Подвиг під Крутами
Коли 14 березня 1917 р. в Україні дізналися про революцію в Петрограді, всюди почався могутній національний рух за українську школу, пресу й адміністративну автономію в межах Російської імперії. 1 квітня під синьо-жовті прапори стало 100.000 вояків, студентів і робітників, які маніфестували свою відданість Україні. Засновано військову раду. Проти надання Україні автономії виступили не тільки петроградський уряд, але й уся російська революційна демократія, головним чином більшовики. В Катеринославі "совєти рабочіх і солдатскіх дєпутатов" гальмували всяку діяльність українських установ, поки не втрутилися військові. Хоч голова Центральної Ради М.Грушевський декілька разів заявляв, що Україна не має наміру відриватися від Росії, всі російські демократи виступали проти українського національного відродження. Одначе вони не змогли зупинити стихійні мітинги й маніфестації. 23 березня 1.000 українських офіцерів і солдатів на першому військовому з"їзді, скликаному з ініціативи харківського адвоката М.Міхновського, обрали Військове бюро. Через 6 днів українці, вояки Київської залоги ухвалили заснувати Український військовий клуб і почати організацію українського війська.
В серпні на фронтах зорганізовано 27 дивізій, біля 4 млн. українських вояків були готові захищати Центральну Раду, яка, на превеликий жаль, не зрозуміла народної посвяти.
Видатний письменник Володимир Винниченко написав у "Робітничій газеті": "Не своєї армії нам треба, а знищення всяких постійних армій". Національний табір М.Міхновського був заслабкий, щоб викликати у душах зденаціоналізованих вояків спротив соціалістичній пропаганді.
В.Винниченко і його прихильники вважали не потрібним, а навіть шкідливим для світової революції організування національної армії. Вони випрошували в Петрограді лише автономії. Навіть Симон Петлюра на ІІ з"їзді 700 українських вояків на початку квітня висловився проти відокремлення України від Росії. Українські соціалісти знехтували дисциплінованістю і підпорядкованістю українських частин на всіх фронтах і в усіх містах України.
Бездіяльність Центральної Ради у військовому питанні використали більшовики. Вони підірвали боєздатність зукраїнізованих частин. З фронту тікали дезертири, озброєні кулеметами, рушницями, іноді гарматами. Коли Генеральний секретаріат почав рятувати Україну за допомогою стихійно повсталого 60-тисячного Вільного козацтва, було запізно. Більшовики, захопивши 7 листопада владу в Петрограді й маскуючися облудливими декретами про мир і землю, зразу ж організували "Красную гвардію".
Під впливом більшовицької агітації в Україні ширилася анархія. Наприкінці листопада зукраїнізований корпус генерала Скоропадського обеззброїв зібльшовичені полки і не допустив захоплення влади в Києві комуністами. Та Генеральний секретаріат В.Винниченка побоявся майбутнього Бонапарта й перешкодив формуванню двох так званих сердюцьких полків з твердою дисципліною.
Більшовики спробували 17 грудня на з"їзді селянських, робітничих і солдатських депутатів переобрати Центральну Раду. Коли їхні плани не вдалися, більшовицькі делегати переїхали до Харкова й сформували залежний від Петрограда "Народний секретаріат". "Усе могло закінчитися опереткою, якби на нещастя до Харкова не прорвалися банди матросів, солдатів і різних наємних хуліганів, які стояли під Білгородом, ніби-то пробиваючи собі шлях на Дін, де козаки повстали проти червоних. Прихід красногвардійців осмілив місцевих комуністів, і після двох тижнів оборони вірна Центральній Раді залога склала зброю". (М.Грушевський. "Новий період історії України". К., 1992, с.26). Замість іти на Дін боротися з "контрреволюцією", красногвардійці, посуваючися по залізничних лініях, захопили міста й вузли Донбасу, Катеринославщини, Полтавщини й Херсонщини. В Києві 29 січня російські робітники захопили завод "Арсенал" і на декілька днів скували українські війська.Того ж дня прибічник головнокомандуючого всіма совєтськими військами на Україні В.Антонова-Овсієнка полковник М.Муравйов, який 19 січня 1918 року наказав у Полтаві нещадно вирізати всю "буржуазію", наступав на станцію Крути, де залягло 300 студентів, які вирушили на допомогу київським юнкерам, що обороняли Бахмач. Студенти університету св.Володимира й гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства окопалися ліворуч залізничної лінії. Праворуч залягло 20 слухачів кадетської школи й 40 гайдамаків. Командував сотник А.Гончаренко. Юні воїни оборонялися майже цілий день. Коли надійшов наказ відступати, студенти, не зрозумівши його, кинулися в наступ. Їх скосили більшовицькі кулемети. Загинули майже всі. 35 (з них 9 поранених) потрапило в полон, а 7 врятувалося. Озвірілі більшовики били юних оборонців Києва, виколювали очі, мордували нелюдськими муками. Не зважаючи на заборону, селяни поховали вбитих героїв. У березні 28 із них перепоховано урочисто на Аскольдовій могилі в Києві. Місяць бенкетували завойовники в "матері городів руських". Від 1169 року, коли суздальський князь Андрій Боголюбський плюндрував київські церкви, Київ не бачив такої різанини: загинуло понад 5.000 киян. Стріляли усіх, хто говорив українською мовою або носив вишивану сорочку.