Зворотний зв'язок

Образ рідного краю в кіноповісті О. Довженка «Зачарована Десна»

В записнику О. Довженка від 5 квітня 1942 р. читаємо нотатку, яка свідчить про те, що він з літами все частіше згадував рідну хату, бла¬гословенний край свого дитинства. Згадуючи зачаровану річку Десну, сінокіс, діда, батька, матір, письменник «сміявся і плакав». На схилі свого вкороченого сталінізмом життя до нього все частіше приходили спогади. Вони мучили його й без того змучену душу, відвідували у не¬спокійних, тривожних снах.

В одному з листів до матері й сестри Довженко сповіщав: «Пишу одну повість про діда, батька, матір і про все, одне слово, наше союзницьке життя, ще коли я був маленьким». Проте задум написати поему в прозі, в якій оспівати рідний край, його працьовитих, добрих людей був здійснений письменником лише в 1955 р.

Чіткого сюжету і послідовності розповіді в «Зачарованій Десні» не¬має, бо твір писався не тільки для читання, а й для екранізації. Основну сюжетну лінію створюють оповіді-спогади автора, овіяні романтикою сільського життя, любов'ю до пташиного щебету в саду, до плескоту весняної повені, до ніжно-журливого кумкання жаб у болоті, до дівочих співів, колядок, щедрівок, обжинок, до «гупання яблук у саду», до сіль¬ської музики — високого й чистого дзвону коси,— все це викликало радість і втіху, яку Довженко трепетно й ніжно згадує як незабутнє, що живе в його доброму й поетичному серці.

Всі події кіноповісті проходять через призму оцінки їх малим Саш¬ком Довженком, що надає оповіді щирості, непідробного ліризму й задушевності, тонкого гумору. Описуючи своє дитинство, яке проходило на лоні живописної природи, Довженко з любов'ю згадує свою родину — схожого на бога Саваофа діда, що ніколи не розлучався з псалтирем, лайливу прабабу, яка проклинала всіх, хто потрапляв їй на очі, напрочуд доброго батька, який любив розповідати синові про Дес¬ну, про трави, про таємничі озера; тиху, люблячу матір, яка кохалась у рослинах І саджала їх у своєму невеличкому городі, “щоб проізростали”, добрих знайомих і просто хороших людей, які, як і його батько, рятували селян від смерті, від повені, від лиха.

Ліричні поетичні описи — дивний сон хлопчика — чергуються із сценами, написаними в стилі українського народного гумору. Такою є картина великодньої повені, коли вся загребельська парафія сиділа на стріхах з несвяченими пасками, а рев худоби по кошарах, крики людей «рятуйте!» ніскільки не бентежили отця Кирила, що з дяком І старостою роз'їжджав на човні і святив паски чистою деснянською водою.

Згадуючи минуле своєї родини, свого народу, Довженко не раз під¬креслював, що в його житті було і багато «неладу, плачу, темряви й жалю». Автор звернувся до спогадів свого дитинства не тому, що убо¬лівав за старовиною, минулим. «Я не приверженець старого села, ні старих людей, ні старовини в цілому,— писав Довженко у повісті.— Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм».

Привертають увагу й роздуми письменника про людей праці, про покликання митця і витоки його патріотизму. Закоханий у рідний край, у працелюбний І красивий душею український народ, Довженко вважає обов'язком письменника показати світові, що життя саме по собі пре¬красне. Тому він з таким замилуванням виводить у повісті світлий і неповторний образ зачарованої Десни, цієї «незайманої дівиці», згаду¬ючи про яку письменник «добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим». До річки свого дитинства Довженко звертається з неприхо¬ваною любов'ю: «Далека краса моя! Щасливий я, що народився на тво¬єму березі, пив у незабутні роки твою м'яку, веселу сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і сказання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на пере¬вернутому небі...»

Благословляючи Десну — «далеку красу мого дитинства» — за щедрі дарунки, письменник показав, що людина, «яку посаду не займала б, стає безбарвною, сліпою, якщо вона в історії свого народу, в житті своїх предків нічого не бачить дорогого, близького, рідного».

Про що б не говорив письменник, усе йому дороге і близьке. Про основу естетики Довженка і зміст його кіноповісті образно сказав М. Рильський у статті «Олександр Довженко”: «Його «Зачарована Дес¬на» — це задушевна лірична сповідь, по вінця напоєна любов'ю до рідного краю, до трудового народу, до України з її великим, але скорб¬ним минулим, з її великим і радісним майбутнім». «Зачарована Дес¬на» — це гімн красі, природі, рідному краю, поетична картина трудо¬вого життя народу.


Реферати!

У нас ви зможете знайти і ознайомитися з рефератами на будь-яку тему.







Не знайшли потрібний реферат ?

Замовте написання реферату на потрібну Вам тему

Замовити реферат