Структура художньо-творчого портрету

При аналізі художнього портрету твору варто розрізняти ідейний зміст і художню форму.

Ідейний зміст включає:

1) тематику добутку - обрані письменником соціально-історичні характери в їхній взаємодії;

2) проблематику - найбільш істотні для автора властивості і сторони уже відбитих характерів, виділені і посилені їм у художнім зображенні;

3) пафос добутку - ідейно-емоційне відношення письменника до зображених соціальних характерів (героїка, трагізм, драматизм, сатира, гумор, романтика і сентиментальність).

Пафос - вища форма ідейно-емоційної оцінки життя письменника, що розкривається в його творчості. Твердження величі подвигу окремого чи героя цілого колективу є вираженням героїчного пафосу, причому дії чи героя колективу відрізняються вільною ініціативою і спрямовані до здійснення високих гуманістичних принципів. Передумовою героїчного в художній літературі є героїка дійсності, боротьба зі стихіями природи, за національну волю і незалежність, за вільну працю людей, боротьба за мир.

Коли автор затверджує справи і переживання людей, яким наявне глибоке і непереборне протиріччя між прагненням до піднесеного ідеалу і принциповою неможливістю його досягнення, те перед нами трагічний пафос. Форми трагічного дуже різноманітні й історично мінливі. Драматичний пафос відрізняється відсутністю принципового характеру протистояння людини позаоособовим ворожим обставинам. Трагічний характер завжди відзначений винятковою моральною висотою і значущістю. Розходження характерів Катерини в «Грозі» і Лариси в «Безприданниці» Островського наочно демонструють різницю в зазначених видах пафосу.

Велике значення в мистецтві XIX-XX століть придбав романтичний пафос, за допомогою якого затверджується значущість прагнення особистості до універсального ідеалу, що передбачається емоційно. До романтичного близький сентиментальний пафос, хоча його діапазон обмежений сімейно-побутовою сферою прояву почуттів героїв і письменника. Усі ці види пафосу несуть у собі стверджуюче початок і реалізують піднесене як основну і найбільш загальну естетичну категорію.

Загальною естетичною категорією заперечення негативних тенденцій є категорія комічного. Комічне - це форма життя, що претендує на значущість, але історично зжило свій позитивний зміст і тому зухвалий сміх. Комічні протиріччя як об'єктивне джерело сміху можуть бути усвідомлені чи сатирично гумористично. Гнівне заперечення соціальне небезпечних комічних явищ визначає цивільний характер пафосу сатири. Глузування над комічними протиріччями в морально-побутовій сфері людських відносин викликають гумористичне відношення до зображуваного. Глузування може бути як заперечливої, так і стверджуючої зображуване протиріччя. Сміх у літературі, як і в житті, надзвичайно різноманітний у своїх проявах: посмішка, глузування, сарказм, іронія, сардонічна усмішка, гомеричний регіт.

Художня форма включає:

1) Деталі предметної зображальності: портрет, учинки персонажів, їхнього переживання і мова (монологи і діалоги), побутова обстановка, пейзаж, сюжет (послідовність і взаємодія зовнішніх і внутрішніх учинків персонажів у часі і просторі);

2) Композиційні деталі: порядок, спосіб і мотивування, оповідання й описи зображуваного життя, авторські міркування, відступи, вставні епізоди, обрамлення (композиція образа - співвідношення і розташування предметних деталей у межах окремого образа);

3) Стилістичні деталі: зображувально-виразні деталі авторської мови, інтонаційно-синтаксичні і ритміко-строфічні особливості поетичної мови в цілому.

Схема аналізу літературно-художнього портрету твору.

1. Історія створення.

2. Тематика.

3. Проблематика.

4. Ідейна спрямованість добутку і його емоційний пафос.

5. Жанрова своєрідність.

6. Основні художні образи в їхній системі і внутрішніх зв'язках.

7. Центральні персонажі.

8. Сюжет і особливості будівлі конфлікту.

9. Пейзаж, портрет, діалоги і монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії.

10. Мовний лад добутку (авторський опис, оповідання, відступи, міркування).

11. Композиція сюжету й окремих образів, а також загальна архітектоніка добутку.

12. Місце добутку у творчості письменника.

13. Місце добутку в історії росіянки і світової літератури.