40 - кові роки XVII століття
Більша частина України увіходить до складу Речі Посполітої. Українське козацтво розпо-ділено на реєстрове та нереєстрове. Реєстр юридично означав звільнення від магнатського свавілля, яке в посилювалося в умовах кризи центральної королівської влади. Проблеми ж нереєстрових козаків ніяк не вирішувались, ії стан все погіршувався. Це й призвело до повс-таннь начолі з Іваном Сулімою, Павлом Павлю-ком, Дмитром Гунею на іншими.
На цьому тлі польський уряд знов вдається до тактики «твердої руки». Суворими заходами примусу, терору польській владі вдалося на пе-вний час встановити політичну рівновагу, яка в польскій історіографії називається «золотим спокоєм».
Але, як відомо, тиша та спокій частіше за все стають провісниками бурі. Саме таким бу-ревієм стало наприкінці 40-их років Велике по-встання під орудою Б. Хмельницького.
Отримавши гетьманську булаву та очолив-ши козацьке військо, Богдан Хмельницькій на першій стадії військових дій досягає значних успіхів. Але обставини змінювались і вносили свої корективи в тактику і стратегію гетьмансь-кій політики.
Збоівський мир, підписаний у серпні 1649 року, хоч і збільшував реєстр з 6 до 40 тисяч чоловік та надавав певних пильг козацькій ста-ршині, все ж таки не вирішував усіх питань, зо-крема і тих, що стосувалися селянства, яке зно-ву було змушено повернутись у кріпацтво.
Другий єтап у ході Великого повстання був невдалим для козаків. Їх військо було розбито під Берестечком. Підсумки цього єтапу знай-шли своє втілення в Білоцерковському мирі, який був підписаний у 1651 році. Реєстр скоро-чувався удвічі (до 20 тисяч чоловік). Влада ге-тьмана була обмежена Київським воєводством.
Розпочинався третій єтап. Війна ставала млявою, позиційною. За таких умов шукають або компромису, або ж надійних союзників. До компромісу, який передбачав визнання рівними собі колишніх підданних - козаків, шляхта була не готова. Кримське ханство як союзник було ненадійним. Це довели військові події (зрада кримського хана була причиною поразки армії Богдана Хмельницького під Берестечком).
За таких обставин найсприятливішим варі-антом здавався московський цар. Чи не найго-ловнішим мотивом такого вибору було єдино-вірство, православне віровизнання. Однак воно не квапило царя на рішучій крок, аж поки коза-ки не заявили про можливість переходу під протекцію Оттоманській Потри, що змусило монарха скликати Земський собор (1653 рок) і прийняти козаків «під свою високу руку».
Під час переговорів у Переяславлі відбувся лише попередній обмін думками про статус України. Російське посольство, очолюване В. В. Бутурліним, запевнило гетьманський уряд, що на Україні будут збережені порядки, яки існу-вали до возз’єднання з Росією. 17 лютого 1654 року до Москви виїхало посольство начолі з С. Богдановічем-Зарудним і П. Тетерею. Перего-вори відбувалися з 13 до 27 березня. Крім лис-тів Богдана Хмельницького, українське посоль-ство передало російському урядові «Проси-тельные статьи» з 23 пунктів (статей) - про під-тварження всіх прав, привілей то маєтностей козацьких (статті 1, 7, 13). Зазначався в них 60-тисячний козацький реєстр (ст. 2), права коза-цької старшини (ст. 3) плата старшині та кошти на утримання війська (ст. 8-12, 21, 23), вільні вибори козаками гетьмана та передача Чиги-ринського староства на його утримання (ст. 5, 6). Йшлося про збереження місцезнаходження місцевої адміністрації та збір через неї податків на Україні царським урядом (ст. 4, 15), про не-втручання царських воєвод та інших російських урядовців у внутрішні справи України (ст. 16). Говорилося про надання царським урядом гра-мот на вільність козацтву, але селянство (по-сполиті) залишалось феодально залежним: «кто козак, тот будет вольность козацкую иметь, а кто пашенный крестьянин, тот будет должность обыклую его величеству отдавать, как и прежде сего» (ст. 17), про збереження прав київського мітрополіта (ст. 18), про спільний з російським військом виступ проти Польші (ст. 19) і проти Кримського ханства (ст. 22), про право зносин гетьманського уряду з іншими державами з ві-дому російського уряду (ст. 14). Остаточне за-твердження всіх 23 статей про збереження прав і вільностей Війська Запорізького, козацької старшини, володіння гетьманом Чигиринським староством та іншими маєтностями було офор-млене у царських грамотах 27 березня. Додат-кові статті (з 11 пунктів) були затверджені 21 березня.
Згодом царський уряд, проводячи колоніза-торську політику на Україні, поступово скасу-вав статті і в другій половині XVIII століття лі-квідував автономію України.