Виникнення Західноукраїнської Народної Республіки
До 8 листопада Українська Національна рада призначила перший уряд Укра¬їнської держави - Тимчасовий Державний секретаріат. Головою секретаріату та секретарем фі¬нансів став Кость Левицький. 10 листопада уряд склав присягу. Тоді ж було прийнято назву нової держави — Західноукраїнська На¬родна Республіка (ЗУНР).
На відміну від УНР, у Захід¬ноукраїнській Народній Респуб¬ліці було за короткий час створене досить ефективну систему управ¬ління. 22-26 листопада відбулися вибори депутатів Української На¬родної ради, наділеної представницькими і законодавчими фун¬кціями. Більшість депутатів стоя¬ла на національно-ліберальних позиціях, була не схильна до ра¬дикальних соціально-економіч¬них перетворень, у своїй діяльності віддавала перевагу розбудові держави. Президентом ЗУНР став голова Української Народної ра¬ди Євген Петрушевич, який ба¬гато років був членом австрійсь¬кого парламенту. Центральні ор¬гани спиралися на розгалужену і добре організовану систему місцевого управління, авторитетну серед українського населення.
Ставлення більшості поляків до ЗУНР було негативним, хоча се¬ред чиновників державного апа¬рату були й поляки. Євреї, праг¬нучи залишитись осторонь польсько-українського конфлікту, до¬тримувалися нейтралітету. Однак після триденного єврейського погрому, який влаштували у захоп¬леному Львові польські солдати, вони стали схилятися до тісної спів¬праці з українською владою. Ук¬раїнська Народна рада прагнула забезпечити широкі права національним меншинам, вирішив¬ши, зокрема, надати їм 30 % де¬путатських місць у майбутньому парламенті.
Соціальна стабільність у дер¬жаві забезпечувалась і розпоча¬тою у квітні 1919р. аграрною ре¬формою, в результаті якої всі ма¬єтки великих землевласників, пе¬реважно поляків, експропріювали, а їхні землі передбачалося под¬ілити між малозабезпеченими та безземельними селянами.
Настроям більшості місцевого (українського населення відповіда¬ло прагнення уряду ЗУНР до об'єд¬нання з УНР. Ця історична подія відбулася 22 січня 1919p., коли у Києві на майдані біля Софійсько¬го собору було проголошено Акт злуки Української Народної Республіки і Західноукраїнської На¬родної Республіки. ЗУНР дістала назву Західна Область Українсь¬кої Народної Республіки (ЗО УНР) і повну автономію.
В умовах конфлікту з польськими військами одним з найважливіших завдань уряду ЗУНР було формування боєздатної армії, спро¬можної відстояти незалежність республіки. Це завдання ускладнювалося тією обставиною, що серед українців, які с лужили в австрійсь¬кій армії, не було старших офіцерів з досвідом організації військових частин та планування операцій. Уряд ЗУНР звернувся за допомо¬гою до уряду УНР, що рекоменду¬вав для організації регулярних військ ЗУНР - Української Гали¬цької армії - генерала М.Омеляновича-Павленка і полковника С. Мишковського. У своїй діяль¬ності вони спиралися на офіцерів-галичан, залучаючи до військово¬го будівництва також офіцерів інших національностей — австрій¬ців, німців, угорців, хорватів, чехів та ін., - яким загрожувало безро¬біття. Загальна мобілізація і фор¬мування нових військових частин відбувалися швидко та організова¬но і до весни 1919 р. у складі Укра¬їнської Галицької армії, що офіцій¬но існувала з другої декади груд¬ня, було понад 100 тис. чол., у тому числі 40 тис. таких, що брали без¬посередню участь у воєнних діях. Успіхи в організації УГА забез¬печили їй перевагу на початковому етапі війни - з листопада 1918 р. по лютий 1919 р. Харак¬терною особливістю цього етапу була участь її вояків у боротьбі галицьких українців з місцевими поляками. Але відсутність досвіду і помилки не дали змоги скористатися перевагою. Спроби відбиті і Львів, на що були спрямовані головні зусилля УГА, провалилися.