Метричне (античне) віршування
Реферат
на тему:
Метричне (античне) віршування
Метричне (античне) віршування (лат. antiwuus —стародавній) —різновид квантитативного віршування, що склався в еллінську та римську добу. Характеризується чергуванням довгих та коротких складів, бо в античних мовах різнилися довгі та короткі звуки. Стопа нагадувала музичний такт, зумовлюючи не читання, а наспівування віршованого тексту. Найпростішим елементом ритмотворення вважалася мора як одиниця довготи:
короткий склад дорівнював одній морі (»), довгий — двом (—); обидві формували стопу.
Основні стопи античного віршування такі:
Двоскладові (на 3 мори):
— ямб (E—);
— хорей, або трохей (—E);
— трибрахій (EEE).
Трискладові (на 4 мори):
— дактиль (—EE);
— анапест (EE—);
— спондей (— —).
П’ятискладові:
— бакхій (E— —) та
— антибакхій (— —E);
— кретик (—E—);
— амфімакр (— —E);
та 4 пеони (—EEE, E—EE, EE—E, EEE—).
Шестискладові:
— молос (—— —);
— хоріямб (—EE—);
— антиспаст (E— —E;
— 2 іоники (EE— —, — —EE), висхідний та низхідний.
Семиморні:
— 4 епітрити (E— — —, —E— —, — —E—, — — —E).
Короткі триморні, подеколи чотириморні стопи об’єднувалися в пари — диподії, де одна з них має посилений ритмічний наголос, адже в кожній стопі розрізняються сильна частина, названа арсисом (власне довгий склад), та слабка, або тесис (короткий склад), які в перекладах нині передаються у вигляді наголошених та ненаголошених складів.
Античний вірш складався з однакових стоп, отримуючи відповідну назву, як от дактилічний гекзаметр, ямбічний триметр (чотири диподії), трохеїчний тетраметр (чотири диподії). Рівноскладові стопи при цьому можуть взаємозамінюватися, як, наприклад, у ямбічному триметрі ямб (E—) на спондей (— —), збагачуючи таким чином ритмометричні особливості навіть у межах стопи.
Особливої винахідливості античні поети досягли у ліриці, вживаючи складні віршові конструкції з перемінним тактом — стопою, тобто логаеди: періодичність виявляється тут не в межах віршового рядка, а строфи, власне неримованих чотиривіршів (спарених двовіршів) з чітко визначеною періодичністю. найпопулярнішими були Алкеєва строфа, Сапфічна строфа та ін.
Пізніше у новоєвропейській поезії втратилося відчуття довгих та коротких складів, котрі визначили специфіку античного віршування, але термінологія, набувши нового змістового наповнення, збереглася, підпорядкована вже новим версифікаційним принципам.
Силабічне віршування
Силабічне віршування (грецьк. sylabe — склад) — система віршування, в основу якої покладена рівна кількість складів (часто — 13,рідше — 11) при невпорядкованому вільному орзташуванні наголошених та ненаголошених. Силабіче віршування характеризується також парним римуванням, переважно паракситонним, метричною константою, тобто, коли наголос припадає на клаузулу та на відповідний склад перед цезурою, котра ділить віршовий рядок на 2 рівновеликі частини:
Неначебто спuси, // колосся по пUлю,
Люди колосся // стинають без бодю
(Лазар Баранович, переклад
з польськ. Ольги Крекотень).
Силабічне віршування притаманне поезії, що базується на мові з постійним наголосом у словах на останньому (французька) чи передостанньому (польська) складі. В їх межах він не має смислорозрізнювального значення, його переміщення відбувається у межах одного і того ж розміру. Це спостерігається у французьких, польських, турецьких, сербських, вірменських та н. версифікаціях. Під впливом такого віршування у Польщі та латиномовних поетик силабічне віршування поширилось і в Україні XVI—XVIII cт., знайшовши тут зустрічні течії фольклорного походження — коломийки.
Розміри силабічної системи
Щодо розмірів силабічної системи, то їх значно енше, ніж у квантитативній чи силабо-тонічній. Так, силабо-тонічний розмір вірша, себто суму умов, за яких два вірші вважаються рівними визначають 3 фактори:
1) характер самого метра (хорей, ямб, дактиль і т. д.);
2) кількіст стоп того метра — в даному вірші;
3) місце цезури(або цезур — якщо їх дві).
Розмір силабічного вірша визначають лише 2 фактори:
1) кількість складів до константи;
2) розташування цезур.
1. Одно- та двоскладові силабічні вірші зрідка зустрічаються в гетерометричних (складених) строфах у поезії тих народів, де силабічна система досягла високого розвитку.
Односкладовим віршем закінчується строфа в «Ірисах» Юліана Тувіма:
Квіти дістав я. Таємний знак
Не знать, від кого.
І вже на серці — тремтливий ляк:
Іриси темні — таємний знак,
Що принесе він, пощо, для чого?
Стримать дитинну мою тривогу
Як?
(Перекла розміром оригіналу Ігор Качуровський).
2. Трискладовий рідко зустрічається самостійно, має тенденцію до хореїзації, бо коли наголоси падають на 2-й і 3-й склади, виникає неприємний для слуху звук. за браком українського прикладу див. в оригіналі фрагмент з «Пісні пірата» Хосе де Емронседи (там само6 с. 71).Проте в гетеромеричній (складеній з віршів багатьох розмірів) строфі трискладовий — явище не таке вже й рідкісне:
Утоптала стежечку
Через яр,
Через гору, серденько,
На базар.
— — — — — — — — — — — — — — — — —
Заграй мені, дуднику,
На дуду,
Нехай своє лишенько
Забудy...
(Тарас Шевченко).
3. Тетрасилабік^000: E (чотирискладовик)
У гаю, гаюВиглянь голубонько,
Вітру немає;Та поворкуєм
Місяць високо,Та посумуєм,
Зіроньки сяють.Бо я далеко
Вийди серденько,Сю ніч мандрую
Я виглядаю.Виглянь же, пташко,
Хоч на годинуМоє серденько,
Моя рибчино!Поки близенько...
(Тарас Шевченко)
Або у книжці Віри Вовк «Вінок троїстий»:
Пливе з водою
Вінок рум’янку,
Аж до світанку
Митий росою...
4. Пентасилабік^000: E(п’ятискладовик)
...Розійшлись ми різно.
Дітьми молодими,
Зустрілися пізно
Між людьми чужими.
Вупі працювати
Брат із братом брався,
Що одна в нас мати,
Ти не догадався.
Братався з чужими,
Радився з чужими,
Гордував словами
Щирими моїми...
(Пантелеймон Куліш).
У сучасній українській поезії:
Росте зілля в полі,
Зілля чарівне.
Ой, чи прийде доля
Чи мене мине?
(Віра Вовк).
5. Гексасилабік або шестискладовик: ^00000E
У Степана Руданського:
Нехай гнеться лоза,Може, й важко її,
Куди вітер погне, —Може, й спина болить,
Не обходить вонаАле буря її
Ні тебе, ні менеЗ корінцем не звалить.
6. Гептасилабік (семискладовик): ^000000E
Чи не єдиний зразок цього розміру в українській поезії залишив нам Олександр Олесь:
Кличе батечко: «Бир, бир...»
Біжать вівці його з гір,
Біля його лягли, ситі,
І заслухались трембіти.
7. Октасилабік (восьмискладовик): ^0000000E
Яремо! Герш-ту, хамів сину,
Піди кобилу приведи,
Подай патинки господині
Та принеси мені води.
Вимети хату, внеси дрова,
Посип індикам, гусям дай...
(Тарас Шевченко).
В українських поетів пошевченківської доби зрідка можна натрапити на восьмискладові вірші:
Таємну думку ліс співає,
Вечірній легіт ген тремтить;
Туга там мрії закликає —
У темний яр вода біжить...
А ми йдем лісом тихо, тихо,
Золоту нитку мрій снуєм;
В серці заснуло горе й лихо —
Із чарки хвилі щастя п’єм.
Сонні смереки чола клонять
Під поцілунки мрак вогких;
А душі ихо сова ронять
Повні жалю й задум ніжних.
Все більше й більше ліс чорніє,
В обіймах сну солодко спить;
В душі далека радість мріє —
Про щастя серце тихо снить...
(Марія Петрушевич).
Цезурований октасилабік — один з наймелодійніших розмірів української поезії — восьмискладовик із цезурою посередині і нарощеним на один або на два склади першим піввіршем. Схема цього розміру така:
^000E(E^000//)Eі т.д.
Люблю, як щиру, вірну дружину,
Як безталанную свою Вкраїну...
(Тарас Шевченко).
Вірші з нарощеним на два склади піввіршем стають «каменем спотикання» для сучасних дослідників, які порахувавши всі склади від початку до кінця вірша і не знаючи, що блукаючі склади рахувати не слід, добачають тут поезію, «складену з віршів різного розміру».
8. Енеасилабік (дев’ятискладовик): ^00000000E
Ой брязнули на дворі цимбали;
Озвалися у сінях бояри,
Заспівали дружки у світлиці;
Забилося серце у вдовиці.
Голубонька з голубничка лине:
Розлучають з матір’ю дитину, —
Розлучають, віночком вінчають,
Пишно, густо поїздом рушають.
Не морськая кучерява хвиля
Із світлиці Настусю вхопила:
Ухопила весільнії гості...
Жалься, Боже, її молодості!
Взяли, взяли, мов із саду квітку,
Завертіли у білу намітку...
(Пантелеймон Куліш).
Цим розміром Франко написав «Поему про білу сорочку»:
Ой у вирій журавлі летіли,
Понад Відень ключем простяглися,
Закликали журавля одного:
«Годі, годі на гнізді сидіти,
Ходи з нами у вирій летіти!».
9. Український декаилабік (десятискладовик^000000000): E
Сонце вставало; скрізь на небі чисто;
Де-не-де хмарка гуляла по волі;
Тихо в діброві, тільки ледве листом
Щось розмовляла висока тополя.
— «Слухай, козаче! — говоре дівчина:
Як одно соднце у неба святого
Так ти, мій любий, вірная дружино,
Один у мене, й немає другого!»
(О. Афанасьєв-Чужбинський. Дівоцька правда»).
Є це десятискладовик із константами на 4 і 10 складах та з цезурою після 4 складу. Це розмір французького героїчного епосу.
Є 4 варіації
1) ^00000 // ^000
2) ^00000 // ^000E
3) ^000E^00000 //
4) ^000E^0000 // E
Граматичних складів може бути 10, 11 (2 варіанти) та 12, але складів метричних, які визначають розмір у всіх 4 випадках лише 10.
10. Одинадятискладовик із цезурою після 6 складу:
^00000E^0000 // E
Ним написаний «Пан адеуш» Міцкевича:
Ти схожа на здоров’я, // о Литва, мій краю.
к тебе цінувати, лише той пізнає,
Хто загубить...
11. Дванадцятискладовий силабічний вірш із цезурою посередині та спорадично нарощеннями на один склад або два склади піввіршами:
^00000E(E^00000 // )E(E)
Маленький мій шукачу, що прагнеш тільки мудрости,
Листаєш ти, мов книгу, капусту скромну й гарну
І дивишся на небо, де маневрує ластівка,
Мов Симеон святий, — із темної печери...
12. Двоцезурний тринадцятискладовик Шевченка:
Перебендя / старий, сліпий // — хто його не знає? —
Він усюди / вештається // та на кобзі грає.
Інші двоцезурні силабічні розміри в українській поезії трапляються лише як виняток:
Я кожну радість // життя збирала // так жадно,
Квітку по квітці, аже до листочка одного —
І в серці крила, як скарб здолбутий, ощадно, —
Ах, як же мало в серці лишилось із його.
(Климентія Попович-Боярська).
Тонічна система віршування
Тонічна система віршування (грецьк. tonos — наголос) — система віршування, яка ґрунтується на сумірності наголосів у віршорядках (ізотонізмі), а також на їх варіативній різномамірності — впорядкованій і невпорядкованій. Кількість наголосів визначає розмір віршорядка: він може бути 2—, 3— і т. д. — наголошеним. Найчастіше спостерігається 3- та 4- наголошені рядки. Ненаголошені та напівнаголошені слова виконують лише допоміжну й варіантивну роль у витворенні тонічного розміру.
Тонічна система віршування базується на ритмі наголосів, а щодо складів ненаголошених, то їх або взагалі не береться до рахунку, або ж, — особливо в новітні часи, коли поети звертаються до більш-менш упорядкованого тонічного вірша, вони (ненаголошені склади) творять певні ритмічні варіації основного розміру.
А розмірами своїми тонічна система незрівняно бідніша не лише від силабо-тонічної, а також і від силабічної.
Розрізняють такі точніні розміри:
— однонаголошений тонічний вірш практично не зустрічається:
^^1) вірш з двома наголосами;
^^^2) вірш з трьома наголосами;
^^^^3) вірш з чотирма наголосами (без цезури);
^^ // ^^4) чотиринаголошений вірш із цезурою;
^^^^^5) п’ятинаголошений безцезурний;
^^^ // ^^6) п’ятинаголошений з цезурою після другого наголосу;
^^/ / ^^^7) п’ятинаголошений з цезурою після третього наголосу;
^^^/ / ^^^8) шестинаголошений з цезурою посередині;
9) ^^ // ^^^^ шестинаголошений з цезурою після четвертого наголосу (практично не зустрічається).
Крім того, існують ще тонічні вірші, побудовані на співгрі наголосів і півнаголосів (коли півнаголос має певне, закріплене місце в вірші), а також вірші, де кількість ненаголошених складів може коливатися лише в певних межах.
Визначення розміру в тонічному вірші — справа значно складніша й тяжча, ніж у вірші квантитативному, силабо-тонічному чи силабічному.
Ото ж воно й почалUся з
тUго,
що одружився дурний
Петро!
Тільки до хати привів
небUгу —
зразу ж топuтись пішов у
Дніпро.