Леся Українка (1871-1913)

Роздивляючися літературну фізіономію Лесі Українки, ми бачимо, що вона тільки закінчила першу добу свого розвою, її талант тільки що отрясся з повивачів тієї несамостійності, що путає кожного поета при перших його кроках. Він тільки що уперше широко і сміло розмахнув крилами власного лету, тіль¬ки що показав себе в повній силі і показав нам, чого ми може¬мо ждати у будущині від сієї писательки.

...Останні її твори— се такий голосний та страшний сто¬гін примученої душі, якого не чулося у нас ще від часу киргизьких думок Шевченкових. Сей стогін тим страшніший, що він не пливе з якогось песимістичного світогляду, не є доктриною, а тільки є виразом безмірно болючих обставин, серед яких жи¬ве авторка і серед яких знаходиться українське слово та всяка вільна гуманна думка в Росії...

Леся Українка належить до тих талантів, що виробляють¬ся звільна, що важкою інтенсивною працею доходять до пану¬вання над формою і змістом, над мовою й ідеями. Десятиліття, що пройшло від опублікування її перших творів, дозволяє нам слідити той розвій від перших, майже дитячих поривів аж до повного майстерства, від дитинячо-примітивних форм до блис¬кучих і вповні гармонійних, від дитинячої імпресіоністики до широкої ідейності і могутнього пристрасного огню. І коли ми рівночасно будемо тямити про важкі обставини, серед яких відбувався той розвій, і до крайності сумний стан того суспіль¬ного і духовного ґрунту, на якім виростає наша писателька, то сам факт її постійного розвою і то власне такого розвою буде¬мо вважати доказом незвичайної сили її таланту і при тім од¬ною з найцікавіших появ нашої нової літератури...

В творчості нашої авторки чимраз частіше прориваються смілі ноти, охота до життя1 і до боротьби, а разом з тим розши¬ряється її світогляд, поглибляється розуміння життя і його гли¬боких антагонізмів...

Вона помалу доходить до того, що може виспівувати най¬тяжчі, розпучливі ридання і тим співом не будити в серцях роз¬пуки та зневіри, бо у самої в душі горить могуче полум'я любові до людей, до рідного краю і широких людських ідеалів, ясніє сильна віра в кращу будущину...

Від часу Шевченківського «Поховайте та вставайте, кай¬дани порвіте» Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хорої дівчини. ...Леся Українка не силкується на Шевченків пафос, не пережовує його термінології; у неї є свій пафос, своє власне слово...

У самої наболіло на душі чимало, у самої поетичне слово доспіло і сиплеться, мов золота пшениця...

В поемі «Давня казка» авторка підіймає наново тему, по¬рушену в «Місячній легенді», але підіймає далеко вдаліше, ста¬вить її широко і обробляє по-майстерськи. Ся тема — відносини поета до суспільності, а властиво значення поезії в індивідуальному і громадському житті...

Лесина поема, без сумніву, одна з найкращих і найхарак¬терніших окрас нашої нової літератури. В наших часах, в часах загального рознервування і екстраваганції, в часах, коли скрізь лунає, аж лящить, поклик «штука для штуки²» (²Мистецтво для мистецтва), аж чудно якось із уст поета почувати такі тверезі та здорові погляди на задачу і вагу поезії, які висказує тут наша авторка. По її думці, поезія для маси робочого народу — потіха в горі, спочинок по праці, для кожного чоловіка — природний вираз розбудженого чуття і вищих змагань, для всієї громади — заохота в боротьбі і докір усякій нікчемності; для пригноблених — вона гарячий поклик до бою за волю і людські права, а для кривдників грізний мес¬ник. Все і всюди поезія — слуга життєвих потреб, слуга того вищого ідейного порядку, що веде людей до поступу, до попра¬ви їх долі.

...Вона ... до найвищої сили і гідності доходить тільки тоді, коли робиться виразом життя і боротьби найширших народних мас і заразом бойовим окликом за найвищі людські і громадсь¬кі ідеали — свободу, рівність і братерство всіх людей... Цілу поему мусимо признати дуже гарною. Композиція проста і яс¬на, без зайвих епізодів, конфлікти між обома героями зазначені виразно, глибокими рисами, хоч і не підведені крикливими фа¬рбами, характери змальовані живо і вірно і, хоча ціла поема властиво має символічне значення, то проте її герої ніде і нічим не подібні до мертвих абстрактів і символів, а жиють повним індивідуальним життям. Се великий тріумф таланту Лесі Українки; її твір є наскрізь ідейний, а проте не є тенденційний.

Ще одну важну прикмету свого таланту виявила наша ав¬торка в тій поемі — гумор... «Давня казка» вся, від початку до кінця, держана в легкім гумористичнім тоні. Се гумор наскрізь добродушний, щирий, що пливе не з гамованої злості, не з за-висті, а з глибокої любові, з ясного спокійного погляду на жит¬тя і його боротьбу. Навіть там, де сама течія оповідання набирає кровавого кольору, напр., в бунтівницькій пісні пое¬товій, авторка вміє своїм гумором озолотити ту кроваву течію, надати їй побуту наївного жарту...Ще раз повторяю: читаючи м'які та рознервовані або хо¬лодно резонерські писання сучасних молодих українців і порів¬нюючи їх з тими бадьорими, сильними та сміливими, а притім такими простими щирими словами Лесі Українки, мимоволі думаєш, що ся хора, слабосильна дівчина — трохи чи не оди¬нокий мужчина на всю новочасну соборну Україну...

Ми перебрали всі важніші поетичні твори Лесі Українки. Ми не покривали хиб її перших спроб, судили їх гостро, мірку¬ючи, що авторка такої міри, як вона, не потребує поблажливості. Для пізніших творів ми маємо найповніше признання і по¬див. Україна, на наш погляд, нині не має поета, що міг силою і різносторонністю свого таланту зрівнятися з Лесею Україн¬кою...

її талант — ліричний, але не вузько суб'єктивний: їй уда¬ються й епічні, і драматичні форми, але тільки тоді, коли вони являються тільки формами її могутньої лірики.

І. Франко. Леся Українка. —

Зібр. творів у 50-ти томах —

К.: Наук, думка, 1981.—

Т. ЗІ. — С 254-255, 264-371.