Джерельна база з історії православної церкви на Закарпатті у першій половині ХХ ст.

Важливою умовою створення повноцінного історичного дослідження є використання репрезентативної джерельної бази, яка дає можливість розкрити основні інформативні властивості масиву джерел із проблематики. Щоб наблизити реальну джерельну базу до потенційної, необхідно залучити якомога ширше коло писемних джерел, що потребує проведення суцільної евристики в установах, де існує гіпотетична можливість збереження відповідних матеріалів.

Це викликано тим, що значна частина документів з історії православної церкви на Закарпатті першої половини ХХ ст. є розпорошеною. Однією із головних причин цього явища є складне історичне минуле Закарпатської області, яка перебувала у складі кількох іноземних держав. Інший фактор, що сприяв розпорошенню історичних джерел – це невпорядкованість церковної структури православної церкви на Закарпатті. До 1945 р. православні вірники, в основній їх кількості, відносилися до церковної юрисдикції Сербської православної церкви (далі СПЦ). Однак, частина парафій та монастирів підкорялися празькому архієпископу Савватію (Врабец), який визнавав владу Константинопольського патріарха. Таким чином, значна частина документів могла осісти в резиденціях центральної церковної влади, тобто у Бєлграді та Празі. Слід відзначити, що лише з 1931р. „Карпаторуська Мукачівсько-Пряшівська єпархія” мала постійну резиденцію в Мукачеві, де розмістився й єпархіальний архів. До того часу сербські єпископи, які тимчасово керували православною церквою від імені сербського патріарха, проживали в Хусті, Ужгороді, Мукачеві та с. Іза Хустського району Закарпатської області, що, безперечно, не сприяло ні належному веденню, ні, тим більше, збереженню документації.

Джерела з історії православної церкви на Закарпатті першої половини ХХ ст. можливо поділити на декілька груп. При цьому групування потрібно здійснювати не тільки за традиційним підходом – неопубліковані або опубліковані джерела, але й за змістом і хронологією. Разом з тим, необхідно виділити серед загального масиву джерел групи документів, що характеризують механізм впливу держави на православну церкву, „біле” (парафіяльне) і „чорне” (монаше) духовенство.

Проведений нами аналіз доступних публікацій з теми дослідження засвідчує, що вивчення діяльності православної церкви до цього часу здійснювалося на основі обмеженого кола документальних матеріалів, які містилися у фондах регіональних державних і поточних архівів єпархіальних управлінь, монастирів та окремих парафій. Зустрічається чимало наукових та богословських праць, де джерельну основу дослідження складали спогади очевидців та учасників подій, які не піддавалися авторами критичному аналізу і носили сумнівний характер. В історичних роботах радянського періоду та з часу незалежності України науковці обмежувалися окремими документальними добірками Державного архіву закарпатської області (далі ДАЗО). Серед них використовувалися фонди: „Правління Мукачівської греко-католицької єпархії в м. Ужгород” (Ф. 151), „Уповноваженого Ради у справах російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР по Закарпатській області” (Ф. Р – 544.), „Уповноваженого Ради у справах релігійних культів при Закарпатському облвиконкомі в м. Ужгород” (Ф. Р – 1490). Згідно реєстраційних записів в ДАЗО, основна частина документів, що розкривають діяльність православної церкви, вченими не проаналізована і не використана в наукових працях.

Майже не вивчалися істориками документи, що містяться в наступних фондах ДАЗО: „Реферат освіти Підкарпатської Русі в м. Ужгород” (Ф. 28), „Міністерство культу, шкіл і народної освіти Карпатської України, м. Хуст” (Ф. 109), „Президія Крайового управління Підкарпатської Русі, м. Ужгород” (Ф. 2), „Цивільна управа Підкарпатської Русі в м. Ужгород” (Ф. 63), „Рахівська греко-католицька парафія, с. Рахів” (Ф. 225), „Хустський окружний народний комітет, м. Хуст” (Ф. Р – 108), „Мукачівський окружний народний комітет, м. Мукачево” (Ф. Р – 377). Поза увагою науковців залишилася матеріали поточного архіву Мукачівсько-Ужгородської єпархії в Мукачеві, що містять інформацію соціально-економічного та статистичного характеру