Урок – основна форма фізичного виховання дітей

План

1. Вступ.

2. Урок як основна форма фізичного виховання дітей.

3. Характерні риси, зміст і побудова уроку.

4. Риси уроку

5. Різновиди шкільних уроків фізичної культури

6. Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я

7. Як розвинути фізичні якості:

а). Розвивай швидкість

б). Розвивай спритність

в). Удосконалюй гнучкість

г). Розвивай силу

8. Висновок.

9. Література.

Вступ

Сьогодення об'єктивно ставить низку вимог до особистих якостей людини, здатної успішно функціонувати в умовах ринку. Серед них: уміння творчо мислити і діяти, приймати рішення в нестандартних ситуаціях, здатність до професійного динамізму, комунікабельність, розвинуті навички роботи в групах і колективах. Найкращі умови для набуття цих якостей створюються у процесі фізичного виховання.

Розмірковуючи про призначення фізичного виховання, у цьому зв'язку Герберт Спенсеру своїй книзі "Вихованнярозумове, моральне і фізичне" (1861) писав, що "перша умова для джентельмена, який хоче виробити в собі характер, - бути дужою істотою ". Здоров'я і сила, на його думку, найважливіші умови успіху в житті. "Не тільки кінець війни часто ґрунтується на силі і мужності солдатів, а навіть боротьба в торгівлі здебільшого вирішується фізичною витривалістю".

Урок як основна форма фізичного виховання дітей

Як підсистема загальної системи фізичного виховання суспільства фізичне виховання дітей і молоді організовується суспільством у рамках соціальної про¬грами з метою підготовки підростаючих поколінь до майбутньої творчої життєдіяльності. Ця підготовка здійснюється шляхом оволодіння певними ду¬ховними і матеріальними цінностями фізичної культури, передбаченими навчальними програмами у спеціально організованому педагогічному процесі.

Педагогічний процес фізичного виховання здійснюється через різнома-нітні форми занять (рис. 1), на яких учні оволодівають предметом фізичної культури, роблячи його своїм надбанням, формуючи і збагачуючи особисту фізичну культуру.

Структура занять із фізичної культури передбачає їхню загальну педаго-гічну спрямованість і специфічний зміст, який забезпечує вирішення завдань фізичного виховання.

Аналіз педагогічної суті різних форм організації фізичного виховання шко¬лярів показує, що не в кожній із них однаково можуть бути представлені всі складові виховного процесу: навчання фізичних вправ; засвоєння знань із фізичної культури; процес удосконалення фізичних здібностей; спеціалізо¬вана підготовка тощо.

Так, наприклад, процес навчання може бути подано в урочних заняттях, а вдосконалення фізичних якостей — у позаурочних, де вибір навчального ма-теріалу буде визначатися завданнями підвищення функціональних можливостей учнів. Ця обставина свідчить про значення кожної форми занять у педагогіч¬ному процесі з фізичного виховання і вимагає їх чіткості, взаємоузгодженості та супідрядності під час вирішення завдань фізичного виховання. Вилучення будь-якої форми занять із організованої структури процесу фізичного вихо¬вання суттєво знижує його ефективність і, як наслідок, унеможливлює досягнення бажаного педагогічного результату.

Характерні риси, зміст і побудова уроку

Фізична культура як навчальний предмет передбачена в усіх класах за-гальноосвітньої і професійної школи. В умовах, коли освіта стає все більш професійно орієнтованою, фізична культура належить до обов'язкових пред-метів поряд із рідною мовою і літературою, природознавством, математикою, історією України. Зміст предмета регламентується програмою, практична реалізація якої здійснюється на уроках фізичної культури. Відвідування уроків є обов'язковим для всіх учнів школи. Залежно від стану здоров'я піс¬ля проведення щорічного поглибленого медичного огляду лікар розподіляє учнів на медичні (основну і спеціальну медичну) групи для занять фізич¬ною культурою на підставі "Положення про лікарсько-фізкультурну службу", затвердженого наказом міністра охорони здоров'я України від 31 грудня 1992 року за № 2111. До основної групи входять практично здорові діти, а ті, що мають відхилення у стані здоров'я, належать до спеціальної медичної групи і навчаються за спеціальною програмою.

Риси уроку

Характерними рисами уроку, що відрізняють його від інших форм фізич-ного виховання, є те, що:

• на уроках фізичної культури вчитель створює найкращі умови для розв'язання усіх завдань фізичного виховання та спрямовує само¬стійну роботу учнів;

• уроки визначають основний зміст інших форм фізичного вихован¬ня школярів;

• на уроках яскраво виражена дидактична спрямованість, зумовлена вирішенням освітніх завдань;

• керівна роль належить вчителю, який викладає предмет і здійснює виховання учнів;

• діяльність учнів чітко регламентується, а навантаження строго до-зується згідно з їхніми індивідуальними можливостями;

• на уроках присутній постійний склад учнів, яким притаманна віко¬ва однорідність;

• уроки зумовлені розкладом занять.Ці риси підносять урок фізичної культури до рівня основної форми за-нять і створюють сприятливі умови для досягнення мети навчання у школі — підготовки всіх учнів до самостійного життя, праці, форму¬вання в них потреби та вміння регулярно займатися фізичними вправами, зміцнювати здоров'я і підтримувати належний рівень фізич¬ної підготовки протягом усього життя.

Це вимагає такої побудови навчального процесу, коли учні під керівниц-твом педагога опановують систему знань і способи діяльності, виховуються та розвиваються.

Отже, урок фізичної культури можна розглядати як своєрідний систе-моутворюючий фактор. У ньому, з одного боку, в діалектичній єдності виступають мета, завдання, засоби і методи навчання, а з іншого — урок об'єднує в єдине ціле всі форми фізичного виховання школярів.

Досягненню високої ефективності кожного заняття сприяє глибоке знан-ня вчителем теорії і методики уроку. Творче осмислення теорії та існуючої практики фізичного виховання дасть змогу вчителеві використати все багат-ство фізичних вправ, широке коло методів навчання і виховання, прогресивні форми організації занять відповідно до конкретних умов, завдань і реальних рухових можливостей учнів.

Віддаючи належне засновникам української національної методики фізи-чного виховання, звертаємо увагу читача на те, що вже на початку XX ст. вчитель фізичної культури Коломийської гімназії Петро Франко у статті "Фі-зичне виховання в народних школах першого ступеня" [1] чітко визначив завдання фізичного виховання та умови їх досягнення, що свідчить про існу-вання цілісної системи впливу на учнів.

Крім запобігання негативного впливу сидячого способу життя на розви-ток організму, заняття фізичними вправами, на думку П. Франка, повинні сприяти розв'язанню таких завдань:

• вирощувати здорову, всебічно розвинуту молодь, навчати її долати лінивість душі і тіла;

• виробляти в юнаків і дівчат життєво важливі рухові навички та вміння;

• виховувати сміливість, силу волі, витривалість, дисциплінованість і солідарність;

• сприяти формуванню веселої вдачі, погідності духу;

• розвивати любов до рідного краю, природи;

• відвернути молодь від шкідливих звичок і спрямувати до доціль¬них (залежно від віку та статі) занять за інтересами. При цьому треба широко використовувати традиції, звичаї українського наро¬ду як загальнонаціональні, так і місцеві.

Для проведення занять школи пристосовували приміщення (зали із лава-ми, подвір'я), береги річок, лісосмуги тощо. Для практичних занять учні повинні були самі виготовляти для себе булави, палиці, рукавиці для боксу, ходулі, "крокові" пояси для плавання, скакалки, приладдя для стрибків у ви-соту, жердки, м'ячі та. ін. Висувались певні вимоги до спортивної форми. Для хлопчиків і дівчаток вона складалася зі штанців та сорочок із короткими рукавами, які могли мати вишиті лямівки. Заняття проводилися босоніж.

• розв'язання передбачених для певного заняття освітніх, оздоров¬чих і виховних завдань;

• забезпечення оптимального післяробочого стану організму, котрий сприяв би успішній наступній діяльності учнів.

Згідно з цією логікою, урок умовно поділяють на три частини: підго-товчу (припадає на перші дві зони працездатності), основну (відповідає фазі вирішення передбачених основних завдань), заключну (покликану забезпе¬чити перехід учнів до наступних після уроку дій). Поділ уроку на частини не означає, що він втрачає свою цілісність. Навпаки, кожна частина повинна логічно передувати наступній і випливати з попередньої. Бажано, щоби пе-реходи від однієї частини до іншої були м'якими і непомітними.

Розв'язуючи окремі (специфічні) завдання, кожна частина служить най-ефективнішому досягненню кінцевого результату уроку. Тому час, що витрачається на окремі частини та їхній конкретний зміст, вельми мінливий, бо залежить від безлічі факторів: завдань заняття, специфіки вправ, конкрет¬ного стану учнів на певному уроці, їхніх особливостей, зовнішніх умов тощо.

Зазначені риси є характерними для структури всіх основних форм занять із фізичного виховання, їхня структурна спільність — не у формальному по¬ділі на стандартну кількість частин, а в необхідності дотримуватися під час побудови занять загальних закономірностей їхнього розвитку, які не дозволя-ють у будь-якій частині робити те, що не відповідає її ролі та місцю в загальній структурі заняття і зобов'язує будувати урок у певній послідовності. Тільки в такому аспекті градація частин заняття набуває не формального, а конструк-тивного сенсу, що складає перший етап побудови уроку.

Другий етап побудови уроку полягає у визначенні фізичних вправ та їхньої послідовності, що дасть змогу найкраще розв'язати загальні й окремі (спе¬цифічні) завдання.Ефективність певних фізичних вправ у вирішенні конкретних завдань фізичного виховання не викликає сумнівів. Необхідність визначення певної послідовності вправ викликана відомим явищем "післядії". Учитель пови¬нен прагнути досягнення позитивного впливу попередньо виконаних вправ — для успіху наступних. Наприклад, опанування складнокоординаційних вправ буде більш успішним на початку уроку. Під час вдосконалення їх можна ви¬конувати і в кінці уроку. Вправи на розвиток швидкості дають низький ефект після роботи на витривалість. Небажано на одному уроці поєднувати вправи, що можуть викликати негативні переноси.

Особливо уважно слід добирати загальнорозвиваючі вправи, їх цілеспря-мований добір сприяє формуванню постави, розвиткові певних груп м'язів, вихованню школи рухів, підготовці до засвоєння складних рухових дій, перед-бачених планом уроку. Безсистемне використання загальнорозвиваючих вправ

у молодшому шкільному віці призводить до того, що втрачаються сприят¬ливі можливості для розвитку й удосконалення рухового апарату. Своєчасно не розвинені здібності стають перепоною до вироблення у майбутньому більш складних життєво важливих умінь і навичок.

Вирішальним третім етапом побудови уроку є визначення взаємопов'я-заної послідовності дій педагога й учня під час розв'язання кожного педагогічного завдання, застосування вправ, методів і методичних прийомів, що використовуються у процесі уроку. Йдеться також про формування під-груп, висунення завдань, порядок зміни місць занять та інші допоміжні дії, використані на уроці.

Отже, головне призначення уроку фізичної культури — забезпечити уч-ням сприятливі умови для успішного засвоєння навчальної програми. При цьому уроки є лише формою організації навчальної діяльності вчителя та учнів, у рамках якої здійснюється їх взаємопогоджена діяльність, спрямова¬на на оволодіння знаннями, вміннями і навичками, підвищення рівня розвитку фізичних якостей школярів.

Безпосереднє педагогічне керівництво навчальною роботою здійснюється з допомогою методики. Під методикою уроку слід розуміти багатокомпонент¬ну впорядковану систему управління навчально-виховним процесом, що включає зміст, засоби, методи і методичні прийоми навчання та форми органі¬зації навчальної і виховної діяльності дітей.

Методику можна розглядати як систему управління процесом засвоєння учнями навчальної програми; як педагогічний інструмент, за допомогою якого вчитель організовує навчальну діяльність дітей, спрямовану на засвоєння програмового матеріалу.

Отже, методика навчання на уроці полягає в управлінні процесом засво-єння навчального матеріалу, в такому впливі на навчально-виховний процес, який відповідає поставленій меті і завданням та приводить до його поліп¬шення і розвитку. При цьому пам'ятаймо, що управляти — це не придушувати, не нав'язувати процесові плинність, яка суперечить його природі, а обов'яз¬ково враховувати цю природу, погоджувати способи впливу на процес із його специфічним змістом та логікою функціонування й розвитку.

Будь-яка система управління включає загальні (незалежні від сфери діяль¬ності) та специфічні (враховуючи особливості кожного виду діяльності) компоненти.

Проте наявність усіх компонентів сама по собі ще не утворює систему управління. Компоненти утворюють систему лише за наявності зв'язків між ними та взаємодії. Завдяки цим зв'язкам установлюється взаємозалежність компонентів, яка виражається в тому, що зміни в одному з них викликають зрушення в усіх інших і в системі загалом.

Враховуючи загальні положення теорії управління і специфічні особли-вості фізичного виховання, методика навчання як система управління процесом засвоєння учнями навчальної програми включає, як обов'язкові, такі компоненти:

1) мету і завдання навчання;

2) мотивацію навчальної діяльності;

3) тематичне планування;

4) засоби і методи навчання;

5) організацію навчальної роботи;

6) керівництво навчальним процесом;

7) безпечне матеріально-технічне забезпечення;

8) контроль ходу навчального процесу.

Різновиди шкільних уроків фізичної культури

Уроки фізичної культури мають багато характеристик. Кожна з них може бути покладена в основу їх класифікації. Ми розглянемо різновиди шкільних уроків, які найчастіше трапляються у практиці роботи школи (див. рис. 1).

Усі уроки за характером їхнього змісту можна розділити на дві великі групи: предметні та комплексні.

У змісті основної частини предметних уроків передбачається навчаль¬ний матеріал з одного розділу програми (легкоатлетичні, гімнастичні вправи і т. ін.). Такі уроки проводяться переважно у старших класах. Методика їх проведення наближається до методики тренувальних занять із відповідного виду спорту.

У молодших і середніх класах предметні уроки проводяться тільки з лиж¬ної підготовки і плавання, оскільки матеріал цих розділів програми погано поєднується із вправами інших розділів. Не сприяють включенню в ці уроки матеріалу з інших розділів і умови їх проведення.Детальну характеристику й особливості методики проведення та органі-зації уроків гімнастики, легкої атлетики, ігор студенти отримають на заняттях із відповідних спортивно-педагогічних дисциплін.

Комплексні уроки передбачають включення матеріалу з різних розділів програми. На жаль, ці уроки на сьогоднішній день ще не застосовуються належним чином, що пояснюється низкою причин:

• труднощами в організації і методиці їх проведення (предметні уро¬ки за організацією легші);

• труднощами у доборі матеріалу, організації його взаємодії;

• структурою діючої шкільної програми, матеріал якої викладено за видами спорту;

• підготовкою студентів у вузі, оскільки навчальна практика зі спор-тивно-педагогічних дисциплін формує відповідну орієнтацію на предметні уроки (функції навчити студентів проводити комплексні уроки мусить взяти на себе методика фізичного виховання або від¬повідний спецкурс):

• пропагандою предметних уроків через методичні рекомендації, на¬укові дослідження;

• підміною процесу фізичного виховання процесом вузької фізичної підготовки.

Поодинокі публікації з питань методики комплексних уроків за останні роки (Г. Мейксон, Ю. Копилов, М. Рахімов, А. Хан) дещо однобічно тракту-ють необхідність таких уроків. Включення різних видів навчального матеріалу в один урок ними обґрунтовується лише тим, що дітям (при цьому йдеться лише про учнів молодших класів) протипоказаний одноманітний навчаль¬ний матеріал. Він швидко втомлює дитячий організм, не сприяє підвищенню емоційності і зацікавленості дітей. Це, поза сумнівом, вагомий аргумент на користь поєднання різних фізичних вправ в одному уроці, але, на нашу дум¬ку, далеко не головний. Головним є те, що комплексне застосування методичних та психолого-педагогічних засобів створює єдине збагачене пе¬дагогічне середовище, яке має енергетичний ефект, — ефективність комплексного впливу значно перевищує сумарну ефективність тих са¬мих засобів у випадку їх окремого застосування.

Теоретичні дослідження і вивчення практичної діяльності вчителів пере-конують, що необхідність комплексних уроків визначається потребами:

• формувати стійкі навички основних рухових дій (переважно при-кладних: біг, стрибки, метання, акробатичні вправи тощо), що по¬требує тривалого часу і певної системи;

• систематично створювати передумови навчання;

• ефективно, різнобічне впливати на розвиток рухових якостей (ком-плексне виховання якостей — комплексне застосування засобів);

• успішно розв'язувати оздоровчі завдання фізичного виховання (до¬свід учителів В. Авраменка, В. Похлєбіна);

• уникнути шаблонів у змісті занять І в методиці їх проведення;

• ефективно підвищувати працездатність учнів;

• різнобічне впливати на їхній організм.

Комплексні уроки відкривають можливості для забезпечення міжпредметних зв'язків. Вони дозволяють уникнути традиційного "спортивного" принципу добору та розміщення навчального матеріалу, що позитивно по¬значається і на успішності оволодіння руховими діями, і на вдосконаленні фізичних якостей.

Комплексний урок—це цілісне, логічно завершене заняття, яке в системі зв'я¬зане з попередніми і наступними уроками, на кожному з яких вирішуються конкретні завдання в чотирьох напрямках: засвоєння знань, оволодіння руховими діями; ви¬ховання вмінь самостійно займатись, удосконалення фізичних якостей.

Для сучасної практики характерна і своєрідна вульгаризація ідей комплекс¬ності, коли цей складний процес підміняється випадковим набором фізичних вправ. Насправді процес планування засобів для комплексних уроків надзви¬чайно відповідальний і полягає в наступному:

• визначенні стрижневого матеріалу на певну серію уроків;

• доборі допоміжних вправ з метою повторення вивченого матеріалу, його закріплення і вдосконалення;

• раціональному використанні засобів задля підготовки учнів до засво-єння матеріалу наступної серії уроків (переважно для випередосуючо-го виховання фізичних якостей, але не виключені і підвідні вправи);

• передбаченні характеру взаємодії елементів змісту уроку задля ви-користання позитивної взаємодії і мінімалізації негативної (пере¬нос, післядія, втома, відновлення);

• визначенні місця розміщення допоміжного матеріалу (він може ви-користовуватися не тільки в основній, як вважають деякі автори, а й у підготовчій і навіть у заключній частинах уроку);

• визначенні порядку вивчення окремих груп вправ (розділів) програми.

Підібраний для комплексного уроку допоміжний матеріал може бум пред¬ставлено окремо (у чистому вигляді) або як фрагмент гри, естафети чи індивідуальних завдань на уроці.Отже, підібраний матеріал повинен поєднуватись органічно. Наприклад, прискорення, різні способи бігу і стрибків будуть виглядати природно на уроці, де переважно вивчаються (стрижневий матеріал) спортивні ігри, а штрафні кидки баскетбольного м'яча не порушать логіки гімнастичної естафети. Впра¬ви з набивними м'ячами на уроках з гімнастичним "стрижневим матеріалом" сприятимуть засвоєнню ігрових прийомів володіння м'ячем, а на ігрових уроках повторення акробатичних елементів — засвоєнню запланованих ігро¬вих прийомів.

Питома вага комплексних уроків у шкільному навчанні поступово змен-шується, й у старших класах переважають (але не цілком) однопредметні уроки. Отже, заняття в молодших класах мають загально-підготовчий (роз-виваючий) характер і тільки в середніх класах (IV—VI І) — яскраво виражений комплексний характер.

Залежно від переважного розв'язання завдань на уроці розрізняють: навчальні, тренувальні, контрольні та змішані (комбіновані) уроки.

На навчальних уроках увага вчителів та учнів зосереджується на тех¬ніці виконання вправ. Виявивши помилки, вживаємо заходів щодо їх усунення, забезпечуємо страховку і навчаємо дітей прийомів самостраховки. Усе це позначається на організації і методиці уроку. Тут широко використовуються взаємонавчання, широкий арсенал прийомів активізації учнів, повідомляються теоретичні відомості тощо.

Тренувальні уроки проводяться переважно з метою вдосконалення вивче¬ного матеріалу і розвитку фізичних якостей. Тут ширше використовується груповий метод організації діяльності підлітків. На таких уроках зростає обсяг та інтенсивність навантажень, що потребує високого рівня індивідуалізації і внутрішньої дисципліни дітей. Уроки доцільно проводити у природних умо¬вах. Учитель створює різноманітні ситуації, що посилює інтерес до занять, робить їх ефективнішими. Рекомендуємо широко використовувати в навчаль¬ному процесі ігровий і змагальний методи.

Контрольні уроки розв'язують переважно завдання контролю за ходом засвоєння вправ, виховання фізичних якостей, а також проведення вихідних і підсумкових тестувань для вивчення рівнів фізичного розвитку і фізичної під-готовленості учнів. Водночас контрольні уроки мають великий навчальний і тренувальний ефекти. Відомо, що для вдосконалення фізичних якостей не-обхідно висунути до учнів підвищені вимоги, тобто виконувати вправи, незважаючи на втому, докладаючи максимальних зусиль. Такі умови і створю-ються на контрольних уроках. Щодо навчального ефекту цих уроків, то тут треба мобілізувати активність дітей, їхнє бажання з'ясувати незрозуміле, уточ-нити деталі, дійти до суті того, що вивчається. Часто на контрольних уроках деякі учні засвоюють більше (у силу своєї активності), ніж на навчальних. Цьому значною мірою сприяє атмосфера взаємодопомоги, що панує на заняттях.

"Чисті" навчальні, тренувальні або контрольні уроки у практиці фізичного виховання школярів трапляються рідко. У більшості занять присутні елемен¬ти навчання, тренування і контролю. Тому завжди пам'ятайте: під кожною конкретною назвою уроків розуміють лише переважне розв'язання завдань навчання, тренування або контролю. Результати аналізу практики свідчать, що в молодших класах переважно навчальні уроки становлять 70-80% за¬гальної кількості занять, у середніх — близько 60%, у старших — 25-35%. Отже, зі збільшенням віку учнів питома вага навчальних уроків у роботі з ними знижується, а питома вага тренувальних занять, навпаки, збільшуєть¬ся, досягаючи в Х-ХІ класах 60%.

Якщо на уроках однаковою мірою розв'язуються різні завдання, такі уроки називають змішаними або комбінованими. Ця категорія уроків трап-ляється найчастіше в усіх класах, бо створює найсприятливіші умови для засвоєння матеріалу шкільної програми.

Деякі особливості змісту і методики проведення уроків із дітьми різного віку та стану здоров'я

У сучасній школі можна виділити три рівні (етапи) фізичного виховання: початкове навчання або базовий етап ({-IV класи), освітній етап ^-ІХ кла¬си), результативний етап спеціальної спрямованості (Х-ХІ класи).

На всіх рівнях фізичне виховання здійснюється комплексно. Учні отри-мують необхідні знання, розвивають фізичні здібності, засвоюють техніку рухових дій, набувають умінь самостійно займатися фізичними вправами. Але на кожному рівні на перший план висуваються ті або Інші завдання, що відповідають біологічним та психологічним можливостям дітей певного віку. Так сьогодні працює багато вчителів, досягаючи належних результатів.

Показовим у цьому плані є досвід роботи вчителя фізичної культури Одесь¬кої СШ №31, заслуженого тренера України А. Цуніцького.

Аналізуючи тенденції розвитку методичної думки вчителів-практиків та вчених-методистів, можна передбачити, що така вікова диференціація буде поглиблюватись і далі. Тому морфологічні, функціональні та психологічні

особливості дітей різного віку (у процесі їх фізичного виховання) з декларо¬ваного рівня будуть переводитись у площину практичної реалізації.На початковому етапі (І-ІУ класи) серед освітніх завдань великого зна-чення набуває збагачення рухового досвіду дітей та вдосконалення їхніх психомоторних здібностей, що полегшує процес опанування складних вправ у майбутньому. Система умовних зв'язків, сформована в цьому віці, відріз-няється міцністю, і це є підставою для формування у дітей потягу до самостійних занять. Треба також привчати дітей дотримуватися правил осо-бистої гігієни.

Серед оздоровчих завдань на перший план висуваються: формування постави, сприяння розвитку організму, виховання спритності та швидкості.

Початкова школа — відповідальний етап у формуванні людської особис-тості. Діти молодшого шкільного віку переважно відверті, відкриті, великий вплив на них справляє авторитет вчителя. Фізичні вправи можуть бути ефектив¬ним засобом формування навичок правильної поведінки, взаємин, патріотичних почуттів, якщо у процесі їх виконання залучати до активної діяльності дітей як помічників, готувати їх як суб'єктів процесу фізичного виховання, виховува¬ти в них почуття відповідальності за власний фізичний стан.

У роботі з учнями молодших класів застосовують різноманітні засоби, але головними з них є вправи основної гімнастики, акробатичні вправи, ходьба і бігу різних варіантах з подоланням перешкод, човниковий біг, вправи з м'я¬чами, танцювальні рухи, рухливі ігри, плавання, пересування на лижах. Заохочуйте учнів до застосування в позаурочний час нетрадиційних для уроків засобів, а саме: "класики" і скакалки, ігри з м'ячами, катання на вело¬сипедах і самокатах тощо.

Торкаючись особливостей методики, варто звернути увагу на необхідність:

• урізноманітнювати виконання вправ під час їхнього багаторазового повторення;

• надавати перевагу цілісному методу розучування;

• використовувати підвідні вправи, допомогу та проводку;

• не допускати великих перерв під час навчання;

• багаторазово використовувати різноманітні способи показу;

• практикувати короткі паузи між показом і безпосереднім виконан¬ням вправи дітьми;

• пропонувати показ вправи учнем та інші способи демонстрації;

• не забувати про предметні орієнтири, а також про образне мовлення;

• подавати різноманітні сигнали під час засвоєння темпу і ритму вправ;

• рекомендувати прийоми поєднання вправ з речитативами, перед¬усім під час колективних дій;

• широко використовувати оцінку діяльності учнів і тестування;

• короткі навантаження чергувати з достатніми для відпочинку паузами;

• змінювати характер праці (біг, стрибки, ігрова діяльність, гімнастика);

• на початкових фазах навчання фізичних вправ слід більше часу від-водити на повільне їх виконання та виконання в полегшених умовах;

• використовувати велику кількість різноманітних рухових дій та їх часте чергування;

• практикувати короткі інтервали між попередньою і виконавчою ко-мандами під час навчання стройових дій;

• надавати перевагу фронтальному методу організації занять. На цьому етапі слід уникати:

• великих навантажень на хребет, сильних поштовхів і струсів тіла, перенапруження суглобо-зв'язкового апарату та м'язів;

• вправ із надмірним обтяженням;

• завищених, надто ущільнених навантажень на серцево-судинну систему.

Мета освітнього етапу (У-ІХ класи) — формувати уявлення про приро¬ду, суспільство, людину, шукати сферу застосування природних здібностей дитини, сприяти професійній орієнтації. Розв'язанню цих завдань сприяє і наш предмет. Вирішальний аспект фізичного виховання школяра на цьому етапі — цілеспрямоване формування і закріплення (на грунті глибоких знань і переконань) мотивації піклування про власне здоров'я, працездатність; ви-роблення навичок організації режиму повсякденної фізичної активності. Учні повинні усвідомити, що культура ставлення до власного здоров'я і рівня фізичної підготовленості є складовою частиною загальної культури особи і значною мірою визначає її соціальний і моральний статус.

Як свідчить досвід учителів, освітній етап доцільно розділити на два пе-ріоди: У-УП і УШ-ІХ класи. Але для дівчат і хлопців можливі відхилення від такого поділу. У ці періоди по-різному розв'язуються освітні завдання. Якщо на У-УП класи лягає основне навантаження щодо засвоєння нових, складних (переважно прикладних) фізичних вправ, то на УШ-ІХ класи при¬падає вдосконалення рухів і розширення діапазону їх застосування. Чому в деяких учителів дівчата УП-УПІ класів без інтересу відвідують уроки фі¬зичної культури? Відповідь однозначна: вони соромляться своїх невмілих, неспритних рухів. Якщо в цей час почати розучувати нові вправи, то це ще більше сковуватиме їх.

У цьому віці закладаються основи свідомого ставлення учнів до влас¬ної фізичної підготовки, розвитку І виховання фізичних якостей, відбувається поступовий, планомірний перехід від їх удосконалення на уроці до здійснен¬ня в позаурочний час.Учні отримують широкий асортимент знань, умінь і навичок для їх засто¬сування у самостійних заняттях, посилюється практична спрямованість навчання (правила самоконтролю, запобігання травм), уроки мають яскраво виражений навчальний характер. Учні готуються до виконання обов'язків інструктора, судді, помічника вчителя на уроках.

В організації занять перевага надається груповому й індивідуальному методам.

Оздоровчі завдання спрямовані на забезпечення гармонійного розвитку ор¬ганізму шляхом згладжування негативних явищ, пов'язаних з періодом статевого дозрівання й акселерації. Актуальним стає питання боротьби із зайвою вагою.

У навчально-тренувальному процесі вчитель терпляче та наполегливо вихо¬вує в учнів витримку, вміння володіти своїми емоціями. Найкраще це досягаєть¬ся у процесі гри. На цьому етапі на зміну груповим приходять командні та спортивні ігри, які вимагають дотримання свідомої дисципліни, виконання певних правил, позитивно впливають на формування вольових та моральних якостей. У випадку порушення дисципліни та правил не варто поспішати з по¬караннями. Треба також мати почуття міри у використанні заохочень.

На останньому етапі (Х-ХІІ класи) школярі готуються до вступу в дорос-ле життя, практичного використання в ньому набутих у школі знань, умінь і навичок (для виховання фізичних якостей, зміцнення здоров'я, організації дозвілля, регулювання рухової активності).

Старшокласники завершують курс фізкультурного всеобучу. Учитель стає для них наставником у розв'язанні питань організації самостійних занять фізич¬ними вправами. Уроки фізичної культури для старшокласників лише зумовлюють завдання, які треба вирішити. Тут їм надається допомога в досягненні макси¬мального результату у вивчених раніше вправах, підвищенні функціональних можливостей, рівня фізичного розвитку і фізичної підготовленості.

У заняттях з юнаками-старшокласниками вправи є також засобом під-готовки до військової служби (гімнастика, боротьба, легкоатлетичний біг, стрибки, кидання, подолання перешкод тощо).

Дівчатам більш відповідають ритмічна і елементи художньої гімнастики, вправи з рівноваги, танцювальні рухи.

Велике значення у вихованні дівчат, майбутніх жінок і матерів, мають гімнастичні вправи. Вони, як засіб фізичного виховання, повинні, на думку Ж. Руссо, забезпечити дівчатам прекрасну будову тіла, розвинути грацію і силу, підготувати до легких пологів і народження здорового потомства. Адже здоров'я матерів є одним з вирішальних факторів, які зумовлюють здоров'я народжених ними дітей. У свою чергу, здоров'я жінок дітородного віку формується протягом всього попереднього періоду життя і, особливо, у підлітковому віці. Проте у по¬передні роки увага підліткової медичної служби зосереджувалося на хлопчиках-підлітках. Цей пріоритет був зумовлений їхньою майбутньою військовою службою. 1 тільки останнім часом почали усвідомлювати важливість збереження здоров'я дівчаток як майбутніх матерів, змістилися акценти на збереження їхнього соматичного і репродуктивного здоров'я.

Прекрасними засобами фізичного виховання старшокласників є спорт і туризм.

Найбільш характерні риси методики роботи зі старшокласниками — широка самостійність як у доборі засобів, так і в організації занять. Уроки набувають інструктивних функцій.

Після визначення завдань самостійної роботи учня інструктують. На від-міну від завдань, у яких викладено те, що треба зробити, чого досягти, під час інструктування учнів ознайомлюють зі способами діяльності, спрямо¬ваними на вирішення поставлених завдань.

Інструктування — це система рекомендацій і вказівок, які розкривають порядок і спосіб досягнення мети, вирішення завдань.

Письмово викладене інструктування називають інструкцією, яка може мати такий вигляд :

Інструкція з вивчення техніки стрибка в довжину з розбігу способом "зігнувши ноги " для учнів 9 класів (За В. Новосельським)

1. Підбери довжину розбігу так, щоби розбігшись 12-15 м, поштов-ховою ногою потрапити на брусок для відштовхування.

2. Біжи прямолінійно (по лінії) з прискоренням так, щоб останні кро¬ки перед відштовхуванням були найшвидші.

3. Під час бігу зберігай прямий, трохи нахилений тулуб, не розстав¬ляй широко ноги.

4. Якнайшвидше сильно відштовхнись від бруска, допомагаючи собі рухом вперед-вгору злегка зігнутих рук і махової ноги; згрупуйся в польоті, приєднуючи поштовхову ногу до махової.

:5. Перед приземленням різко вистав гомілки ніг вперед і м'яко призем-лись, стараючись не впасти назад. Інструкцію треба засвоїти, а такою вона вважатиметься, якщо учні зможуть усно безпомилково відтворити її зміст. Усні та письмово викладені інструкції бажано максимально ілюструвати адекватними рисунками, фотографіями, кінокільцівками, макетами тощо.

У ході або по закінченні вправи використовують поточну інструкцію для додаткових вказівок, враховуючи стан виконання вправи та допущені помил-ки. Наприклад, говорячи про кут вильоту після відштовхування, рекомендують пострибати "високо-далеко" через перешкоду тощо.Націлюючи учнів на самостійну роботу, роблять заключне інструктуван-ня, в ході якого демонструють правильне виконання окремих рухів, аналізують індивідуальні й типові помилки, їхні причини і способи усунення.

Для окремих учнів інструктування проводять після уроків у формі індиві-дуальних консультацій.

У ході засвоєння вправи кращим учням доручають інструктувати своїх товаришів.

Для частини підлітків завдання фізичного виховання на заключному, третьому етапі, будуть розв'язуватися в умовах спеціальних середніх навчальних закладів. Це висуває додаткові вимоги до їх підготовки. Перед¬усім йдеться про забезпечення учнів знаннями про роль тих або інших фізичних вправ залежно від обраної професії, рухового арсеналу учнів, що прискорить процес опанування професійними руховими діями. Мають зна¬чення також знання про використання вправ для зниження негативного впливу професійної діяльності на організм учнів, спрямована підготовка функціо¬нальних систем і органів для забезпечення високої продуктивності професійної діяльності. Отже, все це вимагає значного посилення професій¬но-прикладної підготовки учнів ССНЗ та СПТУ порівняно з їхніми однолітками — учнями загальноосвітньої школи. Особливістю методики фі¬зичного виховання учнів ССНЗ і СПТУ є широке впровадження в цей процес різноманітних тренажерів, що дають змогу відбити специфіку професій, здій¬снити програмований контроль за ходом процесу фізичного вдосконалення.

Отже, специфіка фізичного виховання учнів ССНЗ та СПТУ, з одного боку, дає змогу краще і швидше опанувати відповідну професію, а з іншого, — озброює цю категорію молоді такими знаннями, вміннями і навичками, які в майбутньому вони використовуватимуть у професійній діяльності. Це легко побачити, порівнюючи особливості фізичного виховання учнів педаго¬гічних і медичних училищ. Для одних фізичні вправи є, перш за все, засобом виховання, для інших — засобом лікування.

Розглядаючи особливості фізичного виховання залежно від віку підлітків, ще раз наголошуємо на необхідності пам'ятати: загострення уваги вчителя на тих чи інших завданнях на певному віковому етапі підготовки не означає, що інші завдання в цей період не розв'язуються. Тим більше, що вчитель повинен забезпечити наступність у вирішенні освітніх, оздоровчих та вихов¬них завдань від І до XII класу. Кожен урок — лише крок на довгому шляху, що веде до мети — впровадження фізичної культури в побут нації.

Великої уваги потребують учні спеціальної медичної групи. Розпові-даючи їм про користь фізичних вправ для організму здорової людини, на переконливих прикладах показуйте роль фізичної культури у боротьбі з хво-робами (недугами). Такі знання допоможуть дітям усвідомити, що заняття фізичними вправами спроможні відновити їхнє здоров'я і працездатність, що, у свою чергу, сприятиме піднесенню ефективності занять.

Оцінюючи засоби фізичного виховання названої категорії дітей, треба, пе¬редусім, усунути ті вправи, які протипоказані за тих чи інших захворювань. Зазвичай, важливого значення набувають навчання раціонального дихання і ко¬рекція постави (відповідні вправи). Обов'язковою умовою є індивідуальний підхід і систематичний контроль стану організму.

За зорових та слухових дефектів і враженої нервової системи організм дитини розвивається у несприятливих умовах не тільки через порушення цих функцій, а й унаслідок вимушеної гіпокінезії. Це особливо помітно у сліпих і хворих церебральним паралічем. Гіпокінезія погіршує стан організму і сприяє прогресуванню захворювання. Утворюється замкнуте коло: хвороба призводить до обмеження рухливості, а це, відповідно, погіршує перебіг хво-роби. Патологічний стан може бути розімкнутий лише своєчасним і систематичним застосуванням обгрунтованих навантажень.

Закономірності навчання і виховання дітей із відхиленнями в розвитку вивчає спеціальна наука — дефектологія. З її основами повинен бути добре ознайомле¬ний кожен, хто працює з названою категорією дітей. На факультеті фізичного виховання Одеського університету готують фахівців із цього профілю. Для під¬готовки студентів до проведення занять з учнями, віднесеними за станом здоров'я до спеціальних медичних груп, на старших курсах факультетів фізичного вихо¬вання інших вищих педагогічних закладів освіти України вивчається предмет "Методика фізичного виховання учнів спеціальних медичних груп".

Як розвинути фізичні якості

Кожного з вас від народження природа наділила фізич¬ними якостями — силою, швидкістю, спритністю, гнучкіс¬тю і витривалістю. Проте ці якості розвинені нерівномірно.Фізичні вправи допомагають розвивати їх. Гімнастич¬ні, легкоатлетичні, Ігрові та інші вправи, які ви виконуєте на уроках фізичної культури, на тренуваннях, повторюєте, виконуючи домашні завдання з фізичної культури, сприя¬ють розвиткові фізичних якостей, вправи по-різному впли¬вають на розвиток кожної з них. Отже, для гармонійного вдосконалення всіх фізичних якостей необхідно вести систе¬матичну цілеспрямовану роботу. Пам'ятайте, що будь-яка фізична вправа впливає на організм комплексно, розвиваю¬чи одразу кілька фізичних якостей. Тому для самостійних занять добирайте такі вправи, які б мали переважний вплив на виховання необхідної фізичної якості. Звичайно, під час виконання домашніх завдань з гімнастики або лег¬кої атлетики для розвитку якостей краще використовувати гімнастичні або легкоатлетичні вправи. Проте, повторю¬ючи ігрові та лижні вправи для розвитку сили чи сприт¬ності, доцільно виконувати гімнастичні або легкоатлетичні вправи.

Перш ніж розвивати фізичні якості або самостійно по¬вторювати задані додому вправи обов'язково зробіть роз¬минку.

М'язи схожі на мотор — поки не розігріті, вони працю¬ють на невеликій потужності, температура верхніх і нижніх кінцівок дещо нижча за температуру тулуба. Тому їх слід розігріти за допомогою підготовчих вправ, які збільшують приплив поживних речовин і кисню до працюючих м'язів і пристосовують організм до підвищених навантажень.

Наводимо орієнтовні комплекси розминочних вправ.

Розвивай швидкість

Швидкість — це здатність виконувати різні дії за най¬менший для наявних умов відрізок часу, її можна розви¬нути за рахунок уміння максимально мобілізувати свої сили, використовувати найзручнішу частоту й амплітуду рухів, виходячи з фізичних можливостей і будови вашого тіла.

Вправи повторюйте серіями, збільшуючи інтервал для відпочинку після двох або трьох повторень. Комбінуйте ак¬тивний і пасивний відпочинок. Комплекс вправ з макси¬мальним навантаженням в одному занятті повторюйте 5-6 разів. Протягом тижня тренування з проявом максималь¬ної швидкості проводять 2-3 рази.

Розвиваючи швидкість, чергуйте виконання вправ у під¬вищеному темпі з виконанням у звичайних і полегшених умовах. Не забувайте й про розвиток рухомості в сугло¬бах й уміння розслабляти м'язи (з цією метою застосовуйте вправи в положеннях стоячи, сидячи та лежачи з розслаб¬ленням кінцівок). Це створює кращі можливості для роз¬витку швидкості.

Запам'ятайте правило: щоб викопати вправу або дію з великою швидкістю, слід опановувати й закріпляти їхню техніку на середній швидкості, поступово збільшуючи її.

Не перевтомлюйтесь перед виконанням спеціальних вправ для розвитку швидкості, їх краще робити відразу після розминки.

Розвивай спритність

Чим вищий рівень розвитку спритності, тим швидше і точніше ви зможете оволодіти технікою виконання різних фізичних вправ, особливо гімнастичних, легкоатлетичних, борцівських, лижних, ігрових та ін. Загальну і спеціальну спритність (здатність до засвоєння техніки відповідного ви¬ду фізичних вправ) виховуйте, дотримуючись певних пра¬вил. Обов'язково намагайтеся оволодіти новими різноманіт¬ними рухами і вправами. Це поліпшить вашу координацію рухів.

Змінюйте умови оволодіння навичками, добирайте вправи, які відрізняються координаційною складністю (рухливі і спортивні ігри, біг із подоланням різних перешкод, ла¬зіння і перелізання, різні акробатичні вправи тощо).

Вправи для розвитку спритності виконують на початку домашніх занять з фізичної культури одразу ж після роз¬минки. Вправ в одному занятті має бути небагато, проте тренуйтеся в спритності систематично.

Удосконалюй гнучкість

Чим більше ваші м'язи будуть здатними до прояву си¬ли й швидкості, чим більше вони зможуть розтягуватись і розслаблятись, тим кращою буде ваша гнучкість. А вона визначається ступенем рухливості у будь-якому суглобі, яку ви можете виявити за допомогою партнера чи приладу або самостійно, використовуючи лише силу своїх м'язів. Вправи на гнучкість добирайте залежно від своєї підготов¬леності. Вони мають бути спрямовані на розтягування м'я¬зів і збільшення сили тих із них, які сприяють розвиткові гнучкості. Розвивайте гнучкість систематично. Вправ може бути небагато, але їх слід часто повторювати. Вправи на гнучкість обов'язково чергуйте з вправами на розслаблен¬ня. Ви сприятимете швидкому розвиткові гнучкості, якщо вправи для її поліпшення виконуватимете щоденно (або двічі на день), їх можна включати в комплекс ранкової гімнастики, а також виконувати під час приготування до¬машніх завдань з фізичної культури.

Гнучкість розвивайте до настання втоми. Дозуйте впра¬ви довільно, в залежності від вашої підготовленості, статі й віку.

Розвивай силу

Найбільший приріст сили відбувається в 15-18 років. Одні фізичні вправи вимагають короткочасних силових напружень, інші — швидкості подолання опору, наприклад, опору власного тіла. Сила тісно пов'язана зі швидкістю й витривалістю. Вона залежить від цих фізичних якостей і впливає на їхній розвиток.Розвивають силу різними засобами (бігові, стрибкові й метальні вправи, вправи в подоланні власної маси, впра¬ви з гантелями й штангою малої маси). Уникайте специ¬фічних занять, спрямованих на піднімання гантелей, гир і штанги значної маси, бо це може призвести до деформа¬ції (порушення форми) хребтового стовпа, кісток, грудної клітки, затримки росту, зниження рухомості, порушень у роботі серця й виснаження нервової системи.

Добирайте вправи переважно швидкісно-силові та ті, що пов'язані з подоланням маси власного тіла. Майже всі вправи, які ви виконуєте, сприяють розвиткові сили. А працювати над її збільшенням слід наприкінці самостій¬них занять. Дозування вправ довільне, залежно від вашої підготовленості, самопочуття, статі і віку.

 

Висновок

Ще на початку XX століття П. Ф.Лесгафт у передмові до другого видання "Керівництва з фізичної освіти дітей шкільного віку" нарікає, що школи залишають поза увагою фізичну (читай фізкультурну) освіту дитини. Не погоджуючись з таким станом, він наполягає на необхідності відкинути всякі шаблони в школах нового типу, а натомість бачить завдання таких шкіл у тому, щоб будити думку, сприяти розвитку особистості, навчити її володіти і управляти своїм тілом, перевіряти свої думки і самостійно проявлятись. Вирішення останніх завдань П.Ф.Лесгафт бачить лише у фізичній освіті. Більше того, посилаючись на досвід країн Західної Європи, він вірить, що всі негативні прояви дитячої поведінки (бійки, ... , інші "стадні" прояви) можуть бути усунені не поліційними заходами, а за допомогою фізичних вправ та ігор.

Нашому поколінню випала доля відчути болючі точки минулої радянської системи і зрозуміти, які питання має вирішити наша теперішня система освіти загалом і фізкультурної - зокрема, а відтак шукати способи їх вирішення.

Головним з цих питань, на нашу думку, є питання: "Яким шляхом повинна йти сьогодні теорія і практика фізичного виховання, чи маємо лише "косметична підфарбувати" старі погляди і традиційні (звичні для нас) способи педагогічної діяльності, чи потрібно реформувати їх глибинно? ".

Відповідь на це питання тісно пов'язана з вибором стратегії розвитку нашого суспільства і нашої держави. Сьогодні Ті можна розглядати як вихід із штучно побудованого устрою, що гальмував розвиток творчих сил людини і повернення обличчям до громадянського суспільства. Отже, у центрі реформи опинилась людина, і це, власне, зумовлює нові вимоги до освіти і виховання загалом та фізкультурної освіти і фізичного виховання зокрема.

Якщо радянська теорія орієнтувала практику фізичного виховання на те, як підготувати людину (змусити її) служити ідеалам комунізму, не питаючи на це її згоди, то передова українська педагогічна думка (Г.Ващенко, С.Русова, В.Сухомлинський) вказує нам шлях до людської душі, куди, зрештою, не можна потрапити без волі і згоди самої людини. Ця думка орієнтує на створення умов для духовного і фізичного самовдосконалення людини з опорою на християнські та національні цінності.

Головною з цих умов є об'єднання у виховному процесі зусиль сім’ї, школи, церкви та всієї громадськості. Лише в єдності дій усіх названих інституцій можна досягти позитивного результату.

Ефективне особистісне формування учня у процесі фізичного виховання передбачає, що навчання і виховання переростає в самонавчання і самовиховання. При цьому останнє повинно стати окремим предметом навчання і не може бути реалізоване на основі традиційної практики фізичного виховання.

Здійснюючи процес фізичного виховання, пам'ятаймо, що формуємо тих, хто покликаний змінювати існуюче буття, тому виховання не повинно наслідувати лише тенденції існуючого буття.

Воно повинно орієнтуватись на найближче майбутнє, в якому будуть жити наші учні.

Література:

1.Абрамян А. Массовые гимнастические выступления. – Физкультура и спорт, 1966.

2.Авсеев Е. По спирали сложности // Гимнастика.-М.: Сов. Спорт, 1989.

3.Білокопитова Ж.А. Гімнастика, краса і здоров’я. – К.: “Здоров’я”, 1991.

4.Богомолов А.П. Психологическая подготовка гимнастов. – М.: ФиС, 1974.

5.Болобан В.Н. Юный акробат К.: Здоров’я, 1982. – 160 с.

6.Болобан В.Н. Обучение в спортивной акробатике. К.: Здоров’я,1986.

7.Болобан В., Коркин В. Школа семейной акробатики. К.: Молодь, 1991.

8.Беляков В.Т. Мастерство советских гимнастов. – М.: ФиС, 1955.