Максим Фадейович Рильський (1895 – 1964)

По-справжньому великий польський поет Адам Міцкевич на Україні був розкритий лише в радянську добу в численних перекладачах, дослідженнях, есе, художніх творах (згадаймо поетичний цикл М. Бажана “Міцкевич в Одесі”). На Україні здійснено переклад майже всіх творів А.Міцкевича. данину захоплення віддали найбільші наші поети – П. Тичина, А. Малишко, Л. Первомайський і, насамперед, Максим Рильський. Читати іншомовного поета в перекладі – це те ж саме, що дивитися на предмет через скло; чим воно чистіше, тим ми краще бачимо і розуміємо поета. Саме завдяки Рильському скло інших перекладів творів Міцкевича і Пушкіна було завжди чистим – і це становить предмет нашої гордості. Його геніальний переклад “Пана Тадеуша”, “Кримських сонетів” є, за визнанням польської критики, найкращим перекладом з Міцкевича на іноземні мови.

Максим Фадейович Рильський

(1895 – 1964)

М. Ф. Рильський народився в Києві в сім’ї вченого - етнографа.

Серед збірників віршів Рильського широко відомі “Знак Важелів”, “Літо”, ”Слово про рідну матір”, “Чаша дружби”, “Мости” і багато інших. В1960 р. Рильський був удостоєний Ленінської премії за збірку віршів “Рози та виноград” і “Далекі небозводи”.

У своїх книгах про дітей і для дітей Рильський зробив чудовий образ дітлахів. Він оспівує дитинство, зроблене романтичних прагнень, бажання скоріше впізнати світ, землю, людей.

З чудовою художньою майстерністю малює Рильський та чудові картини рідної Української природи (“Рибацький сонет”, “Пізні солов’ї”, збірки “Голосіївська осінь”,”Стая журавлів”).

Широко відомий Рильський і як вчений – досліджувань в українській літературі, мові, народної творчості, етнографії.

Неустанно працював Рильський і як видатний перекладач ( йому належать чудові переклади на українську мову “Евгения Онегина” А. С. Пушкіна, “Пана Тадеуша” А. Міцкевича, та інших.)

Його геніальний переклад “Пана Тадеуша”, “Кримських сонетів” є, за визнанням польської критики, найкращим перекладом з Міцкевича на іноземні мови.

“Пан Тадеуш” був закінчений у 1834 році в Парижі. Цей твір започаткував у історій польської літератури розвиток реалізму. Поема є енциклопедією життя польського народу другої половини 18 – початку 19 століття. В ній охоплено надзвичайно важливий періуд історії Польщі – від часу її поділів (1772 – 1794) до приходу військ Наполеона у Литву (1812). Тут виступають у складних взаємовідносинах найрізноманітніші соціальні версти країни: аристократія, середня шляхта, шляхта безземельна, селянство; в поемі відбиті філософські, політичні, соціальні риси доби, побут, звичаї, система моральних, релігійних поглядів польської суспільності, характер змін у національно-визвольному русі країни. Це широке тло “Пана Тадеуша”, яке свідчило про масштабність суспільно-політичного мислення Міцкевича, дало змогу з певної історичної перспективи оцінити минуле, сучасне й майбутнє народу.

Біда нам, браття, що в тяжку годину

Несли ми голови в чужу країну!

Скрізь почуття гнітило нас тривожне,

І ворогом сусід здавався кожний,

Аж от звели круг нас залізні грати

І кажуть нам як швидше дах віддати.

Коли ж дарма в цім світі нарікати,

Коли що дня вражають нас новини,

Мов дзвін із Польщі похоронний лине;

І наша варта нам жадає скону,

І вороги радіють з того дзвону,

І навіть в небесах нема надії, -

Не диво, що людина тут шаліє

І розум тратить, і в гіркім одчаї

Плює на себе, інших пожирає!

Головним героєм “Кримських сонетів” є мандрівник. Буйна природа Криму – це фон його роздумів, спільниця його тривожних снів, джерело пожаданої душевної рівноваги. Уже в прелюдії до циклу – в “Американських степах” – ліричний герой так напружує слух, що міг би почути голос з батьківщини. Цей образ вітчизни з ним скрізь: і тоді, коли він оповідає про плавання морем, і коли оплакує жертви ханського свавілля. Йому навіть здається, що рої ясних зір, якими всіяний Чумацький Шлях, - то сльози польки-бранки, вияв її пекельної туги за рідним краєм. У сонеті “Пілігрим” цей провідний патріотичний мотив виступає, можливо, найвиразніше:

Країна розкоші прослалась підо мною,

Вгорі – блакить ясна, тут лиця чарівні.

Чому ж у дальній край так хочеться мені?

Чом ще за дальшою я плачу давниною?

О Литво! Шум лісів, породжений тобою,

Миліший, ніж Байдар всі солов’ї гучні...

Микола Бажан

Микола Бажан перекладав лірику Міцкевича, а в 1955 році виходить його збірка “Міцкевич в Одесі” – це був його осатаній цикл.

В глибинних рухах душі польського генія , простежених з натхненням поета і сумлінністю дослідника, в його мислях про Польщу, революцію, суд поколінь нам відкривається те, що поривалося в Будуччину і тому спів звучно сучасній епосі. Часто це тільки початок великої ідеї, але на протязі десятиріч вона міцніла і очищалась в вогні історії, щоб зазвучати сьогодні у всій силі.Гуманізм Міцкевича, зневага до аристократії, прагнення бурі, усвідомлення єдності боротьби наших народів за волю, дружба з колом російських революціонерів, те, що торжествує сьогодні в народній Польщі, не навязано поету зовні, а відкритио в його душі в хвилини творчих збуджень, злам і катастроф.

Цикл несе великий заряд актуальних мистецьких проблем. Аналіз душевного стану Міцкевича ведеться разом з постановкою таких питань, як поезія і народ, поезія і революція, поезія і час. В динаміці внутрішнього життя польського поета ми відкриваємо ті сили, що надимали вітрила його творчості, це були не омани “чистого мистецтва”, а вітер політичної боротьби.

За винятком вірша “Дві постаті”, де образи Пушкіна і Міцкевича дані через ліричні асоціації автора, цикл не має прямих відступів у наш час. Поет залишається в рамках обраної епохи. Він ніде не говорить про себе, і разом з тим ми безнастанно відчуваємо дух нашої сучасності, глибоку зацікавленість у правдивому розкритті історичної особи. Виникають субєктивні звязки поета і обєктивного матеріалу. Лірика, не проступаючи назовні, вторгається в епос. Утворюється співпереживання – почуття іншої людини сприймаються як власні; субєктивне зливається з обєктивним. Так народжується образ Міцкевича, епічний і ліричний, історично правдивий і наскрізь просвічений промінням нашого соціалістичного тлумачення.

Наприклад його переклад твору уривок з перекладу твору “Два слова”:

Як з тобою вдвох лишаюсь,

Ні про що я не питаю,

В очі, в губки задивляюсь,

Може, ті думки вчитаю,

Що таяться в очах любки,

Може, ті слова впіймаю,

Що не змовили ще губки.

Чи потреба є тлумачить,

Що волію чути й бачить?

Річ не дивна і не нова,

Люба дівчино, два слова:

“Мій коханий

Мій коханий!”

Павло Тичина

Народившись 27 січня 1891 року (с. Піски на Чернігівщині), Павло Тичина входив у літературу, коли наша Батьківщина знаходилась на рубежі своєї історії.

У 1918 році вийшла перша книга Тичина “Сонячні кларнети”.

Поезія, написані в роки громадянської війни, зібрані в книзі “Плуг”, яка вийшла в 1920 році. Книга дістала визнання радянських читачів, і з цього часу Тичина стає професіональним письменником.

В своїх творах спираючись на високу фахову культуру і власний багаторічний досвід, Тичина виявляє високий рівень майстерності – в темах, образності, ритмомелодиці.

Говорячи про поетичну творчість поета, не можна обминути і його великого доробку, як публіциста, критика та перекладача.

Леонід Первомайський

Леонід Соломонович Первомайський (Гуревич) народився 17 травня 1908 р. В м. Констянтинограді (тепер – Красноград) на Полтавщині в сім¢ї ремісника-палітурника. Вчився в початковій школі, в Костянтиноградській чоловічий гімназії, а з 1920 р. – в семирічній трудовій школі. З 1922 р. працює на цукроварні бібліотекарем, завідувачем хати-читальні. Ще під час навчання в школі Первомайський починає писати, бере участь у шкільних журналах, а потім – у рукописному журналі комсомольського клубу. В 1924 р. у газеті “Червоний юнак” (Полтава) надрукований прозовий ескіз “А над полем постріл...”березнево-квітневій книжці журналу “Плужанин” за 1925 р. – вірш “Ми”.

Особливо інтересно як поет працює Первомайський на початку 30-х років.

Поезія Первомайського органічно виростала з ідеї “неповторного, невмирущого” часу п¢ятирічок, індустріалізації і колективізації сільського господарства, і тому в ній такий відчутний його аромат, ритм епохи, ритм праці ударних бригад на заводах і в колгоспах, пафос темпів. Твори поета пройняті почуттям радості за величні звершення народу в усіх сферах господарського і культурного будівництва.

В довоєнні і після воєнні роки поет брав участь в усіх колективних працях над перекладами творів класиків і сучасних поетів – Пушкіна, Лермонтова, Маяковського, та ін. Окремими виданнями в перекладах Первомайського вийшли твори Гейне, Фучика, Нізамі, Петефі, Міцкевича. Особливо високо слід оцінити плодотворну роботу поета над перекладами балад і пісень народів світу. Цикл таких перекладів був вміщений ще у збірці ”Солдатські пісні” (1946). В тому ж році окремим виданням вийшли “Слов¢янські балади”. В 1956 р. видана велика книга “З глибин”, в якій зібрані переклади балад та пісень більш як сорока народів Радянського Союзу та зарубіжних країн.

Леонід Первомайський перекладав такі твори А. Міцкевича: “Непевність”, “Коли птаство в негоду...”, та інші. Ось уривок з вірша “Непевність”:

В далині від тебе не тужу, не плачу,

Розуму не трачу, як тебе побачу,

А проте, як часом довго не стріваю, -

Все чогось сумую, все когось шукаю.

І в журбі до серця підплива питання:

Чи це тільки дружба, а чи це кохання?

Матеріали використані при підготуванні реферату:

•Адам Міцкевич “Ода молодості”

•Дитяча енциклопедія т.11

•Збірник “Літературні портрети”