсько-естетичні та моральні проблеми твору «Портрет Доріана Грея».

3. Риси інтелектуального роману.

4. Вплив імпресіонізму на творчість письменника.

Використана література: «Христоматія за 10 клас» ст.333 – 335.

«Всесвітня література» – журнал за лютий 1999 року ст. 38.

«Христоматія за 11 клас» ст. 54 – 60.

«Зарубіжна л-ра в навчальних закладах» за травень 97р., ст. 21-22.

Журнал «Всесвіт» ст. 137-139.

«Христоматія» за 10 клас , ст.21-22.

.

Модернізм має багато течій. Наприкінці ХІХ – в першій половині ХХ ст. Сформувалися імпресіоннізм , символізм , акмеїзм , футуризм , сюрреалізм та ін.

Імпресіонізм (від фр. Impression – враження) – течія модернізму , яка відзначається ушляхетненим , витонченим відтворенням особистісних вражень та спостережень , мінливих, миттєвих відчуттів та переживань.

Сформувався у Франції в другій половині ХІХ ст. Насамперед у малярстві ( назва походить від картини К. Моне «Імпресія. Схід сонця»,1873). Його представники – художники : К. Моне , Е. Мане , О. Ренуар , Е. Дега та ін. -- основним завданням митця вважали найприродніше зобразити зовнішній світ , витончено передати свої миттєві враження , настрої. «Я малюю те , що зараз відчуваю», -- зізнався К. Пісаро.

Імпресіонізм виявився плідним і для музики (М. Равель, К. Дебюссі,

М. де Фалья, Дж.Пуччіні, С. Скотт та ін.).К. Дебюссі зазначав: «Займаються метафізикою , а не музикою... Не дослухаються навколо себе до нескінченних шумів природи... Ось на мою думку , новий шлях. Це мистецтво вільне , іскристе , мистецтво вільного повітря , мистецтво , порівняне зі стихіями , вітром , небом , морем! Я тільки намагаюся виразити з найбільшою щирістю відчуття і почуття , які переживаю : інше мало що для мене важить...»

У літературі представниками імпресіонізму є брати Гонкури , А.Доде, Гі де Мопассан , П. Верлен (Франція) , С.Цвейг , А.Шніцлер (Австралія), С.Віткевич , С. Жеромський (Польща) , М.Коцюбинський , М.Вороний , М.Хвильовий , Г.Косинка (Україна) та ін. Імпресіоністи змальовували світ таким яким він видавався у процесі безпосереднього бачення. «Бачити , відчувати , виражати – в цьому все моє мистецтво» , -- ці слова братів Гонкурів можна вважати дивізом творчості усіх майстрів імпресіонізму. Для їх творів характерні субєктивність зображення , підкреслений ліризм , використання тропів (метафор , епітетів , символів тощо) , які підсилюють асоціативність почуттів і вражень. Описи стають більш епізодичними , фрагментарними , велике значення в них мають засоби відтворення кольорів , світлотіней , звукових барв і тонів ,

що передають зміну внутрішніх почуттєвих станів автора. Часто письменники вдаються до форми ліричного монологу , використання незакінчених фраз , думок , які допомагають відобразити плин настроїв та вражень героя.

У поезії імпресіонізм був дуже близький до символізму.

Використана література: «Христоматія» за 10 клас , ст.21-22.

Незнаний Оскар Уайльд.Епоху , коли творив О. Уайльд (1859 –1900) , часто називають fin de siecle – кінець століття. За наших днів це французське словосполучення знову потрапляє до літературного вжитку , хоч між нами й тим «кінцем століття» , пролягає така довга дистанція. Про те , мають , очевидно рацію , ті культурологи , які знаходять підстави для порівняння нинішньої fin de siecle з попереднім. І там , і тут – серйозні злами в соціальній історії та її розумінні , зіткнення консервативних традицій з декларативним ультрановаторством , ускладненість історико-культурного процесу , в якому сучасникам нелегко буває відрізнити вічне від одноденного , цінне від гучного , істину від її імітації. Може , нам варто уважніше придивитися до деяких культурних явищ тієї доби , щоб адекватніше зрозуміти наше строкате сьогодення?

Про погляди Уайльда на літературу і мистецтво написано мабуть , неменш , ніж про його художню спадщину. Причиною цього є не тільки своєрідність літературно-естетичних позицій , але й сама форма виразу. Один з теоретиків англійського естетизму та його провідний митець – практик , Уайльд був схильний до парадоксальної афористичності у самовислові та оформленні своїх суджень і його блискучі парадокси , які приваблювали ще сучасників письменника , надовго пережили естетизм як літературну течію.

Власне естетизм як історико-літературний феномен має в англійській культурі досить точне датування : 80 –90 – і року минулого століття. Перелічуючи основні принципи цієї течії , одразу ж , як правило , згадують , що британські естети сповідували культ «чистого мистецтва» і найвище місце на своїй шкалі цінностей відводили могутній красі. В тім , ще один з попередників цієї течії Джон Раскін , ставив красу вище над усе , але , на відміну від свого вчителя , молодші естети вихолощували з поняття краси будь-який етичний зміст , підкреслюючи байдужість справжнього мистецтва до будь-якої моралі.

Ще на початку своєї літературної діяльності завершують у 1882 р. своє лекційне турне по Північноамериканських Сполучених Штатах , Уайльд у лекції «Ренесанс англійського мистецтва» твердив , що справжній сенс життя слід шукати в мистецтві. Пізніше він формулює й інші теоретичні принципи : мистецтво первинне , тоді як життя лише імітує його ; сила митця – у вмінні абстрагуватися від дійсності , оскільки звязок з нею руйнує мистецтво ; життя митця саме по собі є мистецтвом ; будь-яке мистецтво не несе абсолютно ніякої користі.

Своєрідним катехізмом естетизму стала книжка діалогів Уайльда «Наміри» (1891) , де у традиційній , платонівській формі викладено вихідні позиції письменника. Не додатком до цих діалогів , а квінтесенцією іхнього змісту можна назвати півтори сторінки блискучих афоризмів , що становлять передмову автора до роману «Портрет Доріана Грея». Зіставляючи самі ці тексти з художніми творами письменника , дослідники з часом почали звертати увагу на помітні розбіжності між естетичною програмою та її творчою реалізацією – суперечностів , які дають взнаки , але , на диво , анітрохи не знижують цінності уайдільської спадщини.

З багатством відтінків і співіснування , а згодом і протиборством різних тенденцій ми зустрічаємось у літературно-критичних виступах Уайльда. Серед численних літературних амплуа лідера англійських естетів не останнє місце посідає критик. Перші його звернення до цього роду діяльності припадають на рубіж 1870 –80-х років, а з 1884 р. він регулярно пише критичні огляди і есе для різних періодичних видань («Пелл мелл газетт» , «Жіночий світ» та ін.). Крім того , літературно-критична думка Уайльда дістала цікавий вияв у багатьох інтервю і , нарешті , в його листах , чиє перше більш-менш повне зібрання було видане лише 1962 року.

Саме в цих різножанрових текстах письменник постає не тільки в новому ракурсі , але й у дещо іншій якості , ніж , наприклад в есеїстиці. На відміну від есе та трактатів з продуманою вишуканістю логіки , короткі рецензії , листи та інтервю знайомлять нас із безпосиреднім , сказати б , «непідготовленим» і найвідвертішим викладом думок Уайльда – теоретика , критика , читача. З таких , здебільшого маловідоміших у нас матеріалів і упорядкована (за хронологічним принципом) добірка , якій передують ці зауваження.Звичайно , не можна казати , що Уайльд – рецензент або Уайльд – кориспондент дивиться на мистецтво слова зовсім інакше , ніж творець «Намірів». Сперечаючись із газетярами , які не зрозуміли його роману , письменник твердив , що «життя своїм реалізмом завжди псує мистецтво» , а вищим сенсом літератури є «опанування неіснуючого». Ці сентенції викликають негайну асоціацію з діалогом «Занепад мистецтва брехні» , пафосом якого є ствердження згубності для мистецтва тісного звязку з реальністю.

Епатуючи багатьох сучасників , декларації Уайльда , про те , що мистецтво первинне , що воно є вищим від життя , варіюються в його листах і нататках. Наприклад , у рецензії на двотомник Бальзака він пише про те , що герої «Людської комедії» живіші та значніші для читача , ніж сучасники. За спогодами одного з друзів Уайльда , той називав «найбільшою трагедією у своєму житті» (звичайно до увязнення 1895 року)... Смерть Люсьєна де Рюбампре. У мистецтві слова для нього існувала якась самоціль : «Заради однієї фрази ,-- запевняв він А. Конан-Дойля ,-- я викидаю у вікно правдоподібність , а заради епіграми забуваю про правду». Такого роду декларації не важко звести до відомого гасла «Мистецтво задля мистецтва».

В одній з лаконічних рецензій Уайльда читаємо : «Погано , епоха шукає у мистецтві своє відображення», -- і , звичайно ж , згадуємо два поєднаних за змістом афоризми з передмови до «Портрета Доріана Грея».

«Ненависть ХІХ ст. До реалізму – це шаленство Канібана , який побачив себе у дзеркалі»

«Ненависть ХІХ ст. До романтизму – це шаленство Канібана , який не знайшов у дзеркалі своє відбиття».

Втім , у цих афоризмах Уайльд , можливо , сказав більше , ніж намірявся. Тут обєктом його категорично неприйняття стає не тільки приземле мистецтво , що одновимірно тлумачить шекспірівську формулу: «мета мистецтва тримати дзеркало перед природою». У романтизм , і реалізм для письменника це різні обличчя великого Мистецтва , а спотворою Канібаном порівнюється ненависне Уайльдові утилітарне та безлике ХІХ ст. Антибуржуазний пафос , яким позначені кращі творіння Уайльда – митця , скрізь забарвлює його критичну думку , і в такі хвилини питання співвідношення мистецтва та життя , мистецтва та моралі вирішуються вже не так однозначно як у полемічно загострених афоризмах.

«Вам слід звернутися безпосередньо до життя»,-- пише Уайльд К.Кернагену , радячи початківцю утриматися від казково-фантастичних побудов і подбати про художнє осягнення сучасної діяльності. Чи був щирим відомий письменник у листі до молодого колеги? Безперечно! Саме інтонація , в якій витримано листа , та його аскетично просте стилістичне оформлення не залишають ніяких сумнівів ; до того ж в інших листах , інтервю , знаходимо у нього аналогічні зауваження. В одному з листів до Б. Шоу він захоплено пише про «благородну довіру» Шоу до драматичної цінності простих життєвих фактів. Серед найбільших літературних авторитетів Уайльда центральне місце посідають великі реалісти: Бальзак , Тургєнєв , Флобер , Джордж Елліот , Достоєвський , Толстой. При тому творець «Доріана Грея» не бачить у книгах улюблених майстрів «дзеркального» відображення життя. Його приваблює реалізм , як «художній склад розуму» (скористаємося з вислову Е. Ауербана). Наприклад , його імпонує вимисел у романі Достоєвського , але цей вимисел , на думку рецензента , виростає на грунті чудового знання реальності.

Інерційному поглядові на Уайльда як на адепта «чистого мистецтва» різко суперечать критичні міркування письменника про «чисту форму». Так , у рецензії на поетичну збірку Суїнберна він , віддаючи належне мелодійності цієї поезії , сприймає її вельми критично , оскільки не знаходить у ній поетичної ширості – «душі». «Жовта книга» , більшість авторів якої були стурбовані проблемами «чистої форми» , здається йому «нудною та бриткою».

Було б невірним говорити й про соціальну індеферентність Уайльда – критика. В одному із оглядів , які було вміщено в журналі «Жіночий світ» , чітко висловлено думку про соціально-політичні передумови та функції мистецтва у різні часи. Торкаючись соціально-політичних причин негативного ставлення в Англії до його ранньої пєси «Віра , або Нігілісти» чи заборони британською цензурою сценічного втілення драми «Саломея» , Уайльд висловлює переконання , що «квіти мистецтво» ростуть у чарівному садку , далеко від соціальних колізій та пристрастей.Питання про взаємини мистецтва та моралі , одне з найгостріших в естетиці митця – дебатується в його есеїстиці. Широко відомі афоризми , згідно з якими «нема книжок моральних або аморальних , але є книжки які добре чи погано написані», а етичні симпатії художника народжують лише «непростиму манірність стилю». Однак прислухаймося до «відвертішого» Уайльда.

У рецензії на книгу В.Вітмена він схвалює «високі моральні цілі» , властиві творчості американського поета. Обурення викликає в нього тодішня театральна цензура , яка «відбиває бажання до художнього осягнення моральних і високих тем». Його ображає і дивує те , що рецензенти – філістери вважають , «Портрет Доріана Грея» книгою аморальною. Уайльд – критик наголошує на етичній проблематиці в творах класиків та сучасників , більше того – він не приховує і власного інтересу до цього кола проблем.

Зовсім не виключено , що , знайомлячись із наведеними фрагментами рецензії , листів чи інтервю , читач не утримається від сумнівів. Чи то насправді О.Уайльд? Куди поділася його любов до парадоксів? Коли ж слід йому вірити , які декларації брати всерйоз? Коли він щирий , а коли кокетує з істиною?

Однозначно відповісти на кожне з цих запитань нелегко. Творця «Чарівних казок» та «Портрета Доріана Грея» важко зрозуміти без урахування разючих протеріч у його теоретичних постулатах , так само як і численних розбіжностей між цими постулатами та художньою практикою. До того ж літературно-естетичні переконання протагоніста естетичного руху часом ховалися за життєвою позою світського денді , яка була для Уайльда складовою частиною не тільки побутового , а й літературного етикету , що його було народжено «жовтими 1890-ми роками». Прагнення ігнорувати цю суперечливість неминуче призводить до спрощення нашого уявлення про естетику і творчість письменника. У широковідомому діалозі «Критик як художник» з книги «Наміри» є одне місце , повз яке поспішають пройти численні інтерпретатори естетики Уайльда: надто різко воно протистоїть усій логіці міркувань провідного естета. В тому місці один з учасників діалога -- ближчий до авторської позиції – Гілберт напрочуд влучно визначає завдання критика : «Він (критик.—М.С.) завжди показує твір у якихось нових стосунках з нашим часом. Він завжди нагадує , що великі твори сповненні життя...» Не тільки друга,

але й перша частина цього вислову погано вписується в концепцію

« чистого мистецтва».

Можна припустити думки, що подібні висловлення в есеїстиці Уайльда випадкові й включені до загальної низки роздумів, «заради красного слівця». Проте це не так. У стислих рецензіях, листах, інтервю письменника ми знаходимо своєрідну мозаїчну сповідь художника. В короткій оперативній нотатці або в листі він відсуває завісу літературного дентизму, розвіює туман парадоксів і демонструє часом такий високий ступінь відвертості,якого ми не знайдемо в жодному з його відомихтворів, за винятком посмертно виданої книжки « De Profundis» – цілісної сповіді, яка виросла з приватного листа, і де художник з непідробною щирістю викладає свої потаємні думки про істину в мистецтві.

Втім, у «відвертих» писаннях Уайльда є чимало моментів, які дозволяють впізнати славнозвісного майстра слова. Це, звичайно ж, мовне оформлення лаконічних нотаток, афористичність багатьох формулювань і рідкісне вміння не повторюватись у самовиразі, завше бути оригінальним.

З широковідомим Уайльдом автора листів та рецензій зближує також послідовна і непримиренна антибуржуазність, ненависть до лицемірства всіх та всіляких тартюфів. У рецензії на нові книжки про Лонгфелло та Колріджа, в суперечках навкого цензурної заборони

« Соломеї», у двох листах до Бернарда Шоу перед читачем постає Оскар Уайльд без машкари-антипод сучасного йому філістерського утилітаризму та святенництва, піднесених до рангу політико—ідеологічної стратегії.

Ці сторони його світогляду знайшли своєрідний вихід у творчості Майстра , схильного до вїдливої іронії та несподіваних парадоксів. Критична й епістолярна спадщина проливає додаткове світло на природу естетики Уайльда , на складний характер протиріч між деякими його деклараціями та художньою творчостю. Вона не тільки репрезентує індивідуальність «художника як критика», але й допомагає краще зрозуміти позицію письменника в історико - культурному контексті.

Оскар Уайльд.

Хронологічна таблиця.

1854 р. Народився Оскар Уайльд в Дубліні , столиці Ірландії ,

в сімї , де все було прийнято любовю до науки імистецтва. Його батька , сера Уільяма , знали не тільки

як відомого хірурга – офтальмолога , а і як археолога –

аматора , знавця кельтського фольклору та письменника.

Леді Уайльд , мати Оскара , теж була письменницею і

активно боролася за свободу Ірландії.

1864 р. Перед Оскаром розчинилися двері найпрестижніших

навчальних закладів Великобританії : він відвідував

школу Портора і Трініті – коледж у Дубліні , а згодом

чи не найвідоміший університет світу – Оксфорд. Уайльд

мав репутацію першого учня. Завдячи своїм непересічним

розумовим здібностям він одержував стипендії і премії.

1875 р. Уайльд подорожував Італією , а наступного року (разом

з професором Мехаффі , відомим вченим і президентом

Академії наук Ірландії) – Грецією. Його вчителями в

Оксфорді були видатні мислителі й письменники , серед

них Д. Раскін , У. Пейтер – відомі провідні теоретики есте—

тизму. Тож не дивно , що в університеті Уайльд захопився

естетськими ідеями. Згодом йому судилося стати одним із

апостолів «естетського руху» у Великобританії.

1878 р. Уайльд блискуче закінчив Оксфорд , здобувши почесну пре-

мію Ньюдігейта за поему «Равенна». Уже протягом пер—

ших років після закінчення університету Уайльд мав стійку

репутацію лідера естетів і справжнього денді.

1882 р. Оскар Уайльд читав лекції в США.

1883 р. Прожив кілька місяців у Парижі , да зустрівся з багатьма

провідними французькими літераторами : Е. Золя , А. Доде,

С. Малларме та ін.

29 травня О. Уайльд одружився з Констанцією Ллойд і мав двох

1884 р. синів.

1887 р. Побачила світ його пародія на готичні романи «Кентер—

вільський привид» , того самого року він став редактором

журналу «Світ жінки».

1890 р. Побачив світ його широковідомий роман «Портрет

Доріана Грея».

1891 р. Він створив пєсу «Герцогиня Падуанська» , есе «Душа

людини за соціалізму».

1892-1895рр. Виходить трагедія «Соломія» , комедії «Віяло леді Уїнде-

мір» , «Ідеальний чоловік» і «Як важливо бути поважним»

1895 р. Пік слави і водночас падіння Уайльда.

З 1891 р. Його постійним супутником став лорд Альфред Дуглас.

Його позбавлено батьківських прав і віддано на глум

натовпу.

1897 р. Уайльд вийшов із вязниці.

1898 р. Написав чудову поему «Балада Редінгської вязниці».

30 листопада Помер Оскар Уайльд в Парижі.

1900 р.