Грабовський
СПІВЕЦЬ МУЖНОСТІ І БОРОТЬБИ
На його обличчі - печать зажури і мужності, мудрості і самозречення. Високе чоло, задумливий погляд сірих очей, ясних, аж прозорих, глибоких, як тінь вечорова. Такі очі одних гріють вогнем, а інших обдають крижаним холодом. Хоч більшу частину свого життя письменник провів у тю¬ремних казематах і на холодній півночі, хоч замість людей бачив грати та фортечні стіни, все ж ні на хвилину не зга¬сав у ньому вогонь любові до скривдженої людини.
Тяжкі умови життя прирекли поета на передчасну фі¬зичну смерть, але ніщо не могло вбити його титанічного духу, погасити вогонь його вільнолюбства.
Грабовський полум'янів, а не тлів, і рано згорів. На скромному надгробку поета стоять дати: 1864-1902. Тридцять вісім років життя. Життя — подвигу.
Його великий попередник, Т. Г. Шевченко, звертаю¬чись до долі, говорив:
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собовд,
Ці слова з повним правом міг би повторити й Грабовський. Певно ж, сила його голосу поступається перед мо¬гутнім Шевченкопим покликом, але він, так як і Кобзар, не тільки словом, а й особистим життям ствердив несхит¬ну вірність революційним ідеалам.
Поет-революціонер, борець і мученик. Українець із села Пушкарного. Охтирського повіту. Харківської губернії (тепер Грабовське. Краснопільського району. Сумської об¬ласті). Українець, що став другом і братом росіянинові й полякові, італійцеві й фінну. Бурсак, вигнаний семінарист, чорнопереділець, солдат. В'язень харківської, ізюмської, Бутирської, іркутської тюрем. Засланець найвіддаленіших місць Сибіру — Балаганської округи, Вілюйська, Якутська, Тобольська. Автор кількох збірок нев'янучої поезії, бли¬скучий публіцист, талановитий перекладач. Народник, що йшов до марксизму. Такий життєвий шлях цієї людини. «Як подивлюсь я на своє життя від початку, так не було в йому нічогісінько майже світлого, крім важкої праці, злиднів, хвороб та пропадання серед жорстоких, запеклих людей, серед нелюдських та катівських громадських обста¬вин,— скаржився поет на власну долю у своїй «Автобіо¬графії».—Горем та злиднями почалося моє життя, горем та злиднями й скінчиться. Але не треба мені світових заман та ласощів, аби тільки дали спромогу працювати для рідного краю, присвятити йому ті слабі сили, які ще ос¬тались в моїм покаліченім та понівеченім тілі. Не дають і не дадуть...»
З 38 років життя 20 неволі, тяжкої хвороби і смерть на чужині!
Яку ж треба було мати в серці любов до знедоленого краю, як треба було вірити в прийдешнє щастя, щоб в ос¬танні дні свого життя проспівати гімн боротьбі за люд¬ську справедливість:
За вікном у мене
Хуга прошуміла,
Почуття шалене
В серці зворушила.
Хочеться всі пута
Одразу порвати,
Як та хуга люта,
Знятись-погуляти.
А як же все це починалося? Звідкіля бралися сили? Він народився через три роки після «голодної волі», селянської реформи 1861 року, коли капіталізм змів остан¬ню перепону і заполонив Росію.
Вихователем вразливої його душі було саме життя.
Син бідного паламаря, сирота з 8 років, майбутній поет уже змалку настроювався на героїку. До цього ж кликали народні пісні та казки, почуті від матері і бабусі.
На десятому році мати віддає Папла до Охтирської бурси, в науку до попа. Піп не знав жодного українського слова, глузував з українців і всіх бурсаків поділяв на кохан¬ців і нелюбих. Серед останніх був і Павло.
«Крім мертвої науки,— пригадує в своїй «Автобіогра¬фії» П. Грабовський. - бурса нічого мені не дала; мені дуже припала до серця латинська мова, але не бурса за¬цікавила мене тією мовою; мені любо було перекладати оповідання про славетні вчинки стародавніх героїв, через те й латина сподобалась».
У 1879 році П. А- Грабовський вступає до Харківської семінарії. Тут він і переймається народницькими ідеями, які тоді панували серед передових людей Росії. Цьому сприяло читання книжок і розповіді та поради професора словесності. Грабовський помер дуже рано. Франко говорив: «Доконали людоїди ще одну молоду силу, понівечили гарний талант, що міг би був зробити чимало доброго се¬ред своєї рідної „суспільності”.— З болем у серці писав промученицьке життя поета.
Боляче озвалася смерть Грабовського у серці кожного, хто знав поета і поділяв його революційне завзяття.
Могилу славного сина українського народу любовно доглядають вихованці то¬больського дитячого будинку - громадяни нової епохи. На ній завжди лежать живі квіти або свіжі ялинові гілки. Во¬ни нагадують про «живе життя», за яке боровся, страждав і передчасно поліг поет.
Поезія Грабовського живе серед нас. На нашій літера¬турній ниві вона горить полум'яною маківкою. У ЇЇ барві — колір крові, священний колір нашого червоного революцій¬ного прапора.