Життя і творчість Михайла Панасовича Булгакова

„Мастер і Маргарита”

(1928-1940)

У творі порушуються най важливіші моральні й філософські проблеми: свобода і насильство, художник і влада, сенс буття людини, духовна сутність світу, кохання, призначення особистості та вибір її позиції. Показано духовну деградацію суспільства у культурно-історичному контексті, трагедію людини й всього світу. Цій головній темі підпорядковані інші: загибель Гєшуа Га Норці, трагічна доля Майстра і його роману, життя Івана Бездомного, пригоди Воланда з його почетом та ін..

„Майстер і Маргарита” – це „роман у романі”. Композиція роману побудована з принципом контрапункту, тобто поєднання різних, відносно незалежних сюжетних ліній, які розвиваються з різною швидкістю. У побудові роману вбачається вплив Григорія Сковороди у трактаті якого „Потоп зміїний” викладено концепцію про існування трьох світів: земного, космічного, біблійного. Кожен з яких має зовнішню і внутрішню сторони.

Характерною рисою композиції є також те, що епічна оповідь поєднується з ліричними відступами, у яких виявляється авторська позиція. На підставі сюжету роману „Майстер і Маргарита” можна зробити висновок, що М.Булгаков головні ідеї Євангелія. Автор знімає будь-який релігійний аспект у зображенні подій в Єршалаімі. У романі немає мотивів багосинівства, жертви в ім'я спокутування людського гріха. Використовуючи біблійну легенду, письменник водночас відступає від неї. Ієшуа, як звичайна людина, він боїться болю, смерті, лякається, коли думає, що його хочуть убити. У романі немає апостолів, матері Марії, немає освяченого релігією слова „хрест”, „розп’яття”, не кажучи вже про те, що Ієшуа не робить ніяких чудес і не воскресає. Письменник максимально приземлює біблійний сюжет.

Оригінальною є художня структура роману, в якому поєднується реальність і фантастика, комічне і трагічне, історія і сучасність. Автор вдається до фантастики.

М.Булгаков широко використовує засоби комічного – гумору, іронію, гротеск, сарказм, які допомагають розкрити загальний стан суспільства ХХ ст., показати його ганебний вплив на людину. За зовнішнім комізмом у автора завжди прихований гіркий біль і тривога за людство, прагнення занйти шлях виходу із трагедії.

„Рукописи не горять” – ця фраза стає лейтмотивом усього твору і символізує безсмертя людського духу творчості, добра, любові, волі, християнських ідеалів.

Останні рядки роману „Майстер і Маргарита” пройняті світлою надією, передчуттям спокою. Щоб зрозуміти роман, необхідно знати джерела, які використовував автор. Це традиції Й.-В.Гете, Ф.Достоєвський, Е.-Г.Гофман, М.Гоголь, В.Соловйова, різні міфи і т.д. Тому, читаючи роман, можна помітити, що автор був дуже обізнаний з образотворчим мистецтвом, яке використовувало біблійні сюжети.