Мотиви драматичної спадщени Миколи Куліша

Миколу Куліша можна по праву вважати творцем модерної драми українського революційного відродження. Художньо довершені, гостро-конфліктні твори М. Куліша здобули визнання їх автору не тільки в Україні, а й дале-ко за її межами: вони пере-кладалися російською, англійською, німецькою мо-вами, йшли на сценах театрів багатьох міст Європи. Тема-тика його творчості надзви-чайно різноманітна та багато-гранна: це і трилогія про жит-тя українського села; це і трагічні сторінки громадян-ської війни; це і зображення складних років перших п’яти-річок, де виразно відчуває-ться тривога автора за хибні-сть визгаченого партією та урядом шляху до “світлого майбутнього”. П’єси Куліша відзначалися актуальностю проблематики , емоційною напруженістю, досконалим зображенням характерів. Доб-ре знаючи життя села Куліш дуже яскраво розкрив тему, яку всі замовчували: голод, насильне вилучення церков-них коштовностей, людоїд-ство. М. Куліш створив правдиву драму “97”, яка стала твором світового рівня. Перед читачем постають картини двадцятих років, кінец громадянської війни, розруха, занепад господарст-ва, невражай, а тут ще продзагони відбирають до зернини те, що вродило, хліб вивозився до Москви і Петрограда. Це все спричи-нило страшний голод. Кори-стуючись нагодою, більшови-ки вирішили упокорити незадоволене селянство та завдати нищівного удару по релігії, церкви. З цією метою урядом було дано вказівку під приводом закупівлі хліба для голодуючих забрати церковні коштовнасті, а саме духовенство знищити. Насправді ж церковні цінно-сті повинні були поповнити державний фонд, щоб запрацювала нова бюрокра-тична машина. Розкрити ці дії і повинна була п’єса М. Кулі-ша. Правдиво змалювавши післяреволюційне село в пері-од страшного голоду, автор не користується тільки чорною або білою фарбою. Хоч і він відчуває антипатію до персонажів багатіїв, але справа тут не в соціальному статусі, а в їх людських цін-ностях. Заможні люди в той період були завжди нагодова-ні. Багатії, які не відчувають голоду,  люди брехливі, підступні, здатні на підлі вчинки. Так, багатій Гиря за окраєць хліба купує людські

голоси, годує з рук, як дворо-вого пса, комітетчика Панаса, тіки, щоб доскочити до влади. Чи протистоять бідні селяни, які із симпатією прийняли нові віяння, але не-справедливість, голод затьмарює ідеали революції, сіє зневіру. І ось вже проста селянка Ганна Стоножка зі злістю кидає докори сину Васі: “Ой лишенько! Так от що слобода наробила!” З кожною дією у п’єсі загостр-юється конфлікт. Село вже поїло собак та котів, а тут ще прокотилася чутка, що церковний сторож Ларивон та його дружина Орина порізали і поїли своїх дітей. Громада вимагає кари для дітовбивців. Голова комнезаму Мусій Копистка людина великої сили волідобре розуміє, що ці люди вчинили злочин, але не погоджуються на само-суд. Він знає, що це провака-ція, бо якщо він відмовиться стратити людоїдів, то стратя-ть його. Мусій вибирає власну загибель, тому що не може карати хворих людей. Гідність, з якою Мусій збирався зустрічати смерть, була винагороджена. Сергій Смик привозив хліб, обміня-ний на церковні коштовності, і цим врятував життя прире-ченим. Навряд чи можна назвати такий фінал реалістчним, але разом з тим, інший на той час був не допустим. Проте й в такому, дещо підфарбованому вигляді драма “97” порушувала складні проблеми українсьо-го села в перші роки після громадянської війни, правдиво змальовувала складну ситуацію, коли голод душив селянство.

Разом з тим М. Куліш у своїх творах викриває переродження комуністів, які зайняті не побудоваю соціа-лізму, а влаштуванням власн-ого добробуту, торкається також теми міщанства, яке перекручує ідеали революції. Надзвичайно цікавою у цьо-му плані є політична комедія “Мино Мазайло”. Цей блискучий твір нещівна сатира на лицемірство московської політики. Крім призму дійових персонажів п’єси М. Куліш висміяв і малороса-кар’єриста Мазай-ла, який міняє своє українське прізвище на російське задля успіху на службі, і шовіністку тьотю Мотю, що керує русифікацією Мазайла; вис-міює і крайнощі уенерівсько-го (УНР) націоналізму дядька Тараса з Києва. Усі персона-жі, без винятку  комічні, вихоплені в найсуттєвіших ситуаціях. Фінал п’єси  парадоксальний-комічний, бо в той день, коли Мина нарешті досяг омріяної мети, він дізнається про звільнення з роботи “за систематичний зловмисний опір українізац-ії”. Куліш висміяв міщанина-обивателя, який здатен відріктися від рідної мови, від вікових традицій, культури, пам’яті батьків. Гірка іронія автора актуальна і сьогодні, коли зовсім не безмарно відчуваються процеси відрподження української ментальності на дійсно демократичній основі.За десять років драматичної діяльності М.Куліш створив чотирнад-цять п’єс, хоч всі вони по черзі були заборонені в рідному краї. І все ж таки два шедеври М. Куліша  “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”  стали сходинкою на вершину режисерської майстерності Леся Курбаса і його театру “Березіль”, що вивели тодішній український театр на рівень кращих театрів світу, а Миколі Кулішу при-несли світове ім’я.