Особливості методики лікувальної фізкультури (ЛФК) у лікуванні захворювань і травматичних уражень периферійної нервової системи

Залежно від залучення певної ділянки нерва в запальний або травматичний процес розрізняють такі захворювання: радикуліт (запалення нервових корінців); неврит (запалення нервових сто¬вбурів); плексит (запалення нервових сплетень); поліневрити (за¬палення декількох нервів).

Характерною рисою клінічної картини у хворих із запальни¬ми і травматичними пошкодженнями периферійної нервової си¬стеми є порушення рухової функції та біль. Периферійний па¬раліч і в'ялий парез супроводжуються м'язовими атрофіями, зниженням м'язового тонусу і сухожилкових рефлексів.

Мета ЛФК:

1) поліпшити кровообіг і трофічні процеси в ділянці ураження, сприяти усуненню судинних та трофічних роз¬ладів;

2) активізувати розсмоктування залишкових явищ запаль¬ного процесу (профілактика утворення зрощень та рубцевих змін);

3)зміцнювати паретичні м'язи і зв'язковий апарат;

4) запобігти м'язовій атрофії та тугорухливості в суглобах або усунути їх;

5) розвивати й удосконалювати замісні рухи та координацію рухів;

6) протидіяти викривленню хребта та обмеженню рухливості хреб¬та;

7) справляти оздоровчу та загальнозміцнювальну дію на організм хворого.

Основні методичні принципи проведення ЛФК:

1) вибір безбольового вихідного положення — за допомогою оптимальних вихідних положень виявити довільні рухи і розвивати наявні ак-тивні рухи (для цього необхідно скорочувати паретичні м'язи і роз¬тягувати їх антагоністи);

2) розвивати рухливість у суглобах, збільшувати м'язову силу, підвищувати тонус організму і розви¬вати навички прикладного значення за допомогою спеціальних фізичних вправ, поступово розвивати рухові навички;

3) вправи треба виконувати нерізко, амплітуду рухів збільшувати поступо-во за допомогою махоподібних рухів без обтяження;

4) не доводи¬ти напружені м'язи до стану вираженого стомлення, для чого чер¬гувати спеціальні вправи із загальнорозвиваючими;

5) розтягуван¬ня скорочених м'язів досягати вправами з обтяженням;

6) необхідні самостійні заняття 1—5 разів на день, поряд з фізични¬ми вправами застосовувати бальнеофізіотерапевтичні процедури.

Із засобів ЛФК рекомендують вправи, що сприяють відновлю¬ванню функцій паретичних м'язів (пасивні, ідеомоторні, зі сти¬муляцією активних рухів, активні вільні вправи, вправи з опо¬ром) та вправи, що сприяють посиленню кровообігу та кровопос¬тачанню нервів (динамічні вправи для суглобів кінцівок, на координацію, на підвищення стійкості вестибулярного апарату).

Одним із найпоширеніших захворювань периферійної нерво¬вої системи є радикуліт. До первинних радикулітів відносять ра¬дикуліти інфекційного, застійного, токсичного і травматичного характеру; до вторинних — радикуліти внаслідок дегенеративних змін у хребтовому стовпі.

Основними вихідними і водночас розвантажувальними поло¬женнями для виконання вправ ЛГ хворим із попереково-крижо¬вим радикулітом є колінно-ліктьове або колінно-кистьове, лежа¬чи на спині, лежачи на боці, а в разі шийно-грудного радикуліту — сидячи, стоячи з опорою на руки.

Особливості методики ЛФК у лікуванні невриту лицевого нерва

Клінічні ознаки: паралізований бік обличчя млявий, дряблий, порушено мигання повік, не закривається очна щілина, рот пере¬кошений у здоровий бік, кут рота з цього боку опущений, мова нерозбірлива. Найтяжче ускладнення невриту лицевого нерва — контрактура паретичних м'язів і поява синкінезій. Лікування комплексне: спеціальне положення (лейкопластична маска), ліку-вальна мімічна гімнастика (з 6—10-го дня захворювання), масаж, фізіотерапевтичні процедури.

Пасивно-активні вправи для мімічних м'язів (В.В. Макареня, 1992):

1. Відкривання та закривання рота з підтримуванням пальцями верхньої і нижньої губи на боці ураження.

2. Заплющування та розплющування очей за допомогою вказівного пальця з підтримуванням перстеневим пальцем верхньої губи на боці ураження.

3. Одночасне відведення кутів рота в лівий та правий бік і оскал зубів з підтримуванням великим і вказівним пальцями верхньої та нижньої губи на ура¬женому боці.

4. Витягування зімкнених губ уперед зі збереженням їх симетричності за допомогою пальців.

5. Нюхальні рухи з підтримуванням пальцями зовнішнього краю ніздрі та верхньої губи на ураженому боці.

6. Насуплювання брів за допомогою пальця, розміщеного в ділянці над-брівної дуги, до утворення чіткої вертикальної складки.

7. Зморщування лоба (утворення виразних горизонтальних зморшок), вказівний палець — на надбрівній дузі для активної допомоги рухові брови.

8. Одночасне і почергове надування щік (губи притиснути пальцями однієї руки, щоб не виходило повітря, долонею другої — натиснути на здорову щоку, щоб вона не надувалася).

9. Почергове і одночасне підгортання верхньої та нижньої губи за допомо¬гою пальців (рот напіввідкритий).

10. Імітування посмішки з підтримуванням пальцем кутика рота.Темп виконання цих вправ повільний або середній. Кожну впра¬ву на початку курсу повторюють 10—15 разів, потім кількість по¬вторень збільшують щодня на 3—5 і поступово доводять до 30—40 разів. У міру збільшення амплітуди самостійних рухів і сили ско¬рочення паретичних м'язів необхідно зменшувати допомогу у ви¬конанні вправ. Слід уникати втоми уражених м'язів. Підтримуван¬ню тонусу м'язів на боці ураження й поліпшенню проведення нер-вових імпульсів допомагає масаж.

Масаж починають з ділянки лоба погладжувальними рухами до¬лонної поверхні пальців, потім виконують спіралеподібне розминайня в напрямку від середньої лінії до скронь. Коловий м'яз ока маса¬жують по верхньому краю від середньої лінії назовні, а по нижньому краю — у зворотному напрямку; масаж щоки виконують у напрям¬ку від краю нижньої щелепи вгору до носа. Масаж верхньої губи, носа і підборіддя також проводять знизу вгору, тобто від кута рота до носа, від кінчика носа до перенісся і з-під краю нижньої щелепи до кутика рота. Кожен прийом масажу рекомендують повторювати 5— 8 разів, увесь сеанс необхідно виконувати кілька разів на день.

Якщо розвивається парез лицевого нерва, завдання ЛФК по¬лягає у відновленні самостійних рухів м'язів обличчя з обох боків, Спеціальні вправи починають з виконання найпростіших рухів мімічних м'язів. Використовують артикуляційні рухи губ, почи¬наючи з вимови голосних а, у, і, о та ін., а потім — кількох складів — ма-ма-ма-ма, чу-чу-чу-чу, мі-мі-мі-мі та ін.

Слід зазначити, що поєднання звуків б, в, п, ф, з зі звуками с тау важкі для вимови. Тому рекомендується давати хворому зав¬дання на день для самостійного виконання перед дзеркалом найбільш важкозасвоюваних звуків і складів. Критерієм віднов¬лення нормального стискання губ може бути здатність хворого свистіти на видиху та витягувати губи трубочкою.