Біографія Квітки-Основ΄яненка

Квітка – Основ΄яненко

18 листопада 1778 року в родині харківського дворянина Федора Івановича Квітки народився син, якого назвали Григоріем. З дитинства дитина була слабкою та хворобливою. З-за золотухи до п'ятирічного віку хлопчик засліп. Зір знов повернувся до нього після відвідання Озерянского храму, що й зараз стоїть на Холодній горі. Маленький Квітка побачив світло, що йде від образу Озерянскої Божої Матері і прозрів. Випадок цей настільки вплинув на нього, що на двадцять третьому році життя він вирішив стати послушником монастиря. Щоправда, цьому кроку передувала військова служба: вахмістром в лейб-гвардії кінному полку, потім до 1796 року при департаменті геральдики, і нарешті, ротмістром Харківського кирасирського полку. Коли він був послушником Куряжського монастиря, Квітка, одягнений у чорнецький одяг, виконував різноманітні роботи до 1806 року. Після цього він знов заступив на військову службу до урядової комісії в міліцію Харківської губернії.

В 1812 році Г. Ф. Квітка починає свою громадську діяльність. В Харкові відкривається постійний суспільний театр, директором якого призначають Григорія Федоровича. Маючи звичку гаряче і з пристрастю прийматися за будь-яке діло, він до того захопився театром, що мало не одружився на одній з його актрис. І хоча директорську посаду в театрі йому прийшлося залишити з-за своєї активної благодійної і освітньої діяльності, любов до сцени Основьяненко проніс через все життя. Пізніше це почуття спонукало його до створення драматичних творів для театру. В 1841 році він надрукував цікаву і дотепну "Історію театру в м. Харкові".

Під час свого головування Благодійною спілкою, Григорій Федорович став ініціатором відкриття в Харкові Інституту шляхетних дівчат в 1812 році. Завдяки його зусиллям згодом також були відкриті Кадетський корпус і Публічна бібліотека при університеті. Свою публіцистичну діяльність Квітка почав в 1816 році статтею про інститут шляхетних дівчат в "Українському Вісникові", після цього він був однім з редакторів цього журналу до 1817 року. Інститут, в становленні та пропаганді якого Квітка приймав таку живу участь, зіграв, в свою чергу, велику роль в його житті. В 1821 році він одружився на одній з класних дам цього Інстітуту. В 1817 році, отримавши на виборах посаду проводира дворянства, Квітка виконував свої обов'язки до 1829 року. Згодом цю посаду зайняв його брат, Андрій Федорович.

Громадська, службова і благодійна діяльність Г. Ф. Квітки була відзначена багатьма нагородами, однак широке визнання принесли йому літературні здібності. Співпрацюючи з популярними столичними журналами, він листувався з відомими літературними діячами того часу: С. Т. Аксаковим, М. П. Погодіним, П. А. Плетньовим, В. І. Далєм, Ф. А. Коні, Є. П. Гребінкою, підтримував дружні стосунки з В. А. Жуковським.

З глибокою шановливістю він писав листи Тарасу Григоровичу Шевченко. Постійно стежив за літературним життям, уважно читав журнали, завжди мав власне міркування про події, що відбувалися і, як неаби-яка особистість, завжди викликав велику зацікавленність у співрозмовників.

Приблизно з 20-х років починається його літературна діяльність. Один за одним друкуються його твори: "Харківська Ганнуся" (1832), "Солдатський портрет" (1833), 'Шельменко-Денщик", "Дворянські вибори". В 1827 році Основьяненко пише п'єсу " Приїзджий із столиці, або переполох в уїздному місті", що була надрукована багато піздніше, в 1840 році. П'єса нагадує знаменитого гоголівського "Ревізора". Існує навіть версія, що Гоголь знайомився з нею, коли рукопис п'єси знаходився в цензурному комітеті. Величезною популярністю користувалась повість Григорія Федоровича "Маруся".

Саме Квітка-Основ'яненко написав пісню "Грицю, Грицю, до роботи", що стала настільки відомою, що перетворилась в народну - факт вищого визнання. Визначний письменник все життя любив театр, влаштовував домашні вистави, в яких і сам приймав участь, прекрасно грав на флейті, був непоганим композитором. І поряд з цим не залишав громадську діяльність на добро рідного міста. В 1832 році Квітка-Основ'яненко був призначений на посаду судді, а піздніше був обраний головою Харківської палати головного суду. Ця посада була останньою.Життя Квітки-Основ'яненко, людини незвичайної щирості і доброти, самовідданого і прив'язаного до всього рідного (за все своє життя далі Харкова і губернії він не виїжджав), відбувалось в атмосфері родинного щастя, в оточенні коханої дружини і дітей. Довгий час вони мешкали в невеличкому селищі в південній частині Харкова під назвою Основа. Про любов письменника до цього місця говорить його літературний псевдонім Основ'яненко. Вже будучи достатньо відомим, Григорій Федорович служив старостою Основ'янскої церкви, відрізняючись доброзичливістю та щирістю. Наведемо уривок із спогадів Н. І. Костомарова: "Садибу складали сосновий гай, ботанічний сад з оранжереями. Тут був величезний панський будинок його брата - губернського проводира А. Ф. Квітки, а сам Григорій Федорович жив у низенькому будиночку з кам'яною огорожею. При розділі батьківського майна він все передав брату, а собі залишив невеличкий капітал, на який жив небагато ". Коли родина Квітки покинула Основу, розташовану біля цілющого соснового лісу, і оселилась в місті, це істотно підірвало і так слабке здоров'я Григорія Федоровича.

В липні 1843 року він занедужав запаленням легенів і через одинадцять днів, приготувавшись до смерті, тихо скінчався на руках дружини, рідних і близьких, серед яких були Н. Ю. Квітка і П. П. Гулак - Артемовський. Коли тіло небіжчика виносили з Благовіщенського собору, ціла Екатеринославськая вулиця (зараз Полтавський Шлях) була запружена народом. Похований він був на Холодногорськом кладовищі, з якого відкривався чудовий краєвид на рідне місто, якому він присвятив все своє життя.

Квітка був видатною людиною: мав надзвичайну пам'ять, навіть на старості років, відчував постійну і ніби-то причудну любов до вогню, про що просив не забути своїх біографів. Ніколи не розлучався він з прадідовським золотим ланцюгом, з яким за легендою була зв'язана пам'ятна подія в житті його родини. До письменницької праці він відносився з великою ретельністю - скрізь в будинку Григорія Федоровича стояли чорнильниці, щоб в будь-яку хвилину письменник мав можливість зафіксувати думки, які щойно з'явились. Ім'ям Квітки-Основ'яненко названа одна з вулиць в центрі міста, що прилягає до Площі Конституції.

8 серпня - день пам'яті Григорія Федоровича Квітки-Основ'яненко, нашого земляка, письменника, який стояв біля джерел сучасної української літератури. Він був нащадком славетної і найстарішої дворянської родини Слобідської України. Серед його пращурів - славетний харківський полковник Григорій Семенович Квітка. Квітки мали родинні стосунки з родинами гетьмана Данили Апостола, Иоасафа Горленка та ін. Квітка-Основ'яненко та його брат Андрій були своєрідним Олімпом цього шляхетного роду.