Іосиф Бродський 1940-1996
Один з найвидатніших російських поетів XX століття, лауреат Нобелівської премії (1987). Його інтелектуально-філософські "тексти" позначені постмодерністською мозаїчністю художнього світу, зорієнтовані на відтворення буття і космосу людського духу, насичені історичними та культурологічними ремінісценціями, що гармонійно поєднуються із зображенням світу речей.
Іосиф Олександрович Бродський народився 24 травня 1940 року в Ленінграді (тепер Санкт-Петербург) у російськомовній єврейській родині. В юності мріяв стати морським офіцером (за прикладом сво¬го батька, який був учасником війни, дослужився до звання капітана третього рангу, працював у Військово-Морському музеї, однак на початку 50-х років, під час організованої в СРСР антисемітської кампанії, був змушений вийти у відставку і надалі працював журна¬лістом у флотській газеті). Спроба вступити до Другого Балтійського училища (де готували підводників) виявилася невдалою, відтак 15-річний Иосиф назавжди покинув школу і влаштувався працювати фрезерувальником на військовий завод. Протягом наступних восьми років він змінив багато професій і занять: був помічником прозекто¬ра в обласному морзі, кочегаром, доглядачем маяка, працював у гео¬логічних експедиціях у Якутії, в Середній Азії, на Далекому Сході.
На шляху становлення. Писати вірші Бродський почав приблизно у 18 років, перебуваючи в геологічній експедиції. Як згодом згадував сам поет, першим безпосереднім імпульсом до власної творчості по¬слугувала публікація в "Літературній газеті" добірки віршів Б. Слуцького, яка справила на Бродського надзвичайно сильне враження. Не¬вдовзі юнак почав відвідувати зібрання літературного об'єднання при молодіжній газеті "Зміна", де познайомився з близькими за віком і духом поетами Є. Рейном, О. Кушнером, Г. Горбовським, Д. Бобишевим. У сучасному літературознавстві цих, вельми різних за талантом і твор¬чою манерою, літераторів називають "ленінградською школою" (на про¬тивагу напівофіційним московським "шістдесятникам" — Є.Євтушенкові, А. Вознесенському, Р. Рождественському).
"Кололітературний трутень". Особливо щирі стосунки склалися у Брод¬ського з Є. Рейном, якого він навіть вважав своїм єдиним літературним учителем. У 1961 р. саме Є. Рейн познайомив друга з видатною поете¬сою А. Ахматовою. У цей період Й. Бродський багато писав, перекла¬дав з англійської, польської, чеської мов, які вивчав самотужки. У 1963 р. молодий поет звільнився з останнього місця роботи і вирішив присвя¬тити себе суто літературній діяльності. Однак у листопаді 1963 року один із тодішніх керівників місцевих "дружинників" опублікував у га¬зеті "Вечірній Ленінград" фейлетон "Кололітературний трутень", у яко¬му звинуватив Й. Бродського у дармоїдстві. На той час це було досить серйозне звинувачення: оскільки молодий поет не належав до жодних офіційних письменницьких організацій, то, за недолугими радянськими законами, міг займатися літературною діяльністю тільки "у вільний від основної роботи час". У лютому 1964 р. Й. Бродського було заарештова¬но. Спочатку його на півтора місяця запроторили до психіатричної лікарні для примусового обстеження, а у липні 1964 р. відбувся трагіфарсовий суд, який оголосив поета дармоїдом і засудив на 5 років заслання.
Роки поневірянь. Півтора року Й. Бродський провів у глухому селі Норинське Архангельської області. Працював робітником у радгоспі, бага¬то писав і, за власним зізнанням, почувався чудово серед дивовижної північної природи, серед простих жителів російської "глибинки". Суд на Бродським привернув увагу діячів культури не лише в СРСР, а й за кордоном. Звільнити поета від незаслуженого покарання просили А. Ах¬матова, К. Паустовський, С. Маршак, К. Чуковський, Д. Шостакович, Ж.-П. Сартр та ін. Тож невдовзі, влада "помилувала" його, дозволивши повернутися в рідне місто.
Однак поет надалі не мав можливості публікувати свої твори — до від'їзду на чужину він зумів надрукувати в СРСР лише чотири вірші та кілька перекладів. Натомість зростала його "самвидавна" слава. Крім того, твори Бродського були опубліковані в США: у 1965 р. побачила світ збірка "Вірші та поеми", а в 1970-му — "Зупинка в пустелі".
На чужині. Незабаром під тиском радянських посадовців поет був зму¬шений залишити Батьківщину — йому було "рекомендовано" і "до¬зволено" емігрувати в Ізраїль. 4 червня 1972 року Й. Бродський при¬летів до Відня, де його зустрів давній приятель, американський професор-славіст К. Проффер. Власне, саме він на перших порах допомагав Й. Бродському адаптуватися до умов західного світу, запропонувавши поетові місце викладача у Мічиганському університеті (США).Емігрантський період життя Й. Бродського був загалом небагатим на бурхливі події: він, зрештою, оселився у Нью-Йорку (оскільки не уявляв свого існування без морського краєвиду за вікном), викладав історію російської літератури у багатьох коледжах та університетах, багато писав (вірші — російською, есеїстику — переважно англійською), намагався популяризувати поезію в американському суспільстві. На чужині побачили світ його поетичні збірки: "В Англії" (1977), "Кінець прекрасної епохи" (1977), "Частина мови" (1977), "Римські елегії" (1982), "Нові станси до Августа" (1983), "Уранія" (1987).
Нобелівська премія. У жовтні 1987 року Шведська королівська ака¬демія назвала Й. Бродського лауреатом Нобелівської премії з літера¬тури. І тут варто зауважити, що значною мірою світовій славі Брод¬ського посприяло те, що у своїй творчості він орієнтувався як на російську, так і на англомовну традицію. Принаймні, у Нобелівсь¬кій лекції поет із вдячністю згадав не лише О. Мандельштама, M. Цвєтаєву й А. Ахматову, а й P. Фроста і В. X. Одена. У 1992 р. Й. Брод¬ський став постом-лауреатом Бібліотеки Конгресу США.
Наприкінці 80-х років вірші Й. Бродського нарешті почали пуб¬лікуватися в Росії. Слово поета повернулося на Батьківщину, нато¬мість він сам так і не зміг знову побувати у рідному місті. Вночі 28 січня 1996 року Й. Бродський помер у Нью-Йорку — четвертого інфаркту його серце вже не витримало. Його поховали у Венеції, у місті, яке він, за винятком Санкт-Петербурга, найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.